Пронурок, або оляпка

Грак

Грак, гайворон (Corvus frugilegus) — широко поширений у Євразії птах роду Крук (Corvus). Довжина тулуба 45—47 см. Пір'я чорне з фіолетовим блиском, чорні ноги, довгий дзьоб. У дорослих птахів основа дзьоба гола та світліша його кінцівки; у молодих птахів пір'я в основі дзьоба є, але біля шести місяців життя воно випадає. Вага грака 380 — 520 г, розмах крил 81 — 99 см. Довжина крила — 28 см, хвоста — 13 см. Статевого диморфізму нема. Живуть граки до 20 років.

Граки живляться тваринною та рослинною їжею, проте головним чином здобувають хробаків та личинок комах. Їх граки знаходять на землі або виколупують дзьобом. Саме тому граки часто тримаються на зораних полях. У містах птахи живляться харчовими відходами, тому часто залишаються на зиму. Грак є корисним птахом для сільського господарства, бо знищує багато комах-шкідників та іноді мишеподібних гризунів.

Гніздування та розмноження[ред. • ред. код]

Граки будують багаторічні гнізда на високих деревах. Часто утворюють колонії з десятків і сотен гнізд. Іноді граки тримаються групами з іншими вороновими. У степу можуть будувати гнізда невисоко від землі, у містах — на опорах ліній електропередач. Будувати нові або ремонтувати старі гнізда граки починають наприкінці березня, холодною весною — пізніше. На початку квітня самиця відкладає 3 — 5 зеленуватих з крапинками яєць розмірами 29×40 мм. Після 18 — 20 діб висиджування вилупляються сліпі та голі граченята. Самиця сидить з ними три тижні, весь цей час самець годує і самку, і пташенят. Оперення формується до 32 — 33 діб віку[2].

Поведінка[ред. • ред. код]

Граки разом з іншими представниками ряду воронових мають розумові можливості, вищі не лише серед птахів, а й серед деяких тварин. Багаточисельні спостереження доводять, що граки керуються не лише інстинктами, а й інтелектом. Інтелект птахи виявляють у розумінні деяких фізичних процесів та вмінні рахувати кількість речей. Так, у одному з досліджень граки не могли дістатится до хробака, який плавав у вузькій високій склянці з водою. Її неможливо було перекинути, тому птахи здогадалися кидати камінці до склянки. Граки швидко зрозуміли, що чим більші камінці будуть у воді, тим швидше підійметься її рівень.

Ворона сіра

Зовнішній вигляд[ред. • ред. код]

Спина та черевний бік забарвлені у сірий колір, голова, крила, хвіст та маніжка – у чорний. Крила сильні, загострені, тілобудова міцна. Тонкі довгі ноги оперені до цівки, три довгих пальці звернені вперед, один – назад. Рульові пера хвоста досить довгі. Потужний та гострий дзьоб біля основи чорний, а на кінці – сірий. Довжина тіла близько 50 см. маса тіла 460—735 грамів, розмах крил — до 1 метра, тривалість життя 35-50 років. Голос — різні модифікації каркання, найчастіше хрипле «карр» з закритим звуком у кінці. Ворони також співають, видаючи неголосні звуки, схожі на цвірінчання. Деякі птахи вміло копіюють голоси інших пернатих або повторюють звуки, що десь почули. По землі пересувається широкими кроками, у випадку небезпеки починає стрибати. Поза гніздовим сезоном сірі ворони живуть у великих зграях, нерідко в компанії з іншими пернатими – найчастіше з граками або галками.

Розповсюдження[ред. • ред. код]

Широко розповсюджена в в Центральній і Східній Європі, Азії і Єгипті, Західному Сибіру, та на Близькому Сході. У Європі ареал її проживання простягається із заходу на схід від Данії, Східної Німеччини, Чехії та Австрії. Сірі ворони водяться також в Ірландії, Шотландії, на Скандинавському півострові, а також на південь від Альп. Типове життєве середовище – це, головним чином, відкрита сільська місцевість, узлісся та міські парки, міста та приміські зони. Сіра ворона звичайна на всій території України.

Харчування[ред. • ред. код]

Їжа ворон дуже різноманітна: це рослинність (як насіння, так й самі рослини), комахи, пташенята інших птахів та їхні яйця, ящірки, дрібні гризуни, інші дрібні тварини; також ґава не гребує харчовими рештками, залишеними людьми.

Гніздування[ред. • ред. код]У гніздовий сезон, птахи знаходять собі пару та займають домашні ділянки. Гніздо сіра ворона будує на початку квітня. Вороняче гніздо є чашовидною побудовою, зазвичай розташоване в розвилці товстих гілок у кроні високих дерев, зкладене з дрібних гілочок і прутиків, стебел очерету, скріплених глиною та дерном. Зсередини гніздо ґава вистилає пір'ям, травою або вовною. Біля гнізда поводиться обережно і непомітно. Після обов’язкового ритуалу залицяння та парування, самиця відкладає 4-6 яєць блідо-зеленого або блакитнуватого забарвлення з бурими або сірими крапинками. Кладку насиджує тільки самиця, самець годує її в період насиджування. Через 30 днів вилуплюються пташенята, годують їх обоє батьків. Пташенята весь перший місяць сидять у гнізді, харчуючись тим, що принесуть батьки. Залишивши гніздо у віці 4-5 тижнів, молодь ще деякий час тримається біля батьків, вимагаючи їжу. Як правило, молоді птахи починають розмножуватись тільки у віці 4 років, хоча статево зрілими стають уже в 2 роки.

Крук

Середовище існування

В Україні можна зустріти повсюдно. У Північні Америці він зустрічається від Аляски до південних кордонів Мексики. Крук населяє Північну Африку та майже всю Європу, за винятком рівнин Франції та деяких регіонів центральної частини континенту. Повсюдно він оселяється на морських узбережжях, в безлісих пустелях та горах, але найчастіше за все гніздиться у старих лісах. Харчується цей птах на відкритій місцевості, не гидуючи відходами міських звалищ. У більшості паркових масивів нерідко зустрічаються пари цих розумних та гарних створінь.

Опис

Довжина тіла – 64-65 см

Розмах крил – 130-150 см

Вага – до 1,3 кг

Тривалість життя – 100 років у неволі.

Крук – один із найбільш великих представників своєї родини. Оперення однотонно чорне, з синювато-зеленим металічним відблиском. Зовнішні краї великих загострених крил облямовані широко розміщеними маховими перами. Хвіст досить довгий, має клиновидну форму. Ноги чорні, до цівки вкриті пір’ям, три пальці звернені вперед, один – назад. Потужний конічний дзьоб забарвлений у чорний колір і у верхній частині злегка загнутий. Ланцетовидні пера вола завжди стоять сторчма.

Спосіб життя

Крук веде осілий спосіб життя. Живуть усамітнено або шлюбними парами. Більшу частину року пари нерозлучні, але поза гніздовим сезоном подружні пари дещо послаблюються. Узимку птахи збираються в зграї числом близько півсотні особин, оскільки разом їм легше прогодуватися. Невибагливі у їжі круки задовольняються найрізноманітнішим харчем. Навесні та влітку вони з апетитом поїдають різні плоди, проросле насіння і навіть викинуті на берег водорості, ловлять дрібних безхребетних (найчастіше за все комах) та хордових – від дощових червів до молодих зайчат. У гніздовий період вони без усіляких мук совісті розорюються чужі гнізда, ласуючи яйцями та пташенятами, але основний їх корм – все-таки падло. Круки швидко відшукують трупи тварин, але рідко наїдаються досита: невдовзі до місця трапези збираються більш крупні любителі падла. Однак, відігнати цих хитрих птахів не так уже й просто, вони частенько вихоплюють у грифів шматки здобичі безпосередньо із дзьоба. Круки залюбки харчуються покидьками і взимку великими зграями займаються промислом на міських звалищах. Коли їжі багато, птахи ховають її про запас у потайних місцях, щоб заспокоїти голод пізніше. У польоті вони із силою збурюють повітря потужними змахами крил, видаючи характерні свистові звуки, але вміють і ширяти, користуючись висхідними повітряними потоками.

Розмноження

Круки – моногамні птахи, у яких постійні подружні пари утворюються на багато років. У кінці зими пара круків повертається до старого гнізда. У польоті птахи виконують хитромудрі фігури вищого пілотажу, що входять до програми шлюбного танцю – від запаморочливих піке до обертань навколо своєї осі. Найбільш вмілі навіть умудряються пролітати кілька метрів спиною донизу. Іноді такі «авіашоу» можна спостерігати і поза гніздовим сезоном. Гнізда найчастіше за все розміщуються у кронах дерев або на скелястих виступах. Вони споруджені із грубих гілок, а всередині вимазане глиною, вислане пухом, мохом, пір’ям та клаптями шерсті. Парування відбувається взимку, а у кінці лютого або в березні самиця відкладає 4-6 блакитнувато-зелених яєць, густо всіяних сірими, бурими або оливковими крапинками. Кладку насиджує самиця протягом 21 дня, харчуючись тим, що приносить партнер, а пташенят вигодовують обоє батьків. Молодь вилітає із гнізда приблизно через 40 днів після появи на світ, але до початку наступного гніздового сезону, тримається біля батьків. Розлучившись із ними, молодняк збирається в кочові зграї, щоб разом добувати харч, вдосконалювати майстерність польоту та в повітряних іграх знайти собі пару. Підшукавши партнера, птахи вирушають на пошуки зручного місця для свого першого гнізда.

Пронурок, або оляпка

Прону́рок, оля́пка (Cinclus cinclus) — невеликий горобцеподібний птах. Птах розміром з шпака. Веде коловодний спосіб життя. Оперення темно-буре, густе.

Розповсюдження[ред. • ред. код]

Мешкає в Європі, Близькому Сході, Марокко, Алжирі, Китаї, Індії, Ірані, Непалі, Пакистані, Бутані, М'янмі, залітає також на Фарерські острови, Мальту, в Туніс.

Вид поділяється на кілька підвидів, залежно від забарвлення.

В Україні це осілий птах Карпат, інколи залітає в інші регіони.

Спосіб життя[ред. • ред. код]

Мешкає по берегах швидких прозорих річок і струмків. Харчується водними комахами і рачками, яких птах збирає на мілководді, між каменів і під водою. Головною особливістю є здатність добре плавати і пірнати. Підводячи крила і вправно маневруючи в потоці води, птах як би «біжить» по дну. Під водою пронурок може залишатися до 50 с, пробігаючи за цей час до 20 м.

Гніздо пронурок влаштовує завжди поблизу води, між береговими каменями або в норах, побудовані з моху і стеблинок трав. Насиджує кладку тільки самка, але вигодовують пташенят протягом 20-25 днів обидва батьки. За рік птах встигає виростити два виводки.

Зимує на незамерзаючих ділянках річок і струмків в передгір'ях. Живе як правило осіло але зустрічаються і кочові популяції.

Охорона[ред. • ред. код]

Перебуває під охороною Бернської конвенції.

Горихвістка чорна

рібний (менший за горобця) птах з яскраво-рудим хвостом, який майже весь час характерно тремтить. Маса тіла 14—19 г, довжина тіла близько 14 см. У дорослого самця у шлюбному вбранні верх темно-сірий; лоб, вуздечка, щоки, покривні пера вух, горло і воло чорні; груди і черево темно-сірі; надхвістя руде; підхвістя світло-руде; махові пера чорні, біла облямівка другорядних махових пер утворює на складеному крилі добре помітну світлу пляму; хвіст рудий, крім бурих центральних стернових пер; дзьоб і ноги чорні. У позашлюбному вбранні у самця чорні пера з сірою верхівкою. Доросла самка однотонно сірувато-бура, за винятком рудих надхвістя і хвоста, а також світло-рудого підхвістя. Молодий птах схожий на дорослу самку, але пера з темною верхівкою[1].

Поширення та чисельність[ред. • ред. код]

Горихвістка чорна широко поширена від південної і центральної Європи, північно-західної Африки, Великобританії та Ірландії на південь до Марокко, на схід — до центрального Китаю. Це осілий птах у південних частинах ареалу та перелітний у північних і східних районах гніздування; мігрує взимку у південну і західну Європу та Азію, а також північну Африку.

Чисельність в Європі дуже велика, оцінена в 4—8,8 млн пар, в Україні — 200—355 тис. пар

Населяє переважно культурний ландшафт, рідко гори. Гніздиться в містах, селищах та селах. Улюбленими місцями гніздування є багатоповерхові будівлі на стадії будівництва, а також старі або нежилі будівлі.

Гніздиться окремими парами. Гнізда розміщує в різноманітних порожнинах, виїмках та тріщинах будівель, на горищах, під карнизами, у внутрішніх приміщеннях, іноді в купі каміння або цегли. Може займати штучні гніздівлі напівзакритого типу, що розміщені в прихованих місцях; іноді займає старі гнізда ластівок.

Гніздо рихле і недбале, зроблене з великої кількості корінців, стебел трав'янистих рослин, соломи. Вистилка включає волосся, шерсть, пір'я. У гніздах, що споруджені у містах, основним будівельним матеріалом слугують повсть, пакля, вовняні нитки, та інший аналогічний матеріал.

У повній кладці 5, рідше 4 або 6 яєць. Шкаралупа злегка блискуча, чисто-біла з ледь помітним блакитним відтінком, рідше з червонувато-коричневими крапками.

У горихвістки чорної буває, як правило, дві кладки: перша — наприкінці квітня — в травні; друга — в червні — липні. Насиджує самка протягом 12—13 діб. Пташенята залишають гніздо у віці 12—16 діб[3].

Живлення[ред. • ред. код]

Кормом для горихвістки чорної є комахи, павуки, багатоніжки; взимку — частково плоди (наприклад, бузина, малина тощо).

Вільшанка

Вільшанка (Erithacus rubecula) — птах родини мухоловкових. В Україні гніздовий, перелітний, зимуючий птах.

Опис[ред. • ред. код]

Вільшанки забарвлені зверху в сірий колір, з білим черевом, рудим лобом, горлом, грудьми й боками голови. Птах відносно довгоногий. Живе, як правило, на землі, в кущах, в густому підросту, пересувається стрибками. Людей майже не боїться, і якщо людина не рухається, може впритул до неї підлетіти й з цікавістю роздивлятися. Вільшанка є перелітним птахом.

Поширення[ред. • ред. код]

В Україні гніздиться у лісовій і лісостеповій зонах, а також на значній частині степової зони і в Криму. Під час сезонних міграцій його можна зустріти на всій території України. Зимує переважно на півдні, але зрідка його можна зустріти взимку і в інших районах [1]

Спів[ред. • ред. код]

Самці співають рано-вранці, відкриваючи концерт після горихвістки разом з чорним дроздом. Увечері співають в сутінки. Через те, що ці птахи звикли співати при низькому рівні освітлення, можуть також співати вночі, якщо навколо присутнє якесь джерело світла (вуличні ліхтарі). Також можуть почати співати через звуковий шум. Пісня дзвінка і є однією з найкрасивіших пташиних пісень.

Місця проживання[ред. • ред. код]

Вологі листяні й змішані ліси з густим підліском, парки, сади, зарослі чагарниками. Віддає перевагу близькості води.

Розмноження[ред. • ред. код]

У поглибленні на землі самка будує гніздо з листя і травинок і відкладає 5-7 яєць. Тривалість насиджування кладки 13-14 днів. Пташенята вилуплюються чорними, голими й потребують в перші дні материнського тепла. Коли вони вилітають з гнізда, у них ще немає червоних грудей, тому вони можуть вільно пересуватися по батьківській території. Пташенята залишаються в гнізді приблизно 15 днів.

Живлення[ред. • ред. код]

Вільшанки шукають на землі комах, дощових черв'яків і равликів. Восени вони поїдають ще й ягоди, а взимку охоче прилітають до годівниць, де клюють м'які корми.

Дрізд чорний

Опис[ред. • ред. код]

Чорний дрізд — птах, розміром удвічі менший за галку, але удвічі більше горобця. Маса тіла 80-110 г, довжина тіла близько 25 см. Дорослий самець цілком чорний; дзьоб і навколоочне кільце жовті або жовтогарячі; ноги темно-бурі. Доросла самка темно-бура; низ світліший, з нечіткими темно-бурими плямами на волі; дзьоб темно-бурий; жовтого навколоочного кільця нема. Молодий птах подібний до дорослої самки, але світліший, зі світлими плямами зверху і темними — знизу. Від гірського дрозда відрізняється суцільно темним забарвленням крил і відсутністю білої смуги на волі, а дорослий самець — також однотонно жовтим дзьобом та жовтим навколоочним кільцем.[2]

Поширення та умови існування[ред. • ред. код]

Дрозди живуть у лісах з будь-яких деревних порід. Вони селяться як у теплих тропічних лісах, так і в північних гаях, навіть у чагарниках та саванах.

Поширені в більшості країн Європи. Ареал з Європи доходить до північного узбережжя Середзомного моря Африки. У меншій кількості, чорні дрозди розповсюджені від берегів Чорного моря до берегів Каспійського моря. Невелике поширення чорних дроздів є у Індії та у більшій чисельності на півострові Індокитай. Менша за кількістю популяція є по всій Австралії та Новій Зеландії.

В Україні чорний дрізд є одним з найпоширеніших видів дроздів.

Розмноження[ред. • ред. код]

Гніздо будує не високо над землею, будує з ґрунту, обмазує землею. Іноді краде землю з квіткових горщиків. Гнізда дрозди в'ють із тоненьких сухих прутиків, моху, корінців, та інших стеблин. Усередині з посиленою дбайливістю чорні дрозди викладають суху траву. У гнізді чорного дрозда найчастіше 2-4 яйця, забарвлених в зеленуватий, або синюватий колір, з крапочками рудого кольору. Пташенята народжуються безпомічними. Розміром вони трохи менші за горобця.

Коли до гнізда наближається чужий, зазвичай самець, сміливо атакує ворога. А якщо оборона не приносить результату, дрізд прикидається хворим і кульгавим, ідучи і ведучи за собою, ворога подалі від гнізда.

Живлення[ред. • ред. код]

Живляться дрозди цього виду комахами, слимаками, черв'яками, рідше всякими ягодами. Чорний дрізд дуже любить дощових черв'яків, уміє витягати їх із землі, не розриваючи на частини.

Дрізд співочий

птах з родини Дроздових. В Україні звичайний гніздовий, перелітний вид.

Опис[ред. • ред. код]

У співочого дрозда довжина тулуба становить 215–250 мм, крила — 120 мм, його вага — 70 г. Кольор спиної сторони — бурий, надхвістя сірувате, на крилах білувато-вохристі плями зверху. Черево білувате з жовто-охристим налітом на грудях та з боків. По всій нижній стороні тулуба розкидані округлі або видовжені чорнувато-бурі плями. Молоді птахи відрізняються від дорослих тьмянішим, але строкатішим кольором пір'я.

Розповсюдження[ред. • ред. код]

Дрізд співочий мешкає у лісовий частині Європи, Кавказу, Малої Азії, у Сибіру до озера Байкал. Зимує у Західній та Південній Європі, Північній Африці, східних районах Малої Азії, на заході Передньої Азії.

Спосіб життя[ред. • ред. код]

На місцях гніздування з'являються у середині квітня і незабаром починають займати відповідні місця для облаштування гнізда. Гніздо влаштовують на деревах та чагарниках завжди неподалік галявин. Гніздо дрозда співочого розташовується на висоті від 1 до 10 метрів від землі, іноді й 2,5 м. Його гніздо — це громіздка споруда нагадує чашу. Виготовляється із сухого листя, рослин, тонких гілочок, коріння. Зсередини поверхня обмазується глиною із домішкою деревної трухи. будується 3 дні, 1-2 дні відбувається обробка глиною, й день сохне. Після цього самка дрозда починає відкладати яйця.

У дроздів співочих буває 2 кладки на рік. Перша кладка відбувається наприкінці квітня — на початку травня. Тут відкладається 5-6 яєць. Другу кладку самка дрозда співочого відкладає у червні — 4-5 яєць. Колір у яєць дрозда співочого блакитний з дрібними чорно-бурими крапочками.

Яйця висиджуються 12-13 днів. Займаються годування пташенят обидва батьки. Це відбувається 150–200 разів на день. На 13-15 день пташенята починають залишати гніздо. а у серпні-вересні вони вже можуть літати.

Живиться дрізд співочий склювуючи здобич з землі. В якості їжі у нього виступають дощові черви, багатоніжки, дрібні павуки, личинки, гусінь, мухи, рідше молюски та ягоди.

Спів[ред. • ред. код]

Спів у цього птаха гучний, тривалий. Складається з різних низьких свистових звуків. Спів його дуже цікавий та незвичний.

Синиця велика

Середовище існування

Мешкає в Європі, Азії та Північній частині Африки. Най південніші межі її існування проходять через Ізраїль, Іран і Цейлон, а на півночі ареал простягається до приполярної тундри. Із заходу на схід поширена від берегів Атлантики до Тихого океану. Деякі синиці живуть осіло, але мешканці далекої півночі відкочовують взимку до місць із більш м’яким кліматом. Велика синиця чудово пристосувалася до ландшафтів, створених людиною. Її можна зустріти як у лісах усіх типів, так і у великих містах.

Опис

Довжина тіла – 11-12 cм

Розмах крил – 20-22 см

Вага – 15-20 г

Тривалість життя – до 15 років.

Спина забарвлена у жовтувато-зелений колір, черевце – яскраво-жовте. Крила, хвіст та куприк блакитнувато-сірі. На крилах наявні білі смуги. На голові є шапочка з блискучих чорних пір’їнок. Щоки білі, вздовж грудей тягнеться широка чорна смуга. Лапи тонкі, без оперення, пальців чотири. Дзьоб короткий, конусоподібний.

Спосіб життя

Восени та взимку синички збираються і зграї, часто об’єднуючись і з іншими видами синиць, зокрема синицею блакитною. Таке суспільне життя допомагає пташкам оборонятись від хижаків та знаходити харчі. Синиці дуже голосисті і обмінюються між собою багатим набором свисту, та інших звуків. У кінці зими зграйки починають розпадатися. Самці займають певну територію, а дещо пізніше і самиці вирушають на пошуки партнера. Раціон синиць досить різноманітний: навесні та влітку вони харчуються комахами та гусінню, а взимку – захованими під корою павуками та личинками. Схопивши дзьобом тверду личинку, синиця починає довбати її об гілку, поки та не розм’якне. Також охоче поїдає різноманітне насіння рослин: букові та лісові горішки, насіння ясеня, клена, соняшника, тису, глоду, бруслини. Восени синички частенько ласують перестиглими плодами, а сніжною зимою злітаються до годівниць. У пошуках здобичі ці рухливі птахи бігають по гілках, часто навіть головою донизу. Їхніми природними ворогами є дрібні пернаті хижаки, ласки, тхори і куниці, а білки і ворони дуже часто розорюють їх гнізда.

Розмноження

Навесні самець займає домашню ділянку і одразу сповіщає про це своїх суперників голосним співом, який в той же час приваблює і самиць. Помітивши потенційну партнерку, самець розпушує маніжку та починає нервово пурхати навколо неї. Якщо кавалер самиці сподобався, вона присідає на гілці, розкриває крила і дзьоб, і вимагає частування, а самець намагається її нагодувати. Вчені вважають, що таким чином самиця перевіряє, чи зможе її партнер прогодувати потомство. Після цього самець показує обраниці вибране ним місце для гнізда, яким може стати дупло або штучна хатинка. Якщо це місце самиці сподобається, пара розпочинає будівництво гнізда із тонких гілочок, вистилаючи його мохом, сухою травою, пухом та шерстю. У квітні самиця відкладає 6-12 білих яєць з червонуватими крапинками і насиджує кладку протягом 10-14 днів, харчуючись тим, що принесе самець. Пташенята вилуплюються голими та сліпими, але через 2-3 тижні вже вилітають із гнізда. Батьки догодовують їх ще близько тижня. Іноді пара синиць встигає зробити ще один виводок, і тоді старших пташенят догодовує один самець. Взимку молодь приєднується до синичих зграйок. Статево зрілими пташки стають у 10 місяців, і вже наступної весни виводять своє власне потомство.

Горобець хатній

Зовнішній вигляд[ред. • ред. код]

Довжина тіла 16 см, маса 23—35 г.

Загальне забарвлення оперення — зверху коричнювато-бура, іржавого кольору із чорними плямами, знизу білувата або сіра. Щоки білі, вушна область блідо-сіра. Крила з жовтувато-білою поперечною смугою.

Самець відрізняється від самки наявністю великої чорної плями, що охоплює підборіддя, горло, зоб і верхню частину грудей, а також темно-сірим (а не темно-бурим) верхом голови. У самки голова й горло сірі, а над оком є бліда сіро-жовта смуга.

Ареал[ред. • ред. код]

Раніше область проживання хатнього горобця обмежувалася Північною Європою. Згодом область розповсюдження поширилася на Європу і Азію (за виключенням Арктики, північно-східних, південно-східних і центральних районів Азії), а також в Північну і Східну Африку, Сенегал, Малаів Яву.

Будучи синантропним видом — постійним співмешканцем людини, хатній горобець добре пристосований до життя в умовах, що змінюються під впливом господарської діяльності людини.

Горобця можна зустріти і в сільській і міській місцевості, і в поселеннях Крайньої Півночі і Середній Азії. Втім, в Середній Азії він тримається зазвичай подалі від людини.

Широкому розповсюдженню горобця на північ і на південь услід за розширенням посівів зернових сприяє його висока плодючість.

Хатній горобець веде осілий спосіб життя, чому сприяють умови для гніздування і рясний корм в поселеннях людини.

Живлення[ред. • ред. код]

Харчується в основному рослинною їжею, лише навесні частково комахами, якими також вигодовує пташенят.

У раціон горобця входять насіння сільськогосподарських культур, відходи різних продуктів, які він підбирає в поселеннях людини, хлібні злаки на полях, ягоди вишні, смородина, виноград в садах, навесні пуп'янки квітів. За відсутності поблизу полів вилітає харчуватися на луги, узлісся і в степи, де збирає насіння дикорослих трав і комах.

Розмноження[ред. • ред. код]

Гніздиться горобець окремими парами, але інколи і колоніями, селячись безпосередньо у житла людини або поблизу його поселень. На півдні ареалу нерідко будує гнізда в стороні далеко від житла людини — в деревних і чагарникових насадженнях, в ярах, по крутих глинистих обривах по сусідству з полями.

Гнізда влаштовує в різноманітних місцях — в щілинах будов, в норах глинистих і крейдяних ярів, в стінках гнізд великих птахів (чапель, лелек, орлів), в дуплах дерев, може займати шпаківні і нори берегових ластівок. На півдні нерідко споруджує гнізда відкрито, на гілках різних дерев.

За рядом спостережень, горобці утворюють пари фактично на все життя. А життя у них не дуже довге: хоча відзначали і 9-ти, і 11-ти річних горобців, більшість їх не доживає і до 4 років. Багато молодих птахів гине ще в першу зиму, так що середня тривалість життя горобців становить 9-21 місяць.[3]

Гніздо, яке пара споруджує разом, є грубою спорудою з соломинок, мочалок, сухих травинок, пір'їнок, з невеликим поглибленням посередині. Гнізда, влаштовані на гілках, великі, у вигляді неправильної кулі з товстими стінками з трав'янистих рослин і бічним входом.

Хатні горобці приступають до розмноження рано. У другій половині березня птиці розбиваються на пари і приступають до спорудження гнізд, відкладання яєць відбувається в квітні.

Кладка складається з 4—10, частіше 5—7, білих яєць з бурими цятками і плямами, насиджування яких займає 11—13 днів.

Пташенят вигодовують самець і самка, переважно комахами. Через 10 днів після вилуплення (у середній смузі в кінці травня — початку червня) пташенята вилітають з гнізда.

Горобці досить плодовиті і протягом літа виводять два (на півночі) або три (на півдні) виводки. Друге відкладання яєць відбувається в другій половині червня, виліт пташенят — у липні.

Виводки зазвичай збиваються в зграї, утворюючи інколи скупчення до декількох тисяч особин, і літають годуватися на поля.

Пізно восени спостерігається абортивний статевий цикл, коли птиці знов жваво цвірінькають, самці доглядають самок і тягають в гніздо будівельний матеріал. Гнізда, що підновляють таким чином, служать взимку притулком від нічних холодів.

Горобець польовий

Польови́й горобе́ць (Passer montanus) — широко поширений птах родини горобцевих, близький родич мешканця міст хатнього горобця. На відміну від останнього, в меншій мірі залежний від людини. Зустрічається на околицях населених пунктів, в покинутих селищах і поблизу від посівів зернових культур, садів і виноградників. У дикій природі поширений у світлих лісах, чагарниках і степу. Дещо менший за хатнього горобця, відрізняється від нього в першу чергу коричневим капелюшком на голові, виразними чорними плямами на білих щоках, значно меншим за розміром чорним «нагрудником» на горлі і комірцем білого пір'я з боків шиї.

Зграйний птах, веде осілий або мандрівний спосіб життя. Ніколи не зустрічається на одному клаптику землі з більш забіякуватим хатнім горобцем, з яким конкурує. У місцях, де популяції обох видів перетинаються, польовий і хатній горобці тримаються порізно, хоч і по сусідству. Спочатку євразійський вид, був інтродукований в Північну Америку, Австралію і деякі острови Тихого океану. Гніздиться в дуплах дерев, старих норах птахів і ссавців, у населених пунктах під дахами будинків. Охоче ​​займає дуплянки. Харчується рослинною і тваринною їжею. Звичайний, місцями численний вид.

Опис[ред. • ред. код]

Дрібний, витончений горобець. Довжина тіла 12,5 — 14 см.[2] Має зовнішню схожість з самцем хатнього горобця, з яким його поєднують буро-руда спина з широкими чорними смужками, білувате черево, чорні горло і вуздечка, а також біла смуга на крилі. Верх голови і потилиця каштанового кольору, щоки білі з виразною чорною плямою на криючих вуха. Передня частина шиї («нагрудник») теж чорний, проте на відміну від хатнього горобця пляма не така велика і не захоплює груди. Поперек і надхвістя вохристо-бурі. Крила темно-бурі з двома тонкими білими смужками на криючих (у будинкового горобця смуга одна). Черево сірувато-біле. Дзьоб влітку грифельно-сірий, взимку темніє і стає майже чорним. Райдужна оболонка кара.[3]

Збоку зграйку польових горобців можна визначити по монотонності забарвлення, на відміну від добре вираженого статевого диморфізму у хатнього горобця самці і самки польового один від одного не відрізняються. Дуже схожі на дорослих і молоді птахи, виділяючись декілька блідішим оперенням і менш вираженим малюнком на голові. Вокалізація — характерне цвірінькання, у порівнянні з домовиком горобцем швидше двоскладове, різке і більше гугняве.[2] По землі пересувається стрибками.

Зяблик

Зя́блик (Fringilla coelebs) — співочий птах родини в'юркових (Fringillidae), дуже численний та поширений на території Європи, західної Азії, північної Африки, Канарських островах і Мадейрі. На Тенеріфе і Гран-Канарія співіснує із спорідненим ендемічним видом, блакитним зябликом. Дуже численний в Україні.

Опис[ред. • ред. код]

Морфологічні ознаки. Розміром зяблик трохи менший за горобця. Довжина приблизно 14 см, розмах крил 24 - 28 см, вага 18-29 г. Забарвлення, оперення у самця яскраве (особливо в шлюбний період): голова синювато-сіра, спина коричнева із зеленим, воло і груди буро-червоні, на крилах великі білі плями; забарвлення самиць тьмяніше.

Пісня. Зазвичай видова пісня зяблика представлена треллю, що закінчується «розчерком» (коротким різким звуком) в кінці. Трелі передують початкові, тонші свистячі звуки. Тому пісню зяблика можна розділити на три послідовні частини — заспів, виводь трелі, розчерк

Особливості біології[ред. • ред. код]

Гніздиться і мігрує по всій території України, регулярно зимує на півдні та в Закарпатті, окремі особини і групи птахів взимку трапляються на решті території.

Мешкає в лісах і парках всіх типів, часто біля самого житла людини. Гнізда будує на деревах, маскуючи їх мохом і лишайниками. Іноді кублиться двічі протягом літа. У кладці 3 - 6 голубуватих з цятками яєць. Яйця висиджують самиці упродовж 10–16 днів. Пташенята вилуплюються голими, безпорадними і сліпими. За 11-18 днів оперюються, батьки годуватимуть молодих птахів ще три тижні.

Живляться насінням і зеленими частинами рослин, влітку — також комахами й іншими безхребетними, якими вигодовує і пташенят.

Зяблики часто полігамні — запліднивши одну самицю, самець може злучатися і з іншою. Хоча в турботі про пташенят більшу участь беруть самиці, самці також беруть участь у вигодовуванні (навіть якщо пташенята — потомство іншого самця), охороняють територію, попереджають про присутність хижака (тривожний позив або звук «хьют-хьют»).

Тривалість життя — 3 роки.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: