Переваги та недоліки різних типів дивідендної політики

Приклад. Планова сума чистого прибутку становить 14 млн. грн., а структура капіталу, що максимізує ринкову ціну акції, - 60:40. Для реалізації інвестиційних програм на наступний рік потрібно 20 млн. грн. Зважаючи на цільову структуру капіталу, необхідно залучити 12 млн. грн. власного капіталу (переважно за рахунок реінвестування чистого прибутку) і 8 млн. грн. позикового капіталу.

Визначити коефіцієнт дивідендних виплат за залишковою дивідендною політикою

Рішення:

Зважаючи на цільову структуру капіталу, необхідно залучити 12 млн. грн. власного капіталу (20 × 0,6) за рахунок реінвестування чистого прибутку і 8 млн. грн. позикового капіталу (20×0,4).

Коефіцієнт дивідендних виплат буде дорівнювати:

К_В = ФДВ/ ЧП =(14 – 12)/14 × 100 % = 14,3 %.

Отже, після задоволення інвестиційних потреб на виплату дивідендів може бути використано лише 14% чистого прибутку

Політика стабільної величини дивідендів полягає у встановленні фіксованої ставки доходу на оплачений акціонерний капітал. Перевагою цього методу є його висока надійність, що сприяє впевненості акціонерів у незмінності величини поточного доходу, а також визначає стабільність котировок акцій на фондовому ринку. Недоліком же цього методу є його слабкий зв'язок з фінансовими результатами діяльності підприємства, тобто в період погіршення кон'юнктури і низького обсягу прибутку інвестиційна діяльність підприємства зводиться до нуля.

Приклад. Обґрунтувати доцільність використання політики стабільного величини дивідендів за вихідними даними, наведеними в табл. 5.4. Ставка доходу на оплачений капітал – 17,8 %.

Таблиця 5.4

Вихідні дані для обґрунтування дивідендної політики, тис. грн.

Рішення: Результати рішення наведені в табл. 5.5.

Таблиця 5.5

Обґрунтування доцільності використання політики стабільної величини дивідендів

Поведені розрахунки показують, що цей метод є особливо небезпечним у ті роки, коли прибуток підприємства падає і дотриматися договірних обмежень щодо зафіксованого рівня дохідності акцій стає дуже важко

Політика мінімального стабільного розміру дивідендних виплат з надбавкою в окремі періоди (або політика «екстра-дивіденду») передбачає регулярні стабільні невисокі дивіденди і додаткові виплати в сприятливі роки. Перевагою цієї політики є стабільна гарантована виплата дивідендів у мінімально передбаченому розмірі. Спостерігається тісний зв'язок з фінансовими результатами підприємства, що дає змогу збільшити розмір дивідендів у період ефективної господарської діяльності. Основним недоліком цього методу є те, що виплати мінімального розміру дивідендів протягом довгого періоду зменшують інвестиційну привабливість акцій компанії. Відповідно падає і їх ринкова ціна.

Приклад. Обґрунтувати доцільність використання політики мінімального стабільного розміру дивіденду з надбавкою в окремі періоди за вихідними даними, наведеними в табл. 5.6. Ставка доходу на оплачений капітал – 17,8 %, додатковий дивіденд в 3-му році – 16,5 тис. грн.

Таблиця 5.6

Вихідні дані для обґрунтування дивідендної політики, тис. грн.

Рішення: Результати рішення наведені в табл. 5.7.

Таблиця 5.7

Обґрунтування доцільності використання політики мінімального стабільного розміру дивіденду з надбавкою в окремі періоди

Результати розрахунків свідчать, що цей метод дає змогу посилити зв'язок дивідендів з результатами діяльності в 3-му році. Разом з тим недоліки виплати мінімального стабільного дивіденду у несприятливі роки не усуваються за рахунок виплати додаткового дивіденду в сприятливі роки

Політика стабільного співвідношення дивідендних виплат передбачає встановлення довгострокового нормативного коефіцієнта дивідендних виплат у відношенні до суми прибутку (або нормативу розподілу прибутку на споживану та капіталізовану її частини).

Приклад

Обґрунтувати доцільність використання політики стабільного співвідношення дивідендних виплат за вихідними даними, наведеними в табл. 5.8. Коефіцієнт дивідендних виплат встановлено на рівні 58,7%

Таблиця 5.8

Вихідні дані для обґрунтування дивідендної політики, тис. грн.

Рішення:

Таблиця 5.9

Обґрунтування доцільності використання політики стабільного співвідношення дивідендних виплат, тис. грн.

Наведені розрахунки свідчать про значні перепади рівня дохідності акцій у випадку нестабільного розміру прибутку акціонерного товариства

Політика постійного зростання розміру дивідендів (здійснювана під девізом — «ніколи не знижуй річний дивіденд») передбачає стабільне зростання рівня дивідендних виплат в розрахунку на одну акцію. Зростання дивідендів при здійсненні такої політики відбувається, як правило, у твердо встановленому відсотку приросту до їхнього розміру в попередньому періоді.

Приклад. Обґрунтувати доцільність використання політики стабільного зростання розміру дивідендів, яка передбачає встановлення базового значення ставки доходу на оплачений капітал на рівні 17,8% і щорічного темпу приросту дивідендів в обсязі 1,9 % (за вихідними даними)

Таблиця 5.10

Вихідні дані для обґрунтування дивідендної політики, тис. грн.

Рішення:

Таблиця 5.11

Обґрунтування доцільності використання політики стабільного зростання дивіденду, тис. грн.

Результати розрахунків свідчать, що нарощення дивідендів у другому несприятливому році ще більше ускладнює дотримання договірних обмежень. У результаті майже зовсім не залишається коштів на інвестиційний розвиток. У третьому році, коли прибуток зріс майже в 1,5 рази, темпи зростання дивідендів недостатні

Різні типи дивідендної політики акціонерного товариства проілюстровані на графіку, представленому на рис. 5.6.

В окремих джерелах виділяється компромісна дивідендна політика, яка передбачає, що щорічні рішення щодо грошових дивідендних виплат розглядаються та приймаються, зважаючи на такі чинники:

· потреба у капіталі для фінансування інвестиційних проектів із позитивним NPV;

· уникнення рішення про скорочення абсолютної величини грошових дивідендних виплат;

· уникнення емісії нових корпоративних прав;

· підтримання цільового рівня фінансового лівериджу;

· забезпечення цільового рівня коефіцієнта дивідендних виплат (DPR).

Інструменти дивідендної політики. У процесі реалізації обраного типу дивідендної політики підприємства вдаються до специфічних прийомів. Такими прийомами є:

1. Виплата дивідендів акціями - за цієї негрошової форми розрахунків акціонери отримують замість грошових виплат додатковий пакет акцій. Як правило, акціонерна компанія вдається до виплати дивідендів акціями у випадку погіршення фінансового стану або тимчасового дефіциту фінансових ресурсів для реалізації інвестиційних програм за загальної фінансової стійкості. Виплата дивідендів акціями диктується не відсутністю грошових коштів у підприємства взагалі, а неможливістю їх концентрації до моменту виплати дивідендів або наявністю більш пріоритетних для акціонерної компанії напрямків використання чистого прибутку.

Найчастіше політика виплати дивідендів акціями здійснюється без зміни обсягу валюти балансу шляхом перерозподілу джерел власного капіталу. В результаті такої реструктуризації відбувається зростання акціонерного капіталу за рахунок зменшення розподіленого прибутку.

Приклад. Як зміниться структура власного капіталу підприємства, якщо ринкова ціна його звичайних акцій становить 40 грн., а виплата дивідендів акціями здійснюється в обсязі 20% (табл. 5.12)?

Таблиця 5.12

Зміни у складі власного капіталу при виплаті дивідендів акціями, тис. грн.

Додатковий випуск акцій:

15 000 × 20 %: 100 % = 3 000 шт.

Нарощення статутного фонду:

3 000 × 35 = 105 000 грн.

Емісійний дохід:

3 000 ×(40 - 35) = 15 000 грн.

Нерозподілений прибуток після виплати дивідендів акціями:

175 - 105 - 15 = 55 тис. грн.

Результати розрахунків свідчать, що валюта балансу при виплаті дивідендів акціями не змінюється, а структура власного капіталу в результаті додаткової капіталізації прибутку змінюється. Нерозподілений прибуток зменшується на суму загального приросту статутного і додаткового капіталу.

2. Подрібнення акцій (спліт) як форма реалізації дивідендної політики суб’єкта господарювання передбачає збільшення кількості акцій (корпоративних прав), що належить учаснику товариства, із одночасним пропорційним зменшенням їх номінальної вартості з метою незмінності абсолютної величини статутного капіталу. Зменшення ринкової ціни акцій робить їх більш привабливими для інвесторів, особливо якщо величина дивіденду на одну акцію зберігається або зменшується в меншій пропорції, ніж номінал. У результаті курс акцій в майбутньому зростає. Після подрібнення акції фірми стають більш доступними для дрібних інвесторів. Ефективність подрібнення акцій оцінюється за допомогою коефіцієнта співвідношення ринкової ціни та доходу акції (Кц/Д) до і після здійснення спліту. Недоліком цієї операції є додаткові витрати на випуск акцій.

Зворотна щодо подрібнення операція - консолідація (укрупнення) акцій - полягає в обміні декількох акцій на меншу кількість з більшим номіналом відповідно до обраного масштабу укрупнення. Як і попередня операція, консолідація не змінює загального розміру власного капіталу, а має швидше психологічний вплив на інвесторів.

Приклад. Компанія має наступну структуру капіталу перед дробленням (табл. 5.13):

Таблиця 13

Структура капіталу підприємства до подрібнення акцій, грн.

Як зміниться структура капіталу після подрібнення акцій у співвідношенні 2:1?

Рішення

Після дроблення структура капіталу зміниться наступним чином (табл. 14).

Таблиця 14

Структура капіталу після подрібнення акцій

При подрібненні акцій номінал зменшився в два рази. В підсумку рахунки звичайних акцій, оплаченого капіталу та нерозподіленого прибутку залишилися незмінними. Власний капітал теж залишився колишнім; зміни відбуваються лише в номінальній вартості акцій.

3. Викуп акцій як форма реалізації дивідендної політики передбачає рух грошових коштів від суб’єкта господарювання до власника корпоративних прав, однак такий рух здійснюється в обмін на корпоративні права такого суб’єкта господарювання. Викуп корпоративних прав здійснюється, як правило, за ринковим курсом або з премією від ринкового курсу корпоративних прав. У зв'язку з тим, що при викупі акціонерною компанією своїх власних акцій її чистий прибуток використовується на виплати власникам капіталу, цю політику можна розглядати як альтернативну грошовим виплатам дивідендів.

Приклад

Використовуючи наведені нижче дані, обґрунтувати, що вигідніше з позиції акціонерів та акціонерного товариства: витратити 55 % чистого прибутку (після здійснення усіх фіксованих виплат) на виплату поточних дивідендів або на викуп своїх власних акцій?

Рішення. Фонд виплати дивідендів становить:

120 × 55: 100 % = 66 тис. грн.

Дивіденд на одну акцію: 66 000: 25 000 = 2,64 грн.

Якщо витратити прибуток на викуп акцій, можна викупити:

66 000: (40 + 2,64) = 1548 акцій.

Кількість акцій в обігу: 25 000 - 1548 = 23 452 шт.

Дохід на акцію після викупу: 120 000: 23 452 = 5,12 грн.

Ринкова ціна після викупу: 5,12 × 8,33 = 42,64 грн.

Таким чином, з позицій пересічного акціонера обидва варіанти використання чистого прибутку рівноцінні: або мати одну акцію ринковою ціною 40 грн. плюс 2,64 грн. поточного дивіденду, або володіти однією акцією, ціна якої зросла до 42,64 грн.

Але з погляду акціонерного товариства варіант викупу акцій має низку переваг:

по-перше, зростає дохід на одну акцію і відповідно підвищується їх інвестиційна привабливість;

по-друге, за рахунок податкової економії акціонери отримують непрямий дохід, оскільки у випадку викупу акцій немає необхідності сплачувати податок на дивіденд.

4. Резерв дивідендів. Підприємства здебільшого прагнуть забезпечити стабільний рівень дивідендних виплат, що позитивно впливає на стабілізацію курсу їх корпоративних прав. З цією метою в роки з високим обсягом чистого прибутку останній повністю не розподіляється, а спрямовується на формування резервів, у т. ч. прихованих. У роки з недостатнім рівнем прибутковості підприємство може спрямовувати на виплату дивідендів частину раніше сформованих резервів. Зазначені резерви також використовуються для забезпечення дивідендних виплат за привілейованими акціями.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: