Виникнення психофізики та психометрії

В другій половині ХІХ ст. створюються об’єктивні умови для виділення психології в самостійну науку. Але для цього потрібно було відкрити її своєрідні закони, а у дослідженнях деталізувати психічне, його структуру. Вчені почали досліджувати такі безпосередні дані, як свідомість, суб’єктивне, внутрішнє, безпосередній досвід.

Гюстав Теодор Фехнер (1801-1887 рр.) – поет, вчений, філософ створив нову самостійну область знань – психофізику. У роботі „Елементи психофізики” (1860 р.) сформулював основне завдання психофізики: розробити точну теорію співвідношення між фізичними та психічними

явищами, а також між душею та тілом. Метою Фехнера було вивчення відчуттів.

Вчений створив експериментальні методи та психофізичний закон. Оскільки подразник, який викликає відчуття, може бути виміряний, Фехнер зауважив, що виміряти відчуття можливо, вимірявши інтенсивність фізичного подразника. Початком відліку при цьому виступала та мінімальна величина подразника, при якій виникає перше, ледь помітне відчуття. Це нижчий абсолютний поріг.

На основі численних спостережень установив закон: постійній різниці в напруженнях відчуттів (завжди мають однакову величину) в певних межах постійно пов’язані з однаковими відносними різницями в силі подразнень. Якщо на один і той же орган чуття діють різні подразнення, напруження яких утворюють геометричний ряд, то виникають відчуття, напруження яких утворюють арифметичний ряд.

Ще однією областю психологічної науки стала психометрія, що вивчала швидкість протікання психічних процесів: відчуття та сприймання, найпростіші асоціації.

Значний внесок у розвиток психометрії зробив голландський фізіолог Франц Корнеліс Дондерс (1818-1889 рр.), який розробив методику вимірювання часу складних психічних процесів. Спочатку вимірювався час простої реакції, тобто час, який проходить з моменту появи якого-небудь простого слухового чи зорового подразника до моменту руху-відповіді на нього. Потім завдання ускладнювалося і набувало форми реакції вибору, реакцій відмінностей. Вимірювався час цих більш складних реакцій. Потім від часу складних реакцій віднімався час простих реакцій, а залишок приписувався тому психічному процесі, який потрібний був для операції вибору, відмінності чи рішення іншої задачі.

Німецький фізіолог Людвіг Ланге (1825-1885 рр.) виділив відмінності сенсорної і моторної реакцій та показав, що в залежності від того, чи налаштований піддослідний на сенсорну сторону процесу чи має він установку на його моторний аспект, час реакції істотно змінювався. З того часу почалося

дослідження установки.

Дослідження кількісних аспектів психічних процесів відкривали можливість об’єктивного підходу до психічних явищ. В цьому полягає принципове значення робіт в області психофізики та психометрії.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: