Розчинення, змішування, диспергування, емульгування екстрагування складових компонентів лікарського засобу.

Водні розчини

13. При приготуванні РЛЗ дотримуються певного порядку розчинення і змішування лікарських речовин з урахуванням їх фізико-хімічних властивостей (Додаток F16).

14. Першою завжди відмірюють розраховану кількість води очищеної. В підставці у воді очищеній в першу чергу розчиняють отруйні, наркотичні, сильнодіючі речовини, потім – загального списку (спочатку – важкорозчинні, а потім – легкорозчинні). Щоб прискорити процес розчинення, збовтують або перемішують скляною паличкою.

15. Крупнокристалічні лікарські речовини (міді сульфат, галуни та ін.) спочатку подрібнюють у ступці з невеликою кількістю розчинника. Термостійкі речовини, що повільно розчиняються (натрію тетраборат, кислота борна, етакридину лактат та ін.), розчиняють у гарячому розчиннику або при нагріванні.

16. Сухі речовини, що входять в сумарній кількості до 3%, у разі відсутності їх концентрованих розчинів, розчиняють у відміреній кількості прописаної води або іншої рідини без урахування коефіцієнту збільшення об’єму (КЗО).

17. Сухі речовини, що входять в сумарній кількості 3% і більше розчиняють у воді, кількість якої розраховують за допомогою КЗО (Додаток F17), або розчин виготовляють у мірному посуді чи з використанням концентрованих розчинів. При приготуванні РЛЗ із сухих речовин і концентрованих розчинів готують водні розчини сухих речовин, проціджують їх у флакон для відпуску та додають концентровані розчини: спочатку – сильнодіючих речовин, а потім – інших в тій послідовності, в якій вони зазначені в пропису.

18. РЛЗ, в яких як розчинник використовують ароматні води (Додаток F18) або інші рідини (наприклад, водні витяги з лікарської рослинної сировини), готують без використання концентрованих розчинів лікарських речовин та без урахування КЗО при розчиненні сухих речовин.

19. Ароматні води, настойки, рідкі екстракти, спиртові розчини, сиропи та інші рідини додають до водного розчину в останню чергу у такому порядку: водні непахучі та нелеткі рідини; спиртові розчини в порядку збільшення міцності спирту; пахучі та леткі рідини.

20. РЛЗ, що містять ефірні олії (нашатирно-анісові краплі, грудний еліксир, розчин цитралю та ін.), додають до мікстури шляхом змішування їх з простим сиропом (при його наявності в пропису) або з рівною кількістю приготованої мікстури у підставці.

21. При приготуванні крапель використовують концентровані розчини, або сухі лікарські речовини розчиняють у половинній кількості прописаної води, розчин проціджують у флакон для відпуску і додають решту води.

22. Приготування РЛЗ, до складу яких входять стандартні фармакопейні рідини (Додаток F19), здійснюється безпосередньо у флаконі для відпуску, в який спочатку відмірюють воду, а потім розраховану кількість рідини. Кількість стандартних фармакопейних рідин розраховують згідно зі способом прописування в рецепті.

Якщо рідина прописана за хімічною назвою або у разі використання рідини нестандартної концентрації, то її кількість розраховують, виходячи з фактичного вмісту речовини у фармакопейній рідині за формулою:

Б

Х = V × –––,

А

де Х – об’єм стандартної рідини або рідини з нестандартною
концентрацією, мл;

V – об’єм розчину, який необхідно приготувати, мл;

Б – прописана концентрація розчину, %;

А – фактична концентрація стандартної рідини, що підлягає розведенню, %.

Якщо в пропису зазначена умовна назва фармакопейної рідини, то в розрахунках концентрацію стандартної фармакопейної рідини приймають за одиницю (100%).

23. Якщо у формаліні вміст формальдегіду менший, ніж 36,5-37,5%, то РЛЗ готують з урахуванням коефіцієнта поправки, на який помножують розраховану кількість формаліну фармакопейного ґатунку.

Якщо в пропису концентрацію стандартних фармакопейних рідин не зазначено, то готують 3% розчин перекису водню, 10% розчин аміаку, 30% розчин кислоти оцтової та 8,3% розчин кислоти хлористоводневої. Останній приймають за одиницю (100%) і використовують для приготування розчинів інших концентрацій для внутрішнього застосування та аптечної заготовки “Розчин кислоти хлористоводневої розведеної 1:10”. Кислоту з концентрацією хлористого водню 24,8-25,2% використовують тільки для приготування розчину № 2 за прописом Дем’яновича, де в розрахунках цю концентрацію також приймають за одиницю.

Розчин кислоти оцтової і аміаку завжди готують з урахуванням фактичного вмісту речовини у вихідній рідині.

Неводні розчини

24. Неводні розчини готують безпосередньо у флаконі для відпуску: в першу чергу поміщають сухі речовини, потім відмірюють або відважують рідини (Додаток F13).

25. При необхідності розчинення сухих речовин проводять при нагріванні на водяній бані (якщо використовується нелеткий розчинник).

26. Спиртові розчини з сухих речовин готують без урахування КЗО при їх розчиненні.

Розчини ВМС та розчини захищених колоїдів

27. Розчини необмежено набухаючих речовин готують за правилами приготування розчинів низькомолекулярних речовин.

28. Розчини обмежено набухаючих речовин готують залежно від їх фізико-хімічних властивостей: речовини заливають розрахованою кількістю холодної (наприклад, желатин чи крохмаль) або гарячої води (наприклад, метилцелюлоза) для набухання, після чого за допомогою технологічних операцій (перемішування, нагрівання та ін.) досягають стадії повного розчинення або утворення еластичного гелю.

29. Сухі лікарські речовини додають до приготованих розчинів ВМС тільки в розчиненому стані.

30. Розчин коларголу в концентрації 1% і вище готують шляхом диспергування коларголу у ступці з частиною води (для набухання коларголу), а потім додають решту води; в концентрації коларголу до 1% – шляхом розчинення його у всій кількості води.

31. Розчин протарголу готують шляхом насипання його тонким шаром на широку поверхню усієї кількості води очищеної. Не можна перемішувати чи збовтувати розчин.

32. Іхтіол попередньо змішують у фарфоровій чашці з частиною розчинника і після додавання решти переносять у флакон для відпуску.

Суспензії

33. Не дозволяється виготовляти суспензії для внутрішнього вживання з нерозчинними сильнодіючими речовинами, які у всьому об’ємі, зазначеному в рецепті, прописані в кількості, що перевищує їх вищу разову дозу.

34. Суспензії з гідрофільними речовинами готують шляхом розтирання останніх у ступці спочатку в сухому стані, а потім з половинною кількістю (від маси сухої речовини) води очищеної (або тієї рідини, що прописана у рецепті), отриману суміш у вигляді пульпи змішують з водою очищеною і зливають у флакон для відпуску.

Якщо в пропису є в’язка рідина (сироп, гліцерин), то сухі речовини розтирають з цими засобами.

35. Суспензії з речовинами, які мають велику питому щільність (вісмуту нітрат основний) готують методом скаламучування.

36. При виготовленні суспензій із гідрофобних речовин, їх попередньо змішують зі стабілізатором, а потім готують за п. 34. Кількість стабілізатору розраховують у залежності від властивостей гідрофобних речовин (Додаток F20).

Сірку диспергують з гліцерином або зі спиртом етиловим (якщо вони прописані у рецепті). Як стабілізатор суспензій сірки для зовнішнього застосування використовують калійне чи зелене мило з розрахунку на 1,0 г сірки 0,1-0,2 г мила.

37. Водорозчинні речовини вводять до складу суспензій, розчиняючи їх у прописаному об’ємі води (можна використовувати концентровані розчини), а потім з цим розчином готують суспензію за п. 34.

Емульсії

38. Для приготування емульсії використовують персикову, маслинову, соняшникову, рицинову, ефірні олії, а також бальзами, риб’ячий жир та інші рідини, що не змішуються з водою.

Якщо олія в рецепті не вказана, емульсію готують на персиковій, маслиновій або соняшниковій оліях.

Якщо кількість олії в рецепті не зазначено, то готують 10% емульсію.

39. Для стабілізації емульсії використовують емульгатор, який підбирають залежно від призначення емульсії та фізико-хімічних властивостей інгредієнтів.

Як емульгатори використовують поверхнево-активні та деякі гідрофільні природні речовини.

Кількість емульгатору залежить від кількості олійної фази. На 10,0 г олійної фази беруть:

Ø 2,0 г твіну-80 та 2-3 мл води (для первинної емульсії);

Ø 1,0 г метилцелюлози (у вигляді 5% розчину – 20,0 г);

Ø 0,5 г натрій-карбоксиметилцелюлози (у вигляді 5% розчину – 10,0 г) та 0,5 г метилцелюлози (у вигляді 5% розчину – 10,0 г);

Ø 5,0 г крохмалю (у вигляді 10% клейстеру – 50,0 г);

Ø 1,5 г емульгатору Т-2.

40. Приготування емульсії складається з двох стадій: одержання первинної емульсії та розведення первинної емульсії необхідною кількістю води (або розчину).

Первинну емульсію одержують шляхом змішування емульгатора з олією (або олійним розчином), а потім до їх суміші по краплях додають воду й розтирають до одержання однорідної сметаноподібної маси (або шляхом змішування емульгатора з водою, до суміші яких по краплях додають масло й розтирають до одержання однорідної сметаноподібної маси).

Готову первинну емульсію розводять при перемішуванні водою, яку додають невеликими порціями до необхідної маси.

41. Лікарські речовини, які розчиняються в олії, за винятком фенілсаліцилату, розчиняють в олії до введення її у первинну емульсію. При цьому кількість емульгатору розраховують з урахуванням олійного розчину.

Лікарські речовини, які розчиняються у воді, розчиняють в частині воді, призначеній для розведення первинної емульсії. Отриманий розчин проціджують і додають до готової емульсії в останню чергу. Можна використовувати концентровані розчини, додаючи їх також до води, призначеної для розведення первинної емульсії.

Речовини, які не розчиняються у воді та олії, а також фенілсаліцилат, вводять за типом суспензії, шляхом ретельного диспергування з готовою емульсією, а якщо потрібно, то додають емульгатор у необхідній кількості.

Водні витяжки з лікарської рослинної сировини

42. Якщо в рецепті не вказана кількість ЛРС, водний витяг готують у співвідношенні сировини та водного витягу 1:10; настої та відвари з трави горицвіту, конвалії, кореня китятків, кореневищ мильнянки, ріжків, кореневищ з коренями валеріани, насіння льону, кореневищ з коренями синюхи готують 1:30; з сильнодіючої сировини (термопсис, наперстянка) – 1:400 (Додаток F21, F22).

43. Ступінь подрібнення ЛРС має бути вказаний у АНД або інших чинних нормативних документах. Якщо немає таких вказівок, листя, квітки і трави подрібнюють до 5 мм; стебла, кору, коріння до 3 мм; плоди та насіння до 0,5 мм.

44. Для приготування водних витяжок можна використовувати лише стандартну сировину.

Якщо ЛРС має більший вміст біологічно активних речовин чи підвищену біологічну активність, треба зробити перерахунок кількості нестандартної сировини за формулою:

А × В

Х = ––––––––,

Б

де: Х – кількість сировини з підвищеним вмістом діючих речовин, г;

А – кількість сировини за прописом, г;

Б – фактична кількість діючих речовин у ЛРС, виражена у відсотках або числом ОД у 1 г сировини;

В – стандартний вміст діючих речовин у тих самих одиницях.

45. Для приготування настоїв та відварів як екстрагент використовують воду очищену.

46. Для приготування настоїв і відварів можна замість ЛРС використовувати стандартизовані екстракти-концентрати (сухі та рідкі):

– сухі (у співвідношенні 1:1) – беруть у кількості, рівній прописаній ЛРС;

– сухі (у співвідношенні 1:2) – беруть у кількості, подвійній прописаній
ЛРС;

– рідкі (у співвідношенні 1:2) – беруть у кількості, подвійній
прописаній ЛРС.

Приготування водних витягів зі стандартизованих екстрактів-концент­ратів відповідає технології РЛЗ із сухих і рідких лікарських речовин. В даному випадку можна використовувати концентровані розчини лікарських речовин.

Забороняється замінювати лікарську рослинну сировину настойками та ін. галеновими препаратами, готувати концентровані водні витяжки, а також використовувати концентровані розчини лікарських речовин при приготуванні настоїв та відварів із лікарської рослинної сировини.

47. Якщо кількість ЛРС у рецепті складає понад 1,0 г, то при розрахунку кількості води (екстрагента) враховують коефіцієнти водопоглинання (Додаток F23), а при приготуванні слизу кореня алтеї для розрахунку кількості сировини та екстрагента враховують видатковий коефіцієнт (Додаток F24).

48. Для приготування настоїв та відварів подрібнену лікарську рослинну сировину поміщають у прогрітий інфундирний апарат, або інфундирку, заливають водою кімнатної температури (яку беруть із урахуванням коефіцієнта водопоглинання), настоюють на киплячій водяній бані при перемішуванні: настої – протягом 15 хвилин, відвари – 30 хвилин. Настої охолоджують при кімнатній температурі 45 хвилин; відвари – 10 хвилин. Тривалість настоювання на водяній бані настою об’ємом 1000-3000 мл складає 25 хвилин, відварів – 40 хвилин. Отриману витяжку проціджують через прес-цідилку у мірний циліндр, віджимають сировину і у разі необхідності додають воду до потрібного об’єму крізь віджату сировину. Готову витяжку переносять у флакон для відпуску.

49. Настій з кореня алтеї готують 1, 2, 3, 4, 5% концентрації шляхом настоювання при кімнатній температурі протягом 30 хвилин. Якщо у рецепті не вказана кількість сировини, готують настій у співвідношенні 1:20.

50. Настої з алкалоїдовмісної сировини готують з додаванням кислоти хлористоводневої 0,83%. Кислоти додають стільки, скільки міститься алкалоїдів у взятій наважці ЛРС.

51. Відвари з сапоніновмісної сировини готують в лужному середовищі (на 1,0 сировини додають 0,1 натрію гідрокарбонату, якщо він прописаний у рецепті).

52. Витяги з сировини, яка містить ефірні олії, готують в інфундирці зі щільно закритою кришкою та без перемішування.

53. Відвари з лікарської сировини, яка містить дубильні речовини, а також антраглікозиди, проціджують негайно після приготування.

54. Відвари з листя сени проціджують після повного охолодження.

55. Багатокомпонентні водні витяги з лікарської рослинної сировини, яка вимагає однопланового режиму екстрагування, виготовляють в одній інфундирці, незалежно від гістологічної структури сировини, а ті, що потребують різних умов екстрагування, одержують шляхом настоювання кожного виду сировини окремо з максимальною кількістю води, але не меншою 10-кратної кількості стосовно сировини з урахуванням коефіцієнта водопоглинання.

56. Лікарські речовини, розчинні у воді, додають тільки у готові, проціджені й охолоджені водні витяжки, після чого отримані розчини ще раз проціджують у флакон для відпуску.

Нерозчинні речовини вводять шляхом суспендування чи емульгування з готовою витяжкою за правилами приготування суспензій та емульсій.

57. Рідкі засоби (сиропи, настойки, ароматні води, рідкі екстракти) додають до готового витягу в останню чергу у флакон для відпуску.

Сухі екстракти-концентрати розчиняють у воді та проціджують у флакон для відпуску, якщо потрібно, враховують коефіцієнт збільшення об’єму.

Концентровані розчини

58. Концентровані розчини готують в асептичних умовах на свіжоперегнаній воді очищеній.

Всі допоміжні матеріали та посуд (підставки, мірні колби, лійки, паперові або скляні фільтри та ін.), що використовуються для приготування і зберігання концентрованих розчинів, стерилізують.

59. Концентровані розчини не повинні готуватися в концентраціях, близьких до граничних, оскільки при зниженні температури розчину можлива кристалізація (випадіння осаду) розчиненої речовини.

60. Концентровані розчини готують масо-об’ємним способом з використанням мірного посуду. Необхідну кількість води можна розрахувати, використовуючи значення густини розчину (Додаток F15) або коефіцієнту збільшення об’єму (Додаток F17).

61. Лікарські речовини (кристалогідрати) відважують з урахуванням фактичного вмісту вологи.

62. Приготовані розчини обов’язково підлягають повному хімічному аналізу (якісне та кількісне визначення речовини).

Залежно від результату кількісного аналізу концентровані розчини відповідно розводять водою або зміцнюють, додаючи суху лікарську речовину до потрібної концентрації, після чого їх фільтрують.

Якщо розчин міцніший, ніж потрібно, кількість води, яку необхідно для розведення, розраховують за формулою:

А × (С – В)

Х = –––––––––––,

В

де: Х – кількість води, яка потрібна для розведення, мл;

А – кількість приготовленого розчину, мл;

В – необхідна концентрація розчину, %;

С – фактична концентрація розчину, %.

У випадку одержання розчину з заниженою концентрацією кількість лікарської речовини для зміцнення розчину розраховують за формулою:

А × (В – С)

Х = –––––––––––,

100 × r – B

де: Х— кількість сухої речовини, яку слід додати для зміцнення розчину, г;

A — кількість приготовленого розчину, мл;

В — необхідна концентрація розчину, %;

r — густина розчину необхідної концентрації, г/мл.

Після зміцнення або розведення концентрованого розчину потрібно повторно провести кількісне визначення лікарської речовини, після чого їх фільтрують.

63. Номенклатура концентрованих розчинів наведена у Додатку F15 і визначається специфікою екстемпоральної рецептури і об’ємом роботи аптек.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: