ОСОБИСТІСТЬ ПЕДАГОГА ЯК ЧИННИК СТАНОВЛЕННЯ МІЖОСОБИСТІСНИХ СТОСУНКІВ В УЧНІВСЬКІЙ ГРУПІ.

Спілкування вчителя і учнів - це основа педагогічного про­цесу, головний засіб, з допомогою якого вчитель повідомляє про норми, цінності, зразки культури, безпосереднім носієм яких він є; це життєвий простір, у якому вчитель і учні стають інди­відуальностями.

Вимоги до комунікативних якостей мовлення викладача зумо­влені насамперед функціями, які він виконує в педагогічній ді­яльності:

а) комунікативна — встановлення і регуляція взаємовідно­син між викладачем та студентами, забезпечення гуманістичної спрямованості розвитку студентів;

б) психологічна — створення умов для забезпечення психоло­гічної свободи студента, прояву індивідуальної своєрідності його особистості; зняття соціальних затисків, які заважають цьому;

в) пізнавальна — забезпечення повноцінного сприймання на­вчальної інформації студентами, формування в них особистісно- го, емоційно-ціннісного ставлення до знань;

г) організаційна — забезпечення раціональної організації на­вчально-практичної діяльності студентів.

Соціальні установки педагогів на позиції в спілкуванні:

1) інтелектуал - це ерудит, обізнана особистість, яка постійно прагне отримувати нову інформацію й здатна продукувати цікаві ідеї;

2) «душевна людина» - добра, чутлива, на яку можна поклас­тися у важких ситуаціях, чесна, порядна;

3) оптиміст - це людина з гумором, життєлюб, яка вміє підба­дьорити, «розрядити» напружену обстановку;

4) організатор - уміє виявити ініціативу, повести за собою інших;

5) ділова людина - знає свою справу, не витрачає часу на без­предметні розмови, надає перевагу вибірковому спілкуван­ню, цінує власний час і час оточення (за Н.П. Анікєєвою).

Стилі педагогічного спілкування:

Стилі педагогічного спілкування - це індивідуальні способи самореалізації вчителя, який є ініціатором взаємодії в системі «учитель – учень». Типи спілкування:

Відчужений - закритий, слабко проявляє власну індиві­дуальність, функціонер. Знає, що тут він працювати вже не буде або переконався, що педагогічна діяльність не його життєве покликання. Як наслідок, зміст стосунків з колегами та учня­ми його не турбує, а отже, є поверховим. Водночас підтримує виважені стосунки з адміністрацією, тому ретельно виконує власні функціональні обов'язки, але не виходить за їх межі, тобто не виявляє ініціа­тиви («Людина у футлярі»).

Самозречений - повністю віддає свою духовну енергію особистим проблемам учнів. Часто емоційний, імпульсивний, підлягає перепадам у настрої, метушливий, легко ображається, гостинний. Слабка рефлексія виявляється в ситуативності вчин­ків, умінні жити вчорашнім днем, не прогнозуючи можливого перебігу навчально-виховної ситуації. Діти молодшого шкіль­ного віку його люблять, а старшокласники ставляться поблаж­ливо, називаючи «мамою», «курочкою» тощо.

- Маніпулятивний - вважається професіоналом. Певною мірою це ідеал професійної педагогічної майстерності. Він чітко знає, чого хоче домогтися, враховує вікові та інші особливості дітей, має власний стиль у роботі. Учні з його уроків виходять стомленими, ставляться до нього шанобливо, але насторожено. Дитячі прізвиська є популяризацією професійного стилю спіл­кування (Гуру, Демократ), що засвідчують високий статус як педагога.

- Конфліктний - типовими для нього є висловлювання про недостатні права та реальні механізми впливу на учня. Як на­слідок, домінують теми про необхідність введення санкцій, но­вих способів покарання в навчанні і вихованні («працювати з кожним роком все важче...»). Здебільшого не прагне до взаємо­розуміння з учнями. Поверховий у викладанні, схильний до формалізму в роботі, намагається працювати наближено до нор­ми, але прямими способами, у чому схожий на «відчуженого». Прагне до визнання з боку колег і адміністрації, але часто є «чужим» у педагогічному колективі, тому самостверджується на учнях, що призводить до посилення з ними конфліктів. Ди­тячі прізвиська відзначаються жорсткістю, навіть - жорстокіс­тю: Швабра, Пацюк, Шланг, Пробірка, Лисий глобус тощо.

- Ліберальний - позиція невтручання в процес взаємин і поверхові стосунки з оточенням. Невпевнений у своїх силах. Може не сприймати існуючі в школі порядки, але водночас не має власної програми їх перебудови, зміни, тому своє завдання вбачає у згладженні негативного, на його думку, впливу адміні­страції. Насторожений, незалежний. Справді талановитий, про що відомо небагатьом особам. Не схильний популяризувати свої досягнення. Не остерігається встановлювати неформальні сто­сунки з учнями. Його прізвиська є похідними від імені або по батькові, нерідко зі зменшувальними, ласкавими суфіксами.

- Авторитарно-монологічний - типовими є наявність влас­них, часто безкомпромісних, поглядів на різні явища і події. Дотримується жорстких життєвих правил. З ним проблематич­но рівноправно спілкуватися. Часто прагне демонструвати свою перевагу з позиції старшого і більш досвідченого. Його складно переконати, оскільки він самостійно бажає про все дізнаватися. Знає, як досягати поставленої мети. Вольовий, завжди виконає сплановану програму дій. Послідовний, педантичний. Голос на уроці підвищує з конкретними виховними цілями. Причини конфліктів з оточенням, як правило, полягають у власному від­чаї від почуття безвиході.

- Паралельний - професіонал. Досконало знає предмет, любить свою роботу. З особистих недоліків здатний зробити пе­реваги, наприклад, коли дефекти мови стають ознакою інтелі­гентності, а неуважність - милим чудернацтвом. Зорієнтований більше на процес роботи, а не на її результати.

- Діалогічний (особистісно-зорієнтований) - схожий на «па­ралельний» тип, але має акцентовану спрямованість на рівно­правну взаємодію з учнями, діалогічне спілкування. Самокри­тичний, тривожний.

Бар'єри в спілкуванні «викладач-студент»

У спіл­куванні педагога виокремлюють соціальний, психологічний, фі­зичний і смисловий бар'єри,

Соціальний бар'єр зумовлений домінуванням рольової позиції викладача в системі педагогічної взаємодії. Викладач підносить­ся над особистістю студента, постійно демонструє свій соціаль­ний статус.

Фізичний бар'єр пов'язаний з організацією фізичного простору взаємодії. Так, неправильно організований простір спіл­кування спричинює ізольованість викладача. Він неначе віддаляє себе від студентів, намагаючися сховатися за стіл, стілець чи в куток.

Смисловий бар'єр, як правило, пов'язаний з неадаптованим до рівня сприйнятгя студентів мовленням викладача, яке за­надто насичене незрозумілими словами, науковими термінами, що використовуються без коментаря. Це стає причиною знижен­ня інтересу у слухачів, утворює дистанцію у взаємодії.

Найтиповіші з них:

— бар 'єр незбігу настанов: викладач приходить на заняття із цікавим задумом, захоплений ним, а студенти байдужі, не­зібрані, неуважні, внаслідок чого недосвідчений викладач роздратований, нервує;

- бар 'єр боязні аудиторії: характерний для викладачів-по- чатківців, вони непогано володіють матеріалом, добре під­готувалися до заняття, але сама думка про безпосередній контакт зі студентами лякає їх;

- бар 'єр відсутності контакту: викладач входить до ауди­торії і замість того, щоб швидко організувати взаємодію зі студентами, починає діяти «автономно» (наприклад, пише пояснення на дошці);

- бар 'єр звуження функцій спілкування: педагог враховує тільки інформаційні завдання спілкування, залишаючи поза увагою соціально-перцептивні, комунікативні функції спіл­кування;

- бар 'єр негативної установки на аудиторію;

- бар 'єр попереднього негативного досвіду: спілкування з аудиторією чи студентом;

- бар 'єр боязні педагогічних помилок (запізнитися на заняття, не вкластися в час, неправильно оцінити відповідь студента тощо);

- бар'єр наслідування: молодий викладач наслідує манери спілкування іншого педагога, не враховуючи власної педа­гогічної індивідуальності.

Наявність зазначених бар'єрів спілкування, як правило, пород­жує малоефективні моделі спілкування викладача і студентів.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: