Романтичні тенденції в романі «Чайковський»Є.Гребінки.

Роман історичний побудований на історичному сюжеті, відтворює у художній формі якусь епоху, певний період історії“.У ньому"історична правда поєднується з правдою художньою, історичний факт - з художнім вимислом, справжні історичні особи - з особами вигаданими, вимисел уміщений в межі зображуваної епохи“

Одним із значних досягнень Є. Гребінки-прозаїка є роман «Чайковский». Роман «Чайковский», як і інші твори Є. Гребінки на історичну тематику, тісно пов'язаний з фольклорними джерелами, народнопісенною творчістю. Особливо зримо риси українського національного колориту в творі виступають завдяки щедрому введенню до нього народної пісні, яка органічно вплітається в художню тканину оповіді і є одним із необхідних її компонентів. Так, молода циганка піснею «Барвіночку зелененький, стелися низенько...» викликає на побачення до Марини Олексія; дружною піснею зустрічають козаки на Чорному морі смертоносну бурю і т. д.

У романі «Чайковский» у ряді художньо вмотивованих ліричних відступів проводиться глибока антитеза — протиставлення героїчного минулого й мізерного сучасного, цілісних сильних натур з благородними й чистими почуттями своїм сучасникам із розтлінного поміщицького середовища —-морально потворним жалюгідним обивателям.

«Чайковский» не позбавлений ряду недоліків (мелодраматичні ефекти, умовність окремих образів, надуманість ситуацій тощо), на що вказував В. Бєлінський. Але водночас критик вважав роман творчою вдачею Є. Гребінки, «однією з кращих повістей», що з'явилися протягом 1843 р. Незаперечна цінність твору в героїзації минулого, «запорожской вольницы», в початках суспільно-конкретного осмислення зв'язку характерів і обставин, в активному проникненні автора у сферу антигуманної сучасності.

Євген Гребінка успішно виступав і як прозаїк, автор історичних повістей, нарисів та роману «Чайковський», присвяченого подіям визвольної війни 1648—1654 років. Цей роман Іван Франко називав улюбленим твором галицько-руської молоді 60—70-х років. Створено його на основі родинних переказів, оскільки мати Гребінки походила з роду Чайковських. У «Чайковському» Гребінка, продовжуючи лінію М.Гоголя, творами якого тоді зачитувалися Росія й Україна, створив широке епічне полотно, зобразив суворе життя козаків, їхню мужність і вірність у дружбі. Гребінка звертався й до так званих злободенних тем, дуже гостро вирішуючи тему маленької людини у жорстокому суспільстві.

На історичному матеріалі написаний роман «Чайковский» (1843).Провідний пафос роману «Чайковский» - утвердження демократичних основ Запорозької Січі, де виховуються справжні герої-патріоти, яким і постає з твору головний герой – Олексій Попович-Чайковський.

15.Просвітницькі та сентименталістські стильові елементи в прозі Г.Квітки-Основ’яненка.(1778-1843)

Був з Квітки звичайний тоді провінційний російський письменник, Фалалей Повинухин — і псевдоніма навіть собі добрав відповідного до тодішньої російської моди, — письменник, яких десятками постачала розбуркана провінція, але на яких згорда поглядала письменна столиця — всі оті столичні „Телеграфы” та „Телескопы”, „Библіотеки для чтенія”. І згинув би отак собі Фалалей Повинухин згодом і ніхто б про нього не згадав, хіба що майбутній історик.І щоб вийти з болота провінціального аматорства на свіже плесо справжнього письменства — треба було переродитись.
Треба було на щиронародним стати — на Україні на український ґрунт. Треба було зволікти з себе,ветхого чоловіка, отого Фалалея Повинухина, і заново вродитися — вже Грицьком Основ'яненком. Це й сталося вже в 30-х роках: „Супліка до пана іздателя” позначена 1833-м роком, „Маруся” написана трохи раніше. І тільки по такій операції, переродившись на Основ'яненка, давній Повинухин міг придбати, і придбав справді, і певне обличчя, і ходу добру, і блиснув таким хистом. А причина цього в тому, що Фалалей Повинухин на ГрицькаОснов'яненка переродився.
Переродившись на Основ'яненка, тобто виступаючи з українськими оповіданнями народною мовою. Квітка починає — „Салдацьким патретом”, ніби „латинською побрехенькою, по-нашому розказаною”, але навсправжки таким реальним і навіть реалістичним малюнком, із самого життя вихопленим, до якого не додуматись було не тільки повітовим Повинухиним, а й столичним їхнім кумирам. І характерно, що Квітка знає, що робить.
Пеpевтілення в оповідача з наpоду дало письменникові можливість бачити й оцінювати життєві явища з позицій пpостого селянина, вільно коpистуватися наpодною говіpкою і фольклоpними матеpіалами.
Укpаїнські повісті й оповідання Квітки майстеpно написані у фоpмі живої, докладної pозповіді людини з наpоду мудpого стаpожила з хаpківської околиці Гpицька Основ'яненка. Літературні заслуги Григорія Федоровича Квітки-Основ’яненка визначаються насамперед тим, що він БУВ ОСНОВОПОЛОЖНИКОМ ХУДОЖНЬОЇ ПРОЗИ В НОВІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ І ВІДОМИМ ДРАМАТУРГОМ, А ТАКОЖ ПОПУЛЯРНИМ СВОГО ЧАСУ РОСІЙСЬКИМ ПИСЬМЕННИКОМ.
З-під його пеpа впеpше в укpаїнській літеpатуpі з'явилися повісті і оповідання. Квітка звеличив в очах суспільства пpостого селянина-тpудівника, шиpоко відкpивши двеpі в літеpатуpу позитивним пеpсонажам з наpоду і показав моpальну здpібнілість панівної веpхівки. Своїми кpащими твоpами письменник утвеpджував pеалістичний напpям у літеpатуpі. Літературно-естетичні погляди Квітки-Основ'яненка в основних своїх виявах були для його часу прогресивними.

Новаторство Квітки-Основ'яненка й полягає саме в тому, що він перший переконливо продемонстрував здатність української мови забезпечити розвиток багатьох жанрів художньої літератури.

Г. Квітка-Основ’яненко є найяскравішим представником українського сентименталізму.

Джерелами для написання повісті стала дійсність українського села та народна творчість: УКРАЇНСЬКІ БАЛАДИ, ЛІРИЧНІ, ВЕСІЛЬНІ ПІСНІ, ФОЛЬКЛОРНІ МОТИВИ (ЛЮБОВІ, РОЗЛУКИ, СМЕРТІ ЗАКОХАНИХ). Від народної поезії — образність повісті, від казки й переказу — ЇЇ РОЗПОВІДНИЙ СТИЛЬ. Завдяки пісенності «Маруся» швидко й назавжди полюбилася народові. Квітка-Основ'яненко дуже багато зробив для наближення літератури до широких народних мас. Орієнтуючись на живомовну народну практику, спираючись на усну народну творчість і здобутки попередників, письменник виробив власний живописний, реалістичний у своїй основі стиль, збагатив українську літературну мову.

творчість Г. Квітки-Основ’яненка засвідчила оновлення жанрово-стильової системи української прози, утвердження в ній ідеалів гуманності, моральності людини з народу.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: