Тема: Діалектика та її альтернативи

Змістовий модуль 2

Семінарське заняття 10

Тема: Діалектика та її альтернативи

1. Діалектика як вчення про універсальні зв’язки, зміни, розвиток. Основні історичні форми діалектики.

2. Основні закони діалектики.

3. Категорії діалектики.

4. Альтернативи діалектики.

1.

Діалектика має давню історичну традицію. Виокремлюють:

1. Античну діалектику. Д. зароджується у давній Греції як мистецтво полеміки, логічний метод встановлення істини шляхом виявлення і подолання суперечностей у судженнях супротивника. Д. у цьому розумінні розробляли софісти, Сократ, Платон, Аристотель. Але в ці часи складається і інша форма діалектики – діалектика природи, перш за все у Геракліта, який розвивав вчення про змінний, суперечливий, відносний характер всього існуючого (Все тече, все змінюється, віслюки віддали б перевагу соломі а не золоту). Перша форма д. одержала назву стихійної, наївної, оскільки не була теоретичним висновком наукових досліджень, а виникла як досвідне спостереження, узагальнення.

2. В середньовіччі д. була важливим елементом системи освіти і філософії, але виключно як мистецтво доведення. Пануючим методом мислення був догматизм.

3. В епоху Відродження відбувається становлення новоєвропейської діалектики. Ідеї Дж. Бруно, М. Кузанського про безмежність світу і співпадання протилежностей у цій безмежності стали важливим етапом розвитку д.

4. Своєї класичної форми діалектика набула в німецькій класичній філософії. Вершиною її розвитку стала діалектика Гегеля, розроблена як теорія, система діалектичних категорій. Саме Г. сформулював основні принципи і закони діалектичного мислення. В німецькій класиці розроблялася ідеалістична, суб‘єктивна д.

5. Матеріалістична д. як цілісна теорія вперше була розроблена в марксизмі. У 40-х рр. Х1Х ст. Маркс і Енгельс розробили послідовну систему діалектики як теорії та методу пізнання і перетворення світу.

6. Сучасна ідеалістична д. Спроби довести, що може існувати тільки суб‘єктивна д., а об‘єктивному світові – природі та суспільству вона не властива.

7. Нова форма матеріалістичної д. яка перебуває у стані становлення і основним завданням якої є звільнення від надмірного ідеологізму та залучення до теорії д. нових здобутків наукового дослідження природи і суспільства, здобутків сучасної методології наукового пізнання, теоретико-методологічних ідей синергетики як нової теорії розвитку.

Розходжень категорій і законів появляється на основі предмета відображення.

1.а) Категорія відбивають загальні зв'язки, відносини, властивості і сторони об'єктивної дійсності;

б) Закони відбивають тільки загальні зв'язки і відносини об'єктивної

дійсності, але не відбивають властивості і сторони.

Категорії і закони розрізняються за формою відображення.

а) Категорії є особливим видом уваги;

б) Закони діалектики, як і інші, являють собою особливий вид суджень.

Розглянемо три закони діалектики:

- Закон єдності і боротьба протилежностей,

- Закон взаємного переходу кількісних і якісних змін,

- Закон заперечення заперечення.

З цього не можна зробити висновок про те, що ніби то закони цим і обмежуються.

Законів ціла безліч, є і не вивчені. Але цим ми тут виділяємо основні.

Споконвіків увага розуму залучали як протиріччя характеризують діалектичну суть взаємодії елементів буття, світогляду і методології пізнання і дії. Суперечливість буття пізнається краще тоді, коли ми знаємо що таке протиріччя. Протиріччя являє собою визначений тип взаємодії різних і протилежних сторін, властивостей, тенденцій у складі тієї або іншої системи або між системами,процес зіткнення протилежних прагнень і сил.

Абсолютно тотожних речей не буває: вони різні усередині себе і між собою.

Діалектичними протилежностями називаються одночасно взаємні, що виключають і взаємно передбачаючі один одного сторони, тенденції того або іншого цілісного предмета, що змінюється, (явища, процеси).

Формула "Єдності і боротьби" протилежностей виражає напружену взаємодію "полярних" властивостей, викладів руху, розвитку.

"Рослина, тварина, кожна клітка в кожну мить у своєму житті тотожні з собою і тим не менш відрізняються від самих себе завдяки засвоєнню і виділенню речовин, завдяки знанню, утворенню і відмиранню кліток, завдяки процесові, що відбувається, циркуляції - словом, завдяки сумі безперервних молекулярних змін, які складають життя і загальні підсумки яких виступають навіч у виді життєвих фаз: ембріональне життя, юність, полова зрілість, процес розмноження, старість, смерть".

Використовуючи закон єдності і боротьби протилежностей загального взагалі і будь-який об'єкт зокрема можна розцінювати їх як з'єднання двох гіпотетичних начал чоловічого і жіночого. Чоловік і жінка аж ніяк не демонструють наявність сугубих протилежностей, навпроти, людина з будь-якої точки зору – анатомічної, психологічної, філософської рухливий результат двох начал.

Будь-яка орієнтація, прагнення визначає чоловіче в чоловіку, жіноче в жінці.

Рух ліворуч, праворуч, нагору, від центра до периферії - чоловіче.

Праворуч, уліво, униз, від периферії - жіноче.

Звідси мінімум два висновки:

1) будь-яке "ліворуч" уже має на увазі "праворуч";

2) будь-яке "нагору" має сенс, якщо відомо "низ".

Усі напрямки легітимні тоді, коли мається центр.

Протиріччя виражає внутрішнє джерело всякого розвитку, руху. Пізнання внутрішнього (сутнісного) і зовнішнього (формального) протиріччя відрізняє діалектику від метафізики. "Діалектика є вивчення протиріччя в самої сутностей предметів". "Діалектичне протиріччя є єдність взаємовиключних (взаємно один одного, що обумовлюють), тобто взаємодіючих протилежностей". "Єдність тотожності і розходження - така діалектична форма протиріччя".

Протиріччя характеризуються як взаємообумовлені і взаємодіючі сторони діалектичного протиріччя. Протиріччя, за словами Гегеля, "мають проти себе" не просто інше, а "своє інше". Діалектика протиріччя відбиває двоїсте відношення усередині цілого:

1. Єдність протилежностей.

2. Їхню боротьбу.

Типи (види) протиріч:

а) внутрішні і зовнішні. Внутрішні протиріччя - це протиріччя між елементами структури; а зовнішні - це протиріччя різних систем, явищ. Суспільство і природа, організм і середовище.

б) Основні і неосновні, головні і неголовні. Приклад: Взаємні перетворення нейтрона, протона, електрона, мезона в ядрі атома являють собою процес безперервного виникнення і дозволу протиріч, але це не приведе до зміни атом-полярність ядра, електронні оболонки залишаються!

У матеріалістичній діалектиці заперечення розглядається як необхідний момент розвитку, умова якісної зміни речей.

Заперечення означає перетворення одного предмета в іншій при одночасним переході першого на положення підлеглого і перетвореного елемента в складі другого, що називається зняттям.

Діалектичне заперечення містить у собі триєдиний процес:

1) деструкції (руйнування, подолання, відживання), колишнього;

2) кумуляції (нагромадження, підсумовування) - (часткового збереження, перешкоджання, трансляції);

3) конструкції (формування, створення нового).

Закон кількісних і якісних змін має категорії:

1. Це сукупність властивостей, що вказуються на те,що являє собою річ, чим вона є.

2. Це сукупність властивостей, що характеризують величину речі, її розміри.

1. Якість - така визначеність предмета (явища, процесу),що характеризує його як даний предмет, що володіє сукупністю властивих йому властивостей і приналежний до класу однотипного з ним предметів.

2. Кількість-характеристика по ступені розвитку або інтенсивності властивих їм властивостей, що виражається у величинах і числах.

Кожна окрема річ володіє нескінченою кількістю властивостей, єдність яких означає її якість.

Міра - діалектична єдність якості і кількості або такий інтервал кількісних змін, у межах якого зберігається якісна визначеність предмета.

Стрибок-перехід кількісних змін у якісні або перехід з одного кількісного стану в інше в результаті перетворення міри.

Властивість - сторона предмета, що обумовлює його розходження або подібність з іншими предметами, що проявляється у взаємодії з ним.

3. Категорії діалектики різноманітні, складні по своїй природі. Вони виражають:

1. Універсальні зв'язки буття. Одиничне і загальне. Явище і сутність.

У світі усе взаємопов’язано, цей взаємозв'язок має універсальний характер і пронизує все буття.

Форми взаємозв'язку можуть мати форму: зв'язку одиничного й загального; частини і цілого; індивідуального і вар’їруємого і т.д. Діалектика дозволяє пізнати складні істини, суперечливі універсальні зв'язки буття, використовуючи категорії.

Філософські поняття, що відбивають універсальні зв'язки буття, утворять групу категорій діалектики.

Ці категорії, як правило, парні, відбивають "полярні" сторони явищ, речей, процесів. У процесі пізнання категорій, що відбивають різноманіття зв'язків реального світу, можна виділити два категоріальних ряди:

а) перший категоріальний ряд виражає "пристрій" і "організованість" буття. До цього ряду можна віднести наступні парні категорії діалектики: "одиничне і загальне", "многе - єдине", "подібність-розходження", "якість-кількість", "просте-складне", "частина-ціле", "кінцеве-нескінченне", "форма-зміст" і т.д.

б) інший категоріальний ряд виражає універсальні зв'язки детермінації. До них відносяться: "явище-сутність", "причина-наслідок", "випадковість-необхідність", "можливість-дійсність" і т. ін. Перший ряд категорій можна назвати "горизонтальним", а другий" - "вертикальним".

В історичному розвитку діалектика пройшла три основних етапи (форми).

До першого потрібно зарахувати діалектику стародавніх (Геракліт, Демокрит, Платон, Арістотель та ін). Це була наївна, стихійна діалектика, яка поєднувалася з такими ж наївними матеріалізмом та ідеалізмом.

Потім шляхи матеріалізму й діалектики в цьому розійшлися. В XVII-XVIII ст. виникає метафізичний матеріалізм, панівними стають ідеї механіцизму (хоча іноді в деяких філософських вченнях все ж проявлялась діалектика). Виникнення й розвиток метафізичного матеріалізму відіграли тоді позитивну роль.

Однак це мало тимчасовий характер, оскільки розвиток природи та суспільного життя має діалектичний характер. Діалектику почали інтенсивно розробляти в німецькій класичній філософії, хоч і на ідеалістичній основі. Відомо, що другою формою діалектики була ідеалістична діалектика класичної німецької філософії (насамперед філософії Гегеля).

Суттєві зрушення в суспільному житті, три великі відкриття знову викликали необхідність поєднання матеріалізму з діалектикою, повернення до цілісного, діалектичного розуміння світу, але вже в іншій формі, на ґрунті науки й суспільного досвіду. Так виникає третя форма діалектики (матеріалістична, марксистська). Будучи найдосконалішою, вона поєднана зі зрілим матеріалізмом.

Ця діалектика наукова й послідовна. Вона не замикає розвиток рамками "духу", а показує, як нескінченний розвиток нескінченної матеріальної дійсності відображається в людському пізнанні. Матеріалістичний діалектичний метод докорінно протилежний ідеалістичному діалектичному методу, оскільки об'єктивна діалектика первинна щодо суб'єктивної. В ній принципи матеріальної єдності світу та принципи відображення перебувають у нерозривному зв'язку.

Діалектика, що ґрунтується на матеріалістичному розумінні природи й суспільства, на розумінні людини як суспільної, конкретно-історичної істоти, може бути і є справді повним, всебічним, багатим за змістом вченням про розвиток. Обґрунтування й розкриття законів діалектики одночасно як законів буття і законів пізнання можливі лише за умови, коли зрозуміла й досліджена роль суспільно-історичної практики як основного і визначального ставлення людини до об'єктивної дійсності.

Це вчення має свою структуру, її елементами є поняття, що охоплюють структурні одиниці різних рівнів, планів, аспектів (принципи, закони, категорії). Для розуміння сутності цих понять необхідно з'ясувати їх місце і роль у системі самої діалектики. А щоб зрозуміти діалектику як систему знань, потрібно з'ясувати її структуру, тобто проаналізувати її складові частини, елементи.

2. Діалектика кількісних і якісних змін

Закон взаємопереходу кількісних і якісних змін розкриває механізм формоутворення нового, ще не існуючого. Однак, говорячи про специфіку вказаного закону, нам не обминути питання про його зв'язок з іншими законами. Отже, постає питання про діалектику самих законів. Цілісність процесу розвитку виражається у взаємоперетворенні законів, кожен з яких, у свою чергу, конкретизує зміст іншого. Наприклад, процес «роздвоєння єдиного» є становленням і розвитком самозаперечення предмета, яке являє собою процес кількісних змін, оскільки він здійснюється у межах даної якості. Разом з тим це — і процес формоутворення визначеності протилежностей у складі цілого, і кількісної визначеності їх відношення у ньому.

Єдність і протилежність законів діалектики забезпечує розуміння системності розвитку внутрішньорозчленованої цілісності. Це розуміння зумовлює необхідність виведення законів діалектики одного з іншого. Виведення одного закону з іншого є розкриттям їх внутрішнього необхідного зв'язку як способу обґрунтування їх один одним і в цілому їх самообгрунтування.

Протиріччя буття і пізнання

Закон єдності і боротьби протилежностей посідає в матеріалістичній діалектиці особливе місце як закон, що відображає джерело розвитку.

Відображаючи об'єктивне джерело розвитку, визначаючи шлях його пізнання, розглядуваний закон орієнтує на діяльність, спрямовану на теоретичне і практичне вирішення проблем. Зважаючи на світоглядне, методологічне і практичне значення закону єдності і боротьби протилежностей, філософи вважають його «ядром» діалектики.

Глибоке осмислення світоглядно-методологічної функції закону єдності і боротьби протилежностей можливе лише на основі проникнення в його об'єктивний зміст, відображуваний категорією «діалектична суперечність».

Насиченість сучасного світу суперечностями знаходить своє безпосереднє вираження в тому, що термін «суперечність» все більше проникає в наше щоденне спілкування, мову, стає категорією масової свідомості. Буквально слово «суперечність» означає «говорити всупереч», висловлювати протилежні мовленому міркування, думки, точки зору. Розпалення полемічних пристрастей, дискусій, виявляючи плюралізм думок, зрештою закінчується виникненням протилежних позицій. За суперечністю розкривається протистояння, але вже не у сфері думки або її вираження у мові, а за ними. Зрозуміло, що нам добре знайома суперечність між словом і ділом. Але й ця суперечність вказує на більш глибинну суперечність — суперечність самого діла, або предмета, про який йде мова.

Заперечення заперечення. Циклічність і поступальність змін

Спочатку з'ясуємо зміст категорії заперечення, який насамперед виступає як єдність протилежностей: збереження і подолання.

Категорія заперечення постає загальною і необхідною формою наступної діяльності, формою духовного освоєння майбутнього, його практичного втілення в дійсність. Тому природно, що спосіб заперечення визначається в кожному конкретному випадку як загальною, так і особливою природою процесу. «...Для кожного виду предметів, як і для кожного виду уявлень та понять,— писав Ф. Енгельс,— існує свій особливий вид заперечення, такого саме заперечення, що при цьому виходить розвиток».

Образ нового історичного світу є результатом теоретичного аналізу об'єктивного процесу заперечення. З позицій категорії заперечення нове мислення роздвоює сучасний історичний світ на його позитивний зміст, який повинен бути розвинений, і на те, що повинно долатися.

Як єдність протилежних моментів (збереження і подолання) діалектичне заперечення не просто розділяє певні етапи в розвитку, але й створює між ними послідовний зв'язок. Тобто, категорія заперечення в діалектиці служить для визначення генетичного зв'язку між етапами розвитку тог» чи іншого процесу, історичності між ними.

Матеріалістична діалектика доводить розуміння заперечення до самозаперечення як закономірного результату розвитку внутрішньої суперечності, на відміну від суто зовнішнього заперечення, як результату зіткнення внутрішньо не зв'язаних між собою явищ. Будучи зовнішнім, подібне заперечення ліквідує умови для розвитку явища, яке підлягає подібного роду запереченню.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: