Поетика” Арістотеля: теорія мімесизу.

Поетика (“Про мистецтво вічне”) написана наприкінці життя філософа між 336 та 322 рр. до н.е. Вчення Арістотеля про мистецтво грунтується на понятті мімесизу (“наслідування”, “імітація”), яке було в обігу в естетиці стародавньої Греції. Теорією наслідування користувались і піфагорейці, і Демокріт, і Платон, але трактували по-різному. Арістотель: суть епічної та трагічної поезії – в наслідуванні. Відрізняються вони трьома рисами: чим, що і як наслідуються. Далі Арістотель виявляє чим провадиться наслідування в мистецтві, а саме – в ритмі, слові, в мелодії – нарізно або разом. На питання “Що наслідує мистецтво?” та “Що мімезує поезія?” Арістотель пише, що зображати треба або кращих за нас, або гірших, або таких як ми. За Арістотелем можна наслідувати лише реальне (людей як ми – добрих та поганих) та ідеальне (кращих за нас). Арістотель з’ясовує у який спосіб чим і що можуть наслідувати поети і як саме. Можна або 1)розповідати про події, як про щось стороннє, як це робить Гомер, або 2) від самого себе, не замінюючи себе іншим, або 3) виводячи усіх зображуваних осіб у дії. Отже – епічно, лірично, драматично. Ось у цих трьох відмінностях – чим, що і як – і полягає наслідування. Само по собі наслідування властиве нам від природи. Тому люди й відрізняються від інших живих істот, що дуже здатні до наслідування, завдяки якому набувають перших знань. Всі відчувають у наслідуванні приємність. (доказ: мистецькі твори, те, на що в дійсності дивитись неприємно, викликає у нас задоволення, коли ми бачимо найточніше його змалювання).

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: