ТОР 5 статей: Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы КАТЕГОРИИ:
|
Поняття і слово, теорія іменування в логіціМатеріальною оболонкою мислення є мова. Поняття у мові позначається словом, словосполученням, а то й цілим реченням (називним). Слово (або сукупність слів) є звуковим або графічним комплексом, за яким закріплене відповідне предметне значення (денотат) і смислове значення (смисл, думка). Тобто слова мови— це ніщо інше, як окремий вид знаків. Знаки — це матеріальні об'єкти, які використовують у процесах пізнання або спілкування як представників інших об'єктів. Існують такі основні види знаків: знаки-індекси, знаки-зразки, знаки-символи. Знаки-індекси — вид знаків, які пов'язані з об'єктами, що ними репрезентуються, як наслідки із причинами; їх значення повністю визначається ситуаціями, в яких їх використовують. Знаки-зразки (іконічні) — вид знаків, які самі по собі несуть інформацію про об'єкти, які ними репрезентуються (вони подібні до цих об'єктів). Знаки-символи — вид знаків, які не пов'язані причинно і не подібні до об'єктів, що ними репрезентуються; їхні значення встановлюються на підставі конвенцій (домовленостей). Слова мови переважно є знаками-символами. Смислом називаємо сукупність ознак предмета; смисл — це ідеальне поняття, що існує у думці людини. Смисл також є способом, яким ми вказуємо на предметне значення слова. Лише власні імена у мові здатні вказувати безпосередньо на денотат (наприклад, планета Юпітер, Воропай Оксана Володимирівна тощо). Як водиться, в мові таке трапляється рідко, оскільки слово переважно позначає певну сукупність ознак предмета (смисл), який, у свою чергу, вказує на денотат. Проілюструємо це положення схемою:
Щоб підтвердити це положення, достатньо вказати на той факт, що одне й те саме поняття у різних мовах позначається різними словами: ранок — англ. тогпіпд, вечір — англ. еуепіпд. У природних (національних) мовах одне й те саме слово часто має декілька смислових значень (це т. зв. омоніми), також існують поняття, які позначаються різними словами (синонімами). Щоб уникнути розбіжностей у тлумаченні значень слів, кожна наука виробляє свою термінологію. Термін (лат. — кордон, межа) — слово або група слів, які чітко позначають певний предмет (або множину) і вживаються в певній науці з одним точно визначеним смисловим значенням. Терміни виконують функцію іменування предметів, тобто терміни — це також імена. Ім'я — вираз природної або штучної формалізованої мови, що позначає окремий предмет або клас предметів. Між іменем і його предметним значенням (денотатом) існує відношення іменування, оскільки ім'я називає (іменує) свій денотат. Першу теорію іменування для "досконалої мови логіки" розробив Г. Фреге, але в його теорії виникли парадокси (один із них про автора "Веверлея" ми розглянули вище). Р. Карнап наклав на цю теорію обмеження, які отримали назву: "принципи теорії іменування". їх три: • однозначності — ім'я повинно мати один денотат, тобто позначати один предмет або одну множину (в національних мовах слова переважно мають кілька значень); • предметності — слова мають позначати не самих себе, а винятково певні предмети, відношення і зв'язки між ними (приклад порушення в національній мові: "Київ" складається з чотирьох літер; тут слово "Київ" позначає не столицю України, а саме себе). • взаємозамінюваності — якщо два ім'я мають одне й те саме предметне значення, то будь-яке з них можна замінити іншим, а істиннісне значення виразу залишиться без зміни (в національних мовах цей принцип порушується, наприклад, у контекстах віри, знання, часу). Отже, в національних мовах всі три принципи порушуються, що може призвести (і часто призводить) до виникнення парадоксів у наукових теоріях. Щоб розробити досконалу мову науки (вільну від парадоксів), потрібно створити з застосуванням методу формалізації штучну мову, яка б відповідала цим трьом принципам. Види понять У логіці розрізняють такі види понять: за кількістю елементів обсягу, за характером елементів обсягу, за типом елементів обсягу, за характером ознак, що становлять зміст поняття. 1. За кількістю елементів обсягу поняття бувають пусті і непусті. Пусті (порожні) — це поняття, в обсязі яких немає жодного елемента (предмета, який би мав вказану ознаку). Прикладами таких понять можуть бути "вічний двигун", "квадратне коло", "кентавр" тощо. Непусті (непорожні) поняття у своєму обсязі містять елементи, тобто реально існують предмети, які мають вказану у понятті ознаку. Непусті поняття бувають одиничними й загальними. Одиничні — це поняття, в обсязі яких існує лише один предмет (наприклад, "теперішня столиця України", "засновник логіки"). Загальні — це поняття, в обсязі яких узагальнено більше одного предмета ("столиця держави", "підручник"). 2. За характером елементів обсягу поняття поділяються на збірні й незбірні. Збірні — це поняття, в обсязі яких узагальнюються не окремі предмети, а множини предметів, що мисляться як окремі елементи (одиниці) обсягу ("колектив", "сузір'я" тощо). Незбірні — це поняття, в обсязі яких узагальнюються окремі предмети ("зірка", "студент"). 3. За типом елементів обсягу поняття поділяються на конкретні й абстрактні. Конкретні — це поняття, в обсязі яких узагальнюються предмети або упорядковані множини предметів, які можна сприйняти органами чуттів ("книга", "рослина"). Абстрактні— це поняття, в обсязі яких узагальнюються властивості предметів, які не можна сприйняти органами чуттів ("талант", "успішність"). 4. За характером ознак поняття бувають позитивні і негативні, співвідносні й неспіввідносні. Позитивні поняття складаються з позитивних ознак або у їхньому змісті є вказівка на наявність ознаки ("старанний студент", "успішність"). Негативні поняття містять негативні ознаки або вказівку на відсутність ознаки (безвідповідальність, іншомовний, іноземець). Співвідносні — це поняття, зміст яких не має автономного смислу, тобто таке поняття стає осмисленим лише тоді, коли воно походить від іншого поняття або використовується у певному контексті, наприклад, "причина" (необхідно вказати, причина чого саме), "батьки" (треба вказати, чиї батьки). Неспіввідносні — це поняття, зміст яких має самостійний, автономний смисл ("університет", "академія"). Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:
|