Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Етапи формування розумової дії, їх характеристика.




Етапи розумової дії. Інтерерізація – процес переходу від зовн. реальної дії до внутрішньої ідеальної.

I. Попереднього ознайомлення з предметом.

II. Матерелізованої дії.

III. Гнучномовний

IV. Мови «про себе»

V. Етап розумової дії.

Розуміння - це продуктивний процес, він завжди пов'язаний з пізнанням нового, із залученням невідомого до системи раніше набутого досвіду. А тому фізіологічною основою розуміння є активізація утворених раніше тимчасових нервових зв'язків, їхнє застосування в нових умовах і формування нових зв'язків.

 

35. Мислиннєві операції, їх характеристика.

I. Порівняння – спрямована на виділення предмету спільного і відмінного. Індивід може порівнювати наочно наявні або уявлювані об'єкти, створюючи їхні образи. Складним є процес порівняння людей, літературних персонажів, суспільних явищ.

II. Аналіз – мисл. операція спрямована на виділення предмета, частин, структур і якостей.

III. Синтез – об’єднання частин структур, властивостей, якостей в одне ціле. Аналіз і синтез є основними мисленнєвими операціями. Це операції, які взаємодіють і взаємо зумовлюють одна одну. Повний аналіз, тобто вирізнення основних одиниць цілого, сприяє успішному виокремленню зв'язків між елементами, ознаками цілого. Операції аналізу та синтезу зароджуються у практичних, зовнішніх діях і виконуються мимовільно. Розвиваючись, перетворюються на цілеспрямовані та внутрішні операції (здійснюються подумки).

IV. Абстрагування – умовне виділення певних особливостей предмету для біль детального їх вивчення. Зароджується абстракція в практичному мисленні, а свій подальший розвиток дістає у слові як засобі вираження свого продукту. Слово значно розширює можливості цієї операції. Оскільки абстрагування відіграє провідну роль в утворенні понять і розробленні теоретичних положень, якими оперує наукове мислення, його ще називають абстрактним мисленням.

V. Узагальнення – поділ предметів на групи, види, класи за їх характерними ознаками. Узагальнення відбувається на основі абстракції, бо остання здійснює вирізнення істотних ознак та відділення їх від неістотних. Операція узагальнення необхідна тоді, коли треба зробити висновок, визначення, вивести правило тощо. Ця операція є продовженням операції синтезу, але складніша від неї.

 

 

36. Мислення і шляхи вирішення задач.

Мислення – процес опосередкованого та узагальненого відображення предметів і явищ довкілля в їхніх істотних властивостях і зв’язках. Мислення, на відміну від процесів чуттєвого відображення, опосередковано відображає дійсність. Воно здійснюється через аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, тобто через мисленнєві операції, спираючись на знання, що дістає вираження у слові. Воно дає можливість вийти за межі безпосереднього досвіду.

Шляхи вирішення задач:

I. Шлях спроб та помилок

Особливості:

· Задача вирішується шляхом практичних дій.

· На цей шлях стаємо коли не маємо достатньо знань для проблеми яку вирішуємо.

II. Логічний шлях (дискурсивний)

Особливості:

· Вирішення задач починається з розуміння питання задач.

· Типова поетапність:

Ø Співставлення задачі з подібними

Ø Висунення гіпотези.

Ø Підтвердження гіпотези.

Ø Безпосереднє вирішення задачі.

III. Інтуїтивний шлях.

Особливості:

· Вирішення задач починається з осяяння

· Нерозуміння вирішення задач.

 

37. Форми мислення.

Логіка – це наука, яка вивчає форми мислення.

Форми:

I. Поняття – мисль чи думка в якій узагальнено характерні і важливі ознаки предметів навколишнього середовища.

За обсягом:

· одиничні, - поняття, в якому відображаються ознаки якого-небудь одиничного предмета або явища ("Земля", "Київ" тощо).

· загальні, - відображають ознаки певної групи чи класу (множини) предметів. Обсяг таких понять завжди буде більшим від обсягу одного елемента. Наприклад, "планета", "дерево", "лампа", "держава" тощо.

· Збірні - відображають ознаки певної сукупності однорідних предметів, що мисляться як одне ціле. Ці поняття охоплюють ознаки особливого, збірного індивідуального предмета. Наприклад, "оркестр", "листя", "сузір'я" тощо..

За змістом:

· Конкретні поняття відображають предмет у сукупності його ознак. Цим поняттям відповідають певні конкретні предмети, напр.: "книжка", "школа" тощо.

· Абстрактні поняття відображають будь-яку ознаку предмета, яка відділяється подумки від предмета і сама стає предметом мислення, напр.: "мужність" "сила", "загадковість" тощо.

II. Судження – це знання про предмети навколишньої дійсності.

· Прості - щось стверджується або заперечується. Судження, в якому стверджується або заперечується наявність певної властивості в того чи іншого об'єкта, - це судження про належність, або атрибутивне ("Одеса - місто-герой").

· Складні - яке відображає відношення між об'єктами, - це судження про відношення, або релятивне ("Планета Юпітер за розмірами більша за планету Земля").

III. Умовисновок – це висновок з двох або більше суджень.

 

38. Види мислення.

Види:

I. Практично-дійове – розв’язання задач за допомогою дій «я думаю, що я роблю». полягає в тому, що розв'язання задач здійснюється шляхом реального перетворення ситуації та виконання рухового акту. Так, у ранньому віці діти виявляють здатність до аналізу і синтезу, коли сприймають предмети в певний момент і мають можливість оперувати ними.

II. Наочно-образне мислення - це вид мислення, який відбувається на основі образів уявлень, перетворення ситуації в план образів. Цей різновид мислення виявляють поети, художники, архітектори, парфумери, модельєри. Значення цього мислення полягає в тому, що за його допомогою повніше відтворюється різноманітність характеристик об'єкта, відбувається встановлення незвичних поєднань предметів та їхніх властивостей.

III. Абстрактного (словесно-логічного) мислення є те, що воно відбувається з опорою на поняття, судження, з допомогою логіки, не використовуючи емпіричних даних. Р. Декарт висловив таку думку: "Я мислю, отже, я існую". Цими словами вчений наголошує на провідній ролі у психічній діяльності мислення, і саме словесно-логічного.

 

 

39. Індивідуальні якості розуму, їх характеристика.

Якості:

I. Глибина розуму – уміння проникнути в суть проблеми яку вирішуємо і встановити з ними тісні зв’язки. Полягає у здатності суб'єкта виділити суттєві характеристики об'єкта і зробити відповідне узагальнення.

II. Широта – вміння залучити до вирішення проблеми знання з різних галузей науки.

III. Гнучкість – вміння змінити свої погляди і по суті. Протилежною до цієї якості є інертність розуму, що виявляється в малорухомості мислення, у здатності мислити звичним способом, за звичною схемою.

IV. Швидкість – вміння в найкоротший час знайти найоптимальніший шлях вирішення проблеми.

V. Ментизм – некерований потік думок.

 

40. Поняття про уяву.

Уява – це психічний процес створення нових образів, обставин, знань шляхом переконання наявних знань. В усіх видах творчої дія-ті в основі лежить антиципуванняи - передбачення майбутніх дій. Вона лежить в основі здатності людини передбачати майбутні події. Антиципуюча уява добуває будівельний матеріал із запасів пам'яті. Антиципація майбутнього можлива завдяки прихованій реакції очікування, що виникає на основі уяви. Уява – це складна аналітико-синтетична дія-ть кори головного мозку. Уява тісно пов’язана з органічним і нервово мозковими процесами людини. Уява властива лише людині і є необхідною умовою її діяльності. Уява завжди спрямована на практичну діяльність. Перш ніж щось зробити, людина уявляє, що потрібно зробити і як вона це робитиме. Людина також заздалегідь уявляє кінцевий результат своєї праці і цим відрізняється від найуміліших тварин. Уява значною мірою залежить від спрямованості особистості: її інтересів, прагнень, потреб, переконань. Уява тісно пов'язана з мисленням, пам'яттю, відчуттям, сприйманням та емоціями. Нелегко відокремити процес уяви від процесів відчуття і пам'яті, а також від процесів мислення. Уява знаходить розв'язання проблемної ситуації навіть за відсутності необхідної повноти знань, які потрібні для мислення. Уява дає змогу "перескочити" через якісь етапи мислення й уявити кінцевий результат. Але саме в цьому полягає слабкість процесу уяви, оскільки намічені уявою шляхи розв'язання не завжди правильні. Образи уяви відрізняються від образів пам'яті тим, що в уяві ми змінюємо згадуване або створюємо щось таке, чого не було в нашій пам'яті. Стимулюють уяву запах, ритми музики. Розроблено спеціальний метод активізації уяви - метод "мозкового штурму". Він полягає в тому, що створюється невимушена атмосфера спілкування і пошуку, коли вільно висловлюється необмежений некритичний потік асоціацій, уявлень, ідей, образів, тобто народжуються припущення, нереальні ідеї. Ситуація фрустрації, безвиході, скажімо, при нерозділеному коханні також активізує уяву.

 

 

41. Уява і творча діяльності.???????

Уява – це психічний процес створення нових образів, обставин, знань шляхом переконання наявних знань. В усіх видах творчої дія-ті в основі лежить антиципуванняи - передбачення майбутніх дій. Уява – це складна аналітико-синтетична дія-ть кори головного мозку. Уява тісно пов’язана з органічним і нервово мозковими процесами людини. Творчість - це діяльність, унаслідок якої людина відкриває щось нове, створює нові оригінальні твори, матеріальні та духовні цінності. Творчість - такий різновид діяльності, в якому беруть участь усі психічні процеси, але уява відіграє провідну роль. Творча уява необхідна там, де діяльність людини набуває творчого характеру, це невід'ємна умова будь-якого різновиду творчості.

 

 

42. Види уяви, їх характеристика.

Види уяви за основами:

I. За активність:

· Ненавмисна (мимовільна, пасивна) – коли в уяві людини створення нових образів не скеровується спеціальною метою.

· Навмисна (довільна, активна) - коли людина ставить спеціальну мету створити образ того чи іншого об'єкта.

II. За змістом:

· Відтворююча (репродуктивна) – створення нових образів за допомогою словесного опису або графічного зображення. За умов мовного спілкування, коли людині доводиться уявляти незнайомі об'єкти або події на основі їхнього опису, спрацьовує репродуктивна, або відтворювальна, уява. Відтворювальна уява обслуговує спілкування людей.

· Творча (продуктивна) – створення нового образу або ідеї на основі попереднього досвіду. Уява також має довільний, продуктивний характер і завжди включена у творчу діяльність. Це самостійне створення нових, оригінальних образів. Творчість - це діяльність, унаслідок якої людина відкриває щось нове, створює нові оригінальні твори, матеріальні та духовні цінності.

III. За характером:

· Художня - у уяві переважають чуттєві (зорові, слухові тощо) образи, надзвичайно докладні та яскраві. Людина-художник так яскраво уявляє собі образи героїв, ніби ці герої насправді спілкуються з нею, живуть поруч.

· Технічна - уява створює образи просторових відношень у вигляді геометричних фігур з мисленнєвим засновуванням їх у різних комбінаціях. Важливу роль у створенні нових технічних конструкцій відіграють асоціації за подібністю. Образи технічної уяви матеріалізуються в кресленнях, схемах, за допомогою яких створюються нові предмети та об'єкти.

· Наукова - уява втілюється у плануванні й проведенні експериментальних досліджень, у вмінні будувати гіпотези, знаходженні неординарних шляхів розв'язання проблеми, в побудові експериментальної ситуації, вмінні узагальнювати емпіричний матеріал тощо. Створені нові образи наукової уяви є засобом, за допомогою якого встановлюються закономірні відношення між предметами і явищами. Наукова уява допомагає знайти нові, ще не відомі ланки в системі фактів.

Особливим видом уяви є мрія. Мрія - це уява, спрямована на майбутнє, на перспективу життя і діяльності людини. У мріях створюються образи бажаного. Значення мрії в житті людини надзвичайно велике. У мріях виявляється зв'язок уяви людини з її потребами, почуттями, прагненнями. Мрії стають поштовхом у творчій діяльності, в чому переконує нас життя багатьох видатних людей.

 

43. Способи створення образів уяви.

Способи:

I. Аглютинація – створення нового образу із частин різних предметів. Наприклад, образ русалки в казках, де голова і тулуб - жінки, а хвіст – риби

II. Аналогія – створення нового образу на основі дії частин тіла живих істот.

III. Гіперболізація – перебільшення яке переноситься на всю ситуацію.

IV. Літота – переменшення, яке переноситься на всю ситуацію.

V. Акцентування – створення нового образу шляхом виділення певної частини на якому б хотілося загострити уяву.

VI. Типізація – створення нового образу на основі характерних особливостей багатьох інших предметів.

 

 

44. Поняття про почуття та емоції.

Почуття – особистісне відношення людини до інших людей самої себе і своєї діяльності. Почуття виділяють у сприйнятій і уявній дійсності явища, які становлять для людини стабільну потребнісно-мотиваційну значущість. Почуття мають виражений предметний характер, тобто пов'язані з конкретним об'єктом (предметом, людиною, подіями життя тощо). Наприклад, почуття любові нерідко включає емоції радості, гніву, суму. В одному й тому самому почутті часто поєднуються, переходять одна в одну різні за знаком (позитивні і негативні) емоції. Цим пояснюється така властивість почуттів, як амбівалентність. Почуття формуються у процесі суспільного розвитку людини і змінюються залежно від конкретних соціальних умов. Сигнальна функція почуттів виражається в тому, що емоції і почуття людини супроводжуються мімічними, пантонімічними та голосовими реакціями. Регулятивна функція почуттів виражається в тому, що наші переживання можуть стимулювати або блокувати дія-ть людини.

Емоції – ситуативне і швидкоплинне переживання, яке повязане із задоволенням життєвих потреб людини. Емоції оцінюють дійсність і доводять свою оцінку до організму мовою переживань. Емоції погано піддаються вольовій регуляції, їх важко викликати за своїм бажанням. У житті людини значення позитивних і негативних емоцій однаково важливе. І ті, й інші пов'язані з усвідомленням своїх потреб і з їхнім задоволенням. Те, що створює насолоду, часто змушує нас прагнути цього об'єкта і намагатися виконати діяльність так, щоб здобути задоволення. Те, що пов'язане з неприємними переживаннями, також змушує певним чином організувати свою поведінку, боротися проти того, що викликає незадоволення.

 

 

45. Класифікація почуттів.

По 2м основам:

1. За змістом.

· Моральні – це ті переживання, які характеризують людину по відношенню до інших людей (совість).

Особливості моральних почуттів:

Ø Багатогранність

Ø Дієвість

Ø Соціальний характер почуттів.

· Інтелектуальні – це ті переживання, які виникають у людини під час розумової діяльності.

· Естетичні – це ті переживання, які супроводжують нас при сворені і сприйняті прекрасного. потреба в красі, почуття витонченого, почуття піднесеного і величного; насолода звуками, почуття хвилюючого драматизму, світлого суму поетично-споглядального стану; почуття душевної м'якості, почуття рідного, близького, приємність спогадів про минуле, гірко-приємне почуття самотності.

2. За силою

· Пристрасті – сильні, стійкі, довгортвалі і активні переживання при яких в центр життєвих потреб та інтересів ставиться обєкт пристрасті.

Кохання включає 2 компоненти.

Ø Моральне

Ø Сексуальне

· Потяги –це швидкоплинні переживання, які не повзані з цілісними орієнтаціями людини.

 

 

46. Характеристика моральних почуттів.

Моральні – це ті переживання, які характеризують людину по відношенню до інших людей (совість). Джерелом таких почуттів є спільне життя людей, їхні взаємини, спільна боротьба за досягнення суспільної мети. Високими моральними почуттями є передусім почуття любові до своєї країни, почуття патріотизму. Почуття патріотизму багатогранне. Воно нерозривно пов'язане з почуттям національної гідності та гордості, національної самосвідомості. Національна самосвідомість - усвідомлення людиною своєї належності до певної нації. Вона формується на підставі:

а) знання рідної мови;

б) знання історії своєї країни;

в) знання національної культури;

г) усвідомлення місця своєї країни, її культури, історії серед інших народів;

д) ментальності.

Ментальність охоплює особливості національних світосприймань, світобачення, психології, національного характеру. Позитивними рисами ментальності українців є: чутливість, ліризм, що виявляється у народній творчості, і в обрядовості, волелюбність, миролюбність, лагідність, м'якість характеру, доброзичливість, любов до землі, до краси. Негативні риси: перевага емоцій над волею та інтелектом, запальність, надмірний індивідуалізм, невміння підпорядковувати свої інтереси інтересам загалу. Почуття честі. Це високі моральні почуття, що характеризуються ставленням людини до самої себе і ставленням до неї інших людей. Поняття честі охоплює бажання людини підтримати свою репутацію, престиж, добру славу в тому соціальному оточенні, до якого вона належить. З честю пов'язане уявлення про гідність. Почуття гідності виявляються в суспільному визнанні прав людини на повагу з боку інших, на незалежність, усвідомленні нею цієї незалежності, моральної цінності своїх вчинків і якостей, неприйнятті всього того, що принижує її як особистість. Оцінення людиною власних вчинків, добрих і поганих, своєї діяльності, свого ставлення до інших людей називають її совістю. Воно є не тільки розумовим, а й емоційним.

47. Пристрасті та потяги, їх характреристика.

Класифікують за силою:

· Пристрасті – сильні, стійкі, довгортвалі і активні переживання при яких в центр життєвих потреб та інтересів ставиться обєкт пристрасті.

Кохання включає 2 компоненти.

Ø Моральне

Ø Сексуальне

У формі пристрасті часто виявляється любов людини до інших людей, до науки, мистецтва, спорту тощо. Пристрасть має двоїсту природу. У пристрасті людина, по-перше, страждає, виступає як пасивна істота, а по-друге, є активною істотою, що наполегливо прагне до оволодіння предметом пристрасті. Пристрасть завжди виявляється по-різному залежно від наявності чи відсутності перешкод до її задоволення. Найсильніші пристрасті людини вирують бурхливим потоком тоді, коли натрапляють на численні перешкоди, коли ж людина опиняється за сприятливих обставин, пристрасті її перестають клекотати і, зберігаючи свою силу, втрачають безладність, і руйнівність. Пристрасть є складною емоційною властивістю людини, тісно поєднаною з її пізнавальними та вольовими якостями.

 

· Потяги –це швидкоплинні переживання, які не повзані з цілісними орієнтаціями людини.?????

 

 

48. Форми переживання почуттів.

Форми:

1. Настрій – більш менш стійкий емоційний стан, який прикрашає поведінку людини. Він є похідним від тих емоцій, які переважають у людини. Настрій часто виникає як відгомін сильної емоції, пережитої людиною. Настрій буває радісним, сумним, бадьорим, пригніченим, спокійним тощо. Стійкіші настрої породжуються усвідомленням людиною перебігу її діяльності, результатів, успіхів. На настрої людини позначається її фізичний стан, стан здоров'я. Настрої людини значною мірою залежать від того, як вона усвідомлює ті чи інші події власного і суспільного життя.

2. Афективний стан – поступово наростаючий емоційний стан, який має завершеність.

3. Афект – бурхлива, швидкоплинна реакція при якій із під контролю головного мозку йде підкорка. Блокується передача нервового імпульса. Прикладами афектів можуть бути несподівана сильна радість, вибух гніву, напад страху тощо. Для афектів характерним є їхній нестримний вияв, на який вказує побутове вживання висловів на зразок "спалахнув від гніву", "завмер від переляку" тощо. В основі афективних реакцій лежить передусім безумовно-рефлекторний механізм, що значною мірою звільняється з-під контролю кори. Афекти різко змінюють життєдіяльність людини, вносять глибокі зміни в її психічне життя і часто залишають по собі тривалий слід.

4. Стресовий стан – емоційний стан в умовах ризику неочікуваності і миттєво прийнятого рішення. Щоразу, коли людина переносить велике навантаження, вона проходить три стадії: спочатку їй дуже важко, потім вона звикає і з'являється "друге дихання" і, зрештою, втрачає сили і мусить завершити діяльність. Взаємовплив стресу і хвороб може бути подвійним: хвороба може викликати стрес, стрес - хворобу.

5. Фрустрація – емоційний стан при якому блокуються стремління, бажання та інтереси людини.

49. Поняття про темперамент. Фізіологічна основа темпераменту. Стр 326.

Темперамент – природні особливості поведінки людини, які проявляються в динаміці, тонусі і урівноважені нервові процеси. Якщо спостерігати за людьми, то можна побачити, що вони відрізняються один від одного своєю поведінкою: по-різному проявляють свої почуття, неоднаково реагують на подразники зовнішнього середовища. Так, одні вирізняються врівноваженістю поведінки, діють обмірковано, не показують зовні своїх почуттів, інші за тих самих обставин нервуються, емоційно збуджуються та вибухають вулканом почуттів з приводу незначних подій. Одні комунікабельні, легко вступають у контакти з людьми, життєрадісні, а інші, навпаки, замкнуті та стримані. І це стосується суто зовнішніх проявів, незалежно від того, наскільки ця людина розумна, працелюбна, смілива, які її прагнення та інтереси. Темперамент є динамічною характеристикою поведінки людини. Фізіологічну основу темпераменту вивчав Павлов, є тип вищої нервової дія-ті. Вивчав два нервових процеси: збудження і гальмування. Сила нервової системи визначає її працездатність. Вона проявляється насамперед у функціональній витривалості, тобто здатності витримувати тривалі чи короткочасні, але сильні збудження. Врівноваженість нервових процесів - це баланс між процесами збудження та гальмування, а їхня рухливість - швидкість зміни збудження та гальмування. Рухливість нервових процесів проявляється в здатності змінювати поведінку залежно від умов, швидко переходити від однієї дії до іншої, від пасивного стану до активного, чи навпаки. Визначив 4 типи нервової системи:

1. Сильний, врівноважений, рухливий тип – сангвінік

2. Сильний, врівноважений, інертний тип – флегматик

3. Сильний, неврівноважений тип – олерик

4. Слабкий тип – меланхолік.

 

 

50. Характеристика типів темпераменту.

1.Сангвінік – людина за який бі вид дія-ті не взялась все доробить до кінця, при умові якщо якщо ця дія-ть підтримується інтересом. Людина відкрита, щира, дружелюбна, доброзичлива, з нею всі хотять дружити, ради всих інших готова на все. Мова грамотна, чітка, почерк – зрозумілий. Експресивна сторона почуттів виражена яскраво, міміка, пантоніміка, голосові реакції. Діяльність сангвініка характеризується продуктивністю, коли йому цікаво, коли він знаходить щось нове для себе. Якщо стає нецікаво, він починає нудьгувати і полишає розпочату справу, не доводячи її до кінця. За спрямованістю він яскравий екстраверт. У колі своїх друзів завжди веселий та життєрадісний. Настрій у нього здебільшого оптимістичний. У нього гнучкий розум, добре розвинуте почуття гумору. Риси сангвінічного темпераменту по-різному проявляються залежно від спрямованості діяльності людини: коли немає серйозних інтересів у житті, сангвініки бувають легковажними та поверховими.

2. Холерик – одночасно береться з великою активністю за декілька справ і нічого не дороблює до кінця. Людина відкрита, щира, активна, егоцентрист. Дружбу не цінує, розпускає чутки, паніку, різка у висловлюваннях, нестрмана. Мова швидка, кваплива, перескакує з думки на думку, письмо – неграмотне. Експресивна сторона почуттів дуже виражена. Характерним для холерика є те, що позитивні рефлекси у нього виробляються дуже легко й залишаються надовго, а гальмівні рефлекси виробляються з труднощами. Холерик характеризується підвищеною збудливістю та емоційною реактивністю. Він буває нетерплячим, запальним та різким у стосунках, прямолінійним. Його вольові дії дуже поривчасті, якщо йому цікаво, він здатний до високої концентрації уваги, але виявляє недостатню здатність до переключення уваги. Любить бути в центрі уваги, але в спілкуванні незлагідний, любить, щоб усе було, як він того хоче, непоступливий. Має організаторські здібності. У нього жива міміка, виразна жестикуляція

3. Флегматик – вибирає професію один раз н життя, успішний в навчанні. Людина закрита, замкнута, мало друзів. Мова грамотна, лаконічна, повноцінні слов. Експррсивна сторона почуттів виражена слабо. Спокійний, завжди врівноважений, наполегливий і завзятий трудівник життя. Але властива їм інертність не дає змоги швидко реагувати на швидкі зміни середовища. Умовні рефлекси у флегматиків утворюються повільніше, але виявляються досить стійкими. Вони вміють контролювати, затримувати та регулювати безумовні рефлекси та емоції. Тому у своїй поведінці, рухах, розмові вони повільні та спокійні. Міміка дуже бідна, голос тихий та невиразний. Флегматики точно дотримуються виробленого розпорядку життя, і тому ніщо не може відвернути їх від основної праці. Вони працюють зосереджено, наполегливо, вирізняються посидючістю, стійкістю уваги. Але переключення уваги в них дещо уповільнене.

4. Меланхолік – професію обирає раз на все життя, але потрібна монотонність. Особлива чутливість до навколишнього. Людина замкнута, одинока, майже не одружуються, друзів не має. Експресивна сторона почуттів виділена дуже слабо. Мова малослівна, монолог – не почуєш. За спрямованістю меланхолік інтроверт, тому він важко переживає зміну життєвого оточення, потрапляючи в нові умови життя, дуже розгублюється. Він буває надмірно сором'язливим, замкненим, боязким та нерішучим. Не любить нових знайомств і галасливих компаній. Меланхолік дуже вразлива людина, схильна до астенічних емоцій. Почуття його вирізняються повільністю перебігу, стійкістю та слабкою експресивністю. Це люди з чутливою натурою. Меланхоліку потрібне спокійне, звичайне оточення, де він може успішно працювати і впорається з будь-якими завданнями.

 

51. Поняття про здібності. Види здібностей.

Здібності – це ті психологічні особливості, що призводить до успіху в певній дія-ті. Здібності не зводяться до наявності в індивіда знань, умінь, навичок. Вони проявляються у швидкості, глибині та міцності оволодівання засобами і прийомами діяльності. У вивченні здібностей виділяють три основні проблеми: походження і природа здібностей, типи і діагностика окремих видів здібностей, закономірності формування здібностей.

Види здібності:

· Загальні - здібності людини, що тією чи іншою мірою виявляються в усіх видах її діяльності. Такими є здібності до навчання, загальні розумові здібності людини, її здібності до праці. Вони спираються на загальні вміння, необхідні в кожній галузі діяльності, зокрема такі, як уміння усвідомлювати завдання, планувати й організовувати їхнє виконання, використовуючи наявні в досвіді людини засоби, розкривати зв'язки тих речей, яких стосується діяльність, оволодівати новими прийомами роботи, переборювати труднощі на шляху до мети.

· Індивідуальні - розуміють здібності, що виразно виявляються в окремих спеціальних галузях діяльності (наприклад, сценічній, музичній, спортивній тощо). Високі спеціальні здібності мають у своїй основі достатній рівень розвитку загальних здібностей. Так, високі поетичні, музичні, артистичні, технічні та інші здібності завжди спираються на високий рівень загальних розумових здібностей. Разом з тим за приблизно одного й того самого розвитку загальних здібностей люди часто різняться за своїми спеціальними здібностями.

 

 

52. Поняття про характер. Структура характеру.

Характер – ті психолічні особливості, які людина прявляє до інших людей. Характер відіграє основну роль у виявленні змісту внутрішнього світу людини, в ньому проявляється її "Я", її життєва позиція. В характері яскраво і повно виражена сутність особистості. І хоч особистість не зводиться лише до характеру. під характером розуміють якість особистості, дещо особливе в психічному складі людини, що відрізняє її від інших людей. підкреслюється стійкість характеру і разом з тим його пластичність. Визнається вираження характеру в поведінці, або у вигляді формально-динамічних рис, так званих безпосередніх, первинних, швидких, емоційно забарвлених реакцій на зовнішні впливи; чи у вигляді усвідомлених прагнень діяти згідно з моральними нормами та принципами співжиття. Характер має чітке психологічне призначення. Своєрідно об'єктивуючи спрямованість, він, поряд із темпераментом та здібностями, відкриває людину як індивідуальне та соціальне "Я", як особистість для всіх і самої себе. Цим, своєю чергою, стимулюються процеси самосвідомості та самопізнання, управління поведінкою, самовираження та реалізації творчих можливостей. Проте це не означає, що скільки людей - стільки й характерів. Характер має як типові варіанти, так і індивідуальні розбіжності в їхніх межах.

 






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных