Суб*єкт релігійної свдомості

Без критики життя неможлива жодна релігія. Власне, релігія означає, що життя не приймається просто так. Вона завжди звертається до чогось «іншого». Релігія виростає з людського життя і не може до нього як такого звертатися. Релігійна людина ніколи не сприймає життя як таке, для неї життя – щось таке, що потребує сили, тобто існує як можливість. Але людина – істота активна, і коли вона звертається до святості, то бере участь у святості. Далі розглянемо три доповняльні види суб’єкта релігійної свідомості – душу (як прояв священного в людині), святу спільноту та людей, які, з одного боку, виступають як представники людства, а з іншого, – як представники сакрального.

Закінчити опис суб’єктів релігії можна спільнотою, яка не існує й не може існувати в дійсному часі, а властива лише есхатології – це божественна спільнота, до якої завжди і прагне і в яку вірить спільнота людська.

Розглянувши суб’єкт релігійної свідомості, ми дійшли висновку, що тим, хто сприймає «силу», є й душа, й людина, що, з одного боку, сприймає «силу», а з іншого, – є її представником для інших людей, і навіть різних спільнот, що мають релігійні функції (прикладом таких спільнот можуть бути й родина, й Церква, й Церква в її містичному розумінні). Тобто, незважаючи на всю різноплановість цих прикладів, їх поєднує те, що на різному рівні саме вони є тим, хто здобуває й транслює далі той сенс, що відкривається в «нумінотичному».

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: