РОЗДІЛ 1. Світовий економічний порядок

Світовий порядок (режим) являє собою досить чітко виражені умови, які прийняті на багатосторонній основі і базуються на взаємоприйнятних нормах, що визначають державні і недержавні рамки поведінки у будь-якій сфері міжнародної діяльності.Світовий економічний порядок містить у собі міжнародно-регулюють структури:

- міжнародну валютну систему;

- загальносвітову торговельну систему;

- міжнародні принципи оподаткування.

Створення міжнародних порядків накладає певні зобов’язання і призводить до витрат для його учасників. Оптимальний порядок забезпечує вигоди для всієї системи. В іншому випадку розвиваються процесів у відповідності до концепції недосконалої конкуренції.

На стан світового економічного порядку значне, якщо не визначальний, вплив робить ієрархічність світового господарства, як одні країни володіють більшою потужністю і, отже, впливом, ніж інші. Навіть серед провідних західних країн відсутня «досконала симетрія», тому що на частку США припадає 45% ВВП «сімки», і середні показники, які беруться до уваги під час прийняття спільних рішень, значною мірою визначаються рівнем і масштабом розвитку американської економіки. Таким чином, при існуючому способі координації показники і досягнення США служать «точкою рівноваги», навколо якої регулюється політика інших країн як у цілому, так і в міжнародних організаціях [1].

Зміни світових порядків. У минулому сторіччі у світі відбулися значні зміни. На його початку світовий економічний порядок уособлювали шість-сім метрополій з їхніми колоніальними імперіями.

Сформований після Другий світової війни порядок тримався на перевазі США при збереженні стосунків метрополія – колонія. Перші післявоєнні роки були вершиною положення США у світовій економіці. За 30-40-х рр. американська частка в світовому доході збільшилася з 29 до 33%, а частка другого з економічної могутності країни на Заході – Британії – скоротилася приблизно з 9 до 6%. У промисловому виробництві США припадало на частку понад 37% світового обсягу продукції, в офіційних світових резервах монетарного золота – понад 70%. Користуючись різким ослабленням сил інших західних країн, США в післявоєнні роки забезпечили собі таке положення, яким не мала навіть Британія в період свого найвищого розквіту.

США цілеспрямовано використала свій економічний перевагу перших повоєнних років для затвердження свого впливу в світі. Так, політика формування післявоєнної системи спілок міжнародних включала в себе як економічного компоненту «план Маршалла» для Західної Європи, розширення капіталовкладень у Латинській Америці, створення системи впливових міжнародних економічних організацій – МВФ, ГАТТ, МБРР, де США зайняли провідне становище.

Інша характерна риса післявоєнного світового економічного порядку полягало в тому, що він складався з відокремлених економічних режимів, що існували в рамках економічних взаємин у колоніальних імперій, а також відокремленої системи економічних відносин, що склалася в Східній Європі, де в 1949 р. була створена Рада Економічної Взаємодопомоги (РЕВ) [5].

Відновлення господарств брали участь у Другій світовій війні країн і нерівномірність економічного розвитку призвели до зміни становища в межах сформованого світового економічного режиму. Посилились позиції країн Західної Європи та Японії, які стали протистояти США з багатьох світових економічних питань. Освіта ЄС призвело до створення окремого економічного порядку в рамках Спільного ринку, що не могло не відбитися на світовому економічному порядку. За роки свого існування ЄС переросло в потужний блок, який кинув виклик багатосторонньої системи торгівлі ГАТТ під егідою. Справа в тому, що митного союзу, навіть якщо він і не підвищує середній рівень торгових бар’єрів, неминуче стимулює дискримінацію щодо третіх країн.

З розпадом колоніальних імперій, що розвиваються, намагалися кардинально змінити існуючу міжнародну економічну систему. Вони провели через Генеральну Асамблею ООН у травні 1974 резолюцію про Новий міжнародному економічному порядку (НМЕП) і у вересні цього року – резолюцію, яка схвалила Хартію економічних прав і обов'язків держав.

В основу НМЕП були покладені принципи суверенної рівності держав у міжнародних, політичних та економічних відносинах, суверенітету та ефективного контролю держав над своїми господарськими ресурсами. Одне з головних місць у концепції НМЕП займали вимоги справедливого співвідношення цін на сировинні та промислові товари та пом'якшення різких коливань попиту на сировину. Як один із шляхів зміни механізму ціноутворення пропонувалася система індексації – ув’язки цін на найважливіші види сировини з цінами на готову продукцію та обробну, надання преференцій для експорту цієї продукції. До числа вимог увійшли пропозиції про щорічну передачі по каналах допомоги коштів в розмірі 1% ВВП промислово розвинених країн без умов.

Висувалися вимоги щодо створення системи передачі країнам, що розвиваються нових технологій, надання їм суверенного права контролювати всю економічну діяльність на своїй території, включаючи право на націоналізацію іноземних компаній.

НМЕП визнавав, що в світове господарство і міжнародні економічні відносини, в зокрема, не можуть далі складатися стихійно під впливом міжнародної конкуренції, що надані самим собі тенденції розвитку не можуть забезпечити раціональне розміщення виробничих засобів в планетарному масштабі, що світо господарські зв’язки потребують певного міждержавному регулюванні. При цьому повинні враховуватися інтереси країн, яких позбавляють вигід стихійні сили світової ринку.

Вимоги країн, що розвиваються про отримання додаткових коштів могли сприяти перерозподілу світового доходу на користь країн, що розвиваються, але провідні західні країни значною мірою блокували їх, переводячи рішення висунутих вимог на двосторонній і багатосторонній рівні. Це привело до того, що значна частина країн, що розвиваються вступила в певні координаційні відносини з Заходом через систему загальних преференцій, яка давала їм деякі додаткові можливості на західних ринках.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: