Міфологічні образи в піснях і обрядах східн слов'ян

Сексуальні інстинкти — під контроль!

Михайло СЛОБОДЯНЮК

ВЕСНО-ЯСНА, ВЕСНО-КРАСНА

Міфологічний образ

Міфологічний образ – це, передусім, концентрація досвіду міфологічного сприйняття людиною природи й суспільних форм на початкових етапах П (людини) суспільного розвитку. Кожний міфологічний образ був органічно пов'язаний Із певною системою уявлень із відповідним способом світосприймання, коріння якого простяглися безпосередньо в матеріальне життя первісної людини.

Як І міфологічний світогляд уцілому, міфологічні образи мають свою історію. Найдавнішими, де маємо первинне, найпростіше поєднання досвіду, слід вважати відбитки в свідомості людини космічного сприйняття явищ природи, взятих у їхньому нерозчленованому, дифузному вигляді.

Пізнішими міфологічними образами є тотеми, що, як. відомо, виступали в свідомості людини і як діючі особи в природі, і як діючі особи в людському колективі, і як посе­редники, що символізували силу природну і водночас силу колективу.

Усе це - образи, які генетично сходять до найдавніших часів Історії людства, органічно пов'язані з початковими стадіями системи мислення і, по суті, ще немислимі поза нерозривним зв'язком з уявленнями: Тх можна назвати найпервіснішими міфологічними образами-уявленнями. На їхній основі з’являються образи, властиві для світогляду первісно-общинної епохи. Ідеться, насамперед, про тотеми дерева і тотеми тварини, з одногобоку, і про міфологічні образи предків-родоначаль-ників, що змальовуються в свідомості людини у вигляді антропоморфних (жіночих і чоловічих) істот, Із другого. Серед останніх слід розрізняти більш давніші до політеїстичні образи, що являли собою ще звичайні уособлення природних, господарських і суспільних явищ, і більш пізніші, політеїстичні образи, що являли собою вже порівняно розвинуті, божества, які виступали репрезента-торами окремих природних стихій, захисниками окремих господарських галузей, подавцями різних благ і т.д.

Щодо тотемів-тварин І тотемів-дерев, то необхідно відзначити, що ці образи на шляху дальшого розвитку міфологічної свідомості людства нерідко були включені в сферу тих моментів, які стали основою виникнення, з одного боку, образів священних культових дерев і тварин, і, з іншого, комбінованих антропоморфно-рослино-подібних істот, що виступали в ролі різних духів та божеств.

У фольклорній традиції слов'янських народів, яких ми застаємо на порозі їхньої історії, названі вище міфологічні образи, крім образів багатобожжя, існували вже тільки в явно пережитковому вигляді. Вони переважно належать конкретно до тих пережиткових фольклорних елементів, котрі разом з багатьма іншими пам'ятками характеризують єдність культурно-стадіального розвитку слов'ян, яка сходить до найглибшої доісторичної давності культурного життя народів на території дніпровсько-дунайського району Середземномор'я, коли про слов'янство, як про сформований культурно-історичний тип ще не могло бути мови. Образи ж божеств політеїстичної системи уявлень у свідомості історичного слов'янина продовжували побутувати ще в повному своєму історичному значенні. Ці образи були досить широко розповсюджені в слов'янській міфології, в основі якої лежало уявлення про боротьбу двох початків або двох сил – світлої і темної, доброзичливої й ворожої, благодійної І тієї, що приносить зло, родючості з неродючістю, літа із зимою, тепла з холодом. До них, насамперед, належать такі образи, як образ Перуна -бога грому і блискавки, а водночас верховного божества

взагалі (східні слов'яни), великої слов'янської Матері -Лади, Святовида - бога неба і небес­ного світла (прибалтійські слов'яни), Трибога -верховного божества взагалі (лужицькі серби), Ясоня або Лисоня - бога сонця (чехи, словаки, мораеани), Радегаста або Редегаста - бога сонця (переважно балтійські слов'яни), Сваро-жича також бога сонця і водночас бога вогню й війни, Яровита – бога родючості, весни й війни (балтійські слов'яни), ВІлуна або Велобога – божества неба (білоруси), Діда - бога неба (українці), Хорса (в різних варіантах – Харс, Хаурс, Хьорс, Хрос), Дажбога, Стрибога, Мокоші, Ярила, Тура – бога сонця й родючості (східні слов'яни), Велеса або Волоса – бога скотарства й поезії, Коляди, Весни, Морани, Лавани і т.д.

Ці названі вище божества є розвиненими політеїстичними образами, що нерідко вже зв'язані з досить складними культовими діями та розгорнутими словесними оповідями, в яких Ідеться про дії І вчинки того або іншого божества. Іншими словами: ці образи - типові, характерні взірці уособлень, властивих для цілком розвиненої міфології, що, слід зазначити, є вже, так би мовити, кінцем взагалі всякої первісної міфології.

Свого часу побутувала думка, що міф – це прояв первісного анімістичного світогляду. Хибність подібного твердження полягає не тільки в його занадто загальному, абстрактно­му формулюванні, але, головним чином, у тому, що, якби довелося' з нього виходити, то необхідно було б міфи пов'язувати лише з первісним анімалістичним світоглядом, який, як відомо, являє собою в загальному колі первинних стадіальних систем мислення порівняно досип високу стадію розвитку. Міфи існували задовго до того коли виникло уявлення первісної людини про одухотво рення всієї навколишньої природи. Поняття міфу, як про яву первісного світогляду, яке досить широко розпов сюджене на сторінках багатьох праць і до якого ми зви чайно звикли в щоденному вжитку', не зовсім конкретне точне. Під міфом слід розуміти два основних його типи первинний міф, пов'язаний Із давнім, цілком нерозчлено ваним мисленням, властивий переважно для найдавніши) часів первісної епохи, що являє собою ще просто уявлен­ня - образ; І пізніший міф, що здебільшого пов'язаний і; світоглядом розвинутого первісно-общинного суспільстві і нерідко є вже досить складним поетично-словесним твором.

Міфологія

Початок і кінець міфології органічно пов'язується з початком і кінцем донаукового фантастичного пізнання первісною людиною навколишнього природного суспільного світів. Розкриття справжніх причин розвитку природи й суспільства кладе край виникненню й розвитку будь-якої міфології.

Але зникнення міфології, як витвору людських колективів, що перебували на низьких ступенях свого суспільного розвитку, зовсім не означає, що її (міфології) кращі зразки для нас не мають ніякої цінності. Багато образів, створених за часів існування міфологічного світосприймання, дуже часто особливо виразно наповнені людськими благородними почуттями, любов'ю і пристрастю до життя й праці, від чого вони бувають незвичайно барвисті й гарні, мають для нас не тільки історико-документальне значення, але й суто мистецьке.

Серед численних питань, об'єднаних проблемою вивчення міфології в народній поезії східних слов'ян, чільне місце посідали питання, присвячені дослідженню міфологічних образів Весни. Своєю загадковістю вони часто привертали увагу дослідників.

На сьогодні маємо досить велику кількість розвідок -невеликих статей і ґрунтовних досліджень, - написаних на різних етапах розвитку фольклорно-етнографічної науки, в яких робилися спроби з'ясувати зміст і характер міфологічних образів Весни. Слід зауважити, що однією з найхарактерніших рис усіх цих праць є їхня абсолютна су­перечливість. Майже всі дослідники, які обирали предме­том свого вивчення названі образи, під кінець своїх теоретичних шукань приходили до найрізноманітніших вис­новків. Це було зумовлене не лише специфічними особ­ливостями міфологічних уявлень, як одного з найар-хаїчніших видів людської свідомості, при дослідженні якого не завжди можна перевірити ті або інші дані й до­водиться часто висловлювати'цілком апріорні припущення, але також і тими методологічними напрямками, що існували на різних етапах розвитку фольклористики і етнографії. Упорядник Євгенія МАХНО.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: