Рабле. Гаргантюа и Пантагрюэль. Бахтин о романе.

Історично-культурний контекст – належить до Високого відродження. Початок XVI ст. був для Італії часом економічного занепаду, політичної кризи і початку іноземної інтервенції. Однак саме в цей період, всупереч роздробленості, яка зберігалася, і міжусобним війнам, міцніє розуміння загальнонаціональної єдності, настає небачений розквіт мистецтва. Цей період отримав назву високе Відродження (або високий Ренесанс), який вміщує творчість найталановитіших майстрів: Леонардо да Вінчі, Рафаеля, Мікеланджело. Вже сучасники називали їх божественними. Складається самобутня венеціанська школа живопису.

Основним об'єктом для сатири Рабле є церква, біле духовенство та чернецтво. Автор «Гаргантюа і Пантагрюеля» в молодості і сам був ченцем, однак чернеча життя припало йому не до душі, і за допомогою свого покровителя Жоффруа д'Етіссака Рабле зміг без неприємних наслідків покинути монастир.

У романі Рабле висміює, з одного боку, численні претензії церкви, а з іншого - неуцтво і лінь ченців (знаючи останній предмет не з чуток). Рабле барвисто показує всі пороки католицького духовенства, які викликали масовий протест під час Реформації - непомірне прагнення до наживи, претензії пап на політичне панування в Європі, святенницьке благочестя, прикриває розбещеність служителів церкви.

Рома́н — літературний жанр, найпоширеніший у XVIII–XX століттях; великий за обсягом, складний за будовою епічний твір, у якому широко охоплені життєві події, глибоко розкривається історія формування характерів багатьох персонажів. Головними структурними елементами роману є оповідь та творений нею уявний світ у просторі й часі, населений персонажами, наповнений подіями, укладеними в сюжет. Роману властива пряма мова персонажів.

7. Поезія "Плеяди" (Ронсар, дю Белле)

1) Третю чверть XVI в. — роки царювання Генріха II (1547 — 1559), Франциска II (1559 — 1560) і Карла IX (1560 — 1574) називають не їх іменами, а епохою Плеяди чи частіше — часом Ронсара. Ці десятиліття відзначені пануванням ронсаровской школи, хто поклав початок нової французької поезії і драматургії. Усі саме талановите у літературі минулих років групувалося навколо Плеяди, очоленої П'єром деРонсаром і ЖоашеномДюБелле

Плеяда — назва поэтичного обєднання в Франції XVI ст, яке очолював Пьер де Ронсар.Плеяда була самим значним явищем у французькій поезії епохи Відродження. Найбільш ж видатні її представники, П'єр де Ронсар (1524 - 1585) і Жоашен дю Белле (1522 - 1560), здобули собі світову славу.

Можна говорити, що значення творчості Плеяди (і взагалі творчості!) трикомпонентні:

1. Значення, яке укладено в об'єкті творчості самому по собі.

2. Те значення, яке полягає у впливі даного творчості на творчість інших.

3. Інтерпретаційних значення.

2)Особливість реформ Плеяди полягає в тому, що вони не однобічні, їх відрізняє багатоплановість. Головним же спонуканням до них було прагнення поліпшити, удосконалити національну французьку поезію, підняти її на якісно більш високий рівень.

Вперше основні принципи поезії в розумінні поетів Плеяди були викладені в маніфесті, написаному Жоашеном Дю Белле. Маніфест називався "Захист і прославляння французької мови"

Однією з найважливіших проблем, про які говорить Дю Белле, є проблема розвитку національного французької мови, необхідність його збагачення і облагороджування. Цю роль повинна була взяти на себе поезія.

Всім традиційним жанрам французкой літератури Дю Белле знаходить заміну в особі оди, елегії, епіграми, послання, сатири, еклоги і епопеї. На додаток до античних жанрами він пропонує використовувати також і італійський сонет.

3) Поезія Плеяди - це поезія змагання, змагання в поетичну майстерність, змагання з древніми і італійцями. Змагання з Італією в області високої поезії вимагало освоєння петраркісткой лірики і найголовнішого її віршованого жанру - сонета.

Ронсар вніс у поезію емоційну міць своїх сонетів.

Розробка жанру оди також стала одним з найважливіших досягнень поетів Плеяди. Провідну роль у цьому зіграв, звичайно ж, Ронсар (незважаючи на те, що оди Дю Белле були написані й опубліковані раніше).

Ронсар запозичив основну рису античної оди - її функцію прославлення, а також у своїх "Одах" збагатив французьку поезію тематично й емоційно. Саме в "ОДАХ" Ронсар здійснює свою реформу строфічної системи, а також здійснив ряд метричних нововведень. Різноманітність різних строфічних форм стає воістину величезним, що дає новий імпульс до розвитку поезії.

8. М. Монтель «Проби»

1) Історико-культурний процес.

Мішель Монтень загальновідомий як глибокий знавець і тонкий інтерпретатор класичної традиції. У його життя рано ввійшли книги. Учення Мішеля Монтеня про мудрість повсякденного життя людини стало надзвичайно популярним у XVI–XVII століттях, а його “Проби” – однією з книг, які найбільше читаються. Найбільший інтерес Монтень виявляв до управління державою, людській поведінці, війнам, подорожам. У 1580 р. в Бордо виходять перші дві книги «Дослідів», в яких громадським, літературним питанням приділялася набагато більше уваги, ніж приватним.Підбиваючи своєрідні висновки розвитку гуманістичних учень, ідеї Монтеня були звернені в майбутнє

2) Світоглядно-естетичний контекст.

Без сумніву, можна стверджувати, що “Проби” стали найбільш популярною і цитованою книгою після Біблії. У філософії Монтеня нараховується цілий комплекс проблем, які досліджуються як зарубіжними, так і вітчизняними дослідниками. “Проби” – це твір, над яким Монтень працював близько двадцяти років. Метою його творчості було написання своєрідного підручника життя, оскільки, на думку Монтеня, “немає нічого більш прекрасного й виправданого, ніж добре й чесно виконати роль людини”. Монтень виявився одним із перших, хто відверто заявив про потреби і бажання особистого “Я” в умовах нової історичної епохи.Поза сумнівом, Монтень був людиною незалежних поглядів і твердих переконань. У своїх “Пробах” він твердить: “я подаю все так, як думаю, а не як думати належить”. На переконання Монтеня, прагнення до пізнання закладене в нас “від зерна всезагаль-ного розуму, яке таїться в душі кожної неспотвореної людини”. Люди “народжені до пошуків істини” і “немає прагнення більш природного, ніж прагнення до знань”. Великого значення філософ надавав розвитку гармонійної особистості. У розділі під назвою “Про виховання дітей”, зокрема, стверджував, що “... в царині людських знань ніщо не має такої ваги і не пов’язане з такими труднощами, як предмет виховання і навчання дітей. На перше місце необхідно поставити не накопичення, акумуляцію знань, а розвиток мислення, здатність судження. Монтень наголошує, що виховання оцінюється як засіб виявити, розкрити й удосконалити те, що дано природою, що закладено в натурі людини. Ціль виховання, згідно з Монтенем, – виховати людей справжніх, чесних, працелюбних”. Зокрема він пише: “хай вихователь вимагає від учня не лише слів вивченого матеріялу, а також і його сенсу та змісту його і судить про принесену користь за свідченням не його пам’яті, а його життя”. На думку мислителя, “гідне життя” не тільки не виключає, але передбачає задоволення. Для того щоб людина жила із задоволенням, вона має навчитись “задоволенням”. Для цього потрібен вихователь, напутник, який вміє звертатися до людської душі й знає, що таке справжні задоволення Отже, визначальним у пізнанні Монтень вважає самопізнання, яке дає не тільки користь, а й задоволення.

Монтень наголошує: “найголовніше – прищепити охоту і любов до науки, інакше ми виховаємо просто віслюків, нав’ючених книжками з їхньою премудрістю”. автор “Проб” у кінці книги підсумовує: “самим, прекрасним життям живуть ті люди, які рівняються на вселюдське мірило, в дусі розуму. Отже, досліджуючи Монтеня, можна зробити висновок, що у справі навчання і виховання не може бути місця догматизму, який відхиляє критичний підхід і гальмує розвиток пізнання людини. Висновки. Дослідження праці Монтеня свідчить про те, що він не тільки поставив, але й дав оригінальне розв’язання вічних проблем, котрі стосуються людини й людського буття та не втратили актуаль-ності і в наш час у контексті проблем філософської антропології.

3) Жанрова специфіка твору.

Перше видання книги вийшло у 1580 р., друге – 1582р.Книга Монтеня, відрізняється крайньою примхливістю побудови. Ніякого чіткого плану не спостерігається, виклад підпорядковується вибагливим потоком думки, численні цитати чергуються і переплітаються з життєвими спостереженнями. найбільша глава «Дослідів» - володіє цілком самостійною цінністю «Апологія іспанського богослова РаймундаСабундского». Спочатку книга нагадувала компіляцію античної вченості кшталт «аттическое ночей» АвлаГеллі, але потім знайшла своє неповторне обличчя. Монтень - родоначальник жанру есе, якому було призначено велике літературне майбутнє.

9. П.Корнель "Сід"

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: