Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Частини суспільства і прагне до їх задоволення шляхом | здобуття, утримання і використання державної влади.




Генезис політичних Політичні партії пройшли тривалий

партій шлях формування і розвитку. Вони є

продуктом соціально-економічних і

суспільно-політичних процесів. Зародки політичних партій у

вигляді станових угруповань, які виражали інтереси різних

груп пануючого класу і боролися між собою за володіння

державною владою або за вплив на неї, склалися ще в

рабовласницькому і феодальному суспільстві. Політичні

партії в сучасному їх розумінні (як масові організації)

виникли лише у другій половині XIX ст.

У розвитку партій як суб'єктів політичної діяльності М. Вебер
розрізняв три стадії: аристократичної котерії (угруповання), політич-
ного клубу і масової партії. Щоправда, всі стадії пройшли насправді
лише дві англійські партії — вігів і торі. Більшість сучасних політичних
партій сформувались одразу як масові партії.

В Англії міжпартійна боротьба у сучасних її формах бере свій
початок з другої половини XVII ст. У центрі цієї боротьби було питання
про розширення повноважень парламенту за рахунок обмеження
повноважень королівської влади. Поступово аристократичні роди, які
протиборствували з цього питання, оформились у більш-менш згурто-
вані партійні угруповання, що дістали назву вігів і торі (пізніше їх стали
називати відповідно лібералами й консерваторами).

Руйнування традиційних структур влади аристократії і поступове
становлення представницької форми правління ознаменували вступ
наприкінці XVIII — на початку XIX ст. на політичну арену буржуазії,
різко посилили ідейне й політичне протистояння в суспільстві. Це дало
поштовх формуванню нового типу об'єднань — політичних клубів, які
відрізнялись від аристократичних угруповань — котерій — наявністю
ідеологічної доктрини й розвинутої організаційної структури. Клуби
виникали й діяли як центри формування і пропаганди в основному
буржуазної ідеології.

В Англії політичні клуби сформувались у 30-х роках XIX ст. Торі
заснували Чарльтон клаб, а віги — Реформ клаб. Ці клуби успадкували
історичні традиції аристократичних котерій. Вони вели позапарла-
ментську діяльність, справляючи водночас великий вплив на парла-
мент. У Франції найвідомішими були Якобінський клуб і Клуб
кордельєрів, які виникли в ході буржуазної революції XVIII ст. й
відіграли, особливо перший, значну роль у політичному житті.

Поняття «політична партія» виникло лише в XIX ст.
разом із формуванням представницьких інститутів і поши-
ренням виборчого права. Під політичною партією малась на
увазі організація, що прагнула до завоювання посад у

: 327


Інституціоналізовані форми політики

Політичні партії' і партійні системи

 


 


І

державних органах у конкурентній боротьбі за голоси ви-
борців.

Введення загального виборчого права, яке ознаменувало
залучення до політики широких верств населення, поклало
початок формуванню сучасних масових політичних партій.
Перші з нтіх з'явились в основному в результаті злиття в
єдині організації місцевих виборчих комітетів, що забезпе-
чували підтримку депутатам. Однак на відміну від політич-
них клубів політичні партії вже не обмежувались забезпечен-
ням підтримки кандидатам з боку впливових кіл суспільства
та збиранням необхідних для виборчої кампанії коштів, а
чимраз більше орієнтувались на вплив на маси, завоювання
виборців, залучення до своїх лав якомога більшої кількості
членів.

Появі масових політичних партій сприяв і розвиток
робітничого руху. Робітничий клас створював політичні
партії для захисту своїх корінних інтересів. До кінця XIX ст.
масові партії виникли в Англії (ліберали й консерватори), а
також на Заході континентальної частини Європи (соціал-
демократи). Першою масовою партією вважається засноване
в 1861 р. Ліберальне товариство реєстрації виборів в Англії.
В 1863 р. виникла перша масова робітнича партія — Всеза-
гальна німецька робітнича спілка (нині Соціал-демокра-
тична партія Німеччини).

У виникненні політичних партій залежно від їхньої
ідейної орієнтації є певна хронологічна послідовність. Лібе-
ралізм і ліберальні партії сформувались у боротьбі проти
феодальних режимів. Консервативні партії постали як
противага ліберальним партіям. Робітничі партії виникли в
боротьбі з капіталістичною системою, а комуністичні пар-
тії — в боротьбі проти соціал-демократії.

Функції політичних Головне завдання політичних партій
партій полягає в тому, щоб перетворити багато-
манітність інтересів окремих індивідів,
різноманітних соціальних спільностей у їх сукупний полі-
тичний інтерес шляхом зведення цих інтересів до єдиного
знаменника. В ідеалі мета кожної партії полягає у пред-
ставництві в політичній системі тих верств населення,
інтереси яких вона відображає. Через представництво в
політичній сфері різних соціальних спільностей за допомо-
гою партій громадянське суспільство й держава об'єднуються


в єдине ціле. Політичні партії, отже, є важливою ланкою, що
поєднує громадянське суспільство й державу, сприяючи
подоланню або пом'якшенню конфліктів між ними. Завдяки
партіям суспільство здійснює контроль над державою, а
держава — зворотний зв'язок із суспільством.

У загальному вигляді механізм керівництва розвитком
суспільства з боку політичних партій такий. Відбиваючи ті
чи інші соціальні інтереси, партія створює або засвоює в
готовому вигляді певну ідеологію, спрямовану на захист цих
інтересів. На основі обраної ідеології визначається політич-
на доктрина партії, яка формулює її політичні цілі, втілювані
в програму. Політична доктрина встановлює зв'язок між
ідеологією та політичною практикою і є інструментом
боротьби за державну владу в суспільстві. Програма партії,
яка розробляється на основі ідеології і політичної доктрини,
об'єднує членів партії, є основою їхніх спільних дій, схиляє
людей до вступу в партію. Вона змінюється частіше, ніж
ідеологія, і в різних історичних ситуаціях може мати різний
зміст. Альтернативні доктрини і програми є одним із важли-
вих інструментів отримання підтримки мас та утвердження
партії при владі.

В сучасних демократичних суспільствах головним
шляхом здобуття влади є перемога на виборах. Тому партія
всіляко намагається залучити на свій бік якомога більшу
частину суспільства. В разі оволодіння державною владою
вона тією чи іншою мірою реалізує проголошений нею
політичний курс через своїх представників в органах влади.
Кожна партія здійснює це в суперництві чи співробітництві
з іншими політичними партіями.

Конкретизувати загальне призначення політичних партій
можна шляхом визначення їх функцій, тобто тих завдань, які
вони виконують у політичній системі. Основними функціями
політичної партії в сучасному суспільстві є:

політичне представництво соціальних інтересів;

соціальна інтеграція — узгодження соціальних інтересів
через взаємодію політичних партій;

розробка ідеології, політичних доктрин і програм;

боротьба за оволодіння державною владою та участь у її
здійсненні;

участь у формуванні й діяльності всіх ланок державного
апарату;


Політичні партії і партійні системи

Інституціоналізовані форми політики

 


 


участь у розробці, формуванні і здійсненні політичного
курсу держави;

політична соціалізація — сприяння засвоєнню індивідом
певної системи політичних знань, норм і цінностей, залу-
ченню його до політичної системи;

формування громадської думки;

політичне рекрутування, тобто залучення на бік партії
якомога ширших верств населення як ЇЇ членів, прихиль-
ників і виборців;

підготовка та висунення кадрів для апарату держави,
партії, громадських організацій.

Сказане про політичні партії, їхні місце і роль у політич-
ній системі, суспільстві в цілому стосується головним чином
теоретичної моделі, ідеалу партії. В дійсності оцінка політич-
них партій не може бути однозначно позитивною. Давно
помічено, що їм властиві й істотні негативні риси; вони
можуть спричиняти деструктивний вплив на суспільство.

До негативних рис політичної партії належить, за визна-
ченням одного із засновників теорії політичних партій —
партології — Р. Міхельса, тенденція до олігархізації її струк-
тури й діяльності. Ця тенденція випливає з самої природи
політики — єдності й боротьби загальних і часткових
інтересів. Суть її полягає в тому, що в партії, як і в будь-якій
іншій великій організації, влада поступово зосереджується в
руках керівників, утворюється розрив і протиставлення
інтересів керівників і рядових членів, відбувається зосеред-
ження зусиль на реалізації проміжних, а не кінцевих цілей.
«Визнання організації, — писав Р. Міхельс, — це завжди
вияв тенденції до олігархізації. Сутність будь-якої організації
(партії, профспілки тощо) містить глибоко аристократичні
риси. Організаційна машина, яка створює масивні структури,
викликає в організованих масах серйозну зміну. Відношення
вождя до мас вона перетворює на свою протилежність.
Організація завершує остаточний поділ будь-якої партії або
профспілки на керівну меншість і керовану більшість»2.

Правомірність започаткованого Р. Міхельсом ще в 1911 р.
критичного ставлення до політичних партій у подальшому
знайшла своє широке практичне підтвердження. І не лише


щодо протиставлення інтересів керівників і рядових членів.
У XX ст. різко загострилась міжпартійна боротьба, на істо-
ричну арену вступили партії екстремістського спрямуван-
ня — комуністичні, фашистські, які в боротьбі за владу та в
процесі її здійснення зробили ставку на насильство. В
результаті сформувалось критичне ставлення до самого
феномену політичної партії у багатьох політологів і політи-
ків. Не без підстав набула поширення думка, що партії
спотворюють волю народу, роз'єднують і протиставляють
різні його частини, узурпують владу й відчужують рядових
громадян від політичного життя, стимулюють жадобу влади,
сприяють корупції. Деякі політологи єдино прийнятним
типом політичної партії стали вважати деструктуровані й
децентралізовані спільності, які б виникали в процесі само-
організації громадян і функціонували як центри дискусій і
прямої демократії.

Однак очевидно, що такі організації були б нездатні у
серйозній конкурентній боротьбі завойовувати та ефективно
здійснювати державну владу. Суспільство не може обійтись
без політичних партій, бо вони є виразниками об'єктивно
існуючих багатоманітних соціальних інтересів, урівноважують
ці інтереси в боротьбі за державну владу. За допомогою
політичних партій громадянське суспільство вирішує низку
важливих питань свого існування: делегує до владних
структур своїх представників, здійснює вибір між різними
концепціями суспільного розвитку, контролює діяльність
вищих державних органів. Без опори на партії неможлива
робота парламенту.

Партії є необхідним елементом демократичної політичної
системи. Політичний режим без партій увічнює панування
традиційних еліт, сформованих за ознаками походження,
знатності, багатства. Такий режим робить вибори формаль-
ними й нав'язує народу чужих йому керівників. Історичний
досвід показує, що якщо суспільством не керують політичні
партії, то ним керують клани. Конкретизації загального
уявлення про політичні партії, про їхні достоїнства й недо-
ліки, місце і роль у політичній системі сприяє типологія
політичних партій.


2 Михельс Р. Необходимость организации (глава из книги «Социология
политической партии в условиях демократки») // Диалог. 1990. № 3. С. 58.


Інституціоналізовані форми політики

Політичні партії і партійні системи

 


 






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных