Психіка та свідомість : проблеми їх визначення та розуміння представниками різних психологічних напрямків та шкіл.

Психіка є властивістю мозку. “Відчуття, думка, свідомість є вищий продукт особливим образом організованої матерії”.

Психічна діяльність організму здійснюється за допомогою безлічі спеціальних тілесних пристроїв. Одні з них сприймають впливу, інші - перетворять їх у сигнали, будують план поводження й контролюють його, треті - надають поводженню енергію й стрімкість, четверті - надають руху м'яза. Вся ця робота забезпечує активну орієнтацію організму в середовищі й рішення життєвих завдань.

Протягом тривалої еволюції органічного миру - від амеби до людини - фізіологічні механізми поводження безупинно ускладнювалися, диференціювалися, стаючи завдяки цьому усе більше гнучкими й оперативними.

Психіка як відбиття дійсності в мозку людини характеризується різними рівнями.

Вищий рівень психіки, властивий людині утворить свідомість. Свідомість є вища, інтегруюча форма психіки, результат суспільно-історичних умов формування людини в трудовій діяльності, при постійному спілкуванні з іншими людьми.

Людська свідомість містить у собі сукупність знань про навколишньому нас світі. У структуру свідомості входять найважливіші пізнавальні процеси, за допомогою яких людина постійно збагачує свої знання. До числа цих процесів можуть бути віднесені відчуття й сприйняття, пам'ять, уява й мислення. За допомогою відчуттів і сприйняттів при безпосереднім відбитті подразників, що впливають на мозок, у свідомості складається почуттєва картина миру, яким він представляється людині в цей момент.

Пам'ять дозволяє відновити у свідомості образи минулого, уява - будувати образні моделі того, що є об'єктом потреб, але відсутній у цей час. Мислення забезпечує рішення завдань шляхом використання узагальнених знань. Порушення, розлад, не говорячи вже про повний розпад кожного із зазначених психічних пізнавальних процесів, неминуче стають розладом свідомості.

У функції свідомості входить формування цілей діяльності, при цьому складаються й зважуються її мотиви, приймаються вольові рішення, ураховується хід виконання дій і вносяться в нього необхідні корективи. Усяке порушення в результаті хвороби або по якихось інших причинах можливості здійснювати діяльність, її координацію й спрямованість розглядається як порушення свідомості.

У свідомість людини неминуче входить мир почуттів, де знаходять висвітлення складні об'єктивні й насамперед суспільні відносини, у які включений людина. У свідомості людини представлені емоційні оцінки міжособистісних відносин. В багатьох випадках, патологія допомагає краще зрозуміти сутність нормальної свідомості. При деяких щиросердечних захворюваннях порушення свідомості характеризується саме розладом у сфері почуттів і відносин: хворий ненавидить матір, що до цього гаряче любив, зі злістю говорить про близьких людей.

Нижчий рівень психіки утворить несвідоме. Несвідоме - це сукупність психічних процесів, актів і станів, обумовлених впливами, у впливі яких людина не дає собі відліку. Залишаючись психічним, несвідоме являє собою таку форму відбиття дійсності, при якій втрачається повнота орієнтування в часі й місці дії, порушується мовне регулювання поводження. У несвідомому, у відмінності від свідомості, неможливий цілеспрямований контроль людиною тих дій, які він робить, неможлива й оцінка їхнього результату.

Несвідоме - це настільки ж специфічно людський психічний прояв, як і свідомість, вона детерміноване суспільними умовами існування людини, виступаючи як часткове, недостатньо адекватне відбиття миру в мозку людини.

Психіку мають як люди, так і тварини. Свідомість же виникла на певному історичному етапі становлення психіки людини і є результатом і продуктом її трудової діяльності.

Свідомість, як і психіка, є одним із найскладніших і в той же час загадкових проявів мозку.

Слово "свідомість" достатньо широко використовується у повсякденній мові та науковій літературі. Проте не існує єдиного розуміння того, що воно означає. Дійсно, цим терміном позначаються два поняття, що різні за змістом. У більш елементарному значенні - це просте пильнування з можливістю контакту із зовнішнім світом і адекватною реакцією на події, які відбуваються, тобто те, що втрачається під час сну і порушується при деяких хворобах.

Однак у науковій літературі, особливо з філософії та психології під словом "свідомість" розуміється вищий прояв психіки, зв'язаний з абстракцією, відділенням себе від навколишнього середовища та соціальних контактів з іншими людьми. У цьому значенні термін "свідомість" застосовується звичайно тільки до людини (Ю.І.Александров, 1997 p.).

При всьому розходженні цих обох значень слова "свідомість" їх поєднує світ суб'єктивних, тобто пережитих усередині себе відчуттів, думок і почуттів, що творять духовний світ людини, його внутрішнє життя. Спільність двох вказаних значень слова "свідомість" ґрунтується на факті, що випливає з відповіді наукового пізнання: складне, як правило, не виникає з нічого, а відбувається в результаті еволюції від свого більш простого попередника (у даному випадку свідомість має у своїй основі також більш прості психічні прояви, такі як відчуття та емоції).

Говорячи про мозкові основи психіки та свідомості, необхідно відзначити, що ізольованої групи нейронів, які являють собою "центр свідомості", немає. Однак після появи методів "зображення живого мозку", таких як позитронно-емісійна томографія, функціональний магнітний резонанс, комп'ютерна ЕЕГ тощо, з'явилися деякі концепції мозкової організації суб'єктивно пережитих феноменів. Це концепції "світлої плями" чи "прожектора". Друга посідає проміжне положення, претендуючи на пояснення як простих, так і складних феноменів за допомогою повторного входу порушення в "світлу пляму", механізм кільцевого руху збудження та інформаційного синтезу. Третя орієнтована на пояснення мозкової основи свідомості як вищої форми психічного, її інтегруючої ролі завдяки зв'язку з мовою.

Питання про функціональний зміст суб'єктивних переживань, їхню роль у поведінці є однією з найважливіших проблем науки про мозок. Являючи собою результат синтезу інформації, психічні феномені містять інтегруючу її оцінку, сприяючи тим найефективнішому знаходженню поведінкового акту та вибору рішення.

Свідомість — вищий рівень психічного відображення дійсності та взаємодії людини з навколишнім світом, що характеризує її духовну активність у конкретних історичних умовах. У її розвитку провідну роль відіграє спосіб життя, неоднаковий в умовах кожної з суспільно-економічних формацій. Оскільки свідомість є суспільним продуктом, то вона, природно, набуває нових властивостей залежно від специфіки суспільних умов життя людей, змінюючись слідом за розвитком економічних відносин тощо. Так, в епоху первісного ладу свідомість людей визначалася тими відносинами, які виникли на основі суспільної власності. Потім вона змінилася під впливом приватної власності на засоби виробництва і поділу суспільства на групи, класи.

Чіткий зв'язок залежності свідомості від мозку (як матеріального субстрату психіки) і психіки показують фактори еволюційного розвитку людини. Передусім слід звернути увагу на те, що виникнення свідомості у людини, поява мовлення і можливості працювати були підготовлені еволюцією людини як біологічного виду. Прямоходіння звільнило передні кінцівки від функцій ходіння і сприяло розвитку їх спеціалізації, яка пов'язана з хватанням предметів, їх затриманням і маніпулюванням ними, що в цілому допомагало створенню для людини можливості працювати. Водночас з цим відбувався розвиток органів відчуття. У людини зір став домінуючим джерелом отримання інформації про навколишній світ.

Взагалі розвиток органів чуття не міг виникнути ізольовано від розвитку нервової системи в цілому, оскільки з появою людини як біологічного виду відзначаються суттєві зміни в будові нервової системи, і, передусім, головного мозку. Так обсяг головного мозку людини перевищує обсяг мозку його найближчого попередника-людиноподібної мавпи - більш ніж у два рази. Якщо у людиноподібної мавпи середній об'єм мозку дорівнює 600 см, то у людини він становить 1400 см. Ще в більшій пропорції збільшується площа поверхні великих півкуль, тому що кількість звивин кори головного мозку і їх глибина у людини значно більша.

Свідомість має й свою структуру. На думку академіка А.В.Петровського, вона містить у собі сукупність знань про світ; відмінність суб'єкта і об'єкта; ставлення особистості до об'єктивної дійсності, до інших людей, до себе; можливість цілеспрямованої діяльності.

Свідомість тісно пов'язана з мовленням і без нього у своїй вищій формі не існує. Однією з характеристик свідомості є здатність до комунікації, тобто передавання іншим людям того, що створює дана людина за допомогою мови та інших знакових систем. Обмінюючись один з одним різноманітною інформацією, люди виділяють в ній головне. Так відбувається абстрагування, тобто відволікання від усього другорядного й зосередження свідомості на найбільш істотному. Вкладаючись у лексику, семантику в зрозумілій формі, це головне згодом стає надбанням індивідуальної свідомості людини по мірі того, як вона засвоює мову та вчиться користуватися нею як засобом спілкування й мислення.

Структура свідомості (психологічні характеристики за А.ВЛетровським, 1966 p.):

1. Сукупність знань про навколишній світ ("зізнання").

2. Закріплене у свідомості розрізнення суб'єкта ("Я") і об'єкта (не - "Я").

3. Забезпечення цілеспрямованої думаючої діяльності людини.

4. Наявність емоційних оцінок у між особистісних стосунках.

Для формування і прояву всіх цих специфічних якостей необхідною є мова. Засвоєна конкретною людиною мова у відомому розумінні стає її реальною свідомістю.

Поняття "свідомість" вживається в психології, психіатрії та інших науках у розумінні, що відповідає поданим вище його основним характеристикам.

Як важливі властивості свідомості Р.Конечний і М.Боухап (1983) розрізняють: а) пильнування (вигілантність) свідомості. Воно обумовлюється здатністю сприйняти усі явища у навколишньому середовищі, зрозуміти їхнє значення (включати їх у адекватні зв'язки) та реагувати на подальші подразники; б) ясність (луцидність) свідомості, що характеризує більш грубі відхилення, чим вигілантність; в) серед багатьох властивостей свідомості не останню роль відіграє її орієнтуюча якість, яка необхідна для правильного відображення зовнішнього світу та доцільного діяння на нього (пізнавальна та активно - творча сторони свідомості).

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: