Вимоги до уроку до зору здоровязбережувальної технології навчання

1. Температурний режим.

2. Фізико-хімічні властивості повітря (необхідність провітрювання).

3. Освітлення.

4. Попередження втоми і перевтоми.

5. Чергування видів діяльності (зміна слухання, виконання обчислювальних, графічних і
практичних робіт).

6. Своєчасне і якісне проведення фізкультхвилинок.

7. Дотримання правильної робочої пози учня.

8. Відповідність росту школяра класних меблів.

4. 3.7 Принципи педагогіки співробітництва та їх характеристика

Особливу увагу звернемо на ті прийоми організації навчально­го співробітництва, які рекомендує О. Я. Савченко використовувати в початковій школі, а саме: залучення учнів до визначення плану і мети уроку; усвідомлення і прийняття мети навчальної діяльності учнями; організація навчального діалогу, створення ситуацій вільного вибору учнями навчального завдання; участь молодших школярів в оцінці уроку.

Організовуючи навчальне співробітництво, учи­тель має звертати увагу на те, що найбільш поширеною є взаємо­дія за такими лініями: 1) учитель — учень (учні); 2) учень — учень в парах (діадах) чи в трійках (триадах); 3) загальна групова взаємо­дія учнів у класі; 4) учитель — учительський колектив.

Слід відзначити, що Г. А. Цукерман додає ще одну важливу ге­нетичну похідну від усіх ліній — співпраця учня «з самим собою» (це також стосується і вчителя).

Також нам потрібно звернути увагу і на методи співробітництва, які можна використати на уроці: еврестичний метод, метод інциденту, метод ключових запитань, метод інверсії, дидактичну гру, метод синектики (О. Я. Митник).

Особливої уваги заслуговують психолого-педагогічні дослід­ження Р. Кузіне, М. Монтессорі, В. Сухомлинського, С. Френе, які розкривають організацію навчального співробітництва за нетради­ційними схемами: 1) учитель — учень — компетентні особи; 2) учи­тель — учні — природа; 3) учитель — учні — предметно-розвиваль-не та пізнавально-розвивальне середовище.

Організація взаємодії за схемою «учитель — учень — компе­тентні особи» полягає в знаходженні учнями інформації для по­відомлення на уроці з розповідей батьків, старших товаришів, інших компетентних осіб, які можуть безпосередньо брати участь у про­веденні уроку.

Теоретичним підґрунтям організації взаємодії «учитель — учні — природа» є: першоджерелами повноцінного розвитку особистості молод­шого школяра є природне довкілля. «Світ, що оточує дитину, — це передусім світ природи з безмежним багатством явищ, з невичерпною красою (В. Сухомлинський). За такої умови діти зможуть пізнати світ, а вчитель — дітей.

Велике значення має не лише односторонній діалог «учитель — учень —- природа», а й спільне створення куточків кра­си, островів чудес тощо.

Системотворчим компонентом третьої групи способів організації взаємодії вчителя й учнів є предметно-розвивальне та пізнавально-розвивальне середовище (обладнання класної кімнати, ігротека, підручники, довідкова література, комп'ютер).

Організовуючи навчальне співробітництво, вчителю, у першу чергу, необхідно враховувати індивідуальні особливості учнів.

5. 3.8 Форми організації співробітництва на уроках математики та їх характеристика

Отже, плідна праця двох фахівців сприятиме виробленню ком­плексного рішення щодо шляхів подолання проблем дітей і стра­тегію подальшого їхнього розвитку, включаючи одних у форми ко-рекційно-розвивальної роботи, інших — у групи розвитку творчості.

Разом з тим, організовуючи навчальне співробітництво, учи­тель має звертати увагу на те, що найбільш поширеною є взаємо­дія за такими лініями: 1) учитель — учень (учні); 2) учень — учень в парах (діадах) чи в трійках (триадах); 3) загальна групова взаємо­дія учнів у класі; 4) учитель — учительський колектив.

Слід відзначити, що Г. А. Цукерман додає ще одну важливу ге­нетичну похідну від усіх ліній — співпраця учня «з самим собою» (це також стосується і вчителя).

Організація навчального співробітництва за кожною з ліній має відбуватися за умови постійної активної взаємодії всіх її учасників, що є сутністю інтерактивного навчання.

3.9

6. Технологія взаємодії вчителя і учнів під час співробітництва на різних етапах уроку

Окремо розглянемо кожен етап.

Перший етап — стимулювання та мотивація навчально-пізнаваль­ної діяльності учнів. Мета його — орієнтація в темі майбутнього уро­ку, формулювання цілей та плану діяльності спільно зі школярами, створення мотивації (бажано внутрішньої), тобто усвідомлення кож­ним учнем особистішої значущості матеріалу, що буде вивчатися.

Учитель на початку уроку повідомляє, що в клас завітала Жар-птиця. На її пір'їнках записаний план, який має привабливу для дітей форму:

— пташиний спів: усні обчислення;

— летимо у височінь: перевірка домашнього завдання;

— стрімкий злет: робота над темою уроку;

— самостійний злет: виконання самостійної роботи;

— назустріч вітру: розв'язування задач;

— вичищаємо пір'їнки: підсумок уроку. Учитель запитує:

— Чи погоджуєтесь ви з таким планом? (Учні вносять свої про­
позиції).

Отже, добирати навчальний матеріал до цього етапу уроку до­цільно так, щоб він допомагав учням усвідомити мету діяльності., бажання наполегливо працювати, а вчителю вдалось активізувати емоційну сферу дітей з перших хвилин.

Після визначення цілей треба вирішити, як здобувати потрібну інформацію, яка забезпечить засвоєння теми. Саме з цього момен­ту починається основний етап уроку — робота з інформацією (відкриття нового знання та усвідомлення і засвоєння нового на­вчального матеріалу).

Роль учителя полягає в тому, щоб реалізувати план діяльності, який був складений на початку уроку. З цією метою організовуєть­ся зміна форм та видів діяльності (індивідуальна — парна — групо­ва; репродуктивна — частково-пошукова — творча; писемна — усна; вивчення нового — закріплення — контроль) згідно з планом уро­ку. При цьому учні мають виступати активними виконавцями: їм надається можливість вільного вибору, самостійного складання навчальних завдань. Разом з тим на уроці передбачається фізична активність учнів: вони переміщаються по класу, утворюють групи змінного складу, користуються довідковою літературою, що знахо­диться у шафах і т. ін. Подібна навчальна діяльність школярів ко­ординується та коректується вчителем.

За умови ефективного співробітництва на другому етапі уроку, де відбувається вивчення нового матеріалу і його усвідомлення,

носієм «нового знання» може бути не тільки вчитель, а й самі учні. Завдання педагога полягає в тому, щоб включити особистий досвід молодших школярів в загальну структуру змісту уроку та регулю­вати розвиток їхньої пізнавальної самостійності шляхом предмет­них знань, умінь і навичок. Діти в такому випадку стають активни­ми учасниками процесу навчання, а педагог лише допомагає тим, що не мають навичок самостійної роботи.

На третьому контрольно-оцінному (узагальнюючому) етапі уро­ку відбувається обговорення реалізації плану, рефлексія та оціню­вання знань учнів. Це означає, що вчителеві разом зі школярами необхідно пригадати початок уроку і з'ясувати, на які питання те­пер можна відповісти, а які так і залишились без уваги.

Однак зауважимо, що всі ці види підсумків не слід відразу ви­користовувати на одному уроці. Доцільно вибирати один або два напрямки, змінюючи їх у системі уроків.

Особливої уваги заслуговують психолого-педагогічні дослід­ження Р. Кузіне, М. Монтессорі, В. Сухомлинського, С. Френе, які розкривають організацію навчального співробітництва за нетради­ційними схемами: 1) учитель — учень — компетентні особи; 2) учи­тель — учні — природа; 3) учитель — учні — предметно-розвиваль-не та пізнавально-розвивальне середовище.

Організація взаємодії за схемою «учитель — учень — компе­тентні особи» полягає в знаходженні учнями інформації для по­відомлення на уроці з розповідей батьків, старших товаришів, інших компетентних осіб, які можуть безпосередньо брати участь у про­веденні уроку.

3.10

Організація інтерактивного навчання передбачає використання рольових ігор, спільне розв’язування поставлених завдань на основі аналізу певних подій.

Слово інтерактив означає взаємодія. Інтерактивні прийоми – це спосіб взаємодії через бесіду, діалог.

На уроках математики доречно застосовувати такі методи: мікрофон, ажурна пилка, незакінчене речення, коло ідей, карусель, мозкова атака. Крім того, не можна забувати про евристичну бесіду та проблемні ситуації.

«Карусель» можна використовувати для перевірки обчислювальних навичок. (Діти стають в два кола. У дітей одного кола карточки з прикладами. У дітей другого кола – фішки. Перша дитина показує карточку з прикладом. Друга дитина – відповідь на фішці.)

Прийом «асоціативний кущ» використовується в основному на етапі актуалізації опорних знань або на етапі закріплення (Наприклад число 7. Діти знаходять де число 7 використовується в житті (7 днів тижня, 7 кольорів веселки, 7 нот і т.д.).

Під час інтерактивного навчання учень стає не об’єктом, а суб’єктом навчання, він відчуває себе активним учасником подій і власної освіти та розвитку. Це формує у школярів внутрішню мотивацію до навчання та спонукає їх до саморозвитку й самоспостереження. У зв’язку з цим найефективнішими є традиційні уроки із застосуванням елементів інтерактивного навчання.

Використання інтерактивних методів навчання робить уроки цікавими, а головне, діти запам’ятовують і розуміють матеріал значно краще, бо самі крок за кроком знаходять відповіді на запитання, які постановив перед ним вчитель.

Інтеракція — це шлях формування творчої особистості, ство­рення сприятливих умов для розвитку творчого потенціалу дити­ни, для її саморозкриття, самоутвердження. Це співнавчання, у якому вчитель й учні виступають партнерами.

Інтеракція сприяє формуванню атмосфери співробітництва, взаємодії, дає змогу педагогові стати справжнім лідером дитячого колективу. Інтерактивна взаємодія виключає домінування одного учасника навчального процесу над іншими, однієї думки над іншою. Під час такої співпраці учні вчаться бути демократичними, доречно спілкуватися з іншими людьми, критично мислити, прий­мати обгрунтовані рішення, використовувати різноманітні засоби інформації.

Інтерактивне навчання передбачає використання спеціальних методів і прийомів. Наприклад, на уроках математики в початковій школі доречним буде застосуванням таких інтерактивних методів, як «Ажурна пилка», «Акваріум», «Мозкова атака»,. «Незакінчене ре­чення,» «Мікрофон», «Коло ідей», «Карусель» та ін. О. Я. Митник серед евристичних методів навчання, які можна застосовувати на уроках математики, з метою організації навчального співробітництва рекомендує такі: метод інциденту, метод ключових запитань, метод інверсії, дидактичну гру, метод синектики та Наприклад, якщо вчитель будує кожний урок на основі мис­лення — спілкування, де істина постає як дискусія про неї, (про блемно-пошуковий діалог), доречним буде використання методу ключових (евристичних) запитань. Застосовуючи елементи проблем­ного навчання, учитель спонукає своїх вихованців розглядати кож­не завдання уроку (засвоєння нового матеріалу, розв'язування на­вчального завдання) в різних аспектах. З цією метою у процесі розв'язання певної навчальної задачі вчитель тренує дітей відпові­дати на евристичні запитання: де?чому?коли?як?звідки?чим?хто? що?, ставити їх іншим та собі.

Метод інверсії (обернення) — це пошук ідей розв'язання навчаль­но-творчого завдання у нових, несподіваних напрямках, які підка­зують формальна логіка та здоровий глузд. Застосування цього ме­тоду сприяє розвитку діалектичного мислення. На уроках матема­тики вчитель застосовує цей метод, коли пропонує учням, наприк­лад, розв'язувати задачу іншим способом, скласти різні задачі до одного числового (буквеного) виразу—розв'язання, розв'язати зав­дання на кмітливість, конструювання, з логічним навантаженням тощо.

3.13 Однією з найбільш поширених сьогодні форм навчання є його групова організація. Саме групове навчання може стати не лише важливим резервом підвищення ефективності навчання математики, а й сприяти активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів, перетворенню їх із об’єктів у суб’єкти навчання, формуванню у них самостійності, здатності до самоосвіти та самовиховання.

Групова форма навчання — форма навчальної діяльності учнів на занятті, що характеризується розбиттям учнів на групи; це така форма організації навчального процесу у школі, коли учні, працюючи у малих (2-7 осіб) групах, об'єднані спільною навчальною метою і колективно-розподіленою діяльністю, а вчитель керує роботою кожного з них опосередковано, через завдання, якими він спрямовує діяльність малих груп.

Цілісну систему навчальної діяльності учнів на занятті становлять фронтальна, індивідуальна та групова діяльність. Вони пронизують увесь навчальний процес. З'ясуємо сутність і встановимо особливості групової навчальної діяльності школярів на основі порівняння її з фронтальною та індивідуальною.

У груповій навчальній діяльності учні показують високі результати засвоєння знань, формування вмінь. Пояснюється це тим, що "в цій роботі слабкі учні виконують за обсягом будь-яких вправ на 20—30% більше, ніж у фронтальній роботі. Групова форма роботи сприяє також організації більш ритмічної діяльності кожного учня"

Важливу роль групова діяльність відіграє у досягненні виховної функції навчання. У груповій навчальній діяльності формується колективізм, моральні, гуманні якості особистості. Важливу роль у формуванні цих якостей відіграють особливості організації групової роботи; розподіл функцій і обов'язків між учасниками діяльності, обмін думками, взаємна вимогливість і допомога, взаємоконтроль і взаємооцінка.

Групова навчальна діяльність виконує й організаційну функцію. Полягає вона в тому, що учні вчаться розподіляти обов'язки, вчаться спілкування один з одним, розв'язують конфлікти, що виникають у спільній діяльності. В груповій роботі дитина бере на себе функції вчителя і виконує дорослі види діяльності.

Організовуючи групову навчальну діяльність на занятті, потрібно забезпечити активність кожного учня. Цього можна досягти, розподіливши запропоновані групі завдання на частини за кількістю учасників групи, коли кожен має виконати свою частину роботи і пояснити спосіб її виконання іншим, а також налагодивши систему обліку діяльності кожного учня в групі. Для цього після виконання запропонованого групі завдання діти на спеціальних картках відображають оцінку роботи всієї групи, а також дають оцінку роботі кожного в групі.

Головним і визначальним для групової навчальної діяльності учнів є конструктивне співробітництво, завдяки якому вони перетворюються із об'єкта викладацької діяльності вчителя в активних суб'єктів власного учіння.

Групова навчальна діяльність учнів на уроках має значні переваги в порівнянні з іншими методами, а саме:

1) допомагає створювати на уроці умови для формування позитивної мотивації учіння школярів;

2) дає можливість здійснювати диференціацію навчання;

3) сприяє виробленню вмінь співпрацювати з іншими учнями;

4) забезпечує високу активність усіх учнів;

5) реалізує їх природне прагнення до спілкування, взаємодопомоги і співпраці;

6) підвищує результативність навчання та розвиток школярів.

Як бачимо, впровадження групової навчальної діяльності потребує деяких додаткових витрат часу, оскільки необхідно здійснити відповідне тематичне планування, розробити структуру проведення занять, скласти варіанти завдань. Шкільна практика свідчить, що в тих класах, де застосовується групова навчальна діяльність, учні показують високі результати в навчанні. Слабкі учні збагачуються новою інформацією, мають змогу вчасно отримати додаткові пояснення з незрозумілих питань. Завдяки контролю з боку сильних учнів вони припускаються менше помилок. Середні учні в умовах групової роботи оперативно опановують незрозумілі питання, ефективні способи розв'язування математичних задач. Сильні учні, допомагаючи засвоювати навчальний матеріал товаришам у групі, перевіряють і закріплюють свої знання. Вміло організована групова навчальна діяльність підтверджує висновок Л. С. Виготського про те, що "в співпраці дитина може зробити більше, ніж самостійно".

1. 3.17 Функції дидактичних ігор.

Гра – засіб пізнання дитиною дійсності.

Функції дидактичних ігор:

ü активізують інтерес та увагу дітей;

ü розвивають пізнавальні здібності, кмітливість, уяву;

ü закріплю­ють знання, вміння і навички;

ü тренують сенсорні вміння, на­вички тощо;

ü збагачує процес мислення індивідуальними почуттями;

ü роз­виває саморегуляцію;

ü тренує вольові якості дитини;

ü виконує роль емоційної розрядки;

ü запобігає втомі дітей,

ü знижує гіподинамію;

ü зародження інтересу до розумової праці: «Мені подобається дума­ти, дайте мені таке завдання, щоб я поламав голову».

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: