І. Типи праворозуміння

Праворозуміння – це наукова категорія, яка відображає результат процесу дослідження права: його сутності, цінності, призначення та ролі в житті людини, держави та суспільства.

Проблема праворозуміння є вихідною (або ключовою) проблемою правознавства, оскільки від її вирішення залежить вирішення таких фундаментальних проблем юридичної науки як: проблема джерел права, правотворчості, правосвідомості та правової культури, законності і правопорядку, проблема розуміння сутності держави.

Для юриспруденції визначне значення має покладений в її основу тип розуміння права. Саме тип праворозуміння визначає парадигму (модель, взірець) пізнання правових і державних явищ.

З розвитком правових вчень сформувалися такі протилежні типи праворозуміння, як юридичний (від лат. jus – право) та легістський (від лат. lex – закон).

Згідно з юридичним типом праворозуміння правом є складне соціальне явище (особливим соціальним регулятором, що має власну об’єктивну природу, сутність), яке не залежить від волі чи свавілля законовстановлюючої (державної) влади.

Згідно з легістським типом праворозуміння, право – це сукупність законодавчо закріплених норм, тобто владних приписів держави (правило поведінки, встановлене державною владою).

Таким чином юридичний тип праворозуміння базується на розмежуванні права і закону, а легістський – на ототожненні, в цьому і полягає їх суттєва відмінність. Юридичний тип праворозуміння охоплює ті школи права, які розмежовували поняття права та закон, тобто розглядали право як явище наддержавне, а легістський охоплює ті школи права, які ототожнюють поняття права та закону, тобто розглядають право як похідне від держави.

До юридичного типу праворозуміння відносяться такі школи права:

¨ природна,

¨ історична,

¨ психологічна,

¨ соціологічна школа права.

До легістського типу відносяться 2 школи права:

· нормативістська,

· аналітична школа права.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: