Особливості суспільно-політичного життя СРСР у післявоєнні роки (1945-1952 рр..).

Суспільно-політичне життя
Радянські люди захистили свою Батьківщину в боротьбі проти нацизму. Повертаючись до своїх зруйнованих домівок, вони, як і їхні далекі предки після Вітчизняної війни 1812 р., сподівалися на добрі зміни. Як писав один із відомих дослідників культу особи Сталіна Д. Волкогонов: "Вітер свободи, народного торжества, Перемоги, яка дісталася ціною мільйонних жертв, породжував смутну надію. Люди хотіли жити краще. Без страху і погейкувань. Ні, Сталіна, як і раніше, шанували, славили, схилялися, підносили, але водночас вірили, що не буде більше насильства, нескінченних кампаній, постійних жорстких нестач найнсобхідні-шого, які стали однією з рис радянського способу життя.

Сталіна ж, навпаки, перемога переконала у непохитності всіх створених державних і громадських інститутів, глибокій життєздатності системи, вірності внутрішньо- і зовнішньополітичного курсу, Він дав незабаром зрозуміти, що у внутрішньому плані в країні все залишиться без змін.
Сталін давно вже, як французький "король-сонце", ототожнював себе з державою, суспільством, партією. Голова Ради Народних Комісарів уже звик до того, що говорив від імені народу, вказував йому шляхи у цілковитій впевненості, шо ощасливлює його. Що величніша держава, то вище і її керівник. Війна висунула СРСР на найвищі рубежі у світі. І для Сталіна це було його найвище піднесення".
Навколо нього сформувалася група найближчих поплічників, до якої належали Молотов, Берія, Каганович, Жданов, Вороши-лов. За час війни та в перші повоєнні роки до неї ввійшло молоде покоління партійних працівників: Хрущов, ВознесенськиЙ, Ма-ленков, Кузнецов, Суслов, Андріянов. Особливе місце у цій системі посідали репресивні органи, що їх контролювали Сталін та Берія (останній очолював служби внутрішніх справ та безпеки країни). Після війни, побоюючись ослаблення своєї влади, Сталін скерував зусилля на обмеження впливу військовиків на су-сшльно-політичне життя країни: Рокоссовського було відправлено на посаду міністра оборони до Польщі, заарештовано маршала авіації Новикова, готувався процес проти Жукова, але невдовзі сам Сталін припинив його підготування, призначивши Жукова командувачем до одного з військових округів.
У 1949 р. Сталін санкціонував "ленінградську справу". Головними звинуваченими в ній проходили Кузнецов, Вознесенський, Родіонов, Попков. Усіх їх було засуджено до страти. Згодом 30 квітня 1954 р., Верховний суд СРСР реабілітував осіб, які проходили за "ленінградською справою", більшість із них посмертно.

13 січня 1953 р. в центральній пресі повідомлялося про викриття "терористичної групи" лікарів, які обслуговували кремлівське керівництво. Більшість обвинувачуваних були єврейської національності, що викликало сплеск розгнузданого антисемітизму в країні. Було заарештовано дружин "ворогів народу", їхніх дітей звільняли з роботи, виключали з партії та комсомолу. А через якихось два місяці газети опублікували повідомлення, в якому зазначалося: "Перевірка показала, що обвинувачення є помилковими, а документальні дані, що на них спиралися працівники слідства, неспроможними".
У ті ж роки провадилася кампанія "боротьби проти безрідного космополітизму". Жертвами цієї "боротьби" стали актор і режисер С. Міхоелс, поет П. Маркиш та ін. Космополітом оголошували будь-яку людину, яка цікавилася західними музикою, літературою, живописом. Досягнення світової культури були відгороджені від радянських людей нездоланною стіною. Цілеспрямовано знищувались і фізично, і морально відомі діячі культури. Ця кампанія була пов'язана з ім'ям одного з підручних Сталіна — секретарем ЦК ВКП(б) А. Ждановим. Тому її ще називають "ждановщиною". Вістря партійної критики було спрямовано проти О. Фадєєва та першого варіанта його роману "Молода гвардія", проти кінорежисера С. Ей-зенштейна та його фільму "Іван Грозний". "Безідейними та ідеологічно шкідливими" було визнано твори М. Зощенка і вірші А. Ахматової. їх обвинувачували в "непристойності й аполітичності, песимізмі й занепадництві". У червні 1947 р. було засуджено "Історію західної філософії" Г. Олександрова.
Тривали нападки на "формалістів" у музиці, серед яких головними звинувачуваними було названо С. Прокоф'єва і Д. Шостаковича. Репресовано найвідомішу співачку Лідію Русланову. "Народний" академік, один із керівників аграрної науки в СРСР Т. Лисенко, користуючись підтримкою Сталіна, 1948 р. розпочав кампанію викриття "вейсманІстів-м органісті в" і критики генетиків, яку ще називають "лисенківщиною". Було заборонено такі перспективні напрями в науці, як квантова фізика, теорія ймовірності, статистичний аналіз у соціології та ін. Отже, "ждановщи-на" і "лисенківщина" являли собою спробу партійного керівництва посилити свій вплив у сфері культури, науки і мистецтва в повоєнні роки.

Ще одним злочином Сталіна було те, що. оголосивши цілі народи зрадниками, протягом другої половини 40-х рр. було здійснено масштабні депортації цих народів з їхніх історичних етнічних територій до районів Сибіру, Казахстану, Середньої Азії. Так, було звинувачено у зраді та депортовано німців Поволжя (400 тис. душ), кримських татар (200 тис), чеченців (400 тис), інгушів (100 тис), калмиків (140 тис), карачаївців (80 тис), балкарців (40 тис. душ). Протягом десяти років представники цих національностей від малолітніх до людей покилого віку були поза законом (позбавлені будь-яких прав).

Репресії 1945—1953 рр. були чітко продуманими акціями і мали на меті зміцнення тоталітарного режиму та його ідеологічної одноманітності. З іншого боку, вони свідчили про агонію сталінізму, який звичайними методами вже не міг утримувати владу в країні.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: