Періодизація, школи українського романтизму.Типологічні різновиди вітчизняного романтизму.

ТЕЧІЇ

1)Кін.20-х поч..30-х років.В Харкові формується гурток на чолі з Срезневським.

2)30-40-ві.Боровиковський, Шевченко, Костомаров, Шашкевич – найяскравіший період.

3)40-50-ті.Петренко, Корсунь, Шевченко(романтизм переплітається з реалізмом).Лірика стає персоновано «Я».Шукаються нові художні засоби. Зароджується новий неоромантичний сплеск.

ХАРКІВСЬКИЙ ОСЕРЕДОК(1етап)

Становлення українського романтизму відбувалося паралельно з розвитком таких ділянок науки, як етнографія і історія, виявом чого були збірки етнографічних і фольклорних матеріалів — українських народних пісень М. Максимовича (1827, 1834, 1849), історичних пісень і дум І. Срезневського (у тому числі й написаних ним самим) у збірці «Запорожская старина» (1833—38), народної усної творчості П. Лукашевича (1836), як також публікації історичних праць і пам'яток:Д. Бантиш-Каменського (1822), М. Маркевича (1842—43), О. Бодянського (1846—48, у тому числі козацьких літописів й«Історії Русів»), А. Скальковського (1846) та інших.

Основоположницею для розвитку українського романтизму була харківська школа з її двома гуртками — першим, що створився ще у 1820-х pp. навколо І. Срезневського і що з ним були пов'язані найвидатніші з поетів-романтиківЛ. Боровиковський і О. Шпигоцький, та другим, що діяв у середині 1830-х pp. також під проводом І. Срезневського, до нього були причетні: А. Метлинський (псевдонім — Амвросій Могила), М. Костомаров (псевдонім — Іеремія Галка) й О. Корсун з М. Петренком і С. Писаревським та іншими.

Програмовими для діяльності цих гуртків були збірки«Украинский альманах» (1831) та «Запорожская старина».

Поетичну творчість цього гуртка поетів (між ними й І. Срезневського як автора українських і російських віршів) характеризує ідилічно-песимістичне захоплення українським минулим, культ могил й історичних героїв і особливо співців та бандуристів, слабе й безперспективне у своїх прагненнях слов'янофільство.

КИЇВСЬКИЙ ОСЕРЕДОК(2етап)

Другим осередком чи й етапом українського романтизму, уже з багатшим на мистецькі засоби і літературні жанри творчим доробком і з виразнішим національним і політичним обличчям, був Київ другої половини 1830—40-х pp. з М. Максимовичем, П. Кулішем, Т. Шевченком, автором виданого вже 1840 року «Кобзаря», і прибулими туди з Харкова А. Метлинським і М. Костомаровим. Філософський романтизм членів цього гуртка і близьких до нього тогочасних київських учених, профессорів Київського університету, поєднаний з вивченням української народної творчості і історії та ідеями слов'янофільства вплинув на повстання Кирило-Мефодіївського братства з його виробленою М. Костомаровим романтично-християнською програмою — «Книгами Битія українського народу» і, з другого боку, дав нову за поетичними засобами і діапазоном політичного мислення поезію Т. Шевченка з його візією майбутньої України. Літературними трибунами цього етапу українського романтизму були альманахи:

§ «Киевлянин» (1840, 1841, 1850) М. Максимовича;

§ «Ластівка» (1841) Є. Гребінки;

§ «Сніп» (1841) О. Корсуна;

§ «Молодик» (1843, 1844) І. Бецького;

§ «Южно-Русский сборник» (1848) А. Метлинського.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: