Література кінця XVIII

Початку XX ст.

Іван Котляревський

Енеїд

Літературний рід: ліро-епос.

Жанр: бурлескно-травестійна поема.

Тема: глузливе зображення панівного класу України XVIII ст. з йо­го паразитизмом, жорстокістю, хабарництвом, пияцтвом, соціальною й моральною нікчемністю.

Головна ідея: утвердження безсмертності українського народу, його ментальності, культури, мови, волелюбного духу; засудження жорсто­кості панів, морального звиродніння, хабарництва чиновників.

Головні герої: Еней, його батько Анхіз і мати Венера; друзі-троянці Низ та Евріал; верховний бог Зевс, бог-покровитель торгівлі Меркурій, бог вітрів Еол, бог моря Нептун; богиня шлюбу Юнона; цариця Дідона, пророчиця Сивілла, цариця Цирцея; цар Латин, його дружина Амата й дочка Лавінія; цар рутульців Турн.

Сюжет: подорож Енея після загибелі Трої — утручання бога вітрів Еола й бога моря Нептуна в мандрівку троянців — знайомство з Дідо-ною — кохання, розлука й самогубство Дідони — гостювання Енея на Си-цилії в Ацеста — життя богів на Олімпі — пожежа на троянському флоті — сон Енея (батько кличе сина навідати його в пеклі) — подорож Енея із Си-віллою в пекло — зустріч Енея з батьком у пеклі — острів злої цариці Цир-цеї — земля царя Латина — перипетії з Енеєм через Лавінію, заручену з ру-тульським царем Турном (причина початку війни) — війна троянців із ру-тульцями — героїчний подвиг Низа й Евріала — Зевсова заборона втруча­тися богам у земні справи — двобій Енея з Турном і перемога Енея.

Про твір: у поемі І. Котляревського «Енеїда» відображена українська дійсність XVIII ст. з її побутом, звичаями, обрядами, традиціями, з її істо­рією, через що цей твір витримав випробування часом. На сюжетній ос­нові поеми Вергілія Котляревський майстерно розвинув нову тему, пока­завши життя й побут різних суспільних верств українського народу, у то­му числі й простого люду, чого раніше не було в українській літературі.

Явно помітні в поемі натяки на українську історію. Письменник смі­ливо натякає на царювання Катерини II, використовуючи алегоричний образ Цирцеї, яка живе на острові, ця «люта чарівний^ //1 дуже злая до людей». Є і натяк на запровадження кріпацтва в Україні та його трагіч­ні наслідки для народу: «Пропали всі ми з головами… // Пропали! Як Сір­ко в базарі,//Готовте шиї до ярма». Це твір про славну козацьку старо­вину, тут згадуються часи Сагайдачного, Дорошенка, Залізняка, Запо­розька Січ, а Еней і його троянське військо — це не хто інші, як запорож­ці зі своїм кошовим. З узагальненим образом козацтва тісно пов’язана тема захисту Вітчизни, громадянської підпорядкованості особистих ін­тересів загальнонародним. На те, що йдеться про Україну, натякають власні назви: імена (Терешко, Охрім, Лесько, Панько), прізвища, назви населених пунктів, адміністративні та географічні назви (Переяслав, Опішня, Решетилівка, Полтава)…

Поема І. Котляревського — це невичерпне джерело соціальних і мо­рально-етичних проблем, які порушує автор і в оригінальній, цікавій формі доносить до читача. Він возвеличує всілякі людські чесноти й таврує суспільні недоліки й аморальні вчинки людей. Здається, немає такої вади, про яку не йшлося б у поемі з глузуванням або саркастичним засудженням. В «Енеїді» письменник порушує такі соціальні проблеми:

захист рідної землі від ворогів;

почуття громадянського обов’язку;

соціальна нерівність;

моральна нікчемність панства, чиновників, повна байдужість до інтересів і потреб народу;

розгульний спосіб життя панів;

паразитичне існування можновладців;

засудження негативних суспільних явищ: хабарництва чиновни­ків, злодійства, інтриганства, підлабузництва, здирництва, пихатості, безкультур’я, кругової поруки, зловживання службовим становищем.

Серед морально-етичних проблем можна визначити такі:

виховання дітей;

утвердження людських чеснот: добропорядності, поваги до бать­ків, кохання, вірності, виховання дітей на засадах народної моралі;

таврування людських вад: брехливості, лінощів, зрадливості, не­хтування християнською мораллю.

Письменник утверджує народну мораль у дусі просвітительства че­рез моральні критерії суспільних явищ і повчання.

Іван Котляревський пишається героїчною історією України, ідеалі­зує часи гетьманства, підносить ідею безсмертя українського народу, йо­го історії, самобутності української нації, утвердження української мо­ви, живучості народних традицій, свободолюбства, прагнення до неза­лежності, оспівує героїчне минуле України.

Наталка Полтавка

Літературний рід: драма.

Жанр: соціально-побутова драма (за визначенням автора — малоро­сійська опера).

Тема: зображення життя й побуту українських селян на початку XIX ст.; вірність у коханні людей з народу.

Головна ідея: оспівування духовної величі людини з народу.

Дійові особи: стара вдова Горпина Терпилиха, її дочка Наталка; дале­кий родич Терпилихи Микола, коханий Наталки Петро; возний Тетер-ваковський, виборний Макогоненко.

Сюжет

І дія. Возний освідчується Наталці в коханні, вона йому відмов­ляє — возний просить виборного допомогти йому в «сердечному ділі» — Терпилиха докоряє Наталці за те, що вона відмовляє всім женихам — Наталка обіцяє дати згоду на одруження першому-ліпшому хлопцеві, який прийде її сватати, знаючи, що женихи„яким вона відмовила, і воз­ний уже не прийдуть свататися — Наталка помилилася: у цей же вечір виборний прийшов до Терпилихи, щоб допомогти в «сердечному ділі» возному — виборний умовляє Наталку послухати матір, яка мріє, щоб її донька жила в достатку.

II дія. Микола й Петро відразу ж після знайомства заприятелюва­ли—з хати Терпилихи виходять після сватання возний і виборний — від Миколи Петро дізнається, що возний засватав його кохану — Мико­ла вирішує допомогти Петрові, іде до Наталки й розповідає їй про по­вернення Петра — Терпилиха дуже засмучується — Петро віддає зароб­лені гроші Наталці, щоб їй ніколи не дорікнув возний — приголомше­ний вчинком хлопця, возний бере за руки Наталку та її коханого й про­сить Терпилиху благословити їх.

Про твір: за свідченням сучасників І. Котляревського, письменник використав для сюжету п’єси реальний факт, який мав місце в ті часи. Саме правдивим відтворенням життя українського селянства, побуту народу, прагнень і настроїв героїв, широким використанням фольклору, гумористичним і сатиричним забарвленням сцен «Наталка Полтавка» приваблива й безсмертна.

За жанром «Наталка Полтавка» — соціально-побутова драма, гли­боко національна характерами й естетичною формою. Іван Котлярев­ський визначає жанр як «опера малоросійська у двох діях», що передба­чає багато музики, пісень. До пісень одразу була написана музика. Усьо­го в тексті двадцять дві пісні (занумеровано 19) — арії, дуети, тріо, хор — як фольклорного походження («Віють вітри, віють буйні», «У сусіда ха­та біла»), так і літературного («Всякому городу — нрав і права», «Сонце низенько»).

Музику до «Наталки Полтавки» написало чимало композиторів. На жаль, ім’я першого композитора невідоме. У 1890 р. М. Лисенко поклав твір на музику, і його опера «Наталка Полтавка» стала шедевром світо­вого мистецтва, класичним зразком українського оперного репертуару, яка й нині не сходить зі сцени українських професійних театрів і є їх­ньою візитівкою. Цікаво, що І. Котляревський написав авторські комен­тарі й ремарки російською мовою. Герої його розмовляють українською, винятком є возний, який говорить суржиком.

Композиція твору проста, події розгортаються плавно, природно, без зайвих сцен і картин. Це стало одним із чинників тріумфу п’єси на світовій сцені, розуміння її змісту не лише українцями.

Новаторство п’єси «Наталка Полтавка» полягає в тому, що І. Котля­ревський головну героїню — дівчину-красуню Наталку — узяв із наро­ду й показав її як ідеал молодої українки, фактично позбавленої вад. Наталка Полтавка виступає як уособлення найкращих рис української жінки, що відстоює людську гідність, бореться за своє щастя.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: