Формування рухових навичок

Вступ

Заняття лижами – один із найдоступніших і масових видів фізичної культури. Ходьба на лижах доступна в будь-якому віці – для юних і людей похилого віку, оскільки фізичне навантаження можна легко дозувати в широкому діапазоні як за тривалість та характером впливу, так і за інтенсивністю, залежно від статі, віку, стану здоров’я та підготовленості тих, хто займається лижним спортом..

Лижний спорт чинить різнобічний вплив на організм тих, хто ним займається. Пересування на лижах по рівній або пересіченій місцевості з подоланням підйомів і схилів різної крутизни і рельєфу залучає до роботи великі групи м’язів і позитивно впливає на розвиток і зміцнення основних функціональних систем організму, в першу чергу на серцево-судинну і нервову системи. Різноманітні умови занять на лижах сприяють всебічному фізичному розвиткові, особливо таких рухомих якостей, як витривалість, сила, спритність та ін.

Велике вихвне значення лижного спорту. Під час навчально-тренувальних занять, прогулянок на лижах, походів і змагань у лижників виховуються і удосконалюються життєво необхідні навички та вміння, фізичні й морально-вольові якості – дисциплінованість, сміливість, наполегливість, здатність до подолання зусиль будь-якого характеру, працелюбство, почуття колективізму.

Особливо велике оздоровче значення занять на лижах. Тривале переміщення на лижах на чистому морозному повітрі, виконання м’язової роботи у сприятливих гігієнічних умовах значно підвищує загальну працездатність організму, його опір до різних захворювань.

У різному віці пересування на лижах широко використовується як спосіб активного відпочинку. Прогулянки та походи на лижах в красивій лісовій і різноманітній за рельєфом місцевості дають величезне задоволення, естетичну насолоду, справляє позитивний вплив на нервову систему, покращують загальний стан організму, забезпечуючи високу розумову й фізичну працездатність[1].

Лижний спорт має і освітнє значення. У процесі занять лижники набувають нові знання, уміння і навички, пов’язані з лижним спортом (загальнорозвиваючі, спеціальні й основні вправи), вивчають теорію лижного спорту, закономірності підготовки в обраному виді, гігієну занять фізичними вправами і т.д.

Мета даної теми полягає у розгляданні основи методики навчання у лижному спорті.

Завдання:

- оволодіти методикою навчання;

- формувати навички в техніці способів пересування на лижах.

Методика навчання

Навчання і тренування в лижному спорті є двома непорушно пов’язаними між собою частинами єдиного педагогічного процесу. Під терміном навчання розуміється, в першу чергу, набування лижниками нових знань і технічних навичок в пересуванні на лижах. Тренування – це, головним чином, вдосконалення набутих навичок і розвиток функціональних можливостей спортсмена при пересуванні на лижах, що забезпечує зростання спортивних результатів.

В процесі навчання вдосконалюються фізичні якості спортсменів і підвищується їх тренованість. В той самий час, тренування швидкісних якостей і витривалості пов’язане зі зміцненням рухової навички.

Єдиний навчально-тренувальний процес починається з навчання техніці. Лише на основі оволодіння учнями необхідними навичками пересування на лижах можна починати тренування витривалості, швидкості та ін. Навчання буде успішним в умовах спільної діяльності педагога і учня, при керівній ролі педагога і свідомості та активності школярів на уроці[3].

Основними завданнями процесу навчання є:

Методика навчання – це система методів, методичних прийомів, форм організації занять під час вивчення конкретного способу пересування на лижах.

Існують загальні для всіх видів спорту задачі методики навчання:

1. Встановити необхідну послідовність вивчення матеріалу, виробити уміння і навичку.

2. Знайти найбільш короткі шляхи оволодіння окремими елементами техніки.

Методика навчання основана на важливих дидактичних принципах, які є основою правильного формування навички. Вони визначають шляхи викладання у відповідності з цілями освіти і закономірностями засвоєння знань. Дані принципи розповсюджуються не лише на методику навчання, а й на методику тренування.

Принцип свідомості й активності. Реалізація даного принципу в процесі вивчення техніки пересування на лижах заклечається в усвідомленні цілі, завдань, результатів виконання окремої вправи та вміння самостійно контролювати та оцінювати свої рухові дії. Кожен лижник повинен свідомо підходити до процесу навчання, знати цілі й завдання кожного етапу навчання, розуміти всі технічні прийоми. Даний принцип вимагає активності від учнів, виявлення ними ініціативи і творчості. Важливе значення має також підтримання постійного інтересу до занять, які повинні бути цікавими, емоційними, різноманітними, що забезпечить активне і свідоме відношення учнів до навчального матеріалу.

Принцип систематичності й послідовності. Даний принцип потребує сугубо визначеної, науково обґрунтованої системи навчання, дотримання методичної послідовності проходження навчального матеріалу. Дотриманні принципу систематичності досягається оптимальною частотою занять і тривалістю відпочинку між ними. Необхідно використовувати основні дидактичні правила: від легкого – до важкого, від простого – до складного, від невідомого – до відомого, від незасвоєного – до засвоєного[2].

Принцип наочності передбачає використання методу показу в процесі навчання. Під час реалізації даного принципу не треба недооцінювати і роль слова. Воно повинно доповнювати і уточнювати бездоганний показ вправи вчителем або за допомогою наочних посібників (плакатів, кінограм, відеофільмів тощо).

Принцип доступності. Необхідно, щоб завдання на кожному етапі навчання відповідали можливостям учнів. перевантаження викликає перевтому і знижує інтерес дітей до занять та їх ефективність. В той самий час, не можна дуже полегшувати завдання, позбавляючи учнів необхідності напружуватися, що також призведе до втрати інтересу до занять і знизить ефективність процесу навчання. Під час планування занять необхідно враховувати: фізичний розвиток, фізичну і технічну підготовленість, стать, вік та індивідуальні особливості учнів, а також погодні умови й якість спортивного інвентарю.

Принцип міцності. Важливими умовами реалізації даного принципу є багаторазове повторення кожної вправи, що робить рухові навички більш міцними. Існує декілька правил, якими необхідно керуватися під час реалізації принципу міцності навчання:

1) не потрібно розучувати багато способів пересування на одному занятті;

2) вивчати техніку необхідно в полегшених умовах, а закріплювати і вдосконалювати – в різних умовах ковзання;

3) на кожному занятті необхідно повторювати вивчене, вивчати нове і вдосконалювати складну техніку;

4) не потрібно допускати довготривалих перерв в заняттях;

5) необхідно систематично вести облік засвоєних прийомів техніки і оцінювати їх виконання.

Принцип індивідуалізації. До школи учні приходять з різним рівнем фізичної та рухової підготовленості. Цього не можна не враховувати під час навчання техніки пересування на лижах, особливо в молодших класах. Тому в школі принцип індивідуалізації здійснюється перш за все через групову роботу – розподіл дітей у класі на групи в залежності від рівня їх координаційних здібностей, а також шляхом надання індивідуальних домашніх завдань над підвищенням рівня відстаючої фізичної здібності дитини.

Принцип виховного навчання. Основна педагогічна вимога під час організації навчання техніці пересування на лижах – нерозривність навчання і виховання. Форми виховної роботи і педагогічні прийоми різноманітні й визначаються майстерністю педагога. Велике виховне значення має вміння педагога використовувати всі дидактичні принципи навчання, методи викладання і форми організації навчального процесу, а також особистий приклад, відношення вчителя до справи, чутливість і вимогливість до учнів[5].

Методи навчання – це шляхи і способи навчальної роботи, за допомогою яких педагог передає свої знання учням. В лижній практиці застосовуються три основні методи навчання техніці пересування на лижах:

1. Словесний метод використовується у вигляді лекцій, бесід, а також пояснення техніки і надання зауважень в процесі практичних занять. За допомогою слова формується уявлення про новий рух, подаються команди,проводиться підрахунок під час виконання нової техніки, виправляються помилки, впроваджуються виховні заходи тощо. Однак в умовах холодного морозного повітря вчитель повинен до мінімуму скорочувати час на пояснення техніки або виховні заходи на уроці.

2. Наочний метод застосовується у вигляді показу частини або цілої вправи вчителем. Інколи можна використовувати демонстрацію різноманітних наочних посібників (фотографій, діаграм, графіків, малюнків тощо). Однак, важливо вміти показати вправу спочатку на малій швидкості, звертаючи увагу учнів на окремі елементи, а лише тоді виконати вправу на змагальній швидкості в цілому. Велику роль під час показу вправи має розташування класу для сприйняття окремих деталей ходу. Зазвичай хід показують в профіль, лише конькові ходи можна показувати спереду.

3. Практичний метод застосовується у вигляді вправ, змагань, ігор, які виконують безпосередньо лижники на заняттях. Під час вивчення простих рухів застосовується цілісний метод: повороти на місці, стройові вправи, спуски і гальмування, підйоми в гору і одночасний безкроковий хід. Дані вправи виконуються після розповіді й показу в цілому, спочатку в полегшених умовах, а потім в більш складних. Під час вивчення складно-технічних рухів застосовується цілісно-розчленований метод навчання. Існує визначена послідовність при застосуванні даного методу:

- назвати вправу;

-показати вправу в цілому у звичайному темпі;

-пояснити техніку виконання й умови застосування;

-дати спробувати вправу за першою уявою учнів;

-показати головний елемент вправи, пояснити і навчити даному елементу;

-навчити побічним елементам;

-приступити до тренування руху, що вивчається, в цілому в полегшених умовах;

-вдосконалювати рух в більш складних умовах ковзання, одночасно з іншими елементами.

Під час проведення навчальної роботи всі методи застосовуються в комплексі. Словесний метод (розповідь) створює загальне уявлення про новий рух, наочний метод (показ) доповнює й уточнює його конкретними деталями, а за допомогою практичного методу виробляється рухова навичка.

Методичні прийоми навчання – це способи впливу на учнів, які застосовує педагог для полегшення процесу засвоєння техніки пересування на лижах. Успішність навчання в лижному спорті залежить від того, якою кількістю методичних прийомів володіє педагог. Найбільш широко застосовуються наступні методичні прийоми:

- показ вправи та її елементів на місці;

- імітація ходу на місті з уточненням окремих фаз;

- виконання вправ з поділом їх на елементи з підрахунком і поясненням вчителя;

- ускладнення або полегшення умов пересування (складний рельєф, погані погодні умови тощо);

- зменшення або збільшення швидкості пересування;

- установка зорових орієнтирів (прапорців, гілок та ін.) для визначення місця входу у поворот, початку відштовхування тощо;

- застосування підготовчих вправ, тобто полегшених вправ, які мають схожість з основною дією або її окремими частинами (ходьба без палок, безкроковий хід з поперемінним відштовхуванням руками тощо);

- безпосередня фізична допомога вчителя.

Застосування всіх методів і прийомів навчання з урахуванням вікових, статевих та індивідуальних особливостей забезпечує міцне засвоєння техніки лижного спорту.

Формування рухових навичок

В процесі навчання на уроках в учнів формуються навички в техніці способів пересування на лижах. Сформувати їх – одна з основних задач навчання. Руховою навичкою називається уміння виконувати рухову дію автоматично, не зосереджуючи на ній увагу. В основі формування рухових навичок лежить умовно-рефлекторна діяльність людини. Процес утворення рухових навичок складається з трьох фаз:

1 фаза – утворення навички характеризується підвищеним збудженням, залученням непотрібних груп м’язів, напруженням, порушенням ритму і темпу, а також розкоординованістю рухів. Тому, для підвищення ефективності навчання, в першій фазі формування рухової навички необхідно полегшувати умови виконання нових рухів, а також поступово підвищувати вимоги до якості виконання вправи.

2 фаза – становлення рухової навички характеризується концентрацією збудження в часі й просторі, утворенням умовно-рефлекторних зв’язків, необхідних для виконання конкретного руху. Це відбувається під впливом як зовнішніх подразників (вказівок викладача), так і внутрішніх – імпульсів, які потупають в рухові центри від працюючих м’язів і вестибулярного апарату. Все це призводить до зникнення зайвих рухів, послаблення непотрібного напруження м’язів, налагодження координації і злитості рухів[7].

Відбувається формування динамічного стереотипу на технічно вірно виконаний рух. в процесі навчання свідомість спрямована на контроль за виконанням елементів або ходу в цілому, на оцінку виконання рухів. З утворенням рухової навички свідомість звільнюється від контролю за кожним окремим елементом ходу, відбувається автоматизація керування рухами. Свідомість на даному етапі змінює свою функцію, починає грати пускову або гальмівну роль, або сприяє переключенню з одного способу на інший.

3 фаза – стабілізації або вдосконалення навички характеризується послідовністю процесів збудження і гальмування, які виникають в корі головного мозку, в результаті чого до роботи залучаються лише необхідні для даної вправи групи м’язів, покращується координація рухів, плавність і вільність в роботі. В цій фазі необхідно постійно змінювати умови ковзання, ускладнювати їх.

Міцні навички в техніці дозволяють спортсмену демонструвати стабільну техніку і високі результати в будь-яких умовах (під час тренування, на змаганнях, під час сильного стомлення тощо).

Однак не можна уявити собі сформовану рухову навичку як незмінну форму рухів. Постійні зміни умов ковзання (рельєфу, снігового покрову, лижного інвентарю та ін.) викликають необхідність видозмінювати структуру рухів. У зв’язку з цим існує понятті “динамічний стереотип”. Варіативність (рухомість) навички тісно пов’язана з її міцністю досконала навичка пересування на лижах надає можливість пристосовувати техніку до змін умов ковзання під час лижних гонок. Варіативність досягається при вдосконаленні техніки в різних умовах, що дозволяє виробити нові динамічні стереотипи на зовнішні впливи.

В цілому варіативність техніки слід розуміти як:

- належне пристосування даного способу пересування до конкретних зовнішніх умов;

- індивідуальне пристосування кожного способу пересування до змін у зовнішніх умовах;

- своєчасну зміну способу пересування у відповідності до рельєфу лижні, ковзання та зціплення лиж зі снігом.

Все це в кінцевому результаті визначає високу технічну майстерність лижника.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: