Методи формування суспільної свідомості

Роз'яснення. За його допомогою вихователі впливають на свідомість учнів, прищеплюють їм моральні норми і правила поведінки. Особливо ефективне під час засвоєння правил поведінки, режимних вимог школи, правових норм.

Бесіда (фронтальна або індивідуальна) - поширений метод виховання.

Щоб фронтальна бесіда дала позитивний результат, педагог повинен: обґрунтувати тему як життєво важливу, а не надуману, формулювати запитання таким чином, щоб вони спонукали до розмови, спрямовувати розмову в конструктивне русло. Учнів слід залучати до оцінювання подій, вчинків, явищ суспільного життя і формувати у них на цій основі ставлення до навколишньої дійсності, до своїх громадських і моральних обов'язків. Підсумовуючи бесіду, учитель обґрунтовує раціональне вирішення обговорюваної проблеми, накреслює конкретну програму дій для закріплення прийнятої в результаті бесіди норми.

Педагог має прагнути дохідливо розкрити тему, її основні положення, вказати джерела, в яких можна знайти додаткову інформацію. Важливо спонукати учнів до обміну думками, докладно відповісти на їх запитання.

Фронтальну бесіду з класом можна проводити на будь-яку тему: політичну, моральну, правову, статевого виховання, естетичну та ін. Вчитель стикається зі значними труднощами, коли учнів доводиться переконувати у хибності їхніх поглядів і переконань, неправильності їхньої поведінки. Тому педагог повинен знати різні прийоми підвищення ефективності фронтальної бесіди.

Лекція відкриває для учня можливості живого спілкування з людиною, ґрунтовно обізнаною з певними питаннями, проблемами, готовою відповісти на запитання, що можуть його цікавити. Успіх лекції передусім залежить від особистих якостей лектора, який повинен мати належну теоретичну підготовку, добре знати матеріал, володіти прийомами донесення його до слухачів.

Диспут - ефективний у вихованні передусім старшокласників. Як метод формування свідомості особистості він передбачає вільний, жвавий обмін думками, колективне обговорення питань, що хвилюють учнів. Під час диспуту учні обстоюють власну позицію, переконуються в правильності чи помилковості своїх поглядів, розкриваються їх ерудиція, культура, темперамент, розвивається логічне мислення, вміння аналізувати, узагальнювати, робити висновки.

Успішність проведення диспуту залежить від попередньої підготовки.

Приклад використовують передусім як самостійний метод виховання і як прийом при застосуванні інших методів.

Як метод виховання приклад дає конкретні зразки наслідування і, отже, активно впливає на свідомість та поведінку школяра. Прикладом для виховання можуть бути педагоги, батьки, рідні й близькі люди, однокласники; історичні національні герої; літературні персонажі, діячі науки і культури; відомі політики, підприємці.

Виховна ефективність методів цієї групи зростає за умови, що:

Методи виховання - способи взаємопов'язаної діяльності вихователів і вихованців, спрямованої на формування у вихованців поглядів, переконань, навичок і звичок поведінки.

Стимулювати( з лат.- збуджую, заохочую ) – означає спонукати до дії, давати поштовх, заохочувати.

Заохочення — схвалення позитивних дій і вчинків з метою спону­кання вихованців до їх повторення.

Основні види заохочення: схва­лення, виражене короткою реплікою-ствердженням що дитина діє правильно, її вчинок позитивний («Так», «Мо­лодець!», «Правильно!»); похвала у усній формі, що є розгорнутою оцінкою, яка супроводжується аналізом дій дитини («Ось бачиш, Сашко, ти постарався і вже вчишся краще»); подяка у письмовій формі; нагорода, що є більш значним заохоченням, яке засто­совують за необхідності відзначити особливі досягнен­ня, вчинки (закінчення навчання з відзнакою, перемо­га у змаганнях - нагородження похвальним листом, туристською путівкою; медаллю; цінним подарунком; відзначення на дошці пошани

Вимоги до заохочення:

1. Своєчасність похвали за позитивні зрушення.

2. Об'єктивність заохочувального впливу.

3. Опора робиться на громадську думку. Вплив заохо­чення ефективний, якщо думка педагога збігається з дум­кою дітей.

4. Гласність.

5. Врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів.

Покарання — несхвалення, осуд недостойних дій та вчинків з метою їх припи­нення, запобігання у майбутньому. В иди покарань: покарання-вправляння; покарання-обмеження, покарання-осуд (попередження, догана); покарання-умовність.

Найсуворіше покарання — виключення по­рушника із школи за систематичне скоєння вчинків, які не дають йому права перебувати у шкільному колективі (злодійство, хуліганство тощо).

Вимоги до покарання:

· покарання має бути гуманним, таким, що не ображає людську гідність, ґрунтуватися на добродушності педаго­га і повазі до особистості дитини;

· воно повинне виклика­ти в учня переживання, почуття провини, докори совісті, прагнення змінити поведінку, підвищувати його відповідальність за власну поведінку, зміцнювати дисциплінова­ність, розвивати не сприйняття негативного, здатність про­тистояти негідним бажанням;

· сила покарання збільшується, якщо воно виходить з колективу або підтримується ним;

· покарання має бути зрозумілим учневі і сприйматись ним як справедливе;

· застосовувати метод, якщо впевнені у справедливості та користі покарання;

· не можна перетворювати покарання у помсту;

· покарання вимагає педагогічного такту, знання вікової психології;

· не рекомендується використовувати групові покарання (можуть привести до об’єднання учнів, порушуючих порядок і дисципліну)

· використовувати у комплексі з іншими методами.

Змагання — природна схильність дітей до здорового суперництва й самоутвердження в колективі.

Умови проведен­ня змагань:

· продумана організація змагання(мета і завдання змагання)

· складання програми, розробка критеріїв оцінювання;

· створення належних умов змагання;

· демократичний підхід до ідеї змагання, висвіт­лення його результатів, залучення учнів до обговорення й аналізу, їх матеріальне і моральне стимулювання.

Змагання бувають індивідуальними і колективними.

20. Розкрийте функції, ознаки та структуру колективу. Охарактеризуйте стадії розвитку колективу та шляхи його формування.

Колектив — організована форма об'єднання людей на основі цілеспрямованої діяльності.

Колектив — це соціально значуща група людей, які об'єднані спільною метою, узгоджено діють у напрямі досягнення означеної мети та мають органи самоврядування. Отже, для дієвого колективу характерні взаємозалежні ознаки: спільна мета, колективна діяльність, наявність органів самоврядування.

Ознаки колективу – це ті характерні риси, які властиві колективу.

1. Наявність суспільно значимої мети.

2. Щоденна спільна діяльність, спрямована на досягнення її.

3. Наявність органів самоврядування.

4. Встановлення певних психологічних стосунків між членами колективу, взаємна відповідальність.

5. Колектив є частиною суспільства, зв’язаний з іншими колективами.

Дитячий колектив — об'єднання дітей, згуртованих спільною ко­рисною діяльністю (навчанням, працею, спортом, громадською ро­ботою).

Дитя­чий колектив відрізняється від інших колективів вікови­ми межами, специфічною діяльністю (навчання), послідов­ною мінливістю складу, відсутністю життєвого досвіду, по­требою в педагогічному керівництві.

Розрізняють формальну структуру (за наказом, учнівські білети, залікові книжки);

неформальну структуру (мікроструктура в середині колективу на основі дружби, місця проживання, спільної думки, симпатії).

У соціально-психологічному і педагогічному плані колективи можуть бути одновікові й різновікові.

У школі є такі типи колективів:

а) навчальні — клас­ний (первинний або контактний), загальношкільний, предметних гуртків;

б) самодіяльні організації — колек­тиви художньої самодіяльності (хор, ансамблі, гуртки);

в) товариства — спортивне, книголюбів та ін.;

г) об'єднан­ня за інтересами;

ґ) тимчасові об'єднання для виконання певних видів роботи.

Колектив здійснює організаторську (керує своєю діяльністю), виховну (є носієм моральних переконань), стимулюючу (сприяє формуванню морально-цінних стимулів, регулює поведінку своїх членів, взаємовідносини учасників) функції.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: