Класифікація видів впливу і протистояння впливу за ознакою психологічної конструктивності-неконструктивності

При цьому під поняттям психологічно конструктивного впливу розуміється такий вплив, який має відповідати як мінімум трьом критеріям:

• вплив не повинен руйнувати особистості індивідів, що беруть у ньому участь, і їхніх стосунків;

• він має бути психологічно коректним;

• йому слід задовольняти потреби обох сторін.

Таким трьом критеріям необхідно, щоб відповідало й психо­логічно конструктивне протистояння.

Стосовно особистого впливу, то вчені (В. Погольша та ін.) під ним розуміють певну властивість індивіда, особистісну якість, сутнісну силу людини, а саме її здатність впливати на іншу особу спонукальним, стримувальним, заспокійливим або ще якимось розвивальним способом, змінюючи при цьому не лише поведінку лю­дини, але і її погляди, мотиви, свідомість і навіть характер. Вва­жається, що головним результатом і найвищою метою особистого впливу є зміна, що відбувається у свідомості й душі іншої людини. Виходячи з такого розуміння особистого впли­ву, В. Погольша виокремлює сім його типів, серед яких перших чотири — основні, а інші — компенсаторні, тобто такі, що належать до категорії маловпливових, занадто обережних:

• соціальний інтелект (цей тип є найпоширенішим і об'єднує лю­дей з високою адекватною самооцінкою, котрі легко спілкують­ся, добре адаптуються до будь-якої ситуації взаємодії, вміють приймати рішення, мають хороші перекопувальні здібності, високий соціальний інтелект; такі люди уважні у стосунках, віддають перевагу партнерському стилю спілкування, позитив­но впливають на інших одною лише своєю присутністю);

• особистий магнетизм (тип виливу, який близький до першого, але має більш виражений соціальний інтелект, вищі показники виливу, навички спілкування, адаптивності і впевненості в собі; для представників цього типу є властивим потяг до самовдоско­налення; загалом «особистий магнетизм» є найвищим рівнем прояву здатності особистого впливу і властивий лише одній лю­дині з десяти);

• фрустраційний вплив (сюди належать люди, комунікабельні, які легко вступають у контакт, самовпевнені, імпульсивні, але не вирізняються високою самоповагою, стабільністю, рефлек­сивністю й задоволеністю спілкуванням; вони часто проявляють авторитарний стиль, намагаються зосередити увагу партнера тільки на власних проблемах, проявляючи при цьому агре­сивність, конфліктність, фрустрацію);

• партнерство й довіра на основі емпатії (це скромні, уважні лю­ди, які все розуміють і приваблюють співрозмовників; у них надзвичайно розвинені емпатія, рефлексія, сенситивність, по­треба в довірливому, альтруїстичному, партнерському спілку­ванні; коло спілкування в таких типів впливу вужче, ніж у пер­ших двох, однак цей тип є поширенішим, ніж третій, особливо серед представників професій «людина — людина»);

• маніпулятивна адаптивність (передбачається наявність хоро­ших навичок спілкування, адаптивності, мапіпуляторських здібностей, стійкості, сенситивності, обережності; такі люди не імпульсивні, не люблять ризикувати, не вирізняються високою впевненістю, відповідальністю, в інших людей викликають недовіру, що підкріплюється їхньою власною недовірою; як стійкий тип, маніпулятивний вплив у чистому вигляді трапляється не часто, але як тактика — повсюдно);

• відповідальність і компетентність (у цих людей низький показ­ник впливу, вони не люблять ризикувати, сором'язливі, обе­режні; їхні основні риси — прагнення до стабільності, поступ­ливості, компетентності, відповідальності, працездатності);

• «войовнича доброчесність» (це досить авторитарні особи з висо­кими моральними установками, із дотриманням усіх правил і норм моралі, поведінки, але не завжди власної; цей тип людей трапляється рідко, вони дуже вимогливі до поведінки інших і впливають таким чином на них).

В. Погольша, порівнюючи терміни «значущий» і «впливовий», зосереджує увагу на двох різних аспектах впливу: внутрішньому, глибоко особистому, шо зачіпає по­чуття, установки, життєву позицію людини в цілому, і зовнішньому, поведінковому, часто ситуативному, котрий не вимагає довірливості і взаємопроникнення. Отож пояснення поняття «значущий інший», зводиться до такої характеристики людини: та, з якою існує емоційна близькість, котра забезпечує задо­волення потреби в захисті, підтримці, наслідуванні, авторитеті, дружбі й довірі. То має бути не обов'язково дуже впливова особа, але вона є значущою для певного індивіда. А «впливова людина» — це та, котра асоціюється із такими рисами, як владність, досвідченість. Риси «значущої людини» і «впливової людини» можуть поєднуватися в одній особі.

Функціонально-рольовий вплив належить до такого виду впливу, характер, спрямованість та інтенсивність якого визначаються не особистісними властивостями партнерів, а рольовими позиціями учасників взаємодії.

«Індивідуально-спе­цифічний вплив», характеризує таку форму персоналізації, яка здійснюється завдяки трансляції індивідом іншим людям своїх осо- бистісних рис у вигляді не засвоєних ще ними взірців особистісної активності.

Комунікативний вплив характеризують такі параметри, як внут­рішня комунікативна установка того, хто повідомляє інформацію стосовно себе й реципієнта, вербальні і невербальні особливості самого повідомлення, характеристики комунікативного простору спілкування, складові соціально-психологічного середовища.

Підсумовуючи розгляд проблеми міжособистісного впливу, вар­то наголосити на тому, що в кожної людини є право впливати на інших, водночас у кожного індивіда є таке ж саме право не піддава­тися на чужий вплив, відвертати й відхиляти його. Впливаючи на інших, кожна людина виражає їм свої почуття, емоції, власні потре­би, обстоює їх і, отже, свідомо чи несвідомо обстоює значущість власного існування.

Поняття «переконання» має низку смислових значень: По-перше, утворюючи впорядковану систему поглядів і уявлень людини, сукупність переконань виступає як її світогляд; по-друге, під переконанням розуміють процес засвоєння людиною зовнішнього світу, що передбачає якісну зміну вихідних установок під впливом життєвого досвіду й зовнішніх чинників; по-третє, про переконан­ня говорять як про спосіб свідомого та організованого впливу на психіку індивіда ззовні, про метод впливу на свідомість людини че­рез звернення до її власного критичного судження, що використо­вується в комунікації та взаємодії. В цьому контексті йтиметься са­ме про третє смислове значення поняття переконання.

Переконання як спосіб психологічного впливу спрямоване на зняття своєрідних фільтрів на шляху інформації до свідомості й почуттів людини, воно використовується для того, щоб перетворити інформацію, яка повідомляється, в систему установок і принципів індивіда. За таких умов переконання веде до сприйняття і введення нових відомостей у систему поглядів людини, її світогляд. Цей спосіб впливу грунтується на свідомому ставленні індивіда до інформації, на її аналізі і оцінці. Його ефективність залежить від багатьох чинників, у тому числі від майстерності суб'єкта переко­нання. Комунікатор, висуваючи систему аргументів, повинен дотримуватися принаймні таких правил: аргументи мають бути ло­гічними, правдивими, правдивість — очевидною, а їхня кількість — достатньою дня доведення основної тези. Переконання, впливаючи не тільки на розум, але й на почуття людини, належить до такого способу психологічного впливу однієї людини на іншу або групу людей, який діє на раціональне та емоційне начало індивіда, формуючи при цьому нові погляди, стосунки, що відповідають суспільним ви­могам та міжособистісним нормам.

Зазвичай розрізняють прямий і непрямий (опосередкований) способи переконання. Прямий спосіб переконання має місце тоді, коли той, хто слухає (або слухають), зацікавлений в інформації і зосе­реджує всю свою увагу на логічних, сприятливих, правдивих, очевид­них аргументах. Непрямий спосіб переконання характеризується тим, що люди, які піддаються впливові засобами переконання, підвладні випадковим чинникам, зокрема, таким як привабливість комунікато- ра. Вважається, що прямий спосіб переконання є аналітичнішим, стійкішим і менш поверховим. Він також з більшою вірогідністю зда­тен вплинути на установки й поведінку індивіда.

У соціальній психології сукупність певних заходів, спрямованих на підвищення ефективності мовного впливу, отримала назву «переконувальна комунікація». На її основі здійснюються прикладні дослідження особливостей комунікативного впливу, розробляється експериментальна риторика, тобто мистецтво красномовства, вио­кремлюють і аналізують основні та допоміжні елементи переконан­ня, складові переконувального комунікативного впливу. Свого часу американський журналіст Г. Лассуел запропонував модель комунікативного процесу для вивчення переконувального впливу, яка охоп­лює п'ять елементів:

• хто передає повідомлення (комунікатор);

• що передається (повідомлення, текст);

• як здійснюється передавання (канал);

• кому спрямоване повідомлення (аудиторія);

• з яким результатом здійснено повідомлення (ефективність впливу).

Проа­налізовано чимало інших якостей, необхідних у спілкуванні і значу­щих для комунікативного впливу, таких як комунікабельність (міра прагнення особистості до спіч кування), контактність (оволодіння способами спілкування) тощо. Виявлено типи позиції комунікатора під час комунікативного процесу: відкрита (комунікатор відкрито викладає свій погляд, оцінює факти, які його підтверджують); закрита (комунікатор замовчує свою точку зору, навіть використо­вує певні прийоми, щоб її приховати); відсторонена (комунікатор тримається підкреслено нейтрально, зіставляє протилежні думки). Достатньо вивченими є способи підвищення впливу тексту повідо­млення, особливості сприймання його аудиторією. У ході експери­ментів було доведено, що важливим чинником, який впливає на сприймання інформації аудиторією, є взаємодія інформації та уста­новок аудиторії.

Структура переконувального впливу складається з низки ієрархічно організованих зв'язків та елементів: «сприймання» — «розуміння» — «прийняття».

Елементи структури

В низці досліджень показано, що ефективність переконувально­го комунікативного впливу певною мірою залежить від ступеня зацікавленості партнерів один в одному, тобто слухач має володіти певним мінімумом схильності до сприймання і прийняття інфор­мації, а комунікатор — певним мінімумом зацікавленості в тому, на кого спрямований вплив. З посеред виокремлених вимог, які вказу­ють на ефективність переконання як методу впливу, наведемо такі:

• зміст і форма переконання мають відповідати віковим особливо­стям особистості (зокрема дослідники виявили, що установки молодих людей менш стабільні);

• переконув&чьна комунікація має враховувати індивідуальні особ­ливості людини;

• переконанню слід бути логічним, послідовним, доказовим, ар­гументованим;

• переконуючи інших, необхідно використовувати як загальні теоретичні відомості, так і конкретні факти, приклади;

• намагаючись переконати інших, комунікатор сам повинен вірити в те, про що говорить.

Водночас, якщо людина не бажає, щоб її переконували, то тут не допоможуть ні логіка, ні привабливість комунікатора, ні аргументи, які він застосовує. Ефекту впливу не можна також досягти, якщо той, хто переконує, зверхньо ставиться до аудиторії, або, навпаки, поблажливо, прагне лише самоствердитися й не більше. Саме тому психологи радять: щоб переконувати, слід спочатку виокремити те спільне, що об'єднує людей, і встановити психологічний контакт, а вже потім разом проаналізувати всі аргументи обох партнерів і дійти спільного результату.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: