АЛЬМАНАХ «РУСАЛКА ДНІСТРОВАЯ» СКЛАДАЄТЬСЯ ІЗ ЧОТИРЬОХ РОЗДІЛІВ: «ПІСНІ НАРОДНІ», «СКЛАДАННЯ», «ПЕРЕВОДИ», «СТАРИНА».

ПЕРШИЙ РОЗДІЛ «ПІСНІ НАРОДНІ» відкривається епіграфом з Я.Коллара «Пісні народні є найбільш певна основа освіти, живої ученості, підпора народності, щит і окраса мови». Упорядники цими словами авторитетного діяча чеського відродження підкреслювали актуальність народної пісні в духовному бутті нації. У передмові «Передговор к народним руським пісням» Іван Вагилевич окреслює просторовий континуум України — «з-поза гір Бескидських за Дон», а український народ — один із стародавніх слов’янських народів, що зберіг неоціненні «передвіцькі» (споконвічні) скарби усної словесності, обрядів, поведінки. Вагилевич дотримувався романтичної моделі історії з її утвердженням теперішнього як недосконалого, що втратило божественну першооснову, але повного прагнень до її повернення, відтворення, возз’єднання з вищим, гармонійним раєм.

У цій філософській рефлексії Вагилевича Рай, Золотий вік постають як нерозчленована, споконвічна у своїй основі божественна єдність людини і природи, час гармонії, кохання й поезії. Українські народні пісні, зокрема обрядові, зберігають пам’ять про той гармонійний час, що як спогад, як ритуал постійно відтворюється під час обрядів, поєднуючи «віки передхристові» і «тепер». «Пісні обрядові лишились чесним, святим віном дідів перед­христових; склад їх не теперішній, імена нечувані й незнакомі. В них встрічаєм много згадок о богах слов’янських, о раю, райських птицях, райськім дереві, о гаях. Самі імена — ладкання, купайла, коляда... гагілки (гаївки, веснівки), русалки (троїцькії пісні), щедрівки — свідчать тому. Пісні тоті суть золотим послідком щасніших времен, коли ще сама лише природа промовляла до руської душі, а він (русин) її сильно нагортав у свої нідра...». Романтик Вагилевич бачить Золотий вік у міфологічному часі, сприймаючи Золотий вік як образ мрії, як незмінний позачасовий образ Раю, який потрібно відновити на українській землі.

Як редактор альманаху «Русалка Дністровая» Шашкевич дуже ретельно з багатющої колекції записів фольклору вибрав 50 пісень, які, на його погляд, найповніше розкривають мужню і поетичну душу його народу. Серед дібраного репертуару переважають історично-побутові твори, центральною дійовою особою яких є козак. Зокрема було опубліковано таку знамениту пісню як «Ой Морозе, Морозине, преславний козаче» (запис Я.Головацького). Було вперше оприлюднено і пісню «Гей, попід гай зелененький ходить Довбуш молоденький».

У розділі «СКЛАДАННЯ» було поміщено десять художніх творів засновників гуртка. Сім належать М.Шашкевичу: «Згадка», «Погоня», «Розпука», «Веснівка», «Туга за милою», «Сумрак вечірній», новела «Олена». Я.Головацький опублікував поезію «Два віночки», І.Вагилевич — балади «Мадей», «Жулин і Калина». Саме ці твори заклали основи нової української літератури в Західній Україні, їм судилося започаткувати естетичну стратегію в розвитку письменства з орієнтацією на народ як носія духовності. Це були самобутні твори, пройняті романтичними ідеалами, народністю та гуманізмом.

Була новою і тематика цих творів, незвична для попередників «Руської трійці». Ліричні захоплення, поривання душі до вищого ідеалу і дії, подвигу, життя серця, громадянський пафос, плідне воскресіння народних, міфологічних та історичних сюжетів і мотивів, протест проти «національного й соціального гніту народу» (Франко), нові жанрові форми — все це принесли з собою оригінальні твори Шашкевича, Вагилевича і Головацького, закладаючи основи самобутньої, нової української літератури.

Надзвичайно важливим у цьому аспекті був РОЗДІЛ «ПЕРЕВОДИ» — переклади М.Шашкевичем та Я.Головацьким сербських народних пісень. Шашкевич подав і уривки свого перекладу «Короледвірського рукопису» із чеської мови. Переклади виконували кілька завдань. По-перше, вони знайомили українського читача із сербським фольклором і знаменитим романтичним твором Вацлава Ганки, відомого поета і діяча слов’янського культурного відродження, що своїм «рукописом» доводив споконвічність чеських земель і відкидав зазіхання на них німецьких колонізаторів, які твердили, нібито Чехія була «давніми землями тевтонських племен». Шашкевич розумів актуальність для Галичини «Короледвірського рукопису». По-друге, сам переклад творів із чужих мов народною мовою мав переконати широкі кола читачів про життєспроможність «руської» мови для вислову й вираження найрізноманітніших сфер духовного буття народу. Українська мова, отже, є рівноправною у колі сербської, чеської та інших слов’янських мов.

Молоді митці започаткували не просто нову стилістику, а працю художньої думки, її непростий рух, розширюючи жанрово-стильові можливості літератури, застосовуючи суб’єктно-ліричну рефлексію, психологізм, метафорику і двопланову модель образу, гострі конфлікти й антитезу, що відповідало їхній картині світу.

РОЗДІЛ «СТАРИНА» також відповідав романтичним поглядам М.Шашкевича та його побратимів, які минуле, історію України трактували як вік героїзму й волелюбності, як неоціненне джерело для наслідування сучасниками. Водночас цей розділ мав показати читачам, якою глибоко древньою, «передвіцькою» (М.Шашкевич) є історія їхньої країни, відкривши її праслов’янську давнину як своєрідний Золотий вік, цілісний і гармонійний світ. У передмові Шашкевич подає свою романтичну концепцію історії українців та її джерел. На його погляд, «старина» — живе джерело для пізнання душі народу, його історичного поступу в майбутнє. Історія осягається ним як процес, що тече від сьогодення в минуле, примушуючи стрепенутись душі українців то «дзвенячою» народною піснею, що «різним способом в наші часи загомонює, різним настроєм озивається з передвіка до нас», то старовинними рукописами, книгами, що «придержались донині — переховались по церквах, по монастирських книжницях (бібліотеках. — М.Т.)», у приватних зібраннях. Шашкевич закликає зберігати і збирати ці історичні пам’ятки, бо для нього «старина» — то «великий образ», «дзеркало, як вода чисте, в котрім незмущенноє являєся лице століть».

Отже, альманах «Русалка Дністровая» став, за словами академіка Олександра Білецького, «документом великого суспільного й історико-літературного значення», був першою сміливою заявкою західних українців «про своє існування, про свою національну гідність. Ця скромна книжка — подвиг, про який не забуває український народ».

Роль альманаху «Русалка Дністровая», виданого живою народною мовою, аналогічна тій, яку у Східній Україні відіграла поема І.Котляревського «Енеїда», але його значення не обмежується локальними західноукраїнськими рамками, бо альманах став явищем загальноукраїнським. Закликаючи до літературного відродження, діячі «Руської трійці» водночас проголосили єдність українського народу, розчленованого й колонізованого сусідніми державами, неподільність його духовності та культури, яку творить цей народ. Вони були творцями вічних духовних цінностей — гуманізму, свободи і дружби.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: