Світоглядно-естетичні позиції автора

Еразм прагнув своєю творчістю підносити людей морально, облагороджувати їх, давати їм користь, служити не одному народові, а всьому людству. Мовна майстерність автора, його ясний, логічний, дохідливий, насичений дотепом стиль – неповторне явище, яке пояснює небуденну популярність його творчості і серед сучасників.

Всією своєю діяльністю, особливо починаючи з 1511 року, коли з'являється "Похвальне слово глупоті", Еразм сприяв тому, що в його час духовна диктатура церкви була зламана. У XVI столітті це позначилося насамперед у виникненні протестантської церкви. Тому, коли в Німеччині спалахнула Реформація (1517), її прихильники були впевнені, що Еразм виступить на її захист і своїм всеєвропейським авторитетом зміцнить реформаторський рух. Кілька років Еразм ухилявся від прямої відповіді на це хвилювало всіх сучасників питання. Але, нарешті (1524), рішуче розійшовся з Лютером, зайнявши в релігійних чварах нейтральну позицію, яку зберіг до кінця днів. За це він накликає на себе звинувачення у зраді справі віри і глузування, як з боку католиків, так і протестантів. У позиції Еразма згодом вбачали тільки нерішучість і брак сміливості. Безсумнівно, особисті якості Еразма, на які наклали відбиток умови його народження і обставинижиття (Пляма "бастарда", становище майже швидкого ченця і поневіряння по чужих країнах певною мірою визначили його дипломатичну обережність), зіграли тут відому роль.

Еразм був красномовним пропагандистом гуманістичного ідеалу людяності і справедливості. Як і його великі сучасники Т. Мор і Ф.Рабле, він вважав, що мати Природа створила людину доброю, наділивши її благородними поривами, здатністю сіяти світле і прекрасне. Прагнення до гармонійного розвитку особистості привело цих гуманістів до переконання, що війна, велике лихо, повинна зникнути з лиця землі. Переконаним ворогом війни був Еразм. Війна, на його думку, явище протиприродне, потворне, суперечне етиці. Еразмові заклики до миру, засудження війни як злочину проти людства знайшли яскравий вираз у творі.

Для написання блазенського панегірика на честь Глупоти Еразм мав, як сам зазначає в передмові до твору, прототипи в античній літературі, яка знала пародії на героїчний епос, трактування поважних тем у зниженому тоні й, навпаки, нікчемних у серйозно-піднесеному. Так, в античні часи здобули популярність парадоксальні панегірики. Особливо близьким був авторові «Похвали Глупоті» Луціан, талановитий грецький сатирик II ст., улюблений письменник літераторів, учених і художників епохи Відродження. Він нещадно картав з позицій здорового ґлузду релігійний фанатизм, забобони, віру в чудеса, псевдофілософію, пророків-шарлатанів тощо. Також й у сучасній йому літературі Еразм міг знайти чимало матеріалу, в якому викривалися суспільні вади. Це в першу чергу «Корабель дурнів» — віршована сатира німецького письменника-гуманіста Себастьяна Бранта, видана 1494 року, в якій висміяно різноманітні прояви людської глупоти. Брантова сатира щільно перегукується з традицією німецької фольклорної сатирично-гумористичної літератури про дурнів. Гідно продовжує її лінію й Еразмова «Похвала Глупоті».

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: