Neisseria meningitidis.

Збудник менінгококової інфекції із характерним враженням оболонки носоглотки із і подальшою генералізацією у вигляді менінгококової септицемії і запаленням м’яких мозкових оболонок. Вперше описав клінічну картину менінгококового менінгіту у 17 ст. Уілліс і Сіденхем. Виділив збудника в самостійну нозологічну форму у 1887 р. Вайзельбаум, а класичний опис морфології зробив Флекснер у 1907 р. На сьогодні менінгококову інфекцію визначають як суворий антропоноз із повітряно-крапельним шляхом передачі збудника. Захворювання носить характер епідемій із високою контагіозністю і летальністю (до 85 % без лікування).

Морфологічні, культуральні і біохімічні властивості, виключаючи ферментацію мальтози із утворенням кислоти, аналогічні таким же у N. gonorrhoeae. Розглядаючи фактори патогенності, слід відзначити, що капсула менінгококів має більший розмір і більш складну будову. Крім того, вони продукують гемолізин.

Менінгококи характеризуються високою потребою в ростових факторах. В якості джерела вуглецю і азоту вони використовують амінокислоти (глутамін, аспарагін, тірозин).Селективним середовищем є середовище Мюллера - Хінтона.

На відміну від інших коків цієї групи менінгококи дуже погано переносять низьку температуру. Тому при доставці матеріалу в лабораторію необхідно виключити можливість його охолодження.

Джерела інфекції. Хвора людина і бактеріоносії.

Шляхи передачі. Основний шлях - повітряно- крапельний.

Захворювання у людини: назофарінгіт, менінгокококцемія, цереброспинальний епідемічний менінгіт.

Епідеміологія. Епідемічні захворювання, деколи навіть у вигляді великих спалахів, спостерігаються в великих колективах у людей 20-30 років, що обумовлено в значній мірі соціальними факторами (період навчання, проживання у гуртожитках, служба в армії).Природний резервуар менінгокока - носоглотка людини.

Менінгококова інфекція дуже широко розповсюджена, але класичний регіон епідемічних вражень- Центральна Екваторіальна Африка, починаючи від Гвінейського заливу, так називаємий "менінгітний пояс ". Занос збудника на території, де захворювання не було раніше зареєстроване, наприклад, регіон Крайньої Півночі, приводить до збільшення генералізованих форм, які вражають всі вікові групи.

Спорадичні менінгококові захворювання спостерігають, як правило, зимою і навесні, особливо часто із лютого по квітень.

Антигенний склад N. meningitidis досить складний, деякі складові компоненти відносять до факторів вірулентності, інші індукують вироблення захисних антитіл.

Класифікація менінгококів основана на різниці у будові полісахаридів капсули. Полісахариди представлені полімерами аміносахарів і сіалових кислот. За допомогою специфічних антитіл сироватки крові кролика до антигенів капсули виділяють серогрупи А, В, С, D, X, J, Z, 29E, W-135, а також порівняно недавно виділені Н, І, К, і L.

Патогенез. Вхідні ворота інфекції - носоглотка. У більшості випадків захворювання протікає субклінічно. Запальний процес у місці проникнення

(гострий фарингіт) супроводжується гіперемією і набряком задньої стінки глотки на фоні майже незмінних мигдаликів. Основний шлях розповсюдження в організмі - гематогенний. Патогенез захворювання включає враження токсичного та септичного характеру разом із алергічними реакціями.

Основний фактор патогенності - бактеріальна капсула, яка захищає менінгококи від різних факторів, і в першу чергу від дії фагоцитів. Антитіла, що утворюються до полісахаридів капсули, проявляють бактерицидні властивості. Токсичні прояви менінгококової інфекції обумовлені ліпополісахаридами, які подібні по своїх біологічних і хімічних властивостях до ендотоксинів ентеребактерій. Їм належить основна роль у патогенезі вражень судин і крововиливів у внутрішні органи. Найбільш постійною і значимою ознакою менінгококоцемії -екзантема у вигляді характерного геморагічного висипу (петихії, пурпура, екхімози).

Пілі являються фактором адгезії до слизових оболонок носоглотки і тканин мозкової оболонки. Менінгококи виділяють IgA- протеази, які захищають бактерії від дії імуноглобулінів.

Іммунітет -постінфекційний, напружений.

Лабораторна діагностика менінгококових захворювань основана на бактеріоскопії, виділенні чистої культури і біохімічній ідентифікації Neisseria meningitidis.

Матеріалол для дослідження служить спинномозкова рідина, кров і виділення із носоглотки. Відбір матеріалу бажано проводити до початку антибактеріальної терапії.

У пофарбованих мазках по Граму виявляють грамвід^,ємні одиночні коки або диплококи. Разом із неврологічною симптоматикою це вказує на менінгококову етіологію захворювання. Посів матеріалу для отримання чистої культури проводять на щільні і рідкі поживні середовища, які містять сироватку, кров або асцитну рідину. Оксидазо-позитивні колонії розглядають як такі, що відносяться до виду нейсерій. Наявність в культурі N. meningitidis підтверджують утворенням оцтової кислоти при ферментації глюкози і мальтози (але не лактози, сахарози і фруктози).

Лікування. Препарат вибору - бензилпеніциллін, а також ефективні напівсентитичні пеніцилліни -ампіциллін, оксациллін. Найбільш оптимальним є призначення антибіотиків разом із діуретиками. При не переносимості пеніциліну назначають левоміцитин або ріфампіцин.

Профілактика зводиться до раннього виявлення носіїв, ізоляції людей, які захворіли назофарінгітом та їх госпіталізації.

Специфічна профілактика. Розроблена хімічна вакцина, яка складається із полісахаридів серогруп А і С. Для екстренної профілактики використовують іммуноглобулін.

Питання для самоконтролю

1. За якими ознаками патогенні коки відносять до одного угрупування.

2. Які захворювання викликають стафілококи.

3. Назвіть основні вхідні ворота стафілококової інфекції.

4. Які токсини утворюють стафілококи, стрептококи, нейсерії.

5. Які ферменти обумовлюють патогенність коків.

6. Значення гемолітичного стрептококу в етіології скарлатини та ревматизму.

7. Дати характеристику морфологічних, культуральних та біохімічних властивостей пневмококів. Їх фактори агресії та патогенності.

8. Патогенетичні особливості та характер імунітету при гонореї та менінгіті.

9. Методи лабораторної діагностики менінгококової та гонококової інфекції.

10. Профілактика та лікування кокових інфекцій.

Тестові завдання.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: