Етапи становлення психсемантики як окремоъ галузы психологычноъ науки

Предмет та завдання психосематники.

Психосемантика (від дав.-гр. ψυχή — душа, дав.-гр. σημαντικός— той, що позначає) — галузь психологічної науки, яка досліджує походження, будову, формування і функціонування індивідуальної системи значень, що опосередковує в діяльності людини всі інтелектуальні процеси (сприймання, пам'ять, мислення, вибір мети, прийняття рішення).

Предметом психосемантики является реконструкция (измерение) индивидуальной системы субъективных значений различных объектов для человека.

Об'єктом вивчення психосемантики є форми існування значень в індивідуальній свідомості людини, до яких входять образи, символи, знакові і вербальні форми.

Основним методом досліджень експериментальної психосемантики є побудова суб'єктивних семантичних просторів — своєрідне моделювання категоріальних структур індивідуальної свідомості.

Завданням психосемантики є вивчення загальнопсихологічних і специфічних аспектів процесу утворення категорій у свідомості людини.

Етапи становлення психсемантики як окремоъ галузы психологычноъ науки

Психосемантика у свою чергу зосереджена на питаннях, пов´язаних із тим, як людина розуміє зміст різної інформації, яким чином вона категоризує свої знання про світ і ставлення до нього. О.Р. Лурія називав семантичну будову слова його психологічною структурою.

Проблеми розуміння слів та ідентифікації об´єктів традиційно були надбанням психології сприйняття.

Важливу роль у розвитку психосемантичних досліджень відіграли дані про позитивний вплив семантичного контексту на сприйняття окремих стимулів. Цю закономірність вперше виявив Дж. Кеттел як ефект переваги слова, який зводиться до того, що сприйняття букв помітно пришвидшується в контексті слова.

Проблеми категоріальних структур розглядалися в межах психології пам´яті. Уявлення про те, що поняття зберігаються групами й одночасно пов´язані між собою, з´явилося в психології з моменту її зародження. Однак лише в 1940-х pp. розвиток методичного апарату психологічних досліджень спричинив швидке накопичення експериментальних даних. Це вплинуло на створення багатьох моделей семантичної пам´яті. Першими моделями виступили кластери моделі семантичної пам´яті, які описували її як множини, що складаються з підмножин категорій, а ті, у свою чергу, - зі значень. Докладніші дослідження характеру структурної організації семантичної пам´яті, її формування і функціонування почалися з кінця 1950-х pp.

Дослідження процесів категоризації надовго стало центром дискусії у психології розвитку, для якої істотною виявилася проблема засвоєння дитиною знакової системи. Ця тема займала особливе місце й у розвитку вітчизняної психології. Поняття «значення» було одним із ключових у теорії Л.С. Виготського. Він описував це поняття «як єдність мислення і мови», «як єдність спілкування й узагальнення» і думав, що метод дослідження відношення думки до слова не може бути іншим, ніж метод семантичного аналізу. Праці Виготського щодо вивчення формування життєвих і наукових понять у дитячому віці вплинули на розвиток психологічної думки та заклали фундаментальні основи дослідження проблеми значення. Його ідеї знайшли продовження в працях О. М. Леонтьєва, О.Р. Лурії та інших сучасних дослідників.

Зародженню психосемантики, як окремої галузі психологічної науки, сприяло накопичення великої кількості даних про філо- і соціогенез знакових систем, а також нейропсихологічних даних про порушення в розумінні мови при локальних ураженнях мозку. Розвиток нового напряму визначила також низка теоретичних концепцій, які підтверджували, що пізнавальні процеси, зокрема процеси сприйняття і категоризації, часто зумовлюються особистісними детермінантами.

Початком відліку розвитку експериментальної психосемантики прийнято вважати працю Ч. Осгуда, який запропонував техніку семантичного диференціалу для виміру конотативного значення об´єктів. Новий метод дав змогу досліджувати інваріантні категоріальні структури суб´єктивного досвіду. Дослідження Осгуда та його співробітників знайшли своє продовження в найрізноманітніших галузях наукової та практичної психології.

У наш час спостерігаємо процес нового структурування психологічної науки, виникають галузі дослідження на межах її традиційних розділів. У галузі психосемантики активно використовують дані, отримані в етнографічних і лінгвістичних, культурологічних і нейропсихологічних дослідженнях. А результати психосемантичних досліджень знаходять своє застосування у різних галузях: у створенні систем штучного інтелекту, в архітектурі, рекламі, психодіагностиці й освіті.

3. Особливості розвитку експериментальної психосемантики у вітчизняній психології (Артем’єва; Петренко; Шмельов)

"В задачу психосемантики входит реконструкция индивидуальной системы значений, через призму которой происходит восприятие субъектом мира, других людей, самого себя, а также изучение ее генезиса, строения и функционирования. Психосемантика исследует различные формы существования значения в индивидуальном сознании (образы, символы, коммуникативные и ритуальные действия, а также словесные понятия)" (Петренко, 1997, с. 3). "Она объединяет психологические исследования значения, понимаемого в психологии как важнейшая единица психического отражения у человека" (Шмелев, 1983, с. 5).

Одним из программных тезисов экспериментальной психосемантики сознания, тесно соприкасающихся с задачей психосемантики цвета, является следующий: "…Понимание значения как формы обобщения, являющейся дериватом действительности, репрезентированной не только в форме понятий, но и в системно организованном образном плане, требует и анализа психических процессов, на языке которых "записаны" эти значения, анализа формы невербальных значений в человеческом сознании" (Петренко, 1983).

Основным методом операционализации (выявления) коннотативного значения является метод семантического дифференциала (СД), а операциональной формой их представления - многомерное семантическое пространство (См. об этом также: Петренко, 1987; Шмелев, 1983). Многочисленные исследования, проведенные в рамках методологии семантического шкалирования, доказали поразительную межкультурную и межиндивидуальную устойчивость структуры коннотативных значений (Osgood, Suci, Tannenbaum, 1957; Semantic Differential Technique, 1969; Петренко, 1983, 1987; Шмелев, 1983), которая и является измерениями коннотативного "пространства".

В. Ф. Петренко вважає, що конотативне значення найближче (на операційний, але не теоретичній підставі) до поняття особистісний смисл, під яким розуміють ставлення суб´єкта до світу, вираженого у значеннях. Йдеться про «значення» для особистості, яке нерозривно пов´язане з її мотивами і загальною спрямованістю і виявляється у формі емоційного забарвлення того або іншого об´єкта чи явища, а також у формі неусвідомлених установок.

Поділ значення на види ще не означає, що воно розмежоване у внутрішньому світі. У вітчизняній традиції, значення - це єдність представленості об´єкта, можливих дій (практичних або розумових) щодо цього об´єкта і ставлення до нього суб´єкта (Артем´єва, Шмельов).

На противагу цьому підходу, в зарубіжній когнітивній психології і психолінгвістиці значення розуміють як складну багатокомпонентну структуру, яка складається з дрібніших, ніж значення, одиниць. За аналогією до фонетики, де все багатство мовного потоку можна описати за допомогою обмеженого набору фонем, усю кількість значень можна подати обмеженим набором компонентів (схем, маркерів тощо). Більш продуктивними є напрями, які розглядають структуру не стільки одного значення, скільки багатьох значень.

4. Міждисциплінарні зв’язки психосемантики з іншими науками.

До проблеми реконструкції картини індивідуального або колективного світу причетні:

- соціологія, економіка та правознавство;

- історія

- культурологія, емпірична естетика та теорія масових комунікацій.

Психосемантика має міждисциплінарні зв’язки з:

• психолінгвістикою (Щерба, Осгуд);
• філософією та культурологією (Стьопін, Гурєвич)
• мовознавством (Мельчук, Караулов, Степанов, Апресяна)
• соціології (С. Московічі, П. Бурдьє)
• інформатикою (Поспелова)

5. Методологічні принципи когнітивної організації свідомості

Загалом їх чотири, до них належать:

1. Принцип операційної аналогії. Між парами семантичних просторів і категоріями структури свідомості.
2. Принцип гетерогенності свідомості.
3. Принцип суб’єктивності змісту семантичного простору. Семантичний простір виявляється похідною від знання суб’єктом даної змістової області.
4. Принцип суб’єктивної значущості критеріїв категоризації. Більш значущі дають більший вклад в загальну варіативність оцінок обстежуваного.

6. Напрямки розвитку експериментальної психосемантики в межах парадигми «суб’єктивного» підходу.

1. Дослідження впливу емоцій на процес категоризації, на організацію семантичного простору;

2. Розробка динамічних моделей психосемантики;

3. Дослідження особливостей сприйняття рекламної продукції в маркетинговій практиці;

4. Дослідження політичного менталітету та особистісного іміджу політика;

5. Дослідження професійної свідомості;

6. Психодіагностичні, діагностичні, психотерапевтичні та перек. ефектів;

7. Дослідження динаміки свідомості в онтогенезі;

8. Дослідження особливостей сприймання кольорів;

9. Етнопсихологічні, крос-культурні дослідження.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: