Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Постановка та розв’язання терапевтичного завдання




Першим варіантом терапевтичного завдання є запит клієнта. Однак об'єктивно для людини не завжди необхідно саме те, з чим вона звернулася в консультацію. Тому завдання в процесі консультування поступово уточнюється і змінюється. Остаточна зміна обов'язково узгоджується з клієнтом. Протягом консультації може бути кілька моментів уточнення та переформулювання терапевтичного завдання. Остаточна крапка у його виборі ставиться, як правило, після моменту інтерпретації, що символічно й поділяє консультацію на діагностичну і терапевтичну частини. Решта завдань, сформульованих упродовж зустрічі, беруться до уваги як основа для наступних консультативних сесій.

Консультативне завдання вважається сформульованим лише тоді, коли воно визнано клієнтом.

Сформулювати терапевтичну задачу - це визначити, яку допомогу і в який спосіб варто надати в конкретному випадку, щоб досягти бажаного результату. Вона обумовлюється психологічними проблемами людини, точніше їхньою деструктивною дією. В найбільш загальному вигляді завдання формулюється так: «Які практичні чи психологічні дії варто здійснити людині, щоб усунути, зменшити або компенсувати деструктив­ний вплив психологічних проблем?»

Це не означає, що існують якісь стандартні формулювання, доречні для багатьох випадків. У кожній конкретній ситуації формулювання терапевтичного завдання буде індивідуальним. По суті, це найбільш творчий момент діяльності психолога-консультанта. Хоча й тут є певні стратегічні підказки, з урахуванням яких можна уникнути типових помилок.

По-перше, терапевтичне завдання повинно бути спрямовано не на усунення психологічних проблем клієнта, а на їх прийняття, підтверд­ження права на існування, тобто скоріше на гармонійну асиміляцію, ніж на вол позитивного ставлення до того, що відбувається: „якщо щось має місце, значить, у цьому є сенс" - і розширити свідомість людини до того, щоб віднайти цей сенс та узгодити внутрішні когнітивні дисонанси. Таким чином, розв'язання терапевтичного завдання повинно бути зорієнтовано на зміну ставлення до проблеми.

По-друге, формулювання завдання здійснюється з урахуванням причин виникнення психологічних проблем, тому що на причини явищ можна вплинути більш ефективно, ніж на їх наслідки. Пошук причин суттєво ускладнює перебіг консультації, бо часто вони, як підводна частина айсберга, знаходяться за межею доступного. Наприклад, ранній досвід об'єктних стосунків, на думку багатьох психоаналітично зорієнтованих психологів, є сталим протягом усього життя. Однак навіть у цьому випадку психологія має достатній арсенал засобів, щоб розв'язати біль­шість проблем. Так, деякі техніки психотерапії дозволяють мандрувати в особисту історію клієнта, щоб по-новому відредагувати найбільш травматичні її епізоди (Ф. Перлз, НЛП). Існує можливість маточного «повернення в часі» — ігрове відтворення значущих подій минулого життя клієнта з їх наступною корекцією, що сприяє зменшенню травматичного впливу чи руйнуванню патогенних причинно-наслідкових зв'язків (Я.Морено, 3. Морено, Д. Кіппер та ін). Цікавим є досвід вистежування проявів проблем через тілесні м'язові затиски (В.Райх, А.Лоуен та ін.), роботи з трасовим наведенням (М.Еріксон та ін.), експериментів зі зміненими станами свідомості людини (психоделічна терапія, техніка холодинаміки, холотропне дихання С.Грофа та ін.).

По-третє, не варто мати ілюзій щодо кардинальних змін особистості. Природу людини суттєво змінити не можна, навіть якщо вона — джерело серйозних проблем. Варто сприймати реалії буття і не планувати неможливого: наприклад, примирити подружжя, серйозно налаштоване на розлучення; „вселити" віру, любов і т. ін. Спроби розв'язувати задачу, що не має розв'язку, не просто марні, але й шкідливі, тому що клієнт, не одержуючи реальної допомоги, зневіриться в можливостях практичної психології. Час і зусилля консультанта буде витрачено даремно, а терапевтичне завдання, що має рішення, навіть не буде сформульовано.

Визначаючи способи досягнення терапевтичного ефекту, бажано
пропонувати клієнтові не один, а, по можливості, одразу кілька варіантів практичних дій чи рекомендацій.

Приступаючи до розв'язання терапевтичного завдання, доцільно зробити прогноз щодо результативності психологічного впливу, передбачити його ефект і стійкість наслідків.

Останнім етапом консультативної взаємодії є етап розв'язання терапевтичного завдання. Він має дещо інший темп та характер взаємодії, бо як правило йде з використання певних психотерапевтичних методів та технік. Хоча основним інструментом консультанта і надалі залишається консультативна бесіда та саме цей час найчастіше відводиться на застосування специфічних прийомів і технік психотерапії. Взагалі технології коригуючого впливу в консультуванні можуть запозичуватись з будь-якого психотерапевтичного напряму. Однак важливо, щоб консультант мав відповідні вміння та навички кваліфікованої реалізації підібраного інструментарію.

46. Поняття про рефлексивне слухання Побутує думка, що слухати легше, ніж говорити. Однак це не стосується консультування, де слухання - активний процес, бо попри зовнішню пасивність слухача, вимагає його значного внутрішнього напруження. Розрізняють нерефлексивне і рефлексивне слухання. Нереф-лексивним називають уважне слухання з мінімальним мовним втручанням, рефлексивним є слухання з регулярним використанням зворотного зв'язку, який дозволяє точніше зрозуміти суть проблем співрозмовника. Зазвичай в консультуванні використовуються обидві форми слухання, однак перевага надається рефлексивному, бо воно дає більший психотерапевтичний ефект.

Рефлексивне слухання передбачає певні установки і форми поведінки. Перед усім це загальна установка по відношенню до партнера: „Я турбуюсь про вас і тому щиро цікавлюся усім, що відбувається з вами...", а також вербальні і невербальні форми поведінки, які ніби промовляють: „Я слухаю вас..." Успішна реалізація рефлексивного слухання супровод­жується такими обов'язковими атрибутами, як зоровий контакт та мова жестів, забезпечується формами вербальної поведінки, що стимулюють партнера продовжувати розмову, допомагають розуміти сказане, гаран­тують зворотний зв'язок, який передає ставлення до сказаного, допомагає рефлексувати почуття.

Уміння активно слухати передбачає: а) зосередження уваги на тому, що говорить і переживає інша людина; б) блокування на час слухання зайвих думок і переживань; в) активне обдумування того, що говорить партнер, на основі безоцінного сприйняття та глибинного проникнення в сказане; г) запам'ятовування думок, фактів, які повідомляє людина, логіки її повідомлення; д) визначення логіки того, чому клієнт вважає себе правим.

Виділяють кілька типів реакцій під час слухання: заохочення мовлення, з'ясування (розпитування, уточнення), переповідання, відображення почуттів, відображення значень та резюмування. А.Айві називає навички активного слухання мікронавичками уважної поведінки. Умовно їх можна віднести до тактичних вмінь консультанта, хоча, використані в певній логіці, вони гарантують в кінці кінців закономірну стратегічну лінію.

Рефлексивне слухання напружує і вимагає від консультанта дещо
більшої швидкості мислительних процесів. Щоб набути навичок рефлексивного слухання, потрібно користуватися ним не тільки під час професійних тренувань, але й у повсякденному житті. Однак не варто застосовувати його в ситуаціях дефіциту часу, коли спілкування задовольняє всі потреби в інформації чи дослідженні альтернатив, а ще - у випадку, коли партнер не сприймає, відштовхує співрозмовника.






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных