ТОР 5 статей: Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы КАТЕГОРИИ:
|
Хвороботворні мікроорганізмиМікроорганізми, які можуть викликати захворювання у людей та тварин, називаються хвороботворними або патогенними. Ці мікроорганізми здатні виробляти токсини (отруйна речовина). Ці токсини поділяються на два види: екзотоксини й ендотоксини. Екзотоксини виділяються у навколишнє середовище мікроорганізмами за їх життя. Вони дуже отруйні. Ендотоксини мікробами за життя не виділяються. Вони вивільняються після загибелі та руйнування клітини, менш отруйні, ніж екзотоксини. Патогенність — це здатність певного виду мікробів за певних умов викликати особливий хвороботворний стан. Адже кожен вид хвороботворних мікроорганізмів може викликати певне захворювання. А процес, який відбувається внаслідок поселення патогенних мікроорганізмів у організмі людини чи тварини та вияв життєдіяльності цих мікробів, називається інфекцією. Інфекційні хвороби є заразними, тобто вони можуть передаватися від хворих осіб здоровим. Хвороботворні мікроби добре себе почувають в організмі людини чи тварини. Тут вони знаходять всі умови, необхідні для розвитку та розмноження. Проте, потрапляючи у живий організм, мікроби не відразу викликають захворювання. Проходить певний період, доки мікроби розвиваються та нагромаджується отруйна речовина, яку вони виділяють. Цей період називається інкубаційним. При різних захворюваннях він різний. У цей період, навіть коли ще немає ознак захворювання, людина чи тварина стає розповсюджувачем мікробів. Джерелами інфекційних захворювань можуть бути хворі люди чи тварини, тому що вони виділяють у навколишнє середовище хвороботворні мікроби. Цих людей чи тварин називають бактеріоносіями. Людина може стати бактеріоносієм, найчастіше це буває після шлунково-кишкових захворювань, коли курс лікування Перерваний самолікуванням. Патогенні мікроби, що виділяються у навколишнє середовище, дуже довго можуть бути життєздатними. До організму здорової людини мікроби потрапляють при прямому контакті, через заражену воду, їжу та повітря. Тому, працюючи в торговому підприємстві чи на підприємстві масового харчування, слід пам'ятати про це, тому що один бактеріоносій, який працює на такому підприємстві, може спричинити масове захворювання. Інфекція може передаватися людині від хворих тварин через м'ясо та молоко,, під час розрубування м'яса й обробки шкіри. Зараження людини можливе при захворюванні тварин на сибірську язву, бруцельоз. Носіями інфекції можуть бути гризуни, комахи. Блохи, наприклад, здатні переносити бактерії чуми, воші — бактерії сипного тифу, миші переносять збудників жовтухи, чуми. Хворі собаки під час укусів зі слиною можуть передавати збудників сказу. Для виникнення та розвитку інфекційного захворювання недостатньо лише проникнення інфекції в організм людини. Важливе значення для цього можуть мати активність мікробів, їх кількість, місце проникнення, стан зараженого організму. Кожне інфекційне захворювання вирізняється своїм інкубаційним періодом. Він може тривати від кількох днів до кількох років, залежно від виду захворювання. Проте не завжди проникнення заразних мікробів у організм викликає захворювання. Адже організм людини чи тварини володіє захисними функціями проти різного виду мікроорганізмів. Таке ставлення організму до дії патогенних мікробів чи їх токсинів називається імунітетом. Отже, швидше захворіє той організм, імунітет якого слабший. Виникає імунітет у зв'язку з утворенням в крові особливих речовин — антитіл. Під час попадання мікробів у організм, починають вироблятися антитіла. Вони здатні вироблятися у різних тканинах і органах. Утворення антитіл можливе і під час введення в організм вакцин чи сироваток. Захисними функціями в боротьбі з мікроорганізмами та їх токсинами володіє шкіра й інші органи. Шкіра не пропускає мікробів у організм, вона володіє бактерицидною дією стосовно мікроорганізмів. Але для цього вона повинна бути чистою. Адже на брудній шкірі накопичується багато мікробів і вони добре там зберігаються. Вбиває мікроби також речовина, яку виділяють слизові оболонки (рота, носа, кишечника) живого організму, наприклад: шлунковий сік, сльози, слина. Та якщо з якихось причин захисні функції цих органів порушені, організм застосовує білі кров'яні тільця й інші клітини для боротьби зі збудниками захворювань. Вони мають властивості знищувати ті мікроби, які вже проникли в організм. Всі ці властивості утворюють імунітет організму до патогенних мікробів. Імунітет буває: вродженим і набутим у процесі життєдіяльності. Набутий імунітет може бути і природним і штучним. Вроджений імунітет є видовою ознакою організму. Людина, наприклад, має вроджений імунітет до багатьох хвороб, які вражають тварин (чума—свиней та ін.), і навпаки, більшість тварин не хворіє захворюваннями, якими хворіють люди. Набутий імунітет (природний) виникає після перенесеного інфекційного захворювання, він оберігає організм від повторного зараження цим видом інфекції. Набутий імунітет (штучний) —це імунітет, який виробляється організмом внаслідок введення вакцин чи сироваток. Вакцини найчастіше використовуються для попередження захворювання. Це ослаблені або вбиті збудники інфекційних захворювань. Вакцини вводяться в організм для вироблення у ньому захисних сил. Рідка частина крові тварин, які перенесли інфекційні захворювання через штучне зараження є лікувальною сироваткою. Оскільки після введення сироватки імунітет виробляється дуже швидко, то її використовують для лікування захворювань, які вже проявилися. Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:
|