ЛЕКЦІЯ 16. ОСНОВИ ЕКОЛОГІЧНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

Екологічне право України, його предмет та джерела. Екологічні права та обов'язки природокористувачів. Складові природно-заповідного фонду.

Правові засоби охорони атмосферного повітря, тваринного світу та водних ресурсів. Пордок використання та охорони надр.

Мета лекції – за допомогою основних нормативно-правових категорій “екологічні права”, “екологічні обов'язки”, “природокористувач”, “власник природних ресурсів”, “екологічне правопорушення” екологічного права України виробити у студентів розуміння необхідності активного захисту навколишнього середовища.

Екологічне право – це галузь в системі права, яка регулює законами і іншими нормативними актами суспільні відносини в галузі взаємодії суспільства і природи.

Предметом екологічного права є нормативно урегульовані відносини з приводу охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів, забезпечення сприятливого, екологічно безпечного життя теперішнього і майбутніх поколінь.

Метод екологічного права — комплексний і являє собою комбінацію методів підгалузей права, які становлять його систему. Ця галузь права охоплює підгалузі: земельне, водне, лісове, надрове, фауністичне та атмосферне право, таким чином регулює відносини по охороні і використанню земель, надр, лесів, вод, атмосферного повітря, тваринного світу та інших об'єктів природи.

Екологічні правовідносини - це складна галузь суспільних відносин, які охоплюють відноси- ни щодо використання, відтворення і охорони різних об'єктів природи.

Суб'єктами екологічних відносин є сторони, між якими вони виникають. Об'єктом екологічних відносин може бути як об'єкт природи в цілому, так і його частина. Залежно від об'єктів природи їх можна поділити на відносини, що виникають з приводу використання і охорони земель, вод, атмосферного повітря, лісів, тваринного світу, надр, і природно- заповідного фонду. Кожна група екологічних правовідносин регулюється і охороняється відповідним видом правових норм і принципів та галуззю законодавства: земельним, водним, лісовим, про тваринний світ, атмосферне повітря, надра, природно-заповідний фонд. Кожна із перерахованих галузей законодавства має свою мету, але вони тісно взаємопов'язані між собою і складають єдину систему екологічного законодавства.

Сучасними головними нормативно-правовими актами, що регулюють основи організації охорони навколишнього природного середовища, є такі Закони України: Конституція України від 28 червня 1996 р.; «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р.; «Про охорону атмосферного повітря» від 16 жовтня 1992р.; «Про тваринний світ» від 3 березня 1993 р.; «Про природно-заповідний фонд України» від 16 червня 1992 р.; «Про карантин рослин» від 30 червня 1993 р., «Про екологічну експертизу» від 26 лютого 1995 р. та ін.; Кодекси Украіни: земельний, водний, лісовий, про надра, цивільний, кримінальний, господарчий та ін.

Правове регулювання охорони навколишнього середовища та природокористування регулюється Конституцією України, яка закріплює екологічни права та обов'язки людини і громадянина України (ст.ст. 14.16,50,66,106,119,132,137,138,142): право на безпечне для життя і здоров'я навколишне природне середовище і на відшкодування шкоди, заподіянной порушенням цього права. Зокрема кожному гарантоване право повільного доступу до інформації про стан навколишнього середовища, про якість харчових продуктів та предметів побуту, а також на її росповсюдження. З правом громадян співвідноситься обов'язок держави забеспечити екологічну безпеку та підтримувати екологічну рівновагу на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, збереження генофонду Українського народу. Таким чином у Конституції України закріплена екологічна функція держави.

Громадяни України зобов'язані берегти природу, охороняти, раціонально використовувати її багатства; у своїй діяльності дотримуватись вимог екологічної безпеки, екологічних нормативів; не порушувати екологічни права і законні інтереси інших суб'єктів; вносити плату за спеціальне природокористування і компенсувати шкоду, заподіяну впливом на навколишне природне середовище.

За порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища може настати 1) дисциплінарна, 2) адміністративна, 3) цивільна та 4) кримінальна відповідальність. Підставою притягнення особи до відповідальності є вчинення правопорушення. В науковій і навчальній літературі таке правопорушення називається екологічним.

Природно-заповідний фонд — це ділянки суходолу та водного простору, природні комплекси та об'єкти, які мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну та іншу цінність, а тому виокремлені з метою збереження природного середовища, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та екологічної безпеки України. У зв'язку з цим законодавством України природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання.

До природно-заповідного фонду відносять: а) природні території та об'єкти — природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища; б) штучно створенні об'єкти — ботанічні сади, дендрологічні та зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва.

Управління в царині охорони атмосферного повітря здійснюють Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, Міністерство екології та природних ресурсів України, Міністерство охорони здоров'я України, місцеві органи державної виконавчої влади, інші державні органи та органи місцевого самоврядування. До їхніх функцій входять стандартизація і нормування в цій сфері. Державні стандарти тут є обов'язковими й визначають поняття і терміни, режим використання та охорони атмосферного повітря, методи контролю за його станом, вимоги щодо запобігання шкідливому впливу на атмосферне повітря тощо.

У галузі охорони атмосферного повітря встановлюються такі нормативи: екологічної безпеки атмосферного повітря; обмежено допустимих викидів забруднюючих речовин і шкідливого впливу фізичних і біологічних чинників стаціонарними джерелами; обмежені нормативи утворення забруднюючих речовин, що відводяться в атмосферне повітря; використання атмосферного повітря як сировини; концентрації забруднюючих речовин у відпрацьованих газах. З огляду на наявність державних стандартів і нормативів держава покладає на підприємства, установи та організації відповідні обов'язки. Так, вони зобов'язані вживати заходів щодо зменшення обсягів шкідливих викидів, підтримувати в належному стані споруди, устаткування та апаратуру для очищення викидів тощо.

Економічний механізм забезпечення охорони атмосферного повітря полягає в лімітуванні, економічному заохоченні та стимулюванні охорони атмосферного повітря.

Закон України “Про тваринний світ” від 13 грудня 2001 р. регулює відносини в царині охорони, використання і відтворення тваринного світу, об'єкти якого перебувають у стані при- родної волі, у напіввільних умовах чи в неволі, на суходолі, у воді, грунті та повітрі, постійно чи тимчасово населяють територію України або належать до природних багатств її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони. До об'єктів охорони тваринного світу належать: 1) дикі тварини — хордові, в тому числі хребетні та безхребетні тварини в усьому їх видовому і популяційному розмаїтті та на всіх стадіях розвитку, що перебувають у стані природної волі, утримуються у напіввільних умовах чи в неволі; 2) частини диких тварин (роги, шкіра тощо); 3) продукти життєдіяльності диких тварин (мед, віск тощо). Об'єкти тваринного світу, які перебувають у стані природної волі і знаходяться в межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної

зони, є об'єктами права власності Українського народу. Окремі об'єкти тваринного світу в Україні можуть перебувати у державній, комунальній і приватній власності.

Закон передбачає також права і обов'язки громадян у сфері охорони, використання та відтворення тваринного світу. До головних відносить право на: 1) загальне і спеціальне використання об'єктів тваринного світу; 2) тримання у власності окремих об'єктів тваринного світу; 3) компенсацію шкоди, завданої дикими тваринами.

Одночасно громадяни України зобов'язані: 1) охороняти тваринний світ і середовище перебування диких тварин; 2) сприяти відтворенню відновлюваних об'єктів тваринного світу;

3) використовувати об'єкти тваринного світу відповідно до закону; 4) відшкодовувати шкоду, заподіяну ними тваринному світу внаслідок порушення вимог законодавства про охорону, використання і відтворення тваринного світу.

Водний кодекс України регулює правові відносини з метою забезпечення збереження, наукового обґрунтованого, раціонального використання вод для потреб населення і галузей економіки, відтворення водних ресурсів, охорони вод від забруднення, засмічення та вичерпання, запобігання шкідливим діям вод і ліквідації їхніх наслідків, поліпшення стану водних об'єктів, а також охорони прав підприємств, установ, організацій і громадян на водовикористання. При цьому під водами розуміють усі води (поверхневі, підземні, морські), що входять до складу природних ланок кругообігу води.

Надра є виключною власністю народу України і надаються лише в користування. Народ України здійснює право власності на надра через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим, місцеві ради депутатів і місцеві державні адміністрації. Окремі повноваження щодо розпорядження надрами законодавством України можуть надаватися відповідним органам державної виконавчої влади.

Державний фонд надр охоплює як ділянки надр, що використовуються, так і ділянки надр, не залучені до використання, в тому числі континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони. Користувачами надр можуть бути підприємства, установи, організації, громадяни України, а також іноземні юридичні особи та громадяни.

Основні вимоги в царині охорони надр: 1) забезпечення повного і комплексного геологічного вивчення надр; 2) додержання встановленого законодавством порядку надання надр у користування і недопущення самовільного користування надрами; 3) раціональне вилучення й використання запасів корисних копалин і наявних у них компонентів; 4) недопущення шкідливого впливу робіт, пов'язаних із користуванням надрами, на збереження запасів корисних копалин, гірничих виробок і свердловин, що експлуатуються чи законсервовані, а також підземних споруд; 5) охорона родовищ корисних копалин від затоплення, обводнення, пожеж та інших факторів, що впливають на якість корисних копалин і промислову цінність родовищ або ускладнюють їх розробку; 6) запобігання необгрунтованій та самовільній забудові площ залягання корисних копалин і додержання встановленого зако- нодавством порядку використання цих площ для інших цілей; 7) запобігання забрудненню надр під час підземного зберігання нафти, газу та інших речовин і матеріалів, захоронення шкід- ливих речовин і відходів виробництва, скидання стічних вод; 8) додержання інших вимог, передбачених законодавством про охорону навколишнього природного середовища.

Запитання для самоперевірки:

1. Сформулюйте поняття і предмет правового регулювання екологічного права України.

2. Охарактеризуйте законодавство про охорону навколишнього природного середовища

3. Визначіть права та обов'язки природокористувачів.

4. Які є складові природно-заповідного фонду?

5. Як здійснюється правова охорона водних ресурсів?

6. Який порядок використання та охорони надр?

Першочерговим джерелом для вивчення зазначеної проблеми є Конституція України. Принйята 28 червня 1996 р. та Закон України «Про охорону навколишнього середовища» від 25 червня 1991 р. // http: // zakon.rada.gov.ua. Також важливо при вивченні теми звернутися до: Правознавство: Навч. посіб. / За ред. В.В. Копєйчикова. - К.: Юрінком Інтер, 2006. – С. 141-146, у якому в загальному вигляді розглядаються основні питання лекції, а також Тищенко Г.В. Екологічне право: Навч. посіб. – К.: Юмана, 2001. – С. 12-34.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: