Наукова, громадсько-політична діяльність Костомарова.Втілення ідейних засад Кирило-Мефодіївського братства в «Книзі буття укр.народу».

Науковий доробок Костомарова величезний і різноманітний. Перший його твір «Сава Чалый, драматические сцены на южнорусском языке» було опубліковано в 1838 у Харкові. Основні історичні дослідження присвячені вивченню історії українських земель 16-18 ст., зокрема, монографії «Богдан Хмельницький» (1857), «Руїна» (1879-1880), «Мазепа» (1882), «Мазепинці» (1884), «Останні роки Речі Посполитої» та розвідки «Гетьманство Виговського», «Гетьманство Юрія Хмельницького», «Павло Полуботок», «Богдан Хмельницький данник Оттаманської Порти» та ін. ХАРАКТЕРНОЮ ОСОБЛИВІСТЮ ВСІХ ЦИХ ПРАЦЬ Є ТЕ, ЩО ВОНИ БАЗУЮТЬСЯ НА ДОКУМЕНТАЛЬНИХ МАТЕРІАЛАХ.
Костомаров - автор «Русской истории в жизнеописаниях ее важнейших деталей».

Він - засновник народницького напрямку в українській історіографії. У своїх працях він відстоював ідею самостійністі української нації, окремішність українського історичного процесу, який,на його думку, є втіленням вільнолюбного демократичного духу українського народу. Велику цінність мають і етнографічні праці Костомарова: «Об историческом значений южнорусского народного песенного творчества», «История казачества в южнорусских народных песнях» та ін.

У 1867 ним написано передмову, а також упорядковано і відредаговано зібрання творів Т. Шевченка - «Кобзар». К. є автором великої кількості публіцистичних статей, опублікованих у 1860-80 на сторінках часописів «Основа», «Отечественные записки», «Современник», «Вестник Европы» та ін. видань. Костомаров - представник української школи письменників-романтиків. Його літературні твори відображають подїї часів Київської держави, Хмельниччини та Гетьманщини (поезії «Співець Митуса», «Ластівка», «Дід пасічник»; історичних драми «Сава Чалий», 1638 і трагедії «Переяславська ніч», 1841 та ін.). Написав кілька повістей російською мовою - «Сорок лет» (1840), «Сын» (1865), «Холоп» (1878), «Черниговка» (1881) та ін. [див.:2, с.358].

«КНИГА БУТТЯ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ»
«Закон Божий (Книга буття українського народу)» — унікальний за змістом і долею твір видатного українського та російського історика, письменника й громадського діяча М. Костомарова, викладає програмні положення Українсько-Слов'янського товариства святих Кирила й Мефодія, чи більш відомого нам під назвою Кирило-Мефодіївське братство.
«Любов до України, до її історії в «Законі Божому», як і в інших програмних документах братства, стала центром усього ідейного навантаження цього твору. Автор подає уроки історії України на тлі загальної історії людства, в біблійно-епічному стилі викладає трагічну минувшину нашого народу.

Трактат можна умовно поділити на три логічні частини:

1. Про Бога, всесвітню історію, віру Христову.

2. Про слов'ян, Литву, Польщу, Росію та віру Христову.

3. Про Україну, козацтво та віру Христову.

Віруюча людина, за схемою твору,— то серцевина історичного процесу. Віра Христова веде її до свободи. Тільки свобода забезпечує рівність, а отже, й щастя країн, народів, кожної людини зокрема. Визнаючи, що людське життя та існування всякого суспільства підкоряється законам Божим, М. Костомаров тим самим високо піднімав планку розуміння духовності й у житті, й у пізнанні історичного процесу. За схемою молодого історика, повного осмислення, визнання та розуміння Бога не осягнув жоден народ, але найближче підійшла до цього мила йому Україна» [7, с.7].
Вже на початку твору М. Костомаров показує своє бачення всесвітньої історії. Народи, пише він, забувши справжнього Бога, «....повидумували собі богів і стали за тих богів биться, і почала земля поливатися кров'ю і усіватися попелом і костями, а на всім світі сталось горе, і біднота, і хвороба, і несчастя, і незгода...». Людство від давна потрапляє у безкінечні біди, бо видумує панів, які роблять других людей невільниками.
Кілька разів у «Законі Божому» наголошується біблійне: «Всяка власть од Бога». Але автор підкреслює, що влада повинна підлягати закону і сонмищу, тобто народному зібранню. А представники законної влади, такі ненависні за царату як урядник і правитель, насправді мають бути слугами, «жити просто і працювати для общества пильно, бо власть од Бога, а самі вони грішні люди і самі послідніші, бо усім слуги».
М. Костомаров був істориком народних рухів, вивчав і розумів народну душу. Минувшина України ^; відкривалась йому, як забута історія його народу. Як і всі інші народи й держави, пише він, «не любила Україна ні царя, ні пана, а зкомпоновала собі козацтво, єсть то істеє братство... і були козака між собою всі рівні...». Козацький приклад у визвольних змаганнях за часів Хмельниччини — ось та героїчна, повчальна сторінка історії, яку так боялися відкривати українському народові його поневолювачі.

Костомаров і його однодумці внесли до «Закону Божого» цілу розповідь про козацтво, чим переступили цензорське табу, накладене на цю тему. Від параграфа 76 й до кінця (всього 109 параграфів) трактат розкриває роль козацтва і його вільного духу в історії України. Стрижневим є параграф 86, в якому говориться, що «козацтво піднялось, а за їм увесь простий народ, вибили і прогнали панів, і стала Україна, земля козацька вольна, бо всі були рівні і вільні, але не надовго». Справді, недовго мали ми свою державність. Все тут мовлено достеменно, без пієтету, без месіанства.
Автор торкається й інших сторін історії: відносин України з Литвою, Польщею, Росією. По-різному складалися ці відносини, але історик відзначає спільне: сусіди не хотіли жити з Україною «по-братерськи — нерозділимо і несмісимо». М. Костомаров прямо й однозначно заявляє: «Але цього не второпали ні ляхи, ні москалі», тому вони вчинили «найпоганіше діло» — розділили Україну між собою.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: