Метод семантического радикала

Метод семантического радикала (от греч. semantikos — обозначающий и лат. radicalis — коренной) — один из объективных методов экспериментальной семантики, разработанный А. Р. Лурия и О. С. Виноградовой (1959) и состоящий в анализе значений путем выделения их ассоциативных полей. Метод семантического радикала относится к числу условнорефлекторных (см. Условный рефлекс) методик, использующих в качестве критерия семантической близости объектов перенос условнорефлекторной реакции с одного объекта на другой, семантически с ним связанный. Так, при предъявлении ряда понятий (например, скрипка, мандолина) определенного семантического класса (музыкальные инструменты), сопровождаемых отрицательным подкреплением —ударом электротока, дальнейшее предъявление понятий, семантически связанных с подкрепляемыми, вызывает оборонительную реакцию, а более косвенно связанных с подкрепляемыми (соната, концерт) — ориентировочную реакцию. На основе записи реакций строится семантическое поле объектов, связанных с подкрепляемыми, причем по силе и характеру реакции (оборонительная или ориентировочная) можно выделить центр и периферию семантического поля. Генерализация условнорефлекторной реакции в норме осуществляется по семантическим связям (скрипка — виолончель), а для умственно отсталых — по фонетическим (скрипка — скрепка). Метод семантического радикала применим для исследования неосознаваемых процессов при категоризации, для исследования развития значений в онтогенезе, при изучении динамики формирования понятий, в общей, нейро- и патопсихологии

Психофизиологический условно-рефлекторный метод семантического радикала разработан А. Р. Лурия и О. С. Виноградовой (1959). В эсперименте Лурия — Виноградовой (1971) предъявление испытуемым некоторого слова (например, слова «скрипка») сопровождалось ударом током, что вызывало у испытуемых оборонительную реакцию.

Лурия и Виноградова обнаружили, что после этого предъявление близких по значению слов (принадлежащих «близкой семантической зоне» — например, «скрипач», «смычок», «мандолина») также вызывало оборонительную реакцию, а предъявление слов из «далёкой семантической зоны» («аккордеон», «концерт», «соната») вызывало ориентировочную реакцию. Слова, не связанные с подкрепляемым, не вызывали ни оборонительной, ни ориентировочной реакции.

Реакции регистрировались с помощью прибора (плетизмографа), улавливающего сжатие и расширение кровеносных сосудов головы и пальца руки. Оборонительная реакция связана со сжатием сосудов конечностей и мозга, а ориентировочная — со сжатием сосудов конечностей и расширением сосудов мозга.^[11]

10. Метод підстановки в психосемантичних дослідженнях

Психолингвистически метод подстановки родственен лингвистичекому методу дистрибутивного анализа. Дистрибутивное сходство двух слов пропорционально количеству контекстов, в которых эти слова взаимозаменяемы. В лингвистике эта мера выводится на основе анализа большего количества текство и обычно вычисляется автоматически с помощью ЭВМ, В отличие от дистрибутивного анализа, где взаимозаменяемомть слов устанавливается через анализ текстов, в методе подстановки в роли эксперта выступает испытуемый, который делает заключеник о возможности замены слов в некотором контексте. Примером использования этого метода может служть работа Стефри. Испытуемые строили предложения, включающие исследуемые слова, а затем делали заключение о возможности замены оригинальных слов предложенными экспериментатором. Таким образом строились матрицы сходства, где мерой сходства пары слов выступило количество общих для них контекстов. Обычно этот метод используется для семантического анализа доволько узких групп лексики. Так, Джонс, например, применял этот метод для выделения смысловых нюансов английских синонимов.

Модификацией метода подстановки является метод незаконченных предложений, предложений с пропуском, где заполнение недостающего звена взаимозаменяемыми словами говорит о семантической близости этих слов.

К дистрибутивным методам, т.е. методам, основанным на сопоставлении контекстов, в которых употребляется иследуемая лексика, относятся и различные тесты на рассмотрение лексической сочетаемости. Иногда последние комбинируются с процедурой шкалирования. Например, в работе Клименко (1970) испытуемые оценивали возможности сочетания исследуемых слов в связном высказывании по пятибалльной шкале. Таким образом можно построить процедуру, где возможность замены слов в контексте будет оцениваться количественно, характеризуя и стилистическую правильность.

11. Метод доповнення в психосемантичних дослідженнях.

Одной из очень распространённых психолингвистических методик в свое время была методика дополнения, по-другому называемая методика завершения (close procedure). Впервые она была использована американским исследователем Уильямом Тейлором в 1953 г. Сущность методики состоит в деформации речевого сообщения и последующем его предъявлении испытуемым для восстановления.Условием, обеспечивающие возможность восстановления разрушенного сообщения, принцип избыточности речевого сообщения, обеспечивающий при наличии помех (какими являются пропуски элементов текста) более или менее адекватное понимание как устной, так и письменной речи. Метод завершения: респонденту предлагается продолжить предложение или рассказ. Предполагается, что при выполнении данного задания респондент предоставит некую информацию и о себе.

12 Метод незавершених речень в психосемантичних дослідженнях

Метод Н. п. - это метод психол. оценки. Традиционно, первое слово или первые слова, предъявляемые проводящим обследование, наз. "основами". Примерами основ могут служить: Мне нравится...; Что меня раздражает...; Я хочу...; Большинство девушек... Данный метод применяется с различными специфическими целями, напр. для изучения личности, оценки аттитюдов, предсказания достижений и идентификации различий между группами. В процессе его использования люди сообщают значительное количество ценной информ. о своей личности. В то же время Н. п. гораздо менее неопределенны, чем др. проективные тесты, и в связи с этим их было бы лучше называть "полупроективными" инструментами. Наибольшую пользу Н. п. приносят в тех случаях, когда применяются для получения информ. о том, как индивидуум обычно ведет себя или какое впечатление он хочет произвести на других. Метод Н. п. может использоваться в групповом обследовании и потому относится к классу сравнительно экономичных методов. Хотя полученные этим методом данные плохо поддаются автоматизированной обработке, непрофессионалов можно довольно легко научить обрабатывать такие данные в рамках конкретных задач обследования. За прошедшие годы были разработаны сотни разнообразных форм тестов завершения предложений. Наиболее известным и широко используемым из них является Бланк незаконченных предложений Роттера (ISB), разработанный Джулианом Роттером и его коллегами. ISB содержит 40 основ упомянутого выше вида. Его первоначальное назначение состояло в оценке общей адаптированности. Каждый ответ оценивается по 7-балльной шкале сообразно степени конфликтности. Затем отдельные оценки по каждому пункту (основе) суммируются и дают показатель общей адаптированности. Существуют многочисленные данные о надежности и валидности использования ISB с этой целью. Однако ISB может применяться и для др. целей.

13.Методи опосередкованого (непрямого) дослідження семантики.

Методи непрямого дослідження семантики. У цьому разі увагу зосереджено на тому впливі, який чинять процеси функціонування категоріальних структур на різні когнітивні процеси

Порівняння порогів відчуття або суб´єктивної тривалості стимулів із різним семантичним навантаженням. У найпростіших психофізичних експериментах часто виявляються семантичні ефекти. Наприклад, у відомому дослідженні Хауса і Соломона було продемонстровано, що чим вища частота (інакше кажучи, вживання у мові) слова, тим нижчий поріг його сприйняття. В іншому дослідженні піддослідним пред´являли послідовність знайомих і незнайомих символів. Хоча тривалість експозиції була однаковою (30 мс), незнайомі стимули, здавалося, звучали довше, ніж знайомі. Було також показано, що пороги відчуття змінюються для слів різної емоційної значущості. До цієї ж групи можна зарахувати всі експерименти, в яких хронометрують час впізнавання або називання стимулів залежно від семантичного контексту або передналаштування.

Аналіз групування стимулів при повному відтворенні списку слів є досить популярною методикою в семантичних дослідженнях. Піддослідному показують список на вигляд нескладних слів, а потім він відтворює їх у будь-якому порядку. На основі такої інструкції піддослідний зазвичай відтворює слова, групуючи їх за семантичними ознаками. Наприклад, у класичних експериментах Бусфідда і Седжвіка, відтворюючи назви птахів, піддослідні згадували підряд слова «яструб», «орел», «стерв´ятник», а після короткої паузи «курка», «індик», «качка». На підставі протоколів відтворення за допомогою низки математичних процедур «реконструюють» структуру відповідної ділянки семантичної пам´яті.

Порівняння успішності витягування з пам´яті залежно від семантичної обробки або передналаштування. Суть методики полягає в тому, що частина тестових стимулів включається до розв´язання попереднього завдання, такого, як доповнення слів або відтворення категорій (піддослідних просять назвати приклади таких категорій, як «меблі» або «птахи»), або відтворення базових знань (досліджуваних просять відповісти на низку питань, наприклад, «Що швидше рухається: заєць чи Земля?»). Через певний інтервал часу зненацька для досліджуваних дають тест на відтворення або впізнавання. Звичайно, семантична обробка стимулів поліпшує їхнє запам´ятовування і наступне витягування з пам´яті. Мета дослідників - порівняння позитивного впливу різних семантичних завдань.

Хронометрування часу прийняття рішень щодо лексичного характеру стимулу істинності чи хибності певних тверджень. Суть методики: перед досліджуваним ставлять завдання зробити висновок про поданий матеріал. Найпростіше завдання - ухвалення рішення про те, що було подано, - слово чи не слово («завдання лексичного рішення»). Складнішим є верифікація простих тверджень, таких, як «собака - це тварина».

Методи, що використовують нейрофізіологічні кореляти. Метод семантичного радикала належить до умовно-рефлекторних. Критерієм семантичної близькості досліджуваних об´єктів є перенесення умовно-рефлекторної реакції з одного об´єкта на інший, семантично з ним пов´язаний. В експерименті О.Р. Лурії та О.С. Виноградової пред´явлення тестового слова (наприклад, «кішка») супроводжувалося болючим подразненням - ударом струму. Після виникнення стійкого умовного рефлексу, який виражався у звуженні судин руки і голови, піддослідному пред´являли список слів, серед яких були нейтральні («вікно», «лампа», «зошит»), подібні з тестовим словом за звучанням («крихта», «кришка», «кружка»), а також слова, які мають зв´язок з тестовим («кошеня», «миша», «молоко»). Результати показали, що нейтральні слова не спричинили жодних реакцій; близькі за звучанням слова зумовлювали появу загальної орієнтованої реакції (звуження судин пальців і розширення судин голови), а слова, пов´язані з тестовими за змістом, - специфічну болючу реакцію (одночасне звуження судин руки і голови).

Використання компонентів зумовлених потенціалів (ЗП) як індикаторів семантичного аналізу. Метод засновано на використанні індикаторів змістовної обробки так званої негативної хвилі, з латентним періодом 400 мс, яка з´являється у відповідь на існуючу семантичну неузгодженість пред´явлених стимулів, і позитивної хвилі з латентним періодом 300 мс, що виникає у відповідь на повторення стимулів.

14.Метод класифікації в психосемантичних дослідженнях.

Метод класифікації. Був розроблений впереше Міллером. Піддослідним пропонують класифікувати представлену множину об´єктів (стимулів), розбити їх на групи (здебільшого кількість груп і об´єктів у групі не обумовлюють). Метод класифікації застосовують не лише до слів, а й і до зображень та інших найрізноманітніших об´єктів (наприклад, може йтися про знайомі постаті чи твори мистецтва)

Метод класифікації застосовують і для виявлення індивідуальних розбіжностей у процесах категоризації. У цьому разі основним є не лише склад, а й кількість груп, що свідчать про стратегії, які піддослідні використовують у процесі класифікації.

15. Метод суб'єктивного шкалування (градуальних шкал).

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: