Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Визначення психології як науки, її предмет та завдання.




Психологія-це наука про закономірності формування і розвитку психіки як особливої форми життєдіяльності. Предметом психології є психіка(факти психічного життя, механізми та закономірності). Психіка- це функція мозку відображати навколишній світ і на цій основі регулювати поведінку людини. Завдання:

1 науково дослідні завдання передбачають вивчення обєкта науки на різних рівнях.

2 діагностичні завдання мають на меті розпізнати і оцінити рівень психіки особистості; оцінити відхилення у психічному розвитку порівняно з віком і досвідом; здобути наукові дані для вдосконалення та прогнозування розвитку окремого індивіда.

3 корекційні завдання спрямовані на виправлення дефектів у психічному розвитку; усунення причин, що призводять до таких дефектів; розроблення рекомендацій щодо способу життя з урахуванням віку та індивідуальності людини.

 

 

2 Розуміння сутності психіки в світлі науки діалектики.

Психіку ми розуміємо в світлі науки діалектики:

I. Психіка вторинна за походженням (похідна від матерії –первинна)

II. Психіка вторинна за змістом (первинним є предмет), людина відображає 3 типи: те що діє в даний момент; те що діяло раніше; те що буде діяти.(попереджене відображення)

III. Психіка носить характер відображення. Відображеня носить субєктивний характер.

· Активне(фізичне, психічне) залежить треба нам чи ні.

· Вибіркове- що найбільш значуще, що потрібно в даний момент. Перший подразник є значущим.

· Залежить від діяльності органів чуття:

Ø Внутрішні(адекватна, неадекватна-глуха, сліпа)

Ø Зовнішні

4. Істина встановлюється через практику.

 

3. Активна рефлекторна природа психічного.(стр. 17-19)

Відображувальна діяльність людини засадово зумовлена рефлекторною діяльністю мозку. Фундатором вчення про рефлек-торну природу психіки є видатний російський фізіолог І. Сєченов (1829–1905). У своїх працях він зазначав, що джерелом психічних актів як відображуваної діяльності є зовнішні подразники, що діють на організм. Ця діяльність виникає у процесі взаємодії індивіда з оточенням, що здійснюється завдяки рефлекторній діяльності мозку. Про рефлекторну природу психіки розвинув І. Павлов (1849–1936) у своєму вченні про вищу нервову діяльність. Теорія рефлекторної діяльності спирається на три основні принципи наукового дослідження:

• стимул, подразник, тобто поштовху, причини будь-якої дії, її ефекту;

•відображає окремі властивості і якості предметів;

· Переробка інформації. Визріває команда.

· Реакція, поведінка.

 

4. Галузі психологічних знань.

Психологія виникла в кінці 19ст і стрімко зростала. Сучасна психологія – це цілісна система, до якої входить понад три десятки галузей психологічних знань.

Загальна психологія- вивчає закономірності психологічно діяльності людини з нормальним розвитком.

Вікова психологія -вивчає психічний розвиток людини, формування її психічних процесів і станів.

Генетична психологія – вивчає психічний розвиток людини з перших днів життя і до смерті.

Соціальна психологія – вивчає психічні явища, які виникають у процесі взаємодії людей у різних організаціях і соціальних групах.

Патипсихологія – включає олігро, тифло, сурдо.

Педагогічна психологія – вивчає психологічні основи виховання та навчання, досліджує формування пізнавальної діяльності та суспільно значущих якостей особистості.

 

 

5. Розвиток психіки тварин.

Розвиток – це рух від простих форм і структур до вищих, більш складних.

У процесі біологічної еволюції тварин виділяють три якісно відмінні стадії розвитку психіки:

· Стадія елементарної чутливості – сенсорна. (відображення дійсності на цьому етапі представлене у формі елементарних відчуттів. Спостерігається і тварин з сітчастою та вузловою нервовою системами. Вони виділяють окремі властивості: вібрацію, звуки, запахи,кольори) стр. 91.

· Стадія предметного сприймання – перцептивна. (перебувають усі ссавці які мають що мають достатньо розвинений головний мозок, елементарні форми мислення, складання елементарної картини світу-птахи, у тварин є образ,пам'ять, уявлення, закріплюється досвід тварин-навичка)

· Стадія найпростішої інтелектуальної поведінки. (розв’язання двофазних завдань, на фазі підготовки тварини керуються не самим предметом, не кінцевою метою, а лише засобом досягнення цієї мети; друга фаза спрямована вже безпосередньо на той предмет, який є її безпосереднім чинником. Одне й те саме завдання може розв’язуватися способами з викор різних операцій)

Інтелектуальна поведінка тв. Характеризується такими ознакаи:

· За складних умов тварина після багаторазових спроб і помилок знаходить рішення.

· Якщо поставити тв. В аналогічні умови-відразу знаходить рішення.

· Властиве перенесення

· Розв’язують двофазні завдання

 

6. Виникнення і історичний розвиток свідомості людини.

Свідомість – це вища інтегрована форма психіки, яка скл під впливом суспільно-істор умов у трудовій діяльності людини ті її спілкування за допомогою мови з іншими людьми. Рушійною силою будь-якого розвитку є боротьба внутрішніх протиріч, боротьба між старим і новим, між тим, що відживає і тим, що народжується. Саме в цьому джерело розвитку психіки. Вищою формою відображення є психічне відображення, а вищою формою психічного відображення – свідомість. З розвитком способів добування людьми засобів до існування, способів виробництва матеріальних надбань розвивалась і їх свідомість. Прагнучи задовольнити свої потреби, що виникали внаслідок змін умов життя, люди винайшли вогонь, поступово перейшли від вживання кам'яних знарядь праці, якими вони користувалися сотні тисяч років, до бронзових і залізних знарядь. Поруч із мисливством, рибальством, скотарством виникло хліборобство, а далі ремісництво; від ремісництва люди перейшли до машинного виробництва і т. д. А зміна знарядь праці зумовила ускладнення людських взаємин, розвивалися самі люди, їх потреби, життєвий досвід, їх свідомість, здібності та інші психічні властивості. Розвиток психічних властивостей людей являв собою і результат, і потрібну передумову вдосконалення і розвитку їх практичної діяльності. Історичний розвиток людської свідомості був і є можливим через те, що кожне попереднє покоління не тільки фізично породжує наступне покоління, а й передає йому свої виробничі і культурні надбання. Кожне нове покоління починає свою життєдіяльність із засвоєння результатів діяльності попередніх поколінь, розвиває її далі і передає свої здобутки нащадкам.

Основними хар. свідомості є:

· Відображення навколишнього світу за допомогою пізнавальних процесів(відчуття, сприймання, пам'ять, мислення. уява) порушення діяльності будь-якого з пізнавальних процесів призводить до розладу свідомості;

· Розрізнення суб’єкта й об’єкта (тобто того, що належать Я і не я), яке відбувається в процесі формування самосвідомості людини. Самосвідомість прявляється в пізнавальній (самовідчуття, самоспостереження, самокритика), емоційні(самопочуття, самолюбство, скромність гордість)та вольовій (стриманість,самоконтроль, дисципліна)

· Забезпечення ціле утворювальної діяльності людини. Завдяки випереджальному відображенню людини розкриває причино наслідкові зв’язки, передбачає майбутнє, ставить перед собою мету, переборює труднощі. Впливає на навколишній світ.

· Наявність емоційно – оцінних ставлень до всього, що відбувається навколо до інших людей та до самої себе.

 

7. Класифікація методів психології.

Метод – це спосіб вивчення певних психічних явищ. Методика – комплекс способів та прийомів вивчення явищ.

Класифікація:

I. Організаційні методи(перспективи)

· Лонгітюдний – довготривале, послідовне вивчення одних і тих же піддослідних.

· Порівняльний – паралельне і послідовне вивчення різних піддослідних.

1. Порівняльно-онтогенетичний - вивчає на різних етапах розвитку.

2. Порівняльно-педагогічний – одні працюють по типовій програмі, а інші по іншій.

3. Порівняльно-патологічний – вивчається психіка здорової та хворої людини.

· Комплексний – залучення до вивчення психічних явищ, знань з різних областей науки.

 

II. Емпіричні методи

· Спостереження та його різновиди – це цілеспрямований збір фактів в природніх умовах.

· Самоспостереження - це цілеспрямований збір фактів персональних.

· Експерименти і його різновиди – це збір фактів в спец. ств умовах.

1. Лабораторний – пов'язаний з моделюванням діяльності людини. (з викор. апаратури і без викор. апаратури)

2. Природний (педагогічний).

3. Формуючий (створюємо)

4. Констатуючий- підтверджуємо для чого нам потрібно цей експеримент.

1. Діагностичні методи

1. Бесіда – збір фактів шляхом безпосереднього спілкування з піддослідним.

2. Анкета – збір фактів шляхом письмового самозвіту з піддослідним.(відкрита, відкрита)

3. Інтерв’ю – збір фактів за заданим планом.

4. Тест – одноразове, стандартизоване дослідження одних і тих же піддослідних.

5. Соціометрія – спрямована на вивчення лідера та взаємин групи.

2. Методи вивчення продукту діяльності – збір фактів шляхом вивчення матеріалізованих продуктів психічної дія-ті людини.

3. Біографічні методи – дані про батьків, особиста медична картка.

4. Бібліографічні методи – вивчення наукових джерел по певній проблемі.

III. Метод обробки даних.

· Кількісний - визначення середніх величин і міри розсіювання, коефіцієнтів кореляції, побудова графіків, гістограм, схем, таблиць тощо.

· Якісний - передбачає аналіз і синтез отриманих даних, їх систематизацію та порівняння з результатами інших досліджень.

IV. Метод інтерпретації.

· Структурний - системний метод, який передбачає встановлення зв'язків між усіма психічними властивостями індивіда.

· Генетичний - метод аналізу психологічних даних у процесі розвитку - з виокремленням стадій, критичних моментів, суперечностей тощо.

 

8. Організаційні методи психологічних досліджень.

Організаційні методи(перспективи)

· Лонгітюдний – довготривале, послідовне вивчення одних і тих же піддослідних.

· Порівняльний – паралельне і послідовне вивчення різних піддослідних.

1. Порівняльно-онтогенетичний - вивчає на різних етапах розвитку.

2. Порівняльно-педагогічний – одні працюють по типовій програмі, а інші по іншій.

3. Порівняльно-патологічний – вивчається психіка здорової та хворої людини.

· Комплексний – залучення до вивчення психічних явищ, знань з різних областей науки.

 

9. Емпіричні методи психології.

Емпіричні методи

· Спостереження та його різновиди – це цілеспрямований збір фактів в природніх умовах.

· Самоспостереження - це цілеспрямований збір фактів персональних.

· Експерименти і його різновиди.

1. Лабораторний – пов'язаний з моделюванням діяльності людини. (з викор. апаратури і без викор. апаратури)

2. Природний (педагогічний).

3. Формуючий (створюємо)

4. Констатуючий- підтверджуємо для чого нам потрібно цей експеримент.

 

 

10. Діагностичні методи: бесіда, анкета, тести, соціометрія.

5. Діагностичні методи

1. Бесіда – збір фактів шляхом безпосереднього спілкування з піддослідним.

2. Анкета – збір фактів шляхом письмового самозвіту з піддослідним.(відкрита, відкрита)

3. Інтерв’ю – збір фактів за заданим планом.

4. Тест – одноразове, стандартизоване дослідження одних і тих же піддослідних.

5. Соціометрія – спрямована на вивчення лідера та взаємин групи.

 

11. Метод експерименту, його види, процедури проведення.

Експеримент - це збір фактів в спеціальних умовах.

1. Лабораторний експеримент - дослідницька стратегія, за якої діяльність індивіда моделюється у спеціальних умовах. Основна характеристика лабораторного експерименту - це забезпечення відтворюваності досліджуваної характеристики й умов її прояву. Такий експеримент проводиться у спеціально обладнаних приміщеннях. До нього залучають осіб, які свідомо беруть участь в експерименті, хоча про дійсну його мету можуть і не знати. Проблемою лабораторного експериментування є те, що в його умовах практично неможливо змоделювати повноцінно життєву ситуацію та всі її аспекти.

2. Природний експеримент. Поняття природного експерименту запропонував О.Ф. Лазурський. Він проводиться в умовах, які максимально наближені до звичайної діяльності людей, однак вони не знають про те, що є учасниками дослідження. Таким чином, в експерименті створюються умови для повноцінного вивчення психологічних властивостей.

 

12.Спостереження, його види. Вимоги до нього. Стр 60.

Спостереження та його різновиди – це цілеспрямований збір фактів в природніх умовах. Самоспостереження - це цілеспрямований збір фактів персональних.

Метод об’єктивного спостереження – це спеціально організоване спостереження, має спеціальну мету

Вимоги:

1. Цілеспрямованість – визначення мети, завдання дослідження.

2. Природні умови – типові умови спостереження

3. Наявність плану

4. Точне визволення об’єкту і предмета спостереження

5. Обмеження дослідником ознак, які є предметом спостереження

6. Вироблення дослідником однозначних критеріїв оцінки цих ознак.

7. Забезпечення чіткості і тривалості спостереження.

 

13. Поняття про потребу як джерело активності.

Джерелом активності живих організмів є потреби, завдяки яким усе живе діє певним чином і в певному напрямі. Потреба - це такий стан живої істоти, який виявляє залежність від конкретних умов її існування і породжує активність по відношенню до цих умов. Потреби людини формуються в суспільстві в процесі виховання. Природні речі є не тільки предметами, що задовольняють біологічні потреби(їжа). За допомогою знарядь праці людина може видозмінювати предмет відповідно до власних потреб. Тому задоволення потреб у людини – активний, цілеспрямований процес оволодіння певною формою діяльності, яка визначена суспільним розвитком. Принципова відмінність активності і діяльності полягає в тому, що діяльність виходить із потреб в предметі, а активність – із потреби в діяльності.

 

 

14. Поняття про діяльність. Структура діяльності.

Діяльність – усвідомлена й цілеспрямована активність людини, зумовлена потребами і спрямована на пізнання та перетворення світу. Діяльність – це внутрішня(психічна) ф зовнішня(фізична) активність людини, яка регулюється усвідомленою метою.

Структура діяльності:

1. Мета- це уявний кінцевий результат діяльності (те, чого людина прагне досягнути)

2. Мотиви –це повязані із задоволенням певних потреб спонукання до діяльності.

3. Операційний компонент:

· Знання – це сукупність відомостей про навколишній світ, здатність людей орієнтуватися у системі соціальних взаємин, діяти відповідно до обставин у різних життєвих орієнтаціях.

· Уміння – здатність людини усвідомлено застосовувати набуті знання адекватно новим обставинам діяльності.

· Навички – це опанування до автоматизму способами використання певних засобів діяльності.

4. Оцінка - виявлення ступеня збігу результатів і мети. В основі оцінки покладений заключний контроль. Якщо досягнення збігаються чи перевищують очікування людина оцінює діяльність позитивно. У випадку отримання результатів, нижчих за заплановані, оцінка є негативною.

15. Характеристика видів діяльності (гра, навчання, праця).

Діяльність – усвідомлена й цілеспрямована активність людини, зумовлена потребами і спрямована на пізнання та перетворення світу. Діяльність має такі види: гра, навчання, праця. Без вольової активності здійснювати жодний вид дія-ті неможливо.

1. Гра – вид дія-ті, спрямований на відтворення та засвоєння суспільного досвіду, зафіксованого в соціально закріплених способах виконання предметних дій – у предметах науки і культури, кінцевим результатом якого є емоційне освоєння досвіду людини.

2. Навчання – вид практичної чи теоретичної дія-ті, який за своєю сутністю є пізнавальним процесом засвоєння людиною соціального досвіду.

3. Праця – соціально обумовлений вид дія-ті, який має своєю метою створення суспільно значущого продукту.

 

16. Поняття про увагу. Фізіологічна основа уваги. Стр. 256.

Увага – це зосередженість і спрямованість на певних об’єктах або дія-ті. Фізіологічною основою уваги є осередок оптимального збудження. За своєю силою він може бути від слабкого до сильного.

Мимовільна увага – зосередженість на об’єкті в силу особливостей його як подразника. Довільна увага – свідомо регульована зосередженість на певній дія-ті. Фізіологічні механізми уваги з погляду взаємодії основних нервових процесів – гальмування і збудження, що протікають у корі головного мозку.

 

17. Класифікація та види уваги. Стр 263.

Класифікують по 3м основам:

1. За активністю.

· Мимовільна - зосередженість на об’єкті в силу особливостей його як подразника

· Довільна увага – свідомо регульована зосередженість на певній дія-ті

· Після довільна це зосередженість на об’єкті в силу зацікавленості ним.

2. За контингентом

· Особистісна (індивіддуальна) - вид уваги, який полягає у зосередженості суб’єкта на своєму завданні.

· Групова – зосередження уваги групи в умовах роботи в колективі.

· Колективна – зосередження уваги певної групи індивідуально на певному суб’єкті.

3. За об’єктом

· Зовнішня увага – це вид уваги, яка спрямована і викликається зовнішніми подразниками.

· Внутрішня увага – увага суб’єкта, пов’язана з його внутрішніми розумовими діями і спрямована на потреби, мотиви, плани.(думки,мрії)

Види уваги:

Зовнішня (сенсорна) увага відіграє провідну роль у спостереженні за предметами і явищами навколишньої дійсності, виявляється в активній установці, у спрямуванні органів чуття на об'єкт сприйняття. Зовнішня увага яскраво виявляється у своєрідних рухах очей голови, виразах обличчя, у мімічних і пантомімічних виразах і рухах людини. Зосередження на предметах і явищах дійсності сприяє підвищенню чутливості, тобто сенсибілізації органів чуття - зору, слуху, нюху, смаку, дотику, а також станів організму та його органів.

Внутрішня (інтелектуальна) увага спрямована на власні думки, переживання. Залежно від вольової регуляції увага поділяється на мимовільну, довільну та після довільну. Досить часто людині буває складно змусити себе бути уважною до чого-небудь. Буває й так, що існують предмети і явища, які ніби привертають до себе увагу, іноді навіть всупереч нашому бажанню. Отже, в одному випадку необхідно примусити себе бути уважним, а в іншому - предмет "сам" забезпечує увагу, змушує на себе дивитися, слухати тощо. Фактично тут мова йде про два різні види уваги - довільну і мимовільну.

 

18. Властивості уваги. Стр.261-2

1. Обсяг – це та кількість предметів, яку можемо зосередити увагу не за певним відрізком часу. Обсяг уваги залежить від досвіду та практичної дія-ті людини впливає суть поставленого завдання.

2. Розподіл – це одночасне зосередження на двох або більше видах діяльності. Уміння розподіляти увагу виробляється в практичній дія-ті. Розподіл уваги залежить від ступеня її зосередженості.

3. Переключення – вміння переносити своє зосередження з одного виду дія-ті на іншу. Людина свідомо переходить від одного завдання до іншого, саме спрямовує свою увагу на нові об’єкти відповідно до змінених умов її роботи.

4. Стійкість – довготривала зосередженість на певних об’єктах характерним коливанням уваги. Стійкість уваги залежить від особливостей об’єктів, на які вона спрямована. Також від активності особистості. Може зберігатися впродовж 10-15 хв.

5. Концентрація – це довготривале зосередження на об’єкт при повному відстороненні від іншого.

 

 

19. Поняття про мову та мовлення. Види мови.

Найбільш загальними і необхідними умовами продуктивної психічної діяльності особистості є мова і мовлення. Мова - це специфічно людський засіб спілкування, який являє собою систему знаків, що має соціальну природу і є створеною та закріпленою у процесі історичного розвитку діяльності членів суспільства. Мова виникла в процесі становлення самої людини як суспільної істоти, в процесі спільної трудової діяльності людей. Передумовами виникнення мови були здатності видавати звуки та здійснювати рухи, які виступали способом спілкування, засобом задоволення потреби обмінюватися думками, пізнавати властивості предметів і явищ. Мова є засобом обміну думками за умови, що відбувається процес мовлення між людьми. Володіючи однією і тією самою мовою, мовлення людей буде різнитися залежно від віку, характеру діяльності, середовища тощо. Так, мовлення однієї людини образне, яскраве, переконливе, іншої - навпаки: обмежене, бідне, сухе, малозрозуміле. У цьому й виявляється відмінність мовлення одних людей від мовлення інших. Мовлення не існує і не може існувати поза мовою. Разом з тим, сама вона існує як жива лише за умови активного використання людьми. Мова розвивається і вдосконалюється у процесі мовного спілкування. Мовлення - це процес використання мови в спілкуванні. Іншими словами, це - мова в дії. Види мови:

1. Зовнішня - система використовуваних людиною звукових сигналів, письмових знаків та символів для передачі інформації, процес матеріалізації думки.

· Вербальна- передачі інформації при використанні звукового каналу. (слова, інтонація,звук, тон голосу)

· Навербальна - Засобами невербальної комунікації є жести, міміка, інтонації, паузи, пози, сміх, сльози і т.д., які створюють знакову систему, доповнює і підсилює, а іноді і замінює засоби вербальної комунікації.

2. Егоцентрична

· Письмова - графічно оформлена мова, організована на основі буквених зображень. вміння логічно та граматично правильно передавати свої думки, аналізувати написане й удосконалювати форму вираження.

· Усна - це спілкування між людьми за допомогою проголошення слів вголос, з одного боку, і сприйняття їх людьми на слух - з іншого.

3. Внутрішня - це мова, що не виконує функції спілкування, а лише обслуговує процес мислення конкретної людини.

· Монологічна - вид мовлення, що має одного суб'єкта і представляє собою складне синтаксичне ціле, в структурному відношенні зовсім не пов'язаний з промовою співрозмовника.

· Діалогічна - обмін знаковою інформацією двох і більше суб'єктів.

 

20. Поняття про відчуття. Стр. 110.

Відчуття – це відображення в мозку людини окремих властивостей та якостей предметів при їх дії на органи чуття. Про навкол. світ, про кольори, запахи, музичні тони, про спрагу та голод ми дізнаємосся завдяки органам чуття. За допомогою органів чуття людський організм отримує у вигляді відчуттів різноманітну інформ про стан зовн і внутр серед. У відчуттях інтегрують пізнавальні, емоційні та регулятивні аспекти психічного. Вони є первинною формою відображення обєктивної дійсності в мозку людини.

 

 

21. Види відчуттів, їх характерстика. Стр 113-120

Зорові відчуття: Зорові відчуття відіграють важливу рольу дія-ті людини та пізнанні нею навкол світу. Апаратом зору є око - орган чуття зі складною анатомічною будовою. Світлові хвилі, які відображає предмет, переломлюючись, проходять через кришталик ока і фокусуються на сітківці у вигляді зображення. Найважливішою частиною ока є сітківка, яка з'єднується за допомогою зорового нерва з великими півкулями головного мозку. Слухові вдчуття: Слухові відчуття також мають велике значення в житті людини. Вони допомагають людині правильно орієнтуватися в навколишньому середовищі і регулювати свої дії. Чутливі закінчення слухового нерва розташовані у внутрішньому вусі (завитку зі слуховою мембраною і чутливими волокнами). Зовнішнє вухо (вушна раковина) вловлює звукові коливання, а механізм середнього вуха передає їх завитку.

Вібраційне відчуття: Цей вид відчуттів називають "контактним слухом". Спеціально вібраційних рецепторів людина не має, а відображати вібрацію зовнішнього і внутрішнього середовища можуть усі тканини організму. У житті людини вібраційна чутливість підкорена слуховій та зоровій. Пізнавальне значення вібраційної чутливості зростає у тих видах діяльності, де вібрація є сигналом несправності в роботі якоїсь машини. Для глухих і сліпоглухих вібраційна чутливість компенсує втрату зору та слуху. Організм здорової людини короткочасна вібрація може тонізувати, і навпаки - тривала й інтенсивна вібрація втомлює людину і здатна викликати больові явища.

Нюхові відчуття: Подразниками, що викликають нюхові відчуття, є мікроскопічні частини речовини, яка потрапляє в носову порожнину разом з повітрям, розчиняється в носовій рідині і діє на рецептор. Нюхова чутливість тісно пов'язана зі смаковою, допомагає розпізнати якість їжі. Нюх попереджає про несвіжість їжі, про небезпеку для організму повітряного середовища, даїє змогу розрізняти в окремих випадках хімічний склад речовини.

Смакові відчуття: Смакові відчуття, як і нюхові, підвищують апетит людини, звідси й анатомічне сусідство їхніх органів: периферичні кінці смакового і нюхового аналізаторів знаходяться поруч і поєднуються один з одним. Аналізуючи якість їжі, смакові відчуття виконують також і захисну функцію. Органом смаку є язик. Виділяють чотири основні якості смакових подразників: кисле, солодке, гірке, солоне. Як вважають дослідники, із комбінації цих чотирьох відчуттів, до яких приєднуються мускульні рухи язика, і виникає гама смакових відчуттів.

Шкіряні відчуття: Тактильна чутливість нерівномірно розподілена по всьому тілу. Найбільшою вона є на слизовій оболонці язика, губ, на долонях і кінчиках пальців. У взаємодії людини з навколишнім середовищем тактильні відчуття відіграють велику роль, оскільки сигналізують про наявність того чи іншого подразника, який стикається з поверхнею тіла. Життєва роль тактильних відчуттів особливо зростає у людей, позбавлених зору.

Коли натиснути на поверхню тіла, то цей тиск може викликати больові відчуття. Рецепторні закінчення больової чутливості розташовані під шкірою дещо глибше, ніж тактильні. В місцях великого скупчення тактильних рецепторів больових рецепторів менше. Якщо тактильна чутливість дає знання про якості предмету, то больові відчуття сигналізують організму про необхідність відірватися від подразника і мають яскраво виражений негативний емоційний тон.

Ще один вид шкіряної чутливості - температурні відчуття: відчуття тепла та холоду. Температурна чутливість регулює теплообмін між організмом і навколишнім середовищем. Розташування рецепторів тепла та холоду по шкірі нерівномірне. Найбільш чутлива до холоду спина, найменш - груди. Температурні відчуття дають людині перші відомості про термічні властивості навколишніх предметів і явищ.

Органічні відчуття: До них належать відчуття голоду, спраги, ситості, нудоти, змін у діяльності серця, легень тощо. Органічні відчуття є складовими інтероцептивних безумовних і умовних рефлексів. Органічні відчуття спричиняються імпульсами, що йдуть від внутрішніх органів. Це стосується відчуттів голоду, спраги, пов'язаних із задоволенням потреби в їжі і питті. Виникнення органічних відчуттів супроводжується переживаннями негативних емоцій, а зняття їх пов'язане з позитивним емоційним станом людини.

Статичні відчуття: відображають статику тіла, його рівновагу, положення тіла в просторі. їхні рецептори розташовані у вестибулярному апараті внутрішнього вуха.

Кінестетичні відчуття: Кінестезичними відчуттями називають відчуття рухів і положення окремих частин власного тіла. Кінестезичні відчуття виникають через скорочення і розслаблення м'язів, розтягування зв'язок, тертя суглобів. Периферична частина є низкою вільних нервових закінчень, кінцевих утворень, розміщених в суглобово-м'язовому апараті. В результаті цих відчуттів складається знання про силу, швидкість, траєкторію рухів частин тіла. Велика кількість рухових рецепторів розташована в пальцях рук, язику, губах, оскільки цими органами необхідно здійснювати точні і тонкі робочі і мовні рухи.






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных