X. Психологія навчання

функцій, які послідовно і циклічно змінюють одна одну (цілепокладання, інформація, прогнозування, прийняття рішення, організація виконання, комунікації, контроль і корекція).

У цій єдиній функціональній схемі може бути описана як діяльність учня, так і діяльність вчителя. Таким чином, управління у навчанні бу­де полягати у забезпеченні необхідних умов поступового здійснення цих процесів вчителем і учнями, що приводить до засвоєння досвіду та їх психічного розвитку.

Функціональний склад управління є інваріантним, тобто однаковим для різних систем, для діяльності вчителя і учнів. У якості відносно са­мостійних, але взаємозв'язаних функцій управління можна виділити такі стадії або етапи управління: формування цілей, інформаційні основи на­вчання, прогнозування, прийняття рішень, організації виконання, кому­нікації, контроль і оцінка результатів та корекція. У педагогічній системі кожна з функцій управління набуває специфічного змісту. Так, цілепо­кладання і цілевиконання розуміють як процес проектування особистості учня. Зміст навчання і виховання складає інформаційну основу управлін­ня у педагогічних системах. Педагогічне прогнозування полягає у перед­баченні близьких і далеких результатів навчання. Педагогічні рішення спрямовані на вибір оптимальних способів індивідуального і колектив­ного впливу на особистість. Комунікація у навчанні є обміном інформа­цією, взаємодією, взаєморозумінням учасників педагогічного процесу. Контроль передбачає оцінку процесу і результатів навчання, а корекція - виправлення небажаних відхилень та змін у психіці і поведінці учасни­ків навчального процесу.

Одиницею аналізу процесів управління є управлінська ситуація. Управлінська ситуація - це момент взаємодії суб'єктів і обставин. Для суб'єктів педагогічного процесу розрізняють педагогічну ситуацію (для вчителя) і учбову ситуацію (для учнів).

До критеріїв оцінки ефективності навчання слід відносити учбову моти­вацію, активність, самостійність, творчість, самоуправління, успішність.

Ціль у навчанні визначають по-різному. Ціль як "бажаний стан об'єк­та", "бажаний стан об'єкта у майбутньому", "інформація про суб'єктивні цінності, які людина має досягти", "модель потрібного майбутнього", "це модель майбутніх результатів", "свідомий образ очікуваного результату" або "усвідомлений бажаний результат". Для всіх цих визначень спіль­ним є образ майбутнього результату, який за формою відображення може бути або перцептивними образами і моделями, або вербалізованими по­няттями, судженнями та умовиводами. Проте ці форми самі по собі ще не утворюють мети. Образ майбутнього результату тільки тоді буде метою, коли є потреба, бажання, прагнення досягти мети. Отже, мета - це образ кінцевого результату, до якого прагне суб'єкт.

Залежно від того, індивідуальні чи соціальні потреби зумовлюють ви­никнення цілей, останні можна поділити на індивідуальні і суспільні. Як правило, у конкретної людини цілі зумовлені й індивідуальними, і сус­пільними потребами.

За джерелом і способом утворення цілей їх розрізняють на внутрішні або ініціативні і на зовнішні, якщо вони задаються зовні, наприклад, вчи­телем у школі учням, а вчительські цілі зумовлені методикою викладан­ня навчальної дисципліни та цілями виховання, які вироблені суспіль­ством.

Отже, враховуючи зв'язок цілей з потребами, мотивами, можна сказа­ти, що він різноспрямований. Наприклад, внутрішні ініціативні цілі ви­росли з індивідуальних потреб, мотивів (потреби, мотив —> ціль), а у ви­падку зовнішніх цілей ціль "обирає собі мотив".

Цілі можуть бути менше або більше усвідомленими, а від рівня усві-домленості залежить їх здійснення. Усвідомленість цілей визначається розвитком загальної мети у конкретних проміжних цілях.

Процес цілетворення відбувається шляхом засвоєння цілей, які за­даються суспільством, тобто перетворенням їх у цілі — мотиви, заміни цілей, виникнення цілей із індивідуальних потреб, мотивів. На динамі­ку цілетворення впливають спрямованість особистості та її рівень до­магань.

У суб'єкта діяльності (учень, вчитель) після цілей виникає проблема засобів їх реалізації, хоч це теж не лінійно-послідовний процес. Виник­нення думок про засоби і цілі - це взаємопов'язаний і взаємопроникаю-чий процес.

Найзагальніші уявлення про засоби досягнення цілей називають стра­тегією. Останню характеризують як таку, яка може бути повною, реле-вантною, тобто відповідною цілям, мірою надлишковості - наявністю ресурсів і можливостей для досягнення цілей і ефективністю, яка вимі­рюється кількістю витрат для отримання результату або результатом за умови певних витрат.

У межах прийнятої стратегії приймається програма. Програма — це конкретні заходи і дії, спрямовані на досягнення мети. На основі про­грами складається план досягнення потрібного результату. Програма більше орієнтована на визначення засобів досягнення цілей, а план — на досягнення проміжних і кінцевих результатів.

Є загальні і спеціальні плани і програми. Плани і програми можуть бути оперативні - плинні, перспективні, у яких вказується напрямок дій і довгостроковість. Прикладом перспективних і довгострокових планів і програм є навчальний план, навчальна програма, календарні плани з вказівкою на строки виконання дій. Поурочні плани вчителя є прикладом оперативних планів.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: