На східньоукраїнських землях. ,, Українська Громада".

Сатирично-гумористичний часопис,, Помийниця"

„Не било, нет и бить не может" так 1863 р. зформульовано було міністром Валуєвим становище російського уряду до української мови. Тоді ж видано було таємного наказа цензурі, яким заборо-нялося друкування книг та інших публікацій українською мовою, хіба що твори красного письменства російським правописом („яржикою").

Тяжко відчуло цей наказ українське суспільство, а зокрема його молодь в,,Українській Громаді" (пізніш „Стара Громада"). Мов петля здавив він та валуєвське гасло мелодий національний український рух. Діяльність громади назовні почала була підупадати. Натомість у внутрішньому житті її членів почала зростати і гартуватися та сила, що на початку сімдесятих років проявила себе цілою низкою наукових, літературних та публістичних праць.

Саме на цей час м. ін. припадає і видання органу, що вийшов з кіл Громади і був єдиним на східньоукраїнських землях. Був ним рукописний сатирично-гумористичний журнал „Помийниця", який у другій половин! 1863 р. почав видавати член Громади Лоначевський.

Про мету і зміст цього часопису повідомляла редакція в першому числі так:

... „Скинувши бистрим оком на те життя, що йде круг нас, як річка яка, і задумали ми змалювати у своїм часописі все це сміття, якого багато назбиралося у нашему житті: тим то і дали ми своему часописові ім'я „Помийниця". Не маємо ми лізти ані в історію, ані в політику, ані в фільозофію, ані в педагогію; може і матиме часопис наш якесь педагогічне значения, – але це не від нас: собаку січуть, а панові приклад дають. Не маючи на меті того, щоб читальники ламали собі голови, читаючи наш часопис, писатимемо так, що и дурний зрозуміє... Увійдуть в наш часопис вірші усякі, проза, драма, комедії, трагедії, балет, приказки (себто афоризми), слова великих людей, загадки і пр. і пр."

Був це товариський часопис, що зачіпав інтимний бік громадського життя. Товариські докори і закиди, глузування зі слабої сторінки людини, а поруч -- дружня критика: як то робляться і як не слід робити громадські справи. Це справжній центр сатири часопису.

Та нейповажнішою сатирою був тут „Временник ракоходія", що подібне до провідних статтей. Цей „Временник" надає громадського інтересу сатирі часопису. Мав він на меті осміяння того, що назвав „ракоходієм", отже реґресивних (назадницьких) явищ в житті Громади.

У згущеному, карикатурному і гумористичному виразі давав цей часопис живу картину життя Громади, підкреслюючи тим її дійсний образ. Студенське життя в його інтимній безпосередності, з його позитивними и неґативними рисами, часом від'ємне, а часом яскраво-веселе, що розсипається бризками сміху і молодечої веселости. I разом з усім тим чується міцний зв'язок між тим, хто глузує, свариться чи дорікає, і тим, з кого глузують, кому дорікають. Всі вони члени одного національного гурту, об'єднані спільним завданням, єдиною метою національного відродження і праці для нього. Все те, що за десять років принесло плоди, які лягли в основу дальшої національно-визвольної боротьби українського народу.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: