Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Поема «Єретик». Ідея словянського єднання.




розвинув Шевченко також й ідею слов'янського єднання, вперше висловлену в ранніх творах. Він пише історичну поему "Єретик", або "Іван Гус", а до неї — посвяту "Шафарикові", де всупереч панславістам і слов'янофілам накреслює широку програму демократичного єднання визволених народів:

Щоб усі слов'яне стали

Добрими братами,

І синами сонця правди...

Це послання Шевченко передав Шафарикові. Є різні думки про те, коли саме він його передав: чи до заслання, чи після заслання. Але відоме свідчення В. Білозерського, що послання потрапило до адресата: "Оповідають свідки, що І. Шафарик, читаючи оце послання Шевченкове, плакав вдячними сльозами".

Скорочено: Злі сусіди запалили хату у свого сусіди, нагрілись, але залишили тліти іскру, яка стала згасати. Ці злі сусіди — німці, які роз'єднали велику слов'янську сім'ю і призвели до усобиць між братами. Вороги поневолили сусідні народи, загарбавши їхні землі.

Але серед слов'янства з'явився пророк, покликаний з'єднати слов'янські народи, засвітити «світоч правди, волі» з тієї іскри братства, що вже дотлівала на попелищі. Цей пророк — Павло Шафарик, чеський історик, видатний діяч чеського і словацького Відродження, який проголосив ідею єдності слов'ян. Йому й присвятив Шевченко розповідь про ще одного славного чеха — Яна Гуса.

Безмежна влада Папи Римського як судді, законодавця і священнослужителя завдала чимало лиха і страждань народам багатьох країн. І тоді Ян Гус вирішив викрити Папу. Під час проповіді у Віфліємській каплиці в Празі він гостро критикував Папу та його посіпак — ченців усіх рангів і розірвав папську буллу, що надавала відпущення гріхів кожному, хто мав гроші. Іріхи відпускалися навіть п'яній повії, котра на нечесно зароблені гроші купила собі буллу. Чесні ж люди, якщо вони були бідні, не могли здобути відпущення гріхів. Самі ж католицькі ченці поводилися, як розбійники, злодії і розпусники — грабували народ, пускали по світу байстрят.

Чутка про сміливий вчинок Гуса дійшла до Ватикану і Авіньйона — до обох тодішніх папських столиць. Ченці, які весь час гризлися за кардинальську митру, об'єдналися проти Яна Гуса.

У Констанці зібрали собор, на який з'їхалося багато ченців, прелатів та вельмож. Туди було викликано й Гуса. Прихильники його не пускали в Констанцу свого ватажка, сам він вирішив довести свою правду і пішов на собор:

Мов кедр серед поля Ливанського,— у кайданах Став Гус перед ними! І окинув нечестивих Орліми очима. Затрусились, побіліли, Мовчки озирали Мученика.

Вороги Гуса не дали йому сказати на суді жодного слова, визнали єретиком (боговідступником) і присудили до спалення на вогнищі.

Вранці наступного дня мужнього чеха у кайданах привели на аутодафе. Ян Гус молився за людей, і голос його бринів, аж поки праведного не вкрило димом і він замовк.

Коли вогонь погас, вітром розвіяло попіл, і прості люди побачили на папській тіарі червоного змія. А ченці, співаючи молитви, розійшлися по трапезних святкувати свою перемогу.

Зійшлися чехи, взяли землі з—під вогнища і пішли з нею в Прагу.

Ченці осудили і спалили Яна Гуса, та не спалили Божого слова. Не знали вони, що замість гуся (Яна Гуса) вилетить з—за хмари орел і розклює папську тіару. Той орел — Ян Жижка, національний герой Чехії, видатний діяч революційного руху гуситів — прихильників Гуса. Він «махнув булавою», піднявши народне повстання проти гнобителів.

53. Поема Шевченка «Кавказ»

Прометей — символ народу, а орел — царату, народ потерпає від несправедливості та знущань, проте ми знаємо, що сила духу народу може припинити страждання. Т. Шевченко висловлює думку про необхідність об'єднання народів задля здобуття волі. «Борітеся — поборете!» — це гасло, висловлене у поемі, стає крилатим висловом. Чи це не є свідченням його правдивості?

Монолог колонізатора у поемі «Кавказ» можна вважати вершиною саркастичної літератури, і не тільки української, але, без перебільшення, і світової. Колонізатор звертається до горця, запевняючи його, що він матиме свій хліб, проте не розуміючи, що гордовитому та красивому гірському народові більше потрібна духовність і воля, ніж матеріальні статки. Бо що значить-хліб, коли ти почуваєшся рабом, а хліб цей отримуєш з чиєїсь «хазяйської» руки, що кидає тобі його, наче собаці? Захопившись величчю Росії, «оратор» хвалиться християнськими чеснотами російського народу, багатством і красою престолів (забувши чомусь про низи, що потерпають у злиднях)... Чого варте тільки «Сибір неісходима»! Так, «неісходимість» Сибіру побачили на власні очі багато талановитих прогресивних мислителів та людей мистецтва, яким «пощастило» народитися у поневолених народах і ще більш «пощастило» мати гострий розум та волелюбність. Імперський колонізатор із захопленням зауважує, як на всьому просторі його неосяжної Батьківщини «на всіх язиках все мовчить» — мовчать занімілі і закуті народи, мовчать і самі росіяни з низів, бо не мають часу, як кажуть, на небо глянути за важкою роботою... Чому все мовчить? Звісно, «бо благоденствує...»

Поема «Кавказ» є справжнім шедевром, бо вона не тільки сповнена глибокого змісту та громадянського патріотичного пафосу, але й написана у неперевершеній саркастичній манері. Цей твір є дуже відомим у Грузії, він перекладався багатьма мовами, високо оцінений критикою. Крім того, він містить таку просту, але таку важливу ідею єднання заради загального добра і заради подолання несправедливості.

Поема «Кавказ», що була написана Т. Шевченком у “1845 році,- вершина політичної поезії. Тематично та ідейно вона пов’язана з поемою «Сон». Намічена в «Сні» тема викриття царизму, як носія колоніального гноблення народів, стає провідною у складному ідейно-тематичному комплексі «Кавказу».

Крім початкових рядків «За горами гори хмарою повиті», у поемі немає поетичних описів кавказької природи. В уяві поета-гуманіста Кавказ вимальовується країною, де гори «засіяні горем, кровію политі».

З Кавказом пов’язаний міфічний образ Прометея, оригінально переосмислений поетом. Шевченків Прометей - це не окремий титанічний герой-богоборець, що для порятунку людей від мороку і темряви віддав їм вогонь, викрадений у Бога, і за це прикутий до кавказької скелі й покараний на вічні муки. Прометей у Шевченка-це народ, безсмертя Прометея - безсмертя народу, де гранично узагальнений символ нескореності народу і невмирущості його волелюбних прагнень.

Одразу після заспіву йде монолог, звернений до Бога. Збірний ліричний герой («ми», «нам») немов не наважується «стати на прю», а насправді засуджує «діла» Бога, внаслідок яких «кати знущаються над нами, а правда наша п’яна спить». Правда у Шевченка синонім волі. Вона спить, а «нам тільки плакать, плакать, плакать і хліб насущний замісить кровавим потом і сльозами».

А справжня правда полягає в тому, що все в суспільстві залежить від людей.

Шевченків «Кавказ» по-своєму поглиблює викривальний пафос і характеристику самодержавно-кріпосницької системи. Карбованість поетичного рядка, філософська глибина думки досягаються завдяки точності слововживання. Для зображення потворності й огидності самодержавства Шевченко використовує засоби контрасту й антитези («І од глибокої тюрми та до високого престола -усі ми в золоті і голі»), політичну метафору («Довелось запить з московської чаші московську отруту!»), персоніфікацію («правда наша п’яна спить»), повторення ключового слова («нам тільки плакать, плакать, плакать…»).

У заключній частині твору поет показує тих, хто в «неутомлених» поклонах возносить хвалу Богові, від них Бог згодом прийматиме в дар не лише «кражу», «війну», «кров», а і «з пожару вкрадений покров!». Звинувачення пронизує увесь твір, стає гостросатиричним, нищівним, викривальним.

Афористичним став вислів Шевченка «Лягло костьми людей муштрованих чимало», яким засуджуються загарбницькі війни, жертвами яких стають солдати.

Поема «Кавказ» вражає своєю художньою довершеністю. Про Т. Шевченка Момбелі писав, що це «справжній поет, поет з почуттям, поет із натхненням». Великий Кобзар був першопроходцем нових тем, нових образів. Він примушує замислитися над суттю художніх відкриттів, шляхів до них, над таїнством творчості.

Прометей - символічний образ нескореного народу (за поемою Т. Шевченка «Кавказ»)

Постать Т. Шевченка, його справді подвижницьке життя гідні подиву, пошани і вдячності. Його слово переходило державні кордони, бо мало найвищу візу - візу генія. Слово Шевченка від початку до кінця написане любов’ю до всіх народів, до всіх людей на Землі.

Викриттям жорстокої колонізаторської політики Росії і закликом до повалення царизму сповнена поема Т. Шевченка «Кавказ», написана у формі революційно-викривального ліричного монологу.

У творі поет підносить дві взаємозв’язані образні теми -розвінчування загарбницької політики царського самодержавства і уславлення волелюбного духу народів Кавказу й усіх народів світу.

 






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных