О каждодневном труде и вдохновении 2 страница

Еще более показателен тот факт, что землемер уходит от Фриды к сестрам Барнабе, так как семья Барнабе — единственная в деревне, покинутая замком и самой деревней. Амалия, старшая сестра, отказалась от гнусных предложений одного из служителей замка. Последовавшее за этим проклятие навсегда лишило ее любви бога. Быть неспособной потерять свою честь ради бога — это значит стать недостойной его милости. В данном случае мы узнаем постоянную тему экзистенциалистской философии: правда противоречит морали. Следуя этой теме, Ф. Кафка описывает путь, который совершает герой от Фриды к сестрам Барнабе, путь, который ведет от доверчивой любви к обожествлению абсурда. Мысль писателя в данном случае опять смыкается с мыслью С. Кьеркегора. Неудивительно, что «рассказ Барнабе» помещен в конце книги. Последняя попытка землемера состоит в том, чтобы найти бога через его отрицание, узнать его не через категории добра и красоты, а через пустые и безобразные лица его равнодушия, несправедливости и ненависти. Этот посторонний, который добивается, чтобы замок принял его, в конце своего путешествия становится еще дальше от своей цели, ибо он изменяет самому себе, расстается с моралью, логикой, духовными истинами, стремясь войти в пустыню божественной милости 2 лишь со своей безумной надеждой. Слово «надежда» здесь выглядит смешным. Но чем трагичнее условия, выдвигаемые Ф. Кафкой, тем более суровой и вызывающей становится эта надежда. Чем абсурднее «Процесс», тем более волнующим и неправомерным представляется восторженный «скачок» «Замка». Мы вновь находим здесь в чистом виде парадокс экзистенциальной мысли таким, как его выражает, например, С. Кьеркегор: «Нужно убить земную надежду, только тогда можно спастись с помощью надежды истинной»3. Применительно к Ф. Кафке это можно перевести так: «Нужно написать «Процесс», чтобы начать писать «Замок».

Большинство писавших о Ф. Кафке определили его творчество как приводящий в отчаяние крик, когда человеку не осталось никакого прибежища. Но эта точка зрения, по-моему, требует пересмотра. Существуют разные надежды. Так, оптимистическое творчество Анри Бордо представляется мне совершенно лишенным надежды, так как у А. Бордо чувства людей не встречают никаких препятствий. Мысль А. Мальро всегда сохраняет бодрость. Но в обоих случаях речь идет о разных надеждах и безнадежностях. Я вижу, что само абсурдное произведение может вести к неточности, которой я хочу избежать. Произведение, бывшее лишь бесконечным повторением бесплодных усилий, становится колыбелью иллюзий. Оно объясняет надежду и придает ей форму. Автор уже не может расстаться со своим творением, которое не является больше трагической игрой, каковой оно должно было быть. Оно придает смысл жизни автора.

Примечательно, что у писателей-экзистенциалистов (например, у С. Кьеркегора или Л. Шестова) произведения, подобные романам Ф. Кафки, то есть целиком ориентированные на абсурд и его последствия, приходят в конце концов к такому же громкому зову надежды. Они вбирают в себя бога, который их пожирает. Надежда проникает через покорность, ибо абсурдность человеческого существования все больше убеждает их в сверхъестественной реальности. Если дорога человеческой жизни ведет к богу, значит есть выход. В упорстве, с каким герои С. Кьеркегора, Л. Шестова или Ф. Кафки повторяют свои маршруты, есть особая гарантия уверенности в этом 4.

Ф. Кафка отказывает своему богу в моральном величии, проницательности, доброте, но лишь для того, чтобы с новой силой броситься в его объятия. Абсурд признан, принят, человек подчиняется ему, и с этого момента мы знаем, что это больше не абсурд. В рамках человеческого существования есть ли большая надежда, чем та, которая позволяет избежать этого существования? Таким образом, я считаю, что экзистенциальная мысль, вопреки расхожему мнению, замешана на той безмерной надежде, которая с возникновением раннего христианства и вестью о рождении младенца — Христа — перевернула древний мир. Но в «скачке», который характеризует любую экзистенциальную мысль, в упорном разделении безграничной божественной природы ясно виден знак самоотрицания. Мы видим лишь гордость, которая уступает свои позиции, чтобы спастись. Это отступление представляется плодотворным и не уменьшает моральной ценности гордости, даже объявляя ее бесплодной, ибо правда также, что следует уже из ее определения, бесплодна. Как и все очевидности в мире, где все является данностью и ничто не объясняется, плодотворность любой ценности или философии — это понятие, лишенное смысла.

Здесь, во всяком случае, мы видим, в какую мыслительную традицию вписывается произведение Ф. Кафки. Было бы в самом деле неверно считать прямой ту линию, которая ведет от «Процесса» к «Замку». Йозеф К... и землемер К... — это лишь два полюса, которые притягивают Ф. Кафку 5. Пользуясь словами Ф. Кафки, я могу сказать, что его произведение, возможно, не абсурдно но это не мешает нам увидеть его величие и универсальность. Об этих качествах произведений Ф. Кафки можно говорить потому что автор смог показать с таким размахом каждодневный переход от надежды к тоске и от безнадежной мудрости к добровольному ослеплению. Его произведение универсально (в действительности абсурдное произведение не универсально) в той мере, в какой в нем фигурирует образ человека, отдалившегося от людей, черпающего в противоречиях мира поводы для веры и надежды в той безнадежности, когда жизнь предстает как пугающая азбука смерти. Его произведение универсально, ибо оно создано в результате божественного вдохновения. Как и во всех религиях, человек в нем освобожден от груза собственной жизни. Я признаю эту универсальность и восхищаюсь ею, но я ищу не то, что универсально, а лишь то, что правдиво. Эти две категории могут не совпадать.

Легче понять такой способ видения, если сказать, что по-настоящему обезнадеживающая мысль определяется именно через противоположные критерии и трагическое произведение становится таковым, когда мы лишаем счастливого человека надежды. Чем увлекательнее и полнее жизнь, тем абсурднее мысль ее потерять. Может быть, в этом секрет особой сухости и бесплодности творчества Ницше. В данном круге идей он, возможно, единственный писатель, который сделал крайние выводы из эстетики абсурда, ведь в его последнем послании, написанном с покоряющей ясностью, содержится упорное отрицание любого сверхъестественного утешения.

В рамках данного эссе сказанного было бы вполне достаточно, чтобы выявить значительность творчества Ф. Кафки, переносящего нас к границам человеческой мысли. В его произведениях все является существенным. Они ставят проблему абсурда во всей ее полноте. Если мы сопоставим выводы с положениями, сформулированными в начале статьи, то увидим глубину формы романа «Замок», его тайный смысл, естественность фона, на котором К... совершает свои горделивые поиски, и поймем, как огромно величие этого произведения. Если ностальгия — это признак человеческого, то никто, возможно, не изобразил так рельефно этот призрак сожаления, в то же время в романе нет того особого величия, которого требует абсурдное произведение. Ведь если свойство искусства состоит в том, чтобы соединять общее с частным, преходящую вечность капли воды с игрой ее цвета, то правильно судить о величин писателя абсурда мы сможем по тому отклонению, которое он смог ввести между этими двумя мирами. Его секрет в том, чтобы найти точку, в которой они смыкаются при самом большом расхождении.

По правде говоря, место человека в этом мире чистые сердца сумеют определить сразу. Фауст и Дон Кихот являются выдающимися созданиями искусства благодаря величию их деяний. Однако обязательно наступает момент, когда разум начинает отрицать истинность их поступков. Тогда судьбы героев воспринимаются не трагически, а лишь серьезно. В этот момент человек начинает различать надежду, хотя это и не его задача. Его цель — не слушать отговорок, что я и нахожу в конце знаменитого процесса, который Ф. Кафка возбуждает против всей вселенной. Приговор, который он выносит в конце книги, оправдывает этот отвратительный мир, где даже кроты смеют надеяться 6.

ПРИМЕЧАНИЯ

1 В романе «Замок», вероятно, имеются в виду «развлечения» в паскалевском смысле слова. Они персонифицированы в виде помощников, которые отвлекают К... от его заботы. Если Фрида становится в конце концов любовницей одного из них, то только потому, что она предпочитает подделку правде, а спокойную жизнь — разделенной тревоге.

2 Это справедливо лишь для незаконченной версии «Замка», которую вам оставил Ф. Кафка, но сомнительно, чтобы писатель разорвал в последних главах единство тона своего романа.

3 «Чистота сердца».

4 Единственный персонаж в «Замке», совершенно лишенный надежды, — это Амалия. Именно ей землемер противопоставлен с наибольшей силой.

5 Мысль Ф. Кафки можно сравнить с рассуждением на ту же тему в «Исправительной колонии»: «Виновность» (имеется в виду человека) всегда определенна», а в романе «Замок» (доклад Момуса) мы читаем: «Виновность землемера К... трудно установить».

6 Все сказанное выше — это, конечно, лишь толкование творчества Ф. Кафки. Но справедливо добавить, что ничто не мешает рассматривать это эссе под чисто эстетическим углом зрения. Например, в своем замечательном предисловии к «Процессу» Б. Гретуизен ограничивается тем (и поступает, конечно, разумнее меня), что следует за болезненным воображением того, кого он называет «разбуженный спящий». Достоинством этого предисловия является то, что оно лишь выдвигает предположения и ничего не утверждает.

Запитання:

1. А.Камю твердить, що характерна ознака стилю роману Ф.Кафки – природність. Якими епізодами можна підтвердити такі висновки дослідника?

2. Яким чином у романі “Процес” проявляється абсурдизм?

3. Хто, на думку А.Камю, є абсурдним героєм?

4. Вкажіть спільні аспекти романів “Процес” і “Замок”.

ІV. КОМПЛЕКСИ ЗАВДАНЬ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

На самостійну роботу виносяться такі художні твори і проблеми:

1. Мотиви лірики “Квіти зла” Ш.Бодлера.

2. Роман “У пошуках втраченого часу” М.Пруста (“На Сваннову сторону”). Специфіка наративу.

3. Неоромантичні тенденції М.Метерлінка в драмі-феєрії “Синій птах”.

4. “Театр смерті” М.Метерлінка: символістський код драми “Там, всередині”.

5. Трагіфарс “Мораль пані Дульської” Г.Запольської: з погляду феміністичної критики.

6. Гендерна проблематика драми “Товариші” А.Стріндберга.

Методика проведення самостійної роботи:

1. Прочитати відповідні тексти, провести їх аналіз та інтерпретацію шляхом “повільного читання”.

2. Звернути увагу на художній світ твору:

- суб’єктну організацію тексту; композицію та архітектоніку (оповідь, діалог, медитація); виявити суб’єкт мовлення, “голос”;

- об’єктну організацію твору (сюжет, фабула, епізоди); фокус художнього повідомлення; форми простору і часу.

3. Функція оповідача у прозовому тексті.

4. Виявити джерела інспірації тексту: інтертекстуальність, цитати, алюзії, ремінісценції.

5. Структури і функції монологів.

6. Структури і функції діалогів.

7. Персонаж, герой, ліричний суб’єкт і авторська позиція.

Теоретичні джерела (допомога в аналізі):

1. Бахтин М.М. Автор и герой: К философским основам гуманитарных наук. СПб., 2000.

2. Болотова Н.С. Филологический анализ текста. Томск, 2000.

3. Гиршман М.М. Литературное произведение: Теория и практика анализа. М., 1991.

4. Есин А.Б. Принципы и приемы анализа литературного произведения. Учеб.пособие. М., 1998.

5. Долинин К.А. Интерпретация текста. М., 1985.

6. Лотман М.Ю. Анализ художественного текста. М., 1972.

7. Лотман М.Ю. Структура художественного текста. М., 1970.

8. Лукин В.А. Художественный текст: Основы лингвистической теории. Аналитический минимум. М., 2005.

9. Николина Н.А. Филологический анализ текста. М., 2003.

10. Успенский Б.А. Поэтика композиции. СПб., 2000.

11. Шанский Н.М., Махмудов Ш.А. Филологический анализ. СПб., 1999.

Форми контролю:

- твір №1: письмова відповідь на поставлені запитання під час практичного заняття №2;

- твір №2: підготуватися до дискусійного обговорення в рамках Клубу читача;

- твір №3: написати театральну рецензію на переглянутий художній фільм за мотивами драми;

- твір №4: обґрунтувати власні враження від прочитаної драми під час колоквіуму;

- твір №5: підготуватися до дискусійного обговорення в рамках Клубу читача;

- твір №6: письмова відповідь на поставлені запитання під час практичного заняття №4.

V. СЛОВНИК КЛЮЧОВИХ ТЕРМІНІВ

Волюнтаризм - прояв волі як особливої надприродної сили, протилежність раціо, ірраціональність, першооснова усього сущого. Як філософський напрям В. оформив А.Шопенгауер (трактат “Світ як воля і уявлення”, 1819). Основні тези: 1) людина є рабом волі, котра створила її інтелект з метою пізнання світу, виживання; 2) людина завжди служить волі, а не розуму; 3) воля змушує людину жити, яким би безглуздим не здавалося її існування”. “Воля до влади”(1906) – основний вклад Ф.Ніцше у філософію волюнтаризму у вигляді афоризмів. Філософ зводить інстинкт, емоції, інтелект людини до єдиної основи – воля до влади. Панування над собою вище, аніж влада над іншими. Однак увесь космос, на думку Ф.Ніцше, - це боротьба “квантів влади”, кожен з яких прагне панувати над іншими, бажає бути центром усього світу.

Екзистенціалізм – філософія існування. Термін увів К.Ясперс, обґрунтував Ж.-П.Сартр у трактаті “Екзистенціалізм – це гуманізм”. Основна категорія – екзистенція (О.Ф.Больнов:“...мыслительное выражение совершенно определённого решающего переживания в человеке, которое выделяется из всех моментов неопределенности и нерешительности остальной жизни характером неоспоримой окончательной отрешенности”). Людина усвідомлює себе як екзистенцію у граничних ситуаціях (наприклад, страху, смерті), в результаті чого світ стає близьким, інтимним, усе дріб’язкове відступає і виявляється власне екзистенція.

Інтерперсональна комунікація – психолінгвістична теорія про спілкування людей на особистому рівні адресата (одержувач повідомлення) і адресанта (той, хто повідомляє). Найбільш поширена функція спілкування імперативна: прямий наказ, опосередкований вплив (маніпуляція), переконання (застереження, обман, заклик до обов’язку). Жести, міміка, контакт, постави, - всі ці тілесні прояви можуть заміняти вербальне спілкування або служити в якості контексту, який дозволяє зрозуміти зміст повідомлення.

Інтуїтивізм – філософське вчення, якевизнає інтуїцію найбільш адекватним інструментом пізнання світу. А.Бергсон протиставляв інтуїцію інтелекту. Основні тези бергсонівського інтуїтивізму: 1) інтелект створює абстраговані поняття, але не може охопити життя у всій його органічності та універсальності; 2) інтуїція відтворює реальність, котра, будучи, безпосереднім проживанням речі, входить у її “інтимну сутність”. Інтуїція скеровує увагу на свідомість, власне психічне життя. Безперервна мінливість станів піддається тільки самоспостереженню.

Модернізм – сукупність художніх напрямів та стилів у мистецтві другої половини ХІХ – першої половини ХХ ст., котрі розривали сув’язь чи принаймні проголошували розрив із класичною традицією. Літературні твори модерністи базували на інтерпретаціях сучасних філософських, психологічних, історичних концепцій з метою якнайглибшого проникання у внутрішній світ персонажа, його свідомого і несвідомого рівнів, виявлення механізмів пам’яті, вражень, асоціацій (стиль “потоку свідомості”).

Натуралізм – течія у філософії (О.Конт, Ч.Дарвін) та мистецтві (І.Тен, Е.Золя). Теорію натуралізму в літературі обґрунтував Е.Золя (“Експериментальний роман”, “Натуралізм в театрі”) на підставі таких понять як: факт, протокол події, фотографія особи, документалізм, соціальна дно. Письменники-натуралісти обумовлювали вчинки персонажа фізіологією, генетичною спадковістю і соціальним середовищем.

Песимізм – негативне сприймання світу, похмурий світогляд, оформлений А.Шопенгауером на основі волюнтаризму. У трактаті “Світ як воля і уявлення” показав взаємозалежність зла і страждання: “Наш світ і люди в ньому – це породження сліпої ненаситної волі, котра заради своєї гри прирікає людину на страждання”.

Психоаналіз – теорія психотерапевта З.Фройда (“Тлумачення сновидінь”, “Я і Воно”), що складається з таких частин: свідомий і несвідомий рівень психіки людини, структурна модель психіки (Воно – Я – Над-Я); лібідо (енергія сексуального інстинкту); захисні механізми (зокрема, витіснення, сублімація); сновидіння.

Символізм – найбільш поширений напрям у мистецтві, який функціонує, починаючи від найдавнішої до сучасної епохи; притаманний песимістичний світогляд. Символісти розвивали теорію символу – видимого знаку невидимої сутності. Звідси містицизм, ідеалізм, протиставлення світу речей і світу ідей.

Синестезія – феномен у культурі, що проявляється одночасним сприйманням кількох відчуттів (кольору і звуку, кольору і запаху). Феномен найбільше проявився у музиці, живописі і ліриці на рубежі ХІХ – початку ХХ ст. Теоретично обґрунтовував французький психолог Т.Рібо.У літературі синестезія розуміється як побудова художнього світу на основі образного нашарування кількох відчуттів за принципом асоціативності.

Футуризм - авангардний рух у культурі на початку ХХ ст., літературний стиль, якого основними способами досягнути новизни були деструкція слова і епатаж. Засновник футуризму - італійський поет Ф.Марінетті. Серед постулатів його “Маніфесту футуризму” (1909) найбільш прозірливим виявився такий: “Ми хочемо оспівувати людину біля керма машини, котра метає спис свого духу над Землею, по її орбіті”. А теорія Ейнштейна проглядає у наступному постулаті: “Час і Простір вмерли вчора. Ми уже живемо в абсолюті, тому що ми створили вічну всюдисущу швидкість”.

VІІІ (ЗИМОВИЙ) ТРИМЕСТР

VІ. ЗАГАЛЬНІ НАПРЯМИ ВИВЧЕННЯ МАТЕРІАЛУ

6.1 Анотації лекцій

Тема 1: Період пізнього модернізму і зародження постмодернізму; фройдизм і “глибинна психологія” К.Юнга як чинники творення нової естетики. “Тлумачення сновидінь”(1900) З.Фройда і сюрреалізм. Стиль “потоку свідомості” Дж.Джойса. Аналіз структури і проблематики його роману “Улісс”. Радикальний вплив роману на розвиток новітньої європейської літератури. Редукування фабули, внутрішні монологи, симультанність просторових і часових планів, змішування типів нарації. Метод психологічного “осторонення” у творчості В.Набокова. Головна проблематика прози письменника. Аналіз роману “Пнін”. Образ російського емігранта (елементи автобіографізму, специфіка ментальності діаспори).

Тема 2: Вершинні досягнення лірики ХХ століття. Творчість Р-М.Рільке (особливість ліризації, містицизм). Загальний огляд збірок поета. Творчість Ф.-Г.Лорки. Головні мотиви, характерні образи та ідеї (Іспанія як образна домінанта), версифікація. Загальний огляд збірок поета.

Тема 3: Огляд західноєвропейської драматургії. Реформаторство Б.Брехта: епізація драми; проблематика драми “Кар’єра Артуро Уї”, політичний підтекст сюжету; мілітарна проблематика драми “Матінка Кураж”.

Тема 4: Театр абсурду. Творчість С.Беккета: песимістичний погляд автора на сучасну цивілізацію, деструкція традиційної форми драми; аналіз специфіки діалогу в драмі “Чекаючи на Годо”; “трагічні ляльки”. Сюррелістична драматургія Е.Йонеско. “Носороги” як класичний зразок новітньої західноєвропейської драми, гротеск і абсурдистський гумор. Аналіз драми “Урок” Е.Йонеско: демаскування безсенсовності і автоматизму сучасного життя. Трансформація античних мотивів у творчості Ж.Ануя. Філософія екзистенціалізму в трагедії А.Камю “Калігула”.

Тема 5: Творчість Ж.-П. Сартра. Теорія естетики екзистенціалізму у філософських трактатах Ж.-П.Сартра. Аналіз проблематики роману “Нудота”. Сартрівські поняття свободи і об’єктивного часу.

Тема 6: Антиутопія в літературі ХХ ст.: проблеми жанру, художньої реалізації. Інтелектуалізм – основа роману: Г.Гессе “Гра в бісер”; антиутопія Касталії; композиція твору. Аналіз проблематики роману Дж. Оруелла “1984”, поняття симулякра любові, праці, свободи в тоталітарному суспільстві.

Тема 7: Жанр наукової фантастики і проблеми моралі. Марсіада в західноєвропейській літературі ХХ ст. Аналіз композиції і сюжету роману С.Лема “Соляріс”.

Тема 8: Магічний реалізм в латиноамериканській літературі (творчість Г.Маркеса, Х.Борхеса,). Міфологічний погляд на сучасну людину (аналіз роману Г.Маркеса “Сто років самотності”). Бібліотека і книжні ремінісценції у творчості Х.Боргеса, містицизм в оповіданні “Алеф”.

6.2 Навчальні джерела

Підручники і посібники:

1. Зарубежная литература ХХ века: Учебник / Под ред. Л.Г.Андреева.- М.: “Высшая школа”.- 2003.

2. Зарубежная литература ХХ века: Практикум / 4-е изд. М., 2004.

3. Левчук Л. Західноєвропейська естетика ХХ століття: Навч.посібник. - К.: Либідь. - 1997. – 224 с.

4. Лошакова Т. В., Лошаков А. Г. Зарубежная литература ХХ века (1940-1990-е годы): практикум. Учебное пособие.- М.: Наука. - 2010.- 328 с.

5. Михальская Н.П. Дудова Л.П. Зарубежная литература ХХ века: Практикум.- 2-е изд.-М.:Флинта.- 2003.- 416 с.

6. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / Під ред.М.Зубрицької. – Львів: Літопис, 1996. – 633 с.

7. Зарубежные писатели: В 2 ч. М., 2003.

8. Зборовська Н. Психоаналіз і літературознавство. – К.: Академвидав.- 2003.- 390 с. Розділ 1, 2, 3, 4.- С.7-186.

Наукові джерела:

9. Камю А. Бунтующий человек.- Минск, 1998.

10. Карельский А.В. От героя к человеку. Два века западноевропейской литературы.- М., 1990. – 290 с.

11. Сартр Ж.-П. Що таке література? http://slovoidelo.narod.ru/neomarxism/sartre/what/what.htm

12. Сартр Ж.-П. Екзистенціалізм – це гуманізм http://scepsis.ru/library/id_545

13. Эсслин М. Театр абсурда / Пер. с англ. Г. Коваленко. — СПб.: Балтийские сезоны, 2010. – 380 с.

14. Березина Г. А. Герман Гессе. - Л., 1976.- 357 с.

15. Марков Сергей. Блудницы и диктаторы Габриеля Гарсия Маркеса.- М.: «Вече».- 2012. – 420 с.

16. Грифцов Б. Психология писателя. - М., 1988.

17. Зенкин С. Человек в осаде (Сартр) // Лит. Обозр.-1990.-№ 3.

18. Бачелис Т. Воспоминания о Сартре // Совр. драматургия.-1989.-№ 6.

19. Скуратівський В. Французька драма в нашому столітті // Французька п’єса в ХХ столітті.-К., 1993.

20. Андреев Л. Г. Жан-Поль Сартр. Свободное сознание и ХХ век. М., 1994, 2004.

21. Ерофеев В. В. Жан-Поль Сартр // Французская литература. 1945–1990. М., 1995. С. 70–86.

22. Юровская Э. П. Жан-Поль Сартр. Жизнь — философия — творчество. СПб., 2006.

23. Барт Р. Семиотика. - М., 1983. С. 306–349.

24. Долгов К. М. От Кьеркегора до Камю: Философия. Эстетика. Культура.- М., 1990.

25. Фокин С. Альбер Камю. Роман. Философия. Жизнь.- СПб.- 1999.

26. Луков Вл. А. Драма Альбера Камю «Калигула» / Зарубежная литература ХХ века: Практикум / 4-е изд. М., 2004. С. 297–313.

27. Білоцерківець Н. Воскресіння Калігули // Всесвіт.-1988.-№7.

28. Фрадкин И. Творческий путь Брехта-драматурга / Бертольт Брехт. Театр. Пьесы. Статьи. В пяти томах. Т. 1.- М.: Искусство, 1963.

29. Алексеева Мария. Гнуть Брехта в любую сторону? Театральна рецензія http://scepsis.ru/library/id_2581.html

30. Есть ли будущее у театра абсурда? // Театр абсурда. Сб. статей и публикаций. СПб., 2005.

31. Розовский М. Г. Изобретение театра. — М.: АСТ, 2010. — 565 с.

32. Діброва В. Шляхи театрального авангарду: Е.Йонеску // Всесвіт.-1988.-№ 10.

33. Фромм Эрих. Комментарий к роману Дж.Оруэлла “1984” http://avtonom.org/old/lib/theory/fromm/1984.html

Електронні ресурси

1. Сайт З.Фройда http://www.psychoanalyse.ru/biblio/bibliofreud.html

2. Сайт текстів і послідовників К.-Г.Юнга http://jungland.ru/

3. Сайт французької літератури http://modfrancelit.ru/

4. Сайт творів Ф.-Г.Лорки http://www.lib.ru/POEZIQ/LORKA/

5. Сайт міжнародного товариства М.-Р.Рільке http://www.rilke.ch/

6. Сайт біографії і творчості Б.Брехта http://www.bildungsserver.de/Bertolt-Brecht-1898-1956--4203.html

7. Сайт лауреатів Нобелівської премії з літератури http://noblit.ru/

8. Сайт біографії і творчості Е.Йонеско http://www.ionesco.ru/ [російський]

9. Сайт біографії і творчості Е.Йонеско http://www.ionesco.org/ [західно європейський]

10. Сайт біографії, творчості, художньої галереї Г.Гессе http://www.hesse.ru/

11. Музей Г.Гессе http://www.hermann-hesse-hoeri-museum.de/

12. Сайт Дж.Оруелла http://www.orwell.ru/index_ru

13. Сторінка Дж.Оруелла на сайті http://krotov.info/libr_min/15_o/orv/el_000.html

14. Сайт біографії і творчості С.Лема http://lem.pl/ [польський]

15. Сайт біографії і творчості С.Лема http://www.stanislawlem.ru/ [російський]

16. Сайт наукової фантастики і фентезі http://fantlab.ru/

17. Сайт біографії і творчості Г.Маркеса http://www.marquez-lib.ru/

18. Сайт друзів Х.Л.Боргеса http://amigos-de-borges.net/site/english/main/

19. Сайт присвячений творчості Х.Л.Боргеса http://www.themodernword.com/borges/

20.Центр досліджень творчості Х.Л.Боргеса http://www.borges.pitt.edu/english.php

VІІ. ТЕМАТИКА ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ

7.1 Практичне заняття №1

Тема: Містичні мотиви у творчості Р.-М. Рільке.

План

1. Стиль “потоку свідомості” Дж.Джойса, аналіз вказаних розділів з роману “Улісс” (письмова робота).

2. Погляд Р.-М.Рільке на мистецтво, аналіз есе “Про мистецтво”.

3. Релігійні оповідки збірки “Історії про Господа Бога” (2 оповіді на вибір): образ оповідача, містичні настрої персонажів

4. Медитативна лірика, жанр елегії.

5. Композиція збірки “Часослов”.

6. Аналіз вибраної поезії із “Книги про життя монахів”.

7. Аналіз вибраної поезії із “Книги про паломництво”.

8. Аналіз вибраної поезії із “Книги про злидні і смерть”.

Ключові терміни: “потік свідомості”, медитація, містика

Література

1. Стус В. Переклади поезій Р.-М. Рільке

2. Зуєвський О. Поезії. Переклади.-К.: “Дніпро”.- 1992.- С.344-350.

3. Р.-М.Рільке Об искусстве http://www.skyart.com/rilke/prose/about_art/about_art04.htm

4. Р-М.Рільке. Історії про Господа Бога http://www.sky-art.com/rilke/prose/tales/tales_1_ru.htm

5. Р-М.Рільке. Часослов http://www.sky-art.com/rilke/poetry/prayer_book/prayer_book_1_ru.htm

6. Ман де Поль. Аллегории чтения. Фигуральный язык Руссо, Ницше, Рильке и Пруста (підрозділ “Тропи Рільке”) – в додатку.

7. Сайт міжнародного товариства М.-Р.Рільке http://www.rilke.ch/

7.2 Практичне заняття №2

Тема: Філософсько-літературний екзистенціалізм Ж.-П.Сартра.

План

1. Творчість В.Набокова, аналіз роману “Захист Лужина” (письмова відповідь)

2. Основні категорії філософії екзистенціалізму.

3. На основі статті Ж.-П. Сартра “Екзистенціалізм – це гуманізм” пояснити тезу: “Людина – це перша за все проект”.

4. Динаміка розгортання сюжету роману “Нудота”.

5. Аналіз Антуана Рокантена в контексті категорій екзистенціалізму: “тривога”, “закинутість”, “відчай”.

6. Стильові прийоми опису екзистенційних станів персонажа.

Ключові терміни: екзистенційна категорія тривоги, покинутості, відчаю

Література

1. Сартр Ж.-П. Екзистенціалізм – це гуманізм http://scepsis.ru/library/id_545.

2. Сартр Ж.-П. Нудота http://www.e-reading-lib.org/

3. Ерофеев Виктор. Проза Сартра http://samlib.ru/v/victor_v_e/proza_sartra.shtml

4. Камю А. Абсурдное творчество. Философия и роман http://www.i-u.ru/biblio/archive/kamu_abstvor/

5. Андреев Л. Г. Жан-Поль Сартр. Свободное сознание и ХХ век. М., 1994, 2004.

6. Альбер Камю. Абсурдна творчість. Філософія і роман – в додатку

7.3 Практичне заняття №3

Тема: Театр “мовчазного абсурду” С.Беккета.

План

1. Театральна реформа Б.Брехта, лірика Ф.-Г.Лорки (письмова відповідь)

2. Песимістичний погляд С.Беккета на сучасну цивілізацію.

3. Деструкція традиційної форми драми.

4. Комедія Оноре де Бальзака “Меркаде” (“Ділок”) як інспірація драми С.Беккета “Чекаючи на Годо”.

5. Образ Годо в комедії епохи позитивізму і абсурдистській драмі епохи постмодерну.

6. Аналіз специфіки діалогу в драмі “Чекаючи на Годо”.

Ключові терміни: абсурд, абсурдизм

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: