Практичні методи навчання. Передбачають різні види діяльності учнів і вчителя, але потребують великої самостійності учнів у навчальні.

Передбачають різні види діяльності учнів і вчителя, але потребують великої самостійності учнів у навчальні.

Вправи — багаторазове повторення певних дій або видів діяльності з метою їх засвоєння, яке спирається на розуміння і супроводжується свідомим контролем і коригуванням. Використовують такі види вправ: підготовчі — готують учнів до сприйняття нових знань і способів їх застосування на практиці; вступні — сприяють засвоєнню нового матеріалу на основі розрізнення споріднених понять і дій; пробні — перші завдання на застосування щойно засвоєних знань; тренувальні — набуття учнями навичок у стандартних умовах (за зразком, інструкцією, завданням); творчі — за змістом і методами виконання наближаються до реальних життєвих ситуацій; контрольні — переважно навчальні (письмові, графічні, практичні вправи).

Лабораторні роботи — вивчення у шкільних умовах явищ природи за допомогою спеціального обладнання. Цінність лабораторних робіт у тому, що вони сприяють зв'язку теорії з практикою, озброюють учнів одним із методів дослідження в природних умовах, формують навички використання приладів, вчать обробляти результати вимірювань і робити правильні наукові висновки і пропозиції. Організаційно такі роботи проводять у формі фронтальних занять або індивідуально.

Практичні роботи — за характером діяльності учнів близькі до лабораторних робіт. Вони передбачені навчальними програмами, їх виконують після вивчення теми чи розділу курсу. Практичні роботи мають важливе навчально-пізнавальне значення, сприяють формуванню вмінь і навичок, необхідних для майбутнього життя та самоосвіти.

13. Охарактеризуйте методи навчання за рівнем пізнавальної активності учнів та логікою пізнання. Розкрийте сутність інтерактивних методів навчання, наведіть приклади їх використання в початковій школі.

14. Розкрийте особливості класно-урочної системи організації навчання. Сформулюйте основі вимоги до сучасного уроку. Назвіть позаурочні форми організації навчання.

У сучасній вітчизняній школі використовують класно-урочну систему навчання.

Особливостями вітчизняної класно-урочної системи навчання є:

- постійний склад учнів приблизно одного віку і рівня підготовки (клас) (відповідно до ЗУ «Про загальну середню освіту» наповнюваність класів не повинна перевищувати 30 учнів»; у загальноосвітніх навчальних закладах, розташованих у селах, селищах, кількість учнів у класах визначається демографічною ситуацією, але повинна становити не менше п'яти осіб. При меншій кількості учнів у класі заняття проводяться за
індивідуальною формою навчання);

- кожний клас працює відповідно до свого річного плану (планування навчання);

- навчальний процес здійснюється у вигляді окремих взаємопов'язаних елементів (уроків) (тривалість уроків у загальноосвітніх навчальних закладах становить: у перших класах - 35 хвилин, у других - четвертих класах - 40 хвилин, у п'ятих - одинадцятих класах - 45 хвилин.
Зміна тривалості уроків допускається за погодженням з відповідними
органами управління освітою та органами державної
санітарно-епідеміологічної служби);

- кожний урок присвячується лише одному предмету (монізм);

- уроки постійно чергуються (розклад);

- керівна роль належить учителю (педагогічне управління);

- застосовуються різні види і форми пізнавальної діяльності учнів (варіативність діяльності).

- відвідування уроків школярами є обов'язковим;

- навчальний рік поділяється на чверті, півріччя, семестри, триместри, між якими є канікули різної тривалості. Тривалість канікул протягом навчального року не може бути меншою 30 календарних днів.

Переваги даної форми навчання над іншими: більш чітка організаційна структура; економність (вчитель пацює одночасно з великою групю учнів); сприятливі умови для взаємного навчання, колективної діяльності, виховання і розвитку учнів.

Недоліки: орієнтація на «серднього» учня, відсутність умов для проведення індивідуальної навчально-виховної роботи з учнями, допускає необхідність залишати учнів на повторний курс, якщо вони не засвоїли один чи два предмети.

Урок — форма організації навчання, за якої заняття проводить учитель з групою учнів постійного складу, одного віку й рівня під­готовки впродовж певного часу й відповідно до розкладу.

Вимоги до сучасного уроку в школі:

Дидактичні вимоги:

- чітке визначення освітніх завдань уроку;

- раціональне визначення змісту уроку з урахуванням соціальних і особистих потреб;

- впровадження новітніх технологій пізнавальної діяльності;

- поєднання раціональних форм і методів навчання, поєднання колективної діяльності з самостійною діяльністю учнів;

- реалізація на уроці принципів навчання залежно від змісту навчального матеріалу;

- забезпечення контролю в управлінні навчальною діяльністю дітей;

Виховні вимоги -зумовлені провідними завданнями всебічного і гармонійного розвитку особистості. На кожному уроці необхідно активізувати ті чинники, які мають впливати на формування всебічно розвиненої особистості. Це відбувається через зміст навчального матеріалу і безпосередньо через організацію вчителем навчально-виховного процесу на уроці.

- визначення виховних можливостей навчального матеріалу;

- формування в учнів життєво необхідних якостей: старанності, відповідальності, охайності, уважності;

- формування наукового світогляду, пізнавальних інтересів;

- співробітництво і партнерство з учнями, зацікавленість у їхніх стосунках;

Розвиваючі:

- формування і розвиток позитивних мотивів навчально-пізнавальної діяльності, творчої активності;

- вивчення і урахування рівня розвитку та психологічних властивостей учнів;

- стимулювання нових якісних змін у інтелектуальному, соціальному розвитку учнів;

Організаційні:

- наявність продуманого плану проведення уроку;

- організаційна чіткість проведення уроку (своєчасний початок, темп, дисципліна);

- підготовка і раціональне використання засобів навчання, ТЗН.

Санітарно-гігієнічні:

- чистота класу; - відповідність меблів;

- провітрювання класу; - належний тепловий режим;

- правильна постава; - фізхвилинки;

- правильне освітлення; - чергування різних видів навчальної діяльності.

Психологічні (врахування психологічних особливостей дітей, психологічного стану вчителя і учня);

Етичні (рішучість, вимогливість, справедливість).

Позаурочні форми організації навчання: практикуми, семінари, факультативи, навчальні екскурсії, консультації, предметні гуртки, домашня навчальна робота учнів.

Нестандартні уроки: урок-змагання, урок-подорож, інтегровані уроки, урок-гра, бінарний урок, тощо.

15. Назвіть основні типи уроків. Розкрийте структуру та проаналізуйте структурні елементи комбінованого уроку. Охарактеризуйте етапи підготовки вчителя до уроку.

Урок — форма організації навчання, за якої заняття проводить учитель з групою учнів постійного складу, одного віку й рівня під­готовки впродовж певного часу й відповідно до розкладу.

За класифікацією В. Онищука розрізняють такі типи уроків:

1) урок засвоєння нових знань;

2) урок формування вмінь і навичок;

3) урок застосування знань, умінь і навичок;

4) урок узагальнення і систематизації знань;

5) урок перевірки, оцінювання та корекції знань, умінь і навичок;

6) комбінований урок

У чистому вигляді будь-який тип уроку, крім комбінованого важко спостерігати. Запропонована класифікація є зручною, дозволяє укладати календарні і тематичні плани занять, бачити динаміку процесу навчання, формування знань, умінь і навичок. Але вона не відображає виховних завдань і характеру пізнавальної діяльності учнів. Співвідношення уроків різних типів залежить від характеру навчальної дисципліни, дидактичних цілей і завдань. Для чіткої організації навчального процесу на уроці важливо правильно визначити структуру уроків кожного типу.

16. Проаналізуйте функції, види, форми, методи перевірки та оцінки навчальних досягнень учнів. Розкрийте вимоги до оцінювання навчальних досягнень учнів.

Контроль, оцінка і облік знань учнів – важлива проблема теорії і практики навчання. Міняються окремі форми і способу контролю знань, але його головна суть – знати, наскільки вдало відбувся процес засвоєння вивченого матеріалу, – залишається незмінною. Вона визначається самою природою процесу навчання.

Структурними компонентами контролю є:

- Перевірка - виявлення рівня знань, умінь і навичок.

- Оцінка - вимірювання рівня знань, умінь, навичок.

- Облік - фіксування результатів у вигляді оцінок у класному журналі, щоденнику, відомості.

Функції контролю:

1. Освітня (навчаль­на) – слухаючи відповідь товариша, учні звіряють з нею свої знання, ставлять запитання, доповнюють. Учень, який відповідає перед класом, повторює вивчений матеріал, виконує практичні завдання, закріплює вміння і навички, усвідомлює навчальний матеріал.

2. Виховна – очікування перевірки спонукає учня регулярно готувати уроки. Перевірка і оцінювання знань допомагають учневі самому оцінити свої знання і здібності: одні позбувають зайвої самовпевненості, інші усвідомлюють труднощі, треті відчувають впевненість у власних силах. Це сприяє формуванню позитивного ставлення учнів до навчання.

3. Розвиваюча – розвивається логічне мислення, вміння аналізувати, конкретизувати, порівнювати і узагальнювати, класифікувати.

4. Діагностична – у процесі контролю виявляють успіхи та недоліки в знаннях, уміннях і навичках учнів, встановлюють причини і шляхи їх усунення, визначають заходи, спрямовані на поліпшення успішності.

5. Стимулююча – схвалення успіхів учня сприяє розвитку в нього спонукальних мотивів до навчання.

6. Оцінювальна – об’єктивна оцінка знань, умінь, навичок сприяє кращому навчанню.

7. Управлінська – на основі контролю відзначається стан успішності учнів, що дає змогу запобігати неуспішності.

Види контролю (за місцем у навчальному процесі):

1. Попередній контроль здійснюють переважно з діагно­стичною метою перед вивченням нової теми або на початку уроку, семестру для з'ясування загального рівня підготов­ки учнів з предмета, щоб намітити організацію їх навчаль­но-пізнавальної діяльності.

2. Поточний контроль використовують у повсякденній навчальній роботі. Він полягає в систематичному спостере­женні вчителя за навчальною діяльністю учнів на уроці.

3. Періодичний контроль передбачає вияв­лення й оцінку знань та умінь учнів, засвоєних на кількох попередніх уроках, з метою визначення, наскільки успіш­но вони володіють системою знань, чи відповідають ці знання програмі.

- тематичний контроль - є різновидом періодичного контролю, полягає у перевірці та оцінюванні знань уч­нів з кожної теми і спрямований на те, щоб кожен учень належно засвоїв кожну тему. Така система дає змогу усу­нути елементи випадковості при виведенні підсумкових оцінок, що трапляється, коли вчитель орієнтується лише на поточний контроль.

4. Підсумкове оцінювання здійснюється наприкінці се­местру або навчального року. Підсумкова оцінка за се­местр виставляється за результатами тематичного оці­нювання, а за рік — на основі семестрових оцінок.

Виділяють такі основні форми контролю знань, умінь і навичок учнів: фронтальна, групова, індивідуальна, комбінована, самоконтроль.

Сучасна дидактика виділяє наступні методи контролю:

· методи усного контролю (бесіда, розповідь учня, роз'яснення, читання тексту, технологічної карти, схеми, залік, усний екзамен);

· методи письмового контролю (контрольна робота,твір,диктант);

· методи практичного контролю (проведення учнем лабораторних дослідів, створення виробів, тощо);

· дидактичні тести,

· спостереження.

· Окремі вчені виділя­ють також методи графічного контролю (Щукіна ГЛ.), методи програ­мованого і лабораторного контролю (Бабанський Ю.К.), користуван­ня книгою, проблемні ситуації (В. Оконь).

Педагогічні вимоги до контролю знань учнів:

1. Індивідуальний характер контролю успішності: вияв­лення знань кожного учня, його успіхів чи невдач; знан­ня рівня самостійності учня в пізнавальному процесі, ха­рактеру труднощів, як він їх долає і якої допомоги потре­бує; особлива увага до учнів з фізичними вадами; вміле формулювання запитань, використання додаткових запи­тань під час опитування слабших учнів.

2. Систематичність контролю: привчання учнів система­тично виконувати уроки, створення в класі відповідного морально-психологічного клімату, коли «не знати — со­ромно»; систематичне опитування за допомогою самостій­них міні-завдань; розробка системи опитування, за якої оцінки виставляють і учням, які доповнювали відповіді ін­ших, були активними на уроці; приділення особливої ува­ги слабшим учням, спонукання їх до пізнавальної діяль­ності на всіх етапах уроку.

3. Дотримання об'єктивності під час оцінювання знань: оцінка виставляється тільки за знання учня, а не за те, що він «забув щоденник» чи «крутився на уроці»; на оцінку не повинні впливати суб'єктивні чинники, особисті моти­ви ставлення педагога до учня; кожну виставлену оцінку педагог обґрунтовує, щоб запобігти невдоволенню учнів, схильних до переоцінки своїх знань.

4. Єдність вимог до оцінювання знань учнів: дотримання єдиних розумних норм оцінок з кожного предмета, подо­лання крайнощів в оцінюванні — надмірної вимогливості або поблажливості.

5. Оптимізація контролю успішності учнів: розробка ме­тодики контролю, яка б передбачала мінімальні затрати зусиль і часу педагогів та учнів для отримання обов'яз­кових відомостей, запобігала переобтяженню їх виконан­ням зайвих завдань.

6. Гласність контролю: повідомлення учневі результатів перевірки рівня його знань, обґрунтування виставленої йо­му оцінки, позитивного і недоліків у його відповіді.

7. Всебічність контролю: перевірка та оцінювання теоре­тичних знань, умінь та навичок, застосування їх на прак­тиці, навичок самостійної роботи учня.

8. Тематична спрямованість контролю: здійснюючи опи­тування, проводячи контрольні роботи, вчитель повинен визначити, який саме розділ програми, тема, вид знань, умінь та навичок оцінюються.

9. Дотримання етичних норм:

а) віра педагога в можли­вість учнів навчатися (вміння переконати їх у тому, що вони здатні навчатися); розповідь про можливі труднощі перед вивченням матеріалу, висловлення сподівання, що вони будуть подолані; оптимістичне ставлення до нав­чальних успіхів і невдач учнів;

б) педагогічний такт: доб­розичливість і делікатність у ставленні до учнів; відчуття міри в заохоченні й покаранні; вміння визнати свої по­милки.

17. Розкрийте функції та рушійні сили виховного процесу. Назвіть основні принципи виховання. Охарактеризуйте принципи національного виховання.

Можна виокремити такі функції виховання у формуванні особистості:

1. організаційна – організація діяльності, в якій розвивається і формується особистість;

2. ціннісно-орієнтаційна – визначення життєвих цінностей, настанов, змісту для розвитку та саморозвитку особистості вихованця;

3. профілактична – профілактика негативних впливів на розвиток і формування особистості;

4. попереджувальна – ізолювання особистості від несприятливих умов її розвитку.

Виховання і розвиток особистості діалектично взаємозв'язані, тобто перше не лише впливає на друге, а залежить від нього, бо друге визначає мету, зміст і методику першого. Водночас виховання має йти попереду розвитку, визначати основні його орієнтири.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: