Главная | Случайная
Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






ЛЕКЦІЯ 17. ОСНОВИ ЗЕМЕЛЬНОГО ПРАВА




Загальна характеристика земельного права України: а) предмет та джерела земельного права.

б) види земель та їх правовий статус. Права та форми власності на землю: а) суб’єкти права власності на землю;

б) приватизація землі, набуття і реалізація права власності на землю. Гарантія права власності на землю та охорона земель.

Відповідальність за порушення земельного законодавства.

Мета лекції – розглянути та засвоїти поняття, що стосуються земельного законодавства: “земельні відносини”, “суб’єкти земельних відносин”, “об’єкти земельних відносин”, “право власності на землю”, “охорона земель”.

Головними джерелами земельного права України слід визнати Конституцію України і Земельний Кодекс України.

Земельний кодекс України, який був прийнятий 25 жовтня 2001 р. та набрав чинності 1 січня 2002 року, містить 10 розділів, 212 статей. Він є головним нормативним джерелом земельного права України, що регулює земельні відносини. В ньому встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, а тому право власності на землю гарантується.

Земельні відносини – це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Земельний кодекс в галузі земельних відносин первинними вважає повноваження Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування.

Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Об`єктами земельних відносин є землі в межах України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Право власності на землю – право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Суб`єкти права власності на землю:

а) громадяни та юридичні особи – на землі приватної власності. Громадяни України можуть придбати ділянки землі сільськогосподарського і несільськогосподарського призначення, іноземні громадяни і особи без громадянства можуть набути право власності на земельні ділянки тільки несільськогосподарського призначення. Земельний кодекс містить перелік земель комунальної і державної власності, що не можуть передаватися у приватну власність (землі загального користування населених пунктів, землі природно-заповідного фонду, транспорту, оборони, та інші);

б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування – на землі комунальноі власності. У комунальній власності перебувають всі землі в межах населених пунктів, а також земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти комунальноі власності;

в) держава, яка реалізує це право через відповідні державні органи державної влади (Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації), – на землі державноі власності. У державній власності перебувають всі землі України, крім земель комунальної і приватної власності.

Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі:

- придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни та іншими цивільно- правовими угодами;

- безоплатної передачі із земель державної та комунальної власності;

- приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування.


Юридичні особи (засновані громадянами або юридичними особами України), можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності у разі:

- придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни та іншими цивільно- правовими угодами;

- внесення земельних ділянок її засновниками до статутного фонду;

- прийняття спадщини;

- виникнення інших підстав, передбачених законом.

Територіальні громади набувають землю у комунальну власність у разі:

- передачі їм земель державної власності;

- примусового відчуження земельних ділянок у власників з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;

- прийняття спадщини;

- придбання за договором купівлі-продажу, дарування та іншими цивільно- правовими угодами; виникнення інших підстав, передбачених законом.

Держава набуває права власності на землю у разі:

- відчуження земельних ділянок у власників з мотивів суспільної необхідності та суспільних потреб;

- придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни та іншими цивільно- правовими угодами;

- прийняття спадщини, передачі у власність комунальної власності територіальними громадами; конфіскації земельної ділянки.

Окрім права власності, Земельний кодекс передбачає право користування, оренди, сервітуту та інші права відносно землі.

Землекористування – використання землі у визначеному законом порядку. Право землекористування є похідним від права власності. Землекористувач користується землею в обсязі і межах, наданих йому власником. Відхилення землекористувача від основного цільового призначення земельної ділянки може стати основою для припинення його права користуватися нею.

Види землекористування:

- постійне користування – це право володіння і користування земельною ділянкою, що перебуває в державній або комунальній власності, без встановленого строку. Суб`єктами такого права можуть бути тільки державні і комунальні підприємства, установи та організації;

- орендне землекористування – це засноване на договорі, тимчасове володіння і користування земельною ділянкою. Яка необхідна орендареві для його діяльності. Сторони в орендних відносинах – орендодавець і орендар. Орендарями можуть бути громадяни та юридичні особи України, іноземні громадяни, особи без громадянства, іноземні юридичні особи Іноземні держави и міжнародні організації. Оренда земельної ділянки може бути короткостроковою (не більше 5-ти років) і довгостроковою (не більше 50-ти років);

- право земельного сервітуту – право обмеженого (платного або безоплатного) користування земельною ділянкою (наприклад, для прокладки комунікацій).

Право на користування орендованою ділянкою виникає після державної реєстрації договору.

Земельні спори – це спори, що виникають між власниками землі та землекористувачами з приводу володіння, користування чи розпорядження земельною ділянкою. Національне законодавство розрізняє власне земельні та майнові спори, пов`язані із земельними відносинами.

До земельних спорів належать:

- спори між громадянами-власниками житлового будинку, інших будівель і споруд та земельної ділянки на праві спільної власності щодо порядку використання й розпорядження земельною ділянкою;


- спори з приводу розмежування території сіл, селищ, міст, районів, областей;

- спори з приводу сумісного землекористування громадян;

- спори, пов`язані з вилученням (викупом) земельної ділянки у землекористувача без його згоди;

- спори, пов`язані з відмовою місцевої ради у наданні земельної ділянки.

Більшість земельних спорів вирішується в адміністративному порядку, водночас вони розглядаються і в судах.

Держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність за:

- недійсність угод щодо земельних ділянок, укладених з порушенням встановленого законом порядку;

- самовільно зайняття земельних ділянок;

- використання земель не за цільовим призначенням.

 

Запитання для самоперевірки:

1. Які види земель передбачені чинним законодавством та у чому пролягає їх правовий статус?

2. Які права та форми власності на землю передбачені Земельним кодексом?

3. Який порядок набуття і реалізації права на землю передбачений чинним законодавством?

4. Який порядок вирішення земельних спорів передбачений чинним законодавством?

5. Хто є суб’єктом управління в галузі використання і охорони земель?

6. Яка відповідальність настає за порушення земельного законодавства?

 

Нормативні джерелами є: Земельний кодекс України, в якому відображено правове регулювання земельних відносин на сучасному етапі розбудови Української держави та Закон України від 25 жовтня 2001 р.// Відомості Верховної Ради України, 2002, № 3-4. - С.

27. Основою для вивчення земельного права є також: курс лекцій Ковтуна М.Г., який допоможе у вивченні зазначеної галузі законодавства в повній мірі; підручник Правознавство, за редакцією В.В.Копейчикова. - С. 403 – 430; навчальний посібник Основи правознавства України, за редакцією С.В. Ківалова. - С. 314 –322.




Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2019 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных