Ознаки активного вислуховування

Активне вислуховування - конфронтує, зіштовхує клієнта з його власними думками або переживаннями.

o Мені здається, що Ви більше сердиті ніж схвильовані.

o Ви маєте на увазі, що всі Вас обманюють?

До активного вислуховування відносять "подив" або "уточнення" слів співрозмовника, при цьому використовують фрази: "Ви хочете цим сказати, що...", "Що з цього випливає", перефразування: "Ви думаєте, що...", "Як я розумію вас, з цього випливає, що...", висновки: "Отже...", "Якщо зробити висновок зі сказаного вами, то...".

Необхідно уважно вислуховувати співрозмовника, цікавитися його поглядами, симпатіями, проблемами. Нетактовно ігнорувати його запитання чи робити вигляд, що ви їх не розчули. Прислів'я мовить: "Хто не поважає інших, той не шанує себе".

Якщо виникло протиріччя з партнером, може виникнути спокуса перервати його в розмові. Цього робити не слід. Вислухайте його терпляче, аби не викликати додаткових проблем.

52. Структурне інтерв'ю О. Кернберга

На сьогоднішній день у психоаналітичній практиці застосовується достатньо структурований метод – розроблене О. Кернбергом “Структурного інтерв’ю. Його автор у рамках психології об’єктних стосунків висуває власну концепцію ідентичності, що продовжує ідеї Его-психологів Х. Хартманн, Е. Еріксона а також спирається на концепцію М.Малер. О.Кернберг застосовує структурний підхід, розглядаючи ідентичність як певну інтрапсихічну структуру: “суб’єктивне переживання себе, разом з його окремими аспектами, самосвідомістю й саморефлексією, відчуттям структурної єдності й безперервності в часі, почуттям відповідальності за свої дії… Воно являє собою інтрапсихічну структуру вищого порядку, природа якої підтверджується в поведінці, виражається у формуванні характеру й у людській глибині й моральній визначеності у відносинах з іншими людьми”. Дифузна ідентичність розкривається під час структурного інтерв’ю, коли терапевт довідується про вкрай суперечливу поведінку пацієнта в минулому або коли переходи від одного емоційного стану до іншого супроводжуються такими протиріччями в поведінці й самосприйнятті пацієнта, що терапевтові дуже важко уявити собі пацієнта цілісною людиною. Дифузія ідентичності проявляється й у тому випадку, якщо пацієнт описує значимих людей, а терапевт не може зібрати ці образи в цільну і ясну картину. Описи значимих інших бувають настільки суперечливі, що більше схожі на карикатури, ніж на живих людей. На думку автора даний метод можна використовувати не лише у клініці, а і у теоретичних дослідженнях.

53. Зміст діяльності практичного психолога

Основними видами діяльності практичного психолога є:

- просвітницько-пропагандистська робота;

- пропедевтична і профілактична робота;

- психологічне консультування;

- психодіагностика і прогностика;

- психокорекція, психотерапія та соціально-психологічна реабілітація.

Яким буде конкретне поєднання видів роботи практичного психолога, які з них виявлятимуться як пріоритетні, залежить від специфіки установи, де працює практичний психолог, та розв'язуваної проблеми.

Слід зауважити, що види діяльності практичного психолога становлять цілісну систему, утворену із взаємопов'язаних компонентів, які розрізняються професійними цілями, поставленими психологом у конкретній ситуації. При цьому результат психологічної допомоги включає як передбачувані, заплановані компоненти, так і побічні. Як правило, внаслідок заходів, здійснених практичним психологом, незалежно від виду його діяльності, виявляється багатокомпонентний ефект, що дозволяє клієнту отримати нові знання (просвітницький ефект), відповісти для себе на питання "Як попередити...?" (профілактичний ефект), "яким я є і можу бути?" (діагностично-прогностичний), "як треба діяти в цій ситуації?" (консультативний), а також виробити у себе нові мотиви, установки, способи поведінки (психокорекційний ефект).

Вирізняючи види діяльності практичного психолога, слід мати на увазі умовність цього поділу та комплексність отримуваного ефекту психологічної допомоги.

54. Основні завдання практичного психолога

Один із завдань практичної психології є надання допомоги людині у досягненні гармонії її внутрішнього світу, поліпшені суб’єктивного самопочуття і зміцнені психічного здоров’я.

55.робота з жертвами насильницької поведінки.

56. Особливості роботи з клієнтами в гострому горі

Синдром втрати (іноді його прийнято називати «гостре горе») - це сильні емоції, пережиті в результаті втрати близької чи коханої людини. Втрата може бути тимчасовою (розлука) або постійної (смерть), реальної чи уявної, фізичної або психологічної. Горе - це також процес, за допомогою якого людина працює з болем втрати, знову знаходячи відчуття рівноваги і повноти життя. Хоча переважаючою емоцією при втраті є печаль, тут також присутні емоції страху, гніву, провини і сорому.

Існує ряд теорій, що пояснюють, чому люди мають такі сильні емоції після тяжкої втрати.

Етапи психологічної допомоги вибудовуються відповідно до етапів переживання горя:

1. Допомога на стадії шоку. Необхідно бути присутнім поруч з людиною, які зазнали втрату, не залишати його одного, піклуватися про нього. Висловлювати свою турботу і увагу краще через дотики. Саме таким чином люди виражають свою участь, коли слова їм непідвладні.

2. Допомога на стадії гострого горя. Слід говорити про померлого, причини смерті і почуттях у зв'язку з цією подією. Питати про померлого, слухати спогади про нього, розповіді про його життя, навіть якщо вони неодноразово повторюються

Якщо перенісши втрату людина ніби завмирає, нічого не говорить, дивлячись у простір, не варто намагатися його розговорити, у що б це не стало заповнити тишу словами.

Необхідно дати можливість виплакатися, не намагаючись неодмінно втішати. При цьому не слід усім своїм виглядом постійно підкреслювати співчутливе ставлення, підкреслювати особливий статус страждаючої людини.

3. Допомога на стадії відновлення. Треба допомагати заново включитися в життя, планувати майбутнє. Оскільки людина може неодноразово повертатися до переживань гострого періоду, необхідно давати йому можливість знову і знову говорити про померлого.

Проблеми, які вирішуються в процесі консультування, індивідуальні. Деякі люди просто не розуміють, що з ними відбувається, і в цьому випадку навіть прості пояснення психології горя може допомогти зменшити страх і напругу. Людина може заперечувати переживання горя, оскільки вважає, що це показує його слабкість. Клієнти, що звернулися за допомогою в період гострої стадії, вимагають від психолога порятунку, що може стати свого роду пасток для професіонала, який в такій ситуації просто приречений відчувати почуття провини. Зазвичай на гострій стадії горя людина жадає насамперед полегшення страждань, так як біль втрати та інші переживання можуть бути нестерпними. Парадокс полягає в тому, що в цей період психолог повинен допомагати в переживанні болю, необхідному для загоєння травми, а не уникати і не заперечувати її, що робить кризову допомога дуже складною проблемою, у тому числі і для консультанта, оскільки він може виявитися мішенню для вираження агресії з боку клієнта.

57. Робота з психосоматичними клієнтами

Зміст психологічної допомоги полягає у забезпеченні емоційної, смислової та екзистенціальної підтримки людині у нелегкій ситуації, яка виникла у ході її особистісного та соціального буття.

Основна специфіка психологічної допомоги психосоматичних захворювань значною мірою залежить від того, як психолог-психотерапевт інтерпретує феномен хвороби. Розуміння особливості психосоматичного хворого, треба починати з того, що хвора людина страждає і усвідомлює себе хворою, хоча відчуває захворювання тоді, коли хвороба досягає певних функціональних та анатомічних змін. Для будь-якого психосоматичного хворого дуже важливою є суб’єктивна сторона хвороби та ставлення до неї. Захворювання для людини має кілька значень:

· загроза та небезпека;

· переривання стосунків з іншими людьми;

· чинник порушення психічної рівноваги;

· переживання певної втрати;

На першому етапі психотерапії для людини є можливість заспокоїтись, відчути безпеку та отримати відповідну підтримку яка дасть можливість для отримання важливого життєвого ресурсу.

Наступним етапом психотерапевтичної роботи є посилення особистісних функцій та розвитку власного образу людини. На цьому етапі людина починає розпізнає свої відчуття, усвідомлює зв’язок проблем зі здоров’ям з дією певних психологічних факторів, вчиться виявляти власні переваги та зберігати власну здобуту позицію.

На завершальному етапі за умови стабілізації фізичного стану формується успішна соціальна адаптація, формується розвиток креативності та мотивації до особистісного зростання.

Отже, саме завдяки психотерапевтичному впливу, який значною мірою знижує рівень невизначеності уявлень клієнта про свою хворобу та її фатальність, відбувається переоцінка значущих переживань, життєвих цінностей та смислів людини.

58. Робота з суїцидальними клієнтами

Для людей зазначеного типу організуються суїцидологічні служби, служби соціально-психологічної допомоги, телефони довіри, функціонують добродійні товариства. Найважливішою роботою у цих службах є профілактична робота.

Профілактична допомога людині, яка думає про суїцид, полягає у:

1) своєчасній діагностиці і відповідному лікуванні клієнта;

2) активній емоційній підтримці людини, яка знаходиться у стані депресії;

3) заохоченні її позитивної спрямованості з метою полегшення негативної ситуації.

Соціальний педагог при цьому повинен знати основні правила спілкування з особою, яка знаходиться у стані депресії: - будьте впевнені, що ви зможете надати допомогу;

- користуйтесь передовим педагогічним досвідом;

- будьте терпеливими;

- не намагайтеся шокувати людину або загрожувати їй словами: "Піди й зроби це"; не намагайтеся аналізувати мотиви її поведінки, говорячи: "Ви себе так почуваєте через те, що..."; не сперечайтеся і не намагайтеся переконати людину, говорячи: "Ви не можете себе убити, тому що....";

- зробіть все, що від вас залежить, але не беріть відповідальність за чуже життя.

59. Основні проблеми практичного психолога при роботі з подружніми парами

Проблеми, список яких наводиться нижче, є найбільш частими приводами для звернення до консультанта в консультацію. Серед них варто назвати:

I. Різного роду конфлікти, взаємне невдоволення, пов'язані з розподілом подружніх ролей і обов'язків.

II. Конфлікти, проблеми, невдоволення чоловіка й жінки, пов'язані з розбіжностями в поглядах на сімейне життя і міжособистісні стосунки.

III. Сексуальні проблеми, невдоволення одного із подружжя іншим у цій сфері, їхнє взаємне невміння налагодити нормальні сексуальні стосунки.

IV. Складності й конфлікти у взаєминах подружньої пари з батьками одного або обох - чоловіка й жінки.

V. Хвороба (психічна або фізична) одного з подружжя, проблеми й труднощі, викликані необхідністю адаптації родини до захворювання, негативним ставленням до себе самого і навколишнього хворого або членів його родини.

VI. Проблеми влади й впливу в подружніх взаєминах.

VII. Відсутність тепла у стосунках чоловіка й жінки, дефіцит близькості й довіри, проблеми спілкування.

Необхідно зазначити, що такі скарги, безумовно, не є взаємовиключними. Так, рольові розбіжності, звичайно, базуються на розходженнях у поглядах і уявленнях чоловіка й жінки про те, як треба жити у сім'ї. А труднощі в сексуальній сфері найчастіше є лише наслідком і продовженням проблем чоловіка й жінки в міжособистісних стосунках, що при цьому можуть ніколи не обговорюватися або взагалі не усвідомлюватися.

Таким чином, причини приходу клієнта в консультацію - прагнення домогтися від партнера тієї любові, влади й ін., яких йому не вистачає у стосунках із ним і яким він не може домогтися власними силами. Інакше кажучи, у межах консультування як причини приходу клієнта, звичайно, розглядаються й обговорюються лише ті, які пропонуються клієнтом, тим більше, що саме це є реальністю подружніх стосунків, що усвідомлюється як щось тривожне й проблемне.

60. Робота з немотивованими клієнтами

Якщо у клієнта відсутня мотивація, то, як правило, виявляється, що люди, які направили його, таким чином вирішують свої проблеми і трактують консультанта в якості караючої сили. Особливо високий відсоток примусово консультованих у школах.

Якщо «немотивований» клієнт усе-таки вимушений з якихось причин відвідувати консультанта, то, як правило, своє небажання підтримувати консультативний контакт він виражає по-різному - пропускає зустрічі, спізнюється, байдужий до всього, що робиться під час консультування, відмовляється взяти на себе частину відповідальності за процес консультування. Особливо часто свій опір клієнт виражає мовчанням. Як правило, таке мовчання для консультанта буває особливо «голосним».

Здавалось би, найпростіше рішення - відмова працювати з особами, що не мають достатньої мотивації до вдосконалення і зміни свого життя. Проте це не завжди можливо. Консультант окрім занять приватною практикою, як правило, працює в якісь організації.

Зустрівшись із "немотивованим" клієнтом, консультант повинен прийняти його таким, який він є, тобто як незацікавлену в консультуванні людину. У цьому і полягає шлях до успішного консультативного контакту. Якщо консультант намагається "перемогти" примусити співпрацювати, значить він не розуміє клієнта.

Небажання слід трактувати настільки ж серйозно, як і будь-яку іншу настанову: треба поставитись з розумінням, але одночасно показати, що і консультант не зацікавлений примусово працювати на благо клієнта. Можна широко й серйозно пояснити клієнту суть і можливості консультування. Якщо не намагатися допомогти клієнту будь-якою ціною й особливо проти його волі, можливо почне мінятись мотивація клієнта і знайдуться причини для виникнення продуктивного консультативного контакту. Одначе консультант повинен спокійно і без постійного самозвинувачення допустити і те, що немотивований клієнт лишається лиш формальним клієнтом або взагалі припинить відвідування консультацій

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: