Форми парламентського контролю за діяльністю уряду.

1- обговорення основних напрямів діяльності уряду (зазвичай – на першій сесії після його обрання або щорічно на першій сесії після парламентських канікул).

2 – контроль за допомогою парламентських комісій і комітетів.

3 – спеціальні парламентські запити або питання.

4 – процедура інтерпеляції.

5– це контрольні повноваження, які здійснюють спеціальні посадові особи: ревізори, контролери, омбудсмани та ін.

6 – право на оголошення вотуму довіри або вотуму недовіри за допомогою резолюції осуду.

Обговорення основних напрямів діяльності уряду, як правило, здійснюється після обрання парламенту, коли формується кабінет (це стосується парламентських республік і парламентських монархій), глава обраного уряду викладає програмні положення, основні напрями й пріоритети своєї майбутньої діяльності. У цьому випадку члени парламенту, виступаючи (критикуючи або схвалюючи ці напрями), здійснюють превентивний (запобіжний) контроль, оскільки попереджають про відповідальність у випадках невиконання

Урядове повідомлення – про основні напрями роботи уряду – може бути у вигляді промови прем'єр-міністра, це може бути спеціальна заява або послання президента парламенту.

Запити депутатів можуть бути адресовані окремим міністрам, прем'єр-міністрові, іноді – уряду в цілому. Запити є двох видів: письмові й усні. Усний запит – це усне звернення члена парламенту до конкретного міністра або іншої посадової особи. У парламенті Великобританії передбачена спеціальна година запитів, під час якої практично весь кабінет приходить до верхньої палати і чекає на питання від парламентаріїв.

Інтерпеляція – різновид парламентського запиту, відрізняється тим, що з цього запиту можуть бути проведені дебати, після чого відповідь посадової особи може бути поставлена на голосування. І за ним може бути прийнято резолюцію або схвальну чи осудливу відповідь міністра.

У країнах, де уряд відповідальний перед парламентом, є можливість більш активно й реально контролювати кабінет шляхом поставлення питання про вотум недовіри. У президентських республіках такого права немає, зате в парламентських республіках і монархіях воно час від часу застосовується. / в Італії, Ізраїлі, траплялись такі випадки в Англії, ФРН та інших країнах/.

У деяких країнах функції контролю за діяльністю уряду надані певним постійним парламентським комісіям. / комісія бундестагу, парламентські комітети Сенату США, комісії з іноземних справ ряду країн, які можуть заслуховувати звіти міністрів закордонних справ/

58. Дострокове припинення повноважень парламентів та їх палат.

Парламент припиняє свої повноваження після обрання нового складу парламенту, як тільки останній приступить до роботи (в деяких країнах після прийняття присяги депутатами).

Парламент може бути розпущений достроково. В США, Мексики, КНР, Куби не існує інституту дострокового розпуску парламенту. В деяких країнах президент може розпускати дві палати парламенту (Італія).Як правило розпуску підлягає нижня палата та однопалатний парламент, а верхня палата припиняє свої повноваження на час розпуску нижньої палати (Польща).

верхня палата може здійснювати свої функції при відсутності нижньої палати, і навіть в якійсь мірі заміщати її.

Парламент не може бути розпущеним в умовах воєнного чи надзвичайного стану протягом декількох місяців, (як правило шести, у Білорусії – рік), президентом за декілька місяців (як правило шість) до закінчення терміну його повноважень.

Обмежується і число розпусків (наприклад не більше одного в рік – в Румунії, не більше як один раз з однієї і тієї ж підстави – протягом терміну повноважень президента в Греції, Австрії, не більше двох разів протягом терміну повноважень президента Угорщини). В рідких випадках до розпуску парламенту президент повинен провести з цього приводу референдум (Єгипет).

Розпуск парламенту може здійснюватися з різних підстав:

- при вираженні недовіри уряду з ініціативи парламенту;

- при відмові у довірі, коли це питання ставиться урядом;

- якщо парламент не може сформувати уряд в певний термін (21 день в Польщі) чи почати пленарні засідання (30 днів в Україні);

- якщо парламент не приймає бюджет протягом певного строку (3 місяці – Польща);

- якщо неодноразово позбавляє довіри уряд протягом певного строку (в Угорщині – 4 рази протягом року);

- якщо парламент не здатний прийняти рішення (Чехія);

- якщо парламент не висловив довіри уряду, який він же і сформував;

- якщо парламент неодноразово відхиляє кандидатуру прем’єр-міністра, запропоновану президентом (двічі – в Білорусії, чотири рази - Швеція).

В дуалістичних монархіях чи напівпрезидентських республіках глава держави, розпускаючи парламент діє за власною ініціативою, а в парламентських республіках відповідна вказівка може походити і від уряду.

59. Сутність вільного та імперативного депутатського мандату. Відкликання депутата (представника): поняття, сутність (навести приклади).

Принцип вільного мандата полягає в тому, що парламентарій юридично не зв’язаний дорученнями виборців і діє в парламенті відповідно із своїми уявленнями. У виборців немає права відкликати депутат як такого, що не оправдав їх довіру.

Депутати вважаються представниками всього народу, тому не можуть бути відкликані виборцями певного округу.

Ст.67 Конституції Італії, ст.27 Конституції Франції: мандат депутатів вільний і немає імперативного характеру.

На практиці депутат, який володіє вільним мандатом є залежним від партії, яка підтримує його на виборах, і від тих організацій та осіб, які фінансували його виборчу кампанію та надали іншого роду підтримку.

Принцип імперативного мандата включає в себе сукупність трьох елементів: 1) обов’язковість наказів виборців для депутата; 2) обов’язкова звітність депутата; 3) право його відкликання виборцями, якщо він не виконує чи погано виконує їх накази та доручення.

В сучасних державах поєднуються принципи імперативного та вільного мандата. Як правило на загальнодержавному рівні застосовується вільний мандат, а на місцевому рівні, де депутат більш тісно пов’язаний із виборцями, - імперативний мандат.

Наприклад, депутати японського парламенту володіють вільним мандатом, але можуть бути виключені із складу палати резолюцією більшості присутніх членів палати. А на місцевому рівні депутати можуть бути відкликані достроково на вимогу однієї третьої виборців більшістю голосів.

60. Поняття уряду, його характерні риси. Види урядів.

Уряд - це державний колегіальний орган, за допомогою якого здійснюється щоденне поточне керівництво внутрішньою і зовнішньою політикою, який здійснює виконавчу і розпорядчу владу в країні.

Уряд, як верхівка виконавчої влади, у більшості країнах здійснює загальне управління справами держави, керує її внутрішньою та зовнішньою політикою.

- У парламентських країнах формується партією (партіями), які мають більшість у парламенті.

- Президентська форма правління - Президент очолює уряд, який не несе відповідальності перед парламентом.

- Змішана (дуалістична) модель уряду існує в Франції, яка полягає в тому, що президент призначає Прем’єр-міністра, який керує діяльністю уряду і голову у Раді міністрів

Види урядів.

За партійним складом:

1. однопартійний уряд - (Великобританія, Австралія, Канада)

2. Безпартійний уряд, - до його складу входять представник різних партій і немає ведучої партії. країн з абсолютною монархією(Саудівська Аравія, ОАЄ, Оман, Катар); створюються в певні кризові моменти(Португалія, Італія, Марокко). При диктаторський режимах

3. багатопартійний (коаліційний) уряд -Якщо в парламентській монархії чи республіці в парламенті немає більшості від якоїсь партії,

Залежно від підтримки уряду парламентом розрізняють:

1. уряди парламентської більшості

2. уряди парламентської меншості (в кризовій ситуації та називається тимчасовим або перехідним).

В умовах війни чи у післявоєнний період можуть утворюватися також особливі уряди – уряди національної єдності,

61. Способи формування урядів зарубіжних держав (перелічити та навести по 2 приклади кожного способу).

Порядок формування уряду, як правило, визначається формою правління держави. Можна виокремити два основних способи утворення уряду: парламентський і позапарламентський.

Парламентський спосіб - англійська модель, за якою лідер партії, що перемогла на виборах, формує уряд. Такий лідер формально призначається главою держави (або монархом, або президентом)..

У деяких країнах (Нідерланди, Бельгія, Данія) перед такими переговорами призначається не прем'єр-міністр, спеціальна державна фігура – форматор. Це особа, що від імені глави держави веде переговори з політичними діячами й займається організаційною роботою з підбору майбутніх членів уряду.

У деяких країнах потрібне схвалення обох палат. У Японії, наприклад, потрібно, щоб обидві палати підтримали кандидатуру прем'єр-міністра

Найчастіше уряд формується в такий спосіб. Пропонується кандидатура на посаду глави уряду, і якщо ця кандидатура підтримується членами парламенту, то глава уряду пропонує список членів свого уряду. Зазвичай цей список затверджується цілком або взагалі не затверджується, а вважається, що це право прем'єр-міністра.

Позапарламентський спосіб утворення уряду — процедура формування уряду, властива президентським і президентсько-парламентським республікам, коли законодавчий орган не бере безпосередньої участі у процесі формування кабінету або його роль у цьому плані обмежена. Склад уряду може не залежати від розстановки партійно-політичних сил у парламенті. Склад уряду та його програма визначаються главою держави і мають отримати схвалення законодавчого органу.

У президентських республіках глава держави сам є головним носієм виконавчої (урядової) влади. У президентських республіках президент призначає й звільняє членів кабінету або уряду. У США формально діє формула, за якою призначення членів кабінету відбувається за порадою та згодою сенату. Подібним чином призначається уряд у більшості латиноамериканських країн: Чилі, Уругваї та ін. (Кенія, Малаві, Заїр та ін.).

62. Парламентський спосіб формування уряду та його різновиди. Позапарламентський спосіб формування уряду (навести приклади).

Порядок формування уряду, як правило, визначається формою правління держави. Можна виокремити два основних способи утворення уряду: парламентський і позапарламентський.

Парламентський спосіб - англійська модель, за якою лідер партії, що перемогла на виборах, формує уряд. Такий лідер формально призначається главою держави (або монархом, або президентом)..

У деяких країнах (Нідерланди, Бельгія, Данія) перед такими переговорами призначається не прем'єр-міністр, спеціальна державна фігура – форматор. Це особа, що від імені глави держави веде переговори з політичними діячами й займається організаційною роботою з підбору майбутніх членів уряду.

У деяких країнах потрібне схвалення обох палат. У Японії, наприклад, потрібно, щоб обидві палати підтримали кандидатуру прем'єр-міністра

Найчастіше уряд формується в такий спосіб. Пропонується кандидатура на посаду глави уряду, і якщо ця кандидатура підтримується членами парламенту, то глава уряду пропонує список членів свого уряду. Зазвичай цей список затверджується цілком або взагалі не затверджується, а вважається, що це право прем'єр-міністра.

Позапарламентський спосіб утворення уряду — процедура формування уряду, властива президентським і президентсько-парламентським республікам, коли законодавчий орган не бере безпосередньої участі у процесі формування кабінету або його роль у цьому плані обмежена. Склад уряду може не залежати від розстановки партійно-політичних сил у парламенті. Склад уряду та його програма визначаються главою держави і мають отримати схвалення законодавчого органу.

У президентських республіках глава держави сам є головним носієм виконавчої (урядової) влади. У президентських республіках президент призначає й звільняє членів кабінету або уряду. У США формально діє формула, за якою призначення членів кабінету відбувається за порадою та згодою сенату. Подібним чином призначається уряд у більшості латиноамериканських країн: Чилі, Уругваї та ін. (Кенія, Малаві, Заїр та ін.).

63. Відповідальність урядів зарубіжних держав.

Уряд - це колегіальний орган виконавчої влади, що володіє загальною компетенцією, який здійснює керівництво державним управлінням. Він очолює адміністративну, тобто виконавчо-розпорядчу, діяльність в країні, під його керівництвом перебувають державний апарат, збройні сили, фінанси держави, закордонні справи.

Відповідальність уряду залежить від того, вчинені членами уряду під час виконання ними службових обов'язків або як приватними особами ті чи інші правопорушення. В останньому випадку в ряді країн вони відповідають нарівні з іншими громадянами, але в деяких країнах передбачено міністерський імунітет: міністр передається до суду щодо постанови парламенту, і судить його особливий суд.

Відповідальність при виконанні службових обов'язків можлива за порушення закону при виконанні службових обов'язків, за кримінальні злочини (державну зраду та ін), за порушення службових обов'язків. Вона може бути політичною, кримінальної, цивільної та дисциплінарної.

Політична відповідальність можлива перед парламентом, президентом (главою держави) і прем'єр-міністром. Парламент висловлює недовіру уряду і міністрам за недоліки в роботі, упущення, вважаючи політичну лінію уряду або міністрів невірною. З цих же підстав застосовує форму політичної відповідальності президент чи прем'єр-міністр.

Кримінальна відповідальн - можливий імпічмент, аналогічний імпічменту щодо президента, в інших парламент не здійснює імпічмент, а тільки пред'являє обвинувачення (Польща, Франція). У цьому випадку міністр підлягає судової відповідальності, але судить його особливий суд (у Франції - Високий суд правосуддя, в Польщі - Державний трибунал). За рішенням парламенту судити міністрів може конституційний суд (Італія), але часто в цьому випадку мова йде лише про подальше переказі звичайному кримінальній справі.

Цивільна відповідальність виражається у позовах по відношенню до урядів і міністрам за заподіяну фізичним та юридичним особам збитки у разі порушення законів при виконанні службових обов'язків.

Дисциплінарна відповідальність індивідуальна.

У президентських республіках президент формує уряд, який несе відповідальність тільки перед ним. Парламент не може висловити недовіру уряду.
У парламентських республіках уряд перебуває при владі, поки що користується парламентською підтримкою. Він відповідає не перед главою держави, а перед парламентом.

Відповідальність уряду перед парламентом виражається у винесенні вотуму недовіри (резолюції осуду) уряду або окремому міністру, у відмові від довіру уряду (це питання ставитися за ініціативою самого уряду) і як наслідок - у звільненні уряду чи міністра у відставку.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: