Вид прикуса та функціональне перевантаження зубів

Встановлено, що при прямому прикусі стирання твердих тканин зубів виникає значно швидше, ніж при інших його видах. Це особливо помітно при втраті значної кількості зубів (премолярів та молярів), коли передні зуби, що залишилися несуть збільшену, непритаманну їм функціональне навантаження: ними не тільки відкусують, але й пережовують їжу. При цьому спостерігається типова (горизонтальна) форма стирання всіх зубів, що знаходяться в окклюзії та зменшення мезіоальвеолярної висоти. Для глибокого блокуючого прикусу типове вертикальне стирання піднебінних поверхонь верхніх та вестибулярної поверхні нижніх передніх зубів.

ункціональне перевантаження зубів є одною з важливих причин патологічного стирання емалі та дентину. Вона може бути обумовлена зубощелепними аномаліями, втратою великої кількості зубів, парафункціями жувальних м’язів, нераціональним протезуванням та іншими факторами. У всіх цих випадках підвищується тиск на зуби, що призводить до підвищеного стирання емалі тадентину. Це положення підтверджується результатами експериментів на тваринах (Х. А. Каламкаров, 1984).

Однак необхідно пам’ятати, що нерідко функціональне перевантаження не до патологічного стирання зубів, а до патологічних деструктивних змін у парадонті. При цьому зуби набувають рухливості, а емаль і дентин — не тільки не підлягають підвищеному стиранню, але навіть фізіологічне стирання їх залишається. Про це свідчать у клініці добре виражені бугри при пародонтиті, що часто спостерігається, хоча тут очевидне функціональне перевантаження зубів.

Внаслідок функціональне перевантаження зубів може викликати або патологічне стирання твердих тканин, або пошкодження тканин пародонту в залежності від їх попереднього стану. При структурній неповноцінності емалі та дентину та підвищенному опору тканин пародонту виникає патологічне стирання зубів, при морфологічній повноцінності емалі та дентину, зниженні толерантності пародонту — пошкодження його тканин.

Одним з ендогенних факторів патологічного стирання є бруксизм,.

Бру­к­сизм

Немає сумніву, що бруксизм є найбільш розповсюдженою парафункціональною активністю в незалежності від того, чи помітив його пацієнт чи ні.

Визначення. Бруксизмом є скрежетання та скрип зубами, що виникають не для функціональних цілей.

Форми. Цей феномен відповідає тривалому витриманому контакту зубів антогонистів. Цей контакт має дві форми: 1. Спрямований бруксизм. Під дією ізометричних м’язових скорочень м’язів-піднімачів антогонуючі зуби встановлюють статистичні контакти. Ні одиного руху або зміщення нижньої щелепи не спостерігається.

2. Неспрямований бруксизм. Під одночасною дією інтенсивних ізометричних та ізотонічних м’язевих скорочень, контакти між зубами-антогоністами стають динамічними. Ці контакти приживаються в той час, коли нижня щелепа створює помітні рухи.

Ці дві форми бруксизму зустрічаються незалежно від стану пацієнта (сна або пробудження).

Денний бруксизм відноситься до свідомої та несвідомої м’язевої діяльності, яка виникає протягом дня у несплячої людини. Звичайно, цей бруксизм є базисним, за винятком тих пацієнтів, що страждають церебральними порушеннями.

Може бути також приєднання інших парафункціональних активностей, наприклад кусання губ, щік, язика.

Нічний бруксизм відповідає несвідомому сжиманню або скрежетанню зубів, що характеризується ритмічною жувальною діяльністю з додаванням шумових ефектів, які пацієнт не може виробляти у пробудженному стані.

Частота. Поява бруксизму звичайно дуже раннє, починається з появи на місці перших зубів та підвищується між 7—11 роками. Цей період відповідає переходу тимчасового прикусу у постійний. Фаза, під час якої дитина не має можливості окклюзійного заклинювання та знаходиться звичайно в стані двобічної врівноваженої окклюзіїї, взяку з відсутністю переднього направляючого шляху. Крім цього дитина, як і дорослий, піддається психосоматичним проблемам.

При порівнянні у дитини та дорослого частота коливається від 8 до 80%. Це розходження є наслідком вибору критерію огляду: 15%, якщо ми беремо як критерій свідомість бруксизма пацієнтом, 85%, якщо ми оглядаємо, як P. Sharer, стерті фасетки.

Задіяні у процесі сили.’’’’’

Клінічна оцінка задіяних в процесі сил під час різних фаз бруксизму є тонким питанням. Але сукупність результатів сходиться на важливість тривалості та інденсивності.

Тривалість: фаза нічного бруксизму триває майже 9 секунд з розрахунку на 4—5 фаз за одну году сну. Навпаки, фаза денного бруксизму значно довша. Вона триває приблино 11—12 хвилин. У здорової людини протягом 24 годин зуби вступають в контакт 17,5 хвилин, з 16,2 під час пробудження та 1, під час сну.

Інтенсивність. Задіяні в процесі сили дуже важливі. В середньому вони відповідають (Arnold) тиску із 12,3 Н2/см кв. на зуб, що в перекладі на площину верхівки бугра із 4мм. кв. відповідає тиску із 43,3 кг.

Ці результати доведені науковими досвідами за допомогою гнатодинамометру. Вони вказують, що людина, яка страждає бруксизмом додає сили в середньому в 6 разів більше, ніж здорова.

Етіологія. Різиі форми бруксизму мають різні множинні етіології, серед яких можна виділити фактори: загальні, специфічні та додаткові (см. таблицю).

Етіологічні фактори бруксизму

Психічні фактори.

Психічні та психосоматичні контакти є складними та взаємопов’язаними, що одночасно приходять до особистості, поведінки, праці, емоціонального стану хворого.

Перед тривогою, виходячи з особистості, пацієнти реагують по-різному, або м’язевим скороченням, або розладом автономної нервової системи, або сумісним проявом на рівні зубо-щелепної системи, тривога проявляється нічною. м’язевою напругою, передвісником бруксизму, що сприяє розладу вегетативної нервової системи, що завершується підвищенням серцевого ритму приблизно на 18 ударів в хвилину під час скрежетання або стискування.

Разом з тим у несплячої людини різні парафункції, кусання щік, губ, висування н/щ, що спрямовані на сховування патології ІІ класа І підкласа (по Єнглю). Наприклад, пояснюються як одним видом миметизму, який тягне за собою надмірне м’язеве напруження.

Наприкінці, якщо тривога є психічним та фізіологічним проявленням, то деякі професійні категорії і деякі особистості переходять поріг толерантності. Ця концепція находить свої ствердження в дослідах, проведених Rug-h и solbug. Ці досліди підкреслюють на тривалий період часу, вплив денних вражень на нічну діяльність жувальних м’язів: будь-який стерс або денна напруга призводить до нічної гіперактивності.

З цього виходить бруксизм проявляється як однин з нервових проявів емоціональної напруги, як пристосувальна відповідь на невирішені проблеми (такі як тривога, страх, жахи).

Окклюзійний фактор. Довго цей фактор був прийнятий як основний етіологічний фактор бруксизму. Сьогодні його важливість значно втратилась.

Насправді, якщо деякі досліди підкреслюють зв’язки між бруксизмом та окклюзійними взаємодіями і окллюзивною нестабільністю, то ці данні частково доведені в клініці.

Виникнення передчасних штучних контактів у людини не призводять до появи бруксизму. З іншого боку окклюзійні корекції з ціллю створення окклюзійної рівноваги не припиняють це явище. Більше того, деякі пацієнти з явними порушеннями окклюзії не проявляють ніяких симптомів, в той час, як перед такими же окклюзійними ситуаціями інші пацієнти реагують по-іншому.

Внаслідок, важливість окклюзаї заключається не в її етіологічній ролі, а в ролі, яку вона впри розподілі сил на підлягаючі тканини.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: