Словосполучення як синтаксична одиниця 3 страница

1. Опускає крила млявий суховій... (М. Д.-Х.). 2. Без упину, без утоми, в бурі, в громі, в льодоломі, з-під зимової кори міцно вирвавсь Дніпр старий! (Г. Ч.). 3. Завтра вийду і я на розлогі лани вогні Огнедара збирати (77. С). 4. Бриніли по обранених ярах скляні струмки, відтеплювались кручі (В. Ст.). 5. Коли ви загубили своє (розумієте?) — то шукайте, чим би заповнити старе його місце (Г. М.). 6. Мій перший вірш написаний в окопі (Л. К.). 7. Семеро одного не ждуть (Н. те.).

Вправа 17. Визначте тип підрядного зв'язку виділених словосполу­чень.

Весною чути, як і рака росте. Весна відмикає дерева й води. Ранній переліт жайворонків — на теплу весну. Доки талий сніг боки не підмочить — ведмідь з берлоги не вискочить. Сонце сні їйгь крізь дощ — на зміну погоди. Чим рясніша роса, тим жаркіший буде завтрашній день. Яскрава райдуга — до бурі. (Опце сідає в туман — чекай дощу. Яскраво горять світлячки — па гарну погоду {Народні прикмети).

Вправа 18. Із поданих парами слів утворіть словосполучення, за потре-Ои імінюючи слово й додаючи прийменники. Запишіть їх у три колонки лілежно від типу підрядного зв'язку між компонентами.

Життя, художник. Знати, життя. Збудувати, проект. Моло­ді, кияни. Визнання, майстер. Десятки, полотно. Працювати, натхненно. Надзвичайно, правдивий. Експонувати, виставка. Доброзичливого, чоловік. Задуматися, щось. Раніше, не писав. Ірити, інструменти. Тло, декорація.

Оправа 19. Виділіть прості словосполучення, визначте тип підрядно­го м'ігіку між їх компонентами.

Гостинець

У давнину слово «гостинець» мало трохи несподіване для н*Р ііійчсіімн — «торговий шлях». По такій дорозі їздили з това-

рами багаті гості — купці. У польській мові це древнє значен­ня дожило до наших днів і зараз означає «битий шлях».

Отже, спершу гостинцями називали різні товари, що прибу­ли по «гостинцях» (дорогах), далі подарунки, які привозили заїжджі гості, потім — різноманітні дари, переважно дрібниці, солодощі, ласощі (3 журналу).

Вправа 20. Із поданих речень випишіть словосполучення, утворені спо­собом узгодження. Схарактеризуйте повне і неповне узгодження.

1. Дрібний дощ леденив змучених рибалок і заступав густим туманом обрій, де світив маяк на вершині Кастелі і другий — на сході, на мисі Святого Іллі. 2. А тепер, хлопці, до Жукова острова! Риби там — о скільки! 3. Дніпро-Славута палав під сонцем парчевою ризою. 4. Тут зустрічав він красуню Джевгер, яка довго милувалася своїм віддзеркаленням, перш ніж розби­ти його, занурюючи в воду свій глек. 5. Цей лабіринт нижче від острова Базавлуку називався військовою скарбницею, бо коза­ки ховали там гармати, гроші й скарби. 6. Майдан сліз — не­вільницький ринок — кипів строкатою юрбою (З те. 3. Тулуб).

Вправа 21. Замість крапок вставте слова, які б характеризували слова, виділені у тексті. Визначте різновид підрядного зв'язку в утворених сло­восполученнях. Зіставте дібрані вами означення з авторським варіантом (жовтими, шорстку, білястий, бузковою, медово-винними, величезні, тем­но-зелені, перетинчастими, самотньою).

Зайшов серпень. Осінь покропила ліси... цятками, наче ви­терла об їх... гриву забруднений кадмієм пензель. Повітря ста­ло як кришталь, а... літній обрій ясний і прозорий.... тінню наливалися долини.... пахощами яблук і слив тягло з садів. На баштанах зазолотилися... дині, й гарбузи, і... кучі кавунів. По токах і ринку до мочі гуішлн ціпи, а вітряки і день і ніч махали... крилами, наче прочанки, що хреститься на роздоріжжі перед... чумацькою могилою (?. Тулуб).

Вправа 22. Випишіть словосполучення, утворені способом керування. Визначте їх тип (безпосереднє чи опосередковане, сильне чи слабке).

I. Сонце вставало рано-рано, як завжди влітку. Задовго до
його появи палахкотіли хмарки соковитим гарячим багрянцем.
Віяло з Дніпра свіжістю лісів та лук; пахтіло смолою, листям,
квітами й травами, і від подиху вітру розсипалися дніпровою
брижею срібні порошинки іскор. Прибита росою курява окса­
митом укривала дорогу, і в прозорому, наче вимитому повітрі
яскраво вирізьблювалося листя сріблястих тополь та осик
(3. Тулуб).

II. Була золота осінь, пишна й промениста, як завжди в
Києві. Клени й каштани відсвічували бронзою. А сонячне про­
міння, просочуючись крізь листя, ставало золоте, сліпило й п'я-

нило, як вино. Тонкими пасмами шовку плавало павутиння по-нітрим. Заплавні луки відсвічували бузком, і далекий обрій підкреслював небо холодною синьою смугою (5. Тулуб).

Вправа 23. Випишіть словосполучення, у яких залежне слово поєднане і головним зв'язком прилягання.

!. Повільно плинув час. 2. У степу опівдні пригрівало сонце. 3. Солодко й ніжно пахтіли кипариси, лаври й величезні дзво­ники, що скидались на лілеї чи то дур-зілля. 4. Тільки гучнішав гуркіт бурунів, сповіщаючи про те, що баркас невпинно набли­жається до загибелі. 5. Нур'ялі плигнув у море, коли нова хвиля кішула його до берега, рвонувся вгору, щоб не розбитися. І рап­том повиснув у повітрі. 6. Мотають головами круторогі воли, повільно переступаючи міцними ногами. Отаман іде біля пер­шої мажі і пильно оглядає степ. Не вперше веде він чумацьку палку крізь зелену пустелю, впізнаючи шлях по сонцю, по мо­гилах, балках, по річках та зорях уночі (3 те. 3. Тулуб). 7. Очі Лібанова починають здивовано бігати... (В. Соб.). 8. Усі дея­кий чає сиділи задумавшись (О. Г.).

Вправа 24. Розмежуйте слабке керування і прилягання.

Стати впоперек, вступило в поперек, різати вздовж, гуркоті­ло вздовж берега, рушати по двоє-троє, йти на веслах, розмов­ляти без упину, залишити без уваги, залучити до діла, сказати до діла, піднести до лиця, хустина до лиця, зреагувати на зло, зробити на зло, вдалася на диво, дивитися на диво, пов'язка на око, виміряти на око, розраховувати по силі, цінувати по силі.

Вправа 25. Зіставте українські й російські словосполучення. Поясніть, що спільне та відмінне у їх будові.

брати під сумнів брать под сомнение

ліквідувати прорив ликвидировать брешь

звернути вбік свернуть в сторону
найнятися за пастуха (пастухом) наняться в пастухи

заглибитися в читання углубиться в чтение

останнім часом в последнее время

о п'ятій годині в пять часов

угору річкою (по річці) вверх по реке

призначити на посаду вводить в должность

навчатися математики обучаться математике
згідно з наказом, відповідно

до наказу согласно приказу

дякувати кому благодарить кого,

дякуючи кому благодаря кому

Одні іпися блискуче одеваться с блеском

бмі а і ий на поради богат советами

Ириішчте мені простите меня

Вправа 26. Перекладіть російські словосполучення українською мо­вою. За потреби користуйтеся словником.

Бьіть у власти, сидеть у руля, отдьіхать у моря, привлечь к ответственности, склонность к фантазии, бьіть к десяти часам, прийти к ужину, одежда к празднику, свернуть в сторону, на-няться в пастухи, вовлечь в работу, порвать в клочки, щели в ладонь, в те времена, бьіть в раздражении, находиться в пяти шагах, проходить по болоту, идти по берегу, шептаться по углам, идти по ветру, пльїть по течению, стрелять по противнику, уда­рить по струнам, исследования по физике, добрьій по натуре, медик по образованию, отличньш по качеству, старший по возрасту, назьівать по имени, називать по фамилии, жениться по любви, получать по счету, по моим сведениям, по ньшеш-ним временам, смотря по погоде, украинец по происхождению, встречаться по субботам, коса по пояс, тоска по родине.

Вправа 27. Перекладіть текст українською мовою. Підкресліть слово­сполучення, в яких є розходження в керуванні та узгодженні в українській і російській мовах.

И как молодое дьіхание земли, как розовое дьіхание утра, стоят, словно в тонких подсвечниках, дрожащие маки. Где-то в зеленой бурлящей гуще огорода, или на отдельной грядке, или вдоль изумрудного клочка бураков они подставили свои румяньїе чашечки, ждут — нальет солнце своего тепла или не нальет. Подойдешь к макам, долго будешь стоять, пораженими их чистотой и непорочностью. В молодости не сравнишь их с собственной жизнью, ни своей жизни не сравнить с их цвете-нием — такое сравнение придет позже, когда зти маки тьі бу­дешь видеть уже в воспоминаниях, когда будешь стараться восстановить в памяти их утренне-росяной запах — и не смо-жешь. И представить тогда своє детство большим цветком мака, которьій только-только вьісвобождает лепестки из туго­го бутона, настораживает их, раскрепощает и вьшрямляет, представить где-то посреди огорода, в окружении вьющейся фасоли, что лезет по прутикам, заглядьівая яркими цветущими глазенками прямо тебе в душу, представить где-то на рассве-те, когда волнующееся молоко тумана течет без берегов, а в большой капле росьі, которая скопилась за ночь между лепест-ками, отражается весь только что родившийся мир, только что родившеєся утро, и дрожит в зтой капле его прохлада, и про-бегает невидимий ветерок и еще что-то такое, чему и названия не подберешь (Є. Гуцало, авторизований переклад).

Вправа 28. Контрольна робота з теми «Словосполучення». У подано­му тексті знайдіть прості словосполучення. Схарактеризуйте їх за схемою: тип словосполучення за мірою спаяності компонентів, за морфологічним вираженням головного слова, за характером синтаксичних відношень між

ЗО

компонентами. Визначте тип підрядного зв'язку між словами у слово­сполученні, схарактеризуйте узгодження і керування.

Варіант 1. Розкрилися грона пролісків, схожих на небесну блакить. Поодинці визирнули підсніжники. Між зеленими ли­сточками загорілися жовтенькі зірочки гусячої цибульки.

Світло, тепло розбивають панцир на бруньках. Вже недале­ко той час, коли оксамитовим серпанком молодого листячка вкриються розлогі крони кленів, лип і затінять нижній ярус лісу.

Проте наші ранньоквітучі рослини встигають до цього від­цвісти (О. Пархоменко).

Варіант 2. Як відомо, мурашки дуже злі. Що не покладеш їм у їхню купу — вони все згризуть. А проте в мурашиній купі живуть личинки жука-оленки. Мабуть, ви бачили цього жука. На квітах будяка можна найчастіше знайти оленку, коли вона сидить нерухомо, зануривши свій хоботок разом з головою в пахучу квітку.

Личинка цього жука не боїться мурашок. Вона робить свої ходи на дні мурашиної купи, знаходить там свою поживу. А коли вже досягне потрібного віку, заривається в землю, стає лялечкою, і з неї виводиться бронзова оленка {О. Копиленко).

Варіант 3. Ранок був сонячний, кришталевий. Тихий, які бу­вають тільки на початку осені. Море мліло в ніжній млості, і в заштиленому його атласі відсвічували перлові верхів'я хмари­нок. Леткі, пустотливі хвильки з дзвінким сміхом набігали на обмілини й шепотіли щось ласкаве, спадаючи на пісок. Мліли гори в бузковій імлі, наливалися долини синню і, наче високі чорні свічки, нерухомо стояли кипариси, відтіняючи сліпучу білизну будинків із плескатими дахами, що розсипалися крей­дяними кубиками по схилах гір (3. Тулуб).

Варіант 4.... Милується зір зеленим садком і городом... Облямовує садок вузька доріжка, де ледве проїде широка та­тарська мажара, запряжена двома буйволами. А в глибині бух­ти розсипалися на узбіччі гори білі саклі Чабан-Таша. Якби просто — рукою до них би кинути, а обійти гадючками-стеж-ками — буде з півмилі. В бухті стоїть і ялик Нур'ялі, добре за­хищений скелями від прибою. А в скелях під горою чимало масних устриць і мідій, якими можна прогодуватися під скрут­ну годину (3. Тулуб).

Варіант 5. Два дні не вщухала буря. Вітер упав, вияснилося небо, але йшли морем широкі плисковаті хвилі, усі в піні, що тяглася за ними лахміттям брудно-білого мусліну. З розгону ннлітали вони на скелі і, шугнувши вгору білим фонтаном, па-дііли додолу, гребли скрипучий груз і зникали у вирі. А далечінь мінилася на сонці зеленим і синім металом, наче розпущений ПІД небом павиний хвіст (3. Тулуб).

Варіант 6. Після теплих літніх дощів хліба налилися коло­сом, пополовіли, а десь за тиждень налилися бронзою. Вечора­ми в хлібах захлинались перепели, ніби прощалися з житами і пшеницями, перекочовуючи з виводками в гречки і проса. По­ступово вгамовуються жайворонки, і тепер тільки зрідка можна було почути над степом заливчасте щебетання, яке не вгавало весною. Нині співали здебільшого пташата, перехоплюючи в батьків премудрість співу і легкість крил (/. Цюпа).

Варіант 7.1 оживали перед очима діда далекі ярмарки. Га­ласливі, дзвінкі й барвисті. І бачив він себе серед дзвінкого че­реп'я. Величезні крутобокі макітри пили з неба сонце, горшки виблискували поливою, мов великі жолуді, миски розмальо­вані і звичайнісінькі череп'яні хлюпали через вінця повітрям, густим і прозорим, ніби березовий сік. Глечики, здавалось, па­рували теплим молоком. Золотопері півники кукурікали, як ото буває в серпні, коли молодики вперше пробують свої голоси. Покриті блискучим поливом, басували гривасті коники, закли­каючи до себе майбутніх вершників (/. Цюпа). Варіант 8. Тихо й нудно. І спека пекельна... Нікуди вже далі — ось-ось має щось трапитись. І десь далеко, за темною смугою лісу, обізвався грім. Легко й радісно зітхнув густий хуторський парк із столітніми дубами, тихо забриніли маленькі шибки в низенькій хаті-зем-лянці, що притулилась самотня до панського парку. Пішла хви­ля, аж засвистіла, по ланах засохлого жита. Щось насувало грізне. Потемніло, завітрило, закрутила курява. Гримнуло ближче, немов звалив хтось на поміст деревину, загуркотіло й покотилось у небі.

Вітер ущух. Між листом зашелестів густий, рівний дощ. А на небі зчинилась гуркотнява: кидало колоддям, ламало, тро­щило й луною розкочувався гук над хмарами по широких не­бесних просторах (С. Васильченко).

Варіант 9.... Тихо сіявся на прив'яле листя, на присмажені трави й хліба, як з-під каміння у млині борошно на кіш, дрібний, як роса, холодний дощ.

Тихо шуміла трава під бризками, захлинаючись, ковтала воду суха земля, пирскало й плюскотіло віття на дереві.

Вип'яли лани проти хмар широкі груди й заніміли: сипте, хмари, давайте, до живого промочіть моє жагуче серце... Хмара сіяла й сіяла, — щедро, не жалуючи (С. Васильченко).

ЗАГАЛЬНІ ПОНЯТТЯ ПРО РЕЧЕННЯ

§ 9- Речення та його головні ознаки

Речення — це основна одиниця синтаксису, що слугує засо­бом спілкування (комунікації) і знаряддям мислення, засобом оформлення думки. У ньому виявляються найістотніші функції мови — комунікативна й мислеоформлююча. Будучи одини­цею спілкування, речення водночас є одиницею формування й вираження думки, в чому знаходить свій вияв єдність мови і мислення.

Визначити речення як одну з основних синтаксичних оди­ниць не так просто, як здається на перший погляд. Свого часу О. О. Потебня зауважував, що в різні часи розвитку історії мо­ви існували різні визначення речення (Из записок по русской грамматике. — М., 1958. — Т. 1—2. — С. 83). І кількість таких визначень у науковій літературі дедалі зростає. Так, якщо один з відомих учених-синтаксистів празької школи Й. Ріс у своїй праці «Що таке речення» (\Уаз ізі еіп 8агг. — Ргада, 1931) ще на початку XX ст. наводив десь 140 визначень речення, то тепер їх нараховується близько 300. У сучасній синтаксичній літера­турі під реченням зазвичай розуміють граматично оформлену за законами певної мови цілісну одиницю мовлення, що є основним засобом формування, вираження і повідомлення думки.

Речення — це синтаксично організована єдність, яка харак­теризується семантичною й інтонаційною завершеністю. Буду­чи мінімальною одиницею мовлення (бо всі дрібніші мовні оди­ниці — словосполучення, слова та їх компоненти (морфеми, склади, фонеми, звуки) — лише у своїй сукупності перетворю­ються на засоби комунікації, стають мовленням), речення стано­вить граматично організоване поєднання слів і словосполучень.

Речення характеризується низкою ознак, найголовнішими з яких є предикативність, модальність, інтонаційна, а також семантична і граматична завершеність.

2 Сучасна українська мова. 33

Найістотнішою ознакою речення є предикативність, під якою розуміють загальну співвіднесеність змісту речення з об'єк­тивною дійсністю (його реальність чи ірреальність, можливість чи неможливість, необхідність чи ймовірність тощо). Предика­тивність, виражаючи мовними засобами відношення змісту ре­чення до дійсності, становить основу речення. Основними грама­тичними засобами вираження предикативності є категорії часу, способу та особи. Носієм предикативності у двоскладних ре­ченнях є присудок, а в односкладних — наявний головний член.

Із предикативністю тісно пов'язана модальність, під якою розуміють граматико-семантичну категорію, що виражає став­лення мовця до висловлюваного, а також його оцінку відно­шення повідомлюваного до об'єктивної дійсності. Модальність установлює реальність чи ірреальність (нереальність), мож­ливість чи неможливість, імовірність чи неймовірність того, про що повідомляється в реченні. Засобами вираження модальності є категорія способу (дійсного, умовного, наказового), а також особливі лексико-граматичні засоби (так звані модальні дієсло­ва, модальні слова і частки).

Розрізняють модальність об'єктивну, тобто вираження від­ношення повідомлюваного до дійсності, граматичними засо­бами якої є категорія способу і часу дієслова й різні типи інто­нації, та суб'єктивну, під якою розуміють ставлення мовця до повідомлюваного, мовними засобами вираження якої є поря­док слів та інтонація.

Іще однією ознакою є інтонаційна завершеність, що слугує, з одного боку, засобом оформлення речення, а з другого — за­собом його відмежування від інших речень у мовному потоці. Залежно від мети висловлювання розрізняють інтонації по­відомлення (розповідну), питальну, спонукальну, окличну.

Важливою ознакою речення с його семантична завершеність, суть якої полягає у тому, що речення зазвичай виражає віднос­но завершену думку. При цьому треба мати на увазі, що семан­тична завершеність речення завжди супроводжується, з одного боку, інтонаційною, а з другого — граматичною його заверше­ністю, оскільки для того щоб певна сукупність слів стала ре­ченням, ці слова мають вступити у відповідні граматичні і се­мантичні відносини (зв'язки) між собою, набути відповідної граматичної організації.

Таким чином, основними ознаками речення є предика­тивність (відношення змісту речення до дійсності), модальність (ставлення мовця до висловленого), інтонаційна оформленість і відносна семантична, а також граматична завершеність.

Кожне речення характеризується сукупністю ознак, що дає можливість визначити його як основну синтаксичну одиницю.

§ 10. Структурна схема і парадигма речення

Основу речення становить структурна схема, під якою розу­
міють абстрактний зразок, що складається з мінімуму компо­
нентів, за яким може бути побудоване мінімальне самостійне
повідомлення. Цим мінімумом компонентів у двоскладному
реченні є його головні члени (підмет і присудок), або в одно­
складному — головний член, які утворюють його предикатив­
не ЯДРО. го

Головний член речення — категорія його структурної схе­ми. Якщо речення твориться на основі однієї форми слова або певної форми словосполучення, то цей компонент формує його структурну схему й водночас є його головним членом. Якщо структурну основу речення становлять два головні члени (підмет і присудок), воно називається двоскладним, а якщо один головний член — односкладним.

Переважна більшість речень української мови будується за певною структурною схемою, проте є висловлювання, які не відтворюють структурних схем. Це так звані слова-речення, що стверджують або заперечують факти буття {Так; Еге; Ні; Не­ма; Є), виражають привітання, вдячність, прохання, волевияв­лення, емоції тощо {Здоровенькі були! Дякую! Вибачте! Цить!).

Речення, як і інші граматичні одиниці, має свою систему форм, яка становить сукупність видозмін його структурної схе­ми для вираження різних модальних і часових значень. Уся су­купність видозмін структурної схеми речення називається його парадигмою.

Парадигма речення буває повною і неповною. До повних належить увесь можливий набір форм речень відповідно до системи об'єктивно-модальних і часових значень. Так, повна парадигма простою речення представлена формами дійсного (теперішнього, майбутнього, минулого, давноминулого часу), умовного та наказового способу, причому форма теперішнього часу дійсного способу, якою починається парадигма речення, називається початковою (вихідною), а решта — похідними (іюр.: Ви слухаєте — Ви слухатимете — Ви слухали — Ви були слухали — Ви слухали б — Ви слухайте — Якби Ви слухали

ТИ ІІІ.).

Односкладні і двоскладні речення деяких різновидів разом можуть творити повну парадигму. Так, номінативні речення зі Шічснням буття, в яких головний член виражений формою на­ліпного відмінка іменника, і двоскладні речення з підметом у формі називного відмінка іменника і з присудком, вираженим нош юзііачним дієсловом бути, мають таку систему форм: Вечір, Піч, Пув вечір, Була ніч, Буде вечір, Буде ніч, Був би вечір, Була б

ніч, Будь (у нас) вечір, Будь (у нас) ніч, Нехай буде вечір, Нехай буде ніч, Коли б (був) вечір та ін.

Є речення і з неповними парадигмами, в яких відтворюється тільки частина повного набору форм. Так, неповна парадигма властива для імперативних речень зі значенням повинності, які мають при собі непрямий додаток у давальному відмінку: Нам разом жити й працювати!

Значну групу становлять речення, які не мають парадигми. Такі речення існують лише в одній формі і несуть у собі синтак­сичне значення реальності в теперішньому часі. Це насамперед речення вказівні {Ось дерево; А ось ліси), імперативно-називні {Яка краса! Які степи!), речення, що виражають привітання, вдячність, прохання (Доброго ранку! На все добре! Велике спа­сибі!), вигукові {Геть! Цить! Тс-с!).

§ 11. Види синтаксичного зв'язку в реченні

Речення — це синтаксична одиниця, що якісно відмінна від словосполучення, і йому властиві особливі види синтаксичних зв'язків. Якщо для словосполучення характерні підрядні син­таксичні зв'язки — узгодження, керування, прилягання, то для речення — такі зв'язки, як координація (присудковість, чи пре­дикативність), співрозміщення, а в окремих випадках також тяжіння.

Координація ■— це взаємоспрямований синтаксичний зв'я­зок між головними членами речення — підметом і присудком. Так, у реченнях Він малює, Ми пишемо, Ви читаєте, з одного боку, особові займенники він, ми, ви, що виступають у функції підметів двоскладних речень, визначають форму дієслів малює, пишемо, читаєте, що вживаються п ролі присудків, а з друго­го — форми дієслів малює, пишемо, читаєте граматично вжи­ваються відповідно до займенників він, ми, ви.

Координація (чи зв'язок присудковості, предикативності) відрізняється від узгодження як різновиду синтаксичного зв'яз­ку, властивого для словосполучення. Ці відмінності полягають у тому, що: 1) узгодження — зв'язок однобічний, а координа­ція — взаємоспрямований; 2) узгодження здійснюється за всією системою форм {рання весна, ранньої весни, ранній весні і т. ін.), а при координації поєднуються тільки дві певні словоформи {Він малює, Ми пишемо, Ви читаєте); 3) при узгодженні вико­ристовуються форми слів, а при координації—порядок слів та інтонація (пор.: Рання весна — узгодження; Весна рання; Весна рання? — координація); 4) при узгодженні виникають атрибу­тивні відношення {рання весна), а при координації — предика­тивні {Весна рання).

Зв'язок між підметом і присудком може бути формально і ие виражений. У такому випадку предикативні відношення між ними виявляються на основі їх взаємного розташування. Такий синтаксичний зв'язок називається співрозміщенням. Наприклад, у реченні Місто над морем підмет місто і складений іменний присудок над морем граматично не уподібнюються, а преди­кативні відносини між ними встановлюються шляхом певної логічної послідовності співрозміщення словоформ одна щодо одної—поняття предмета передує поняттю ознаки: Сад у цвіту; Криниця поряд; Він із селян.

Деяким двоскладним реченням з особливою структурою при­судка притаманний синтаксичний зв'язок, що називається тяжін­ням. Наприклад, у реченнях на зразок Він прийшов втомлений (втомленим); Погода видалась гарна іменна частина складеного присудка {втомлений, гарна) співвідноситься з підметом {він, по­года) через посередність третього компонента {прийшов, видалась).

Для речення характерний також сурядний зв'язок слів, за якого словоформи займають однакові позиції. Цей зв'язок за-чвичай використовується при поєднанні однорідних членів, а також складносурядних (рівноправних) речень, предикативні частини яких виступають як рівноправні. Словосполученням такий вид зв'язку не властивий.

§ 12. Типи речень у сучасній українській мові

Українська мова характеризується багатством і різноманіт­ністю типів речень, що мають різне призначення, сферу вживан­ня, структуру. Залежно від ознаки, взятої за основу класифіка­ції, всі речення поділяються на групи: 1) за модальністю, тобто ча характером вираження відношення до дійсності, — на ствер­джувальні і заперечні^за метою висловлювання, тобто за функ­цією, комунікативною направленістю,—на розповідні, питальні, спонукальні (імперативні), кожне з яких за умови надання йому особливої інтонації й емоційного забарвлення може стати й оклич­ним; 3) за структурою, залежно від того, який її елемент покла­дено в основу, — на: а) прості й складні (залежно від кількості предикативних одиниць, що входять до їх складу); б) одно­складні і двоскладні (за наявністю одного чи двох головних членів як організуючих центрів речення); в) поширені й непоши-рені (за наявністю або відсутністю другорядних членів речен-і ія); г) повні і неповні (за наявністю всіх чи тільки деяких необхід­них членів певної структури).

Поділ речень на стверджувальні і заперечні пов'язаний з ха­рактером зв'язку між предметом мовлення (суб'єктом) і тим, що про нього повідомляється. Якщо цей зв'язок усвідомлюєть-

ся як реально існуючий, речення називається стверджувальним; пор., наприклад: Вихователь творить найбільше багатство су­спільства — людину (В. С), де зв'язок між предметом мовлення {вихователь) і тим, що про нього мовиться, усвідомлюється як справжній, реальний. Граматичне оформлення цих речень ха­рактеризується відсутністю при присудку чи головному члені односкладних речень заперечної частки не, хоч як засіб писем­ного ствердження може виступати ще й стверджувальна част­ка так, що стоїть на початку речення, а також частка не, яка приєднується до відносних займенників чи прислівників як засіб зв'язку підрядних частин з головною; наприклад: Такі У спра­ведливих армій доля завжди прекрасна (О. Г.); Куди не глянеш — скрізь погано (Т. Ш.).

Заперечні речення — це такі речення, в яких зв'язок між суб'єк­том і тим, що про нього повідомляться, негативний. З грама­тичного погляду в цих реченнях заперечується ознака підмета, виражена присудком, а їх граматичне оформлення здійснюєть­ся за допомогою часток не, ні та повторюваних сполучників ні — ні, ані — ані. Розрізняють речення загальнозаперечні (з простим і підсиленим запереченням), в яких заперечується присудок (наприклад, Нехай ні жар, ні холод не спинить вас. — І. Ф.), і частково заперечні, в яких заперечується якийсь інший член (наприклад, Не від праці старіє людина, а від горя. — Н. тв.).

За метою (функцією) висловлювання, за комунікативною спрямованістю розрізняють речення розповідні, питальні та спонукальні (імперативні).

Розповідні речення містять повідомлення про якісь факти дійсності, події, явища тощо. Будучи найпоширенішими типом речень в українській мові, вони дуже різні за змістом, функ­цією і будовою. Спільною особливістю їх є відносна завер­шеність думки, яка передається специфічною розповідною інто­нацією — спокійною, рівною, з пониженням на кінці речення і підвищенням на слові чи групі слів, на яких робиться логічний наголос (наприклад, Реве та стогне Дніпр широкий, Сердитий вітер завива, Додолу верби гне високі, Горами хвиліпідійма (Т. Ш.).

Питальні речення виражають намагання мовця про щось довідатись від співрозмовника, одержати якусь інформацію. Граматичними засобами оформлення цих речень є особлива питальна інтонація, яка різко чи поступово підвищується на початку речення і поступово знижується в кінці, а також пи­тальні слова — займенники, прислівники, частки (хто, що, коли, чому, де, куди, звідки, який, чий, хіба, невже тощо). За допомо­гою питальної інтонації розповідне речення, не змінюючи його лексичного складу і структури, можна перетворити на питальне. При цьому в реченнях без питального слова інтонація підви-

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: