Та методи цивільного права як науки

Вивчення цивільного права не вичерпується його пізнанням лише як регулятора суспільних відносин, галузі матеріального права чи га­лузі законодавства. Це було б, навіть, невиправданим, оскільки поза увагою залишилась би ще одна істотна площина зазначеної галузі - її науковий аспект, в тому розумінні, що вона є не тільки галуззю суто матеріально-правовою, а й науковою, тобто галуззю правової науки.

Розглядаючи цивільне право в цьому аспекті, слід зазначити, що на відміну від галузі цивільного права, яка регулює особисті немай-

¹ D. Barlo Burke, Jr. Personal property in a nutshell. - P. 3-5.

нові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, самостійності їх учасників, наука цивільного права (цивілістична наука) регулювання цих відносин не здійснює і такої мети не має. Мета цивілІстичної науки інша - пізнавальна. Навпаки, цивільне право як галузь, регулюючи соціальні зв'язки, як таке, зро­зуміло, ніякої пізнавальної та іншої теоретичної діяльності не здійс­нює і робити цього не може.

Однак вказане не означає, що між регулятором суспільних відно­син - галуззю цивільного права і наукою цивільного права існує про­тиріччя. Навпаки, між зазначеними категоріями - найтісніший взаємозв'язок, який, між тим, не дає права на їх ототожнення. Спів­відношення між ними полягає у тому, що йдеться про два різні аспек­ти того, що складає поняття цивільного права. Дослідження взаємо­зв'язку науки і права з гносеологічної точки зору свідчить про те, що названа галузева юридична наука розглядає галузь цивільного права як один з елементів свого предмета пізнання. І тут наука відіграє роль активного «пізнавального» фактора, а її об'єкт пізнання (галузь пра­ва) ніякої активності не набуває. Проте саме «пасивність» об'єкта пі­знання (галузі права) обумовлює назву науки як галузевої.

Таким чином, розглядаючи науку в порівнянні з правом, можна дійти висновку, що цивільно-правова наука, нічого не регулюючи, пізнає право І його регулюючий вплив на суспільні відносини, які ви­никають у тій чи іншій сфері соціального життя.

Водночас, розглядаючи науку і право з огляду на існуючий між ни-ми соціально-динамічний зв'язок, слід підкреслити: правова галузь активно впливає на розвиток науки. Наприклад, розроблення і прий­няття нового законодавства завжди викликали і викликають посилен­ня творчої діяльності, завдяки чому наука набувала і набуває подаль­шого розвитку.

З іншого боку, не слід вважати, що наука цивільного права розви­вається виключно у «фарватері» законодавчої чи правозастосовчої практики. Відповідні досягнення цивілІстичної науки у вивченні фак­тів реальної дійсності, стану законодавства і практики його застосу­вання сприяють розвитку галузі цивільного права й законодавства, допомагаючи законодавцеві виявити і усунути недоліки у правовому регулюванні, встановити соціально адекватні сучасним суспільним відносинам правові норми та інститути.

Тобто можна зазначити, що між наукою цивільного права і відпо­відною їй за назвою правовою галуззю існує не тільки взаємний зв'я­зок, а й взаємодія. Тому з'ясування понятійної суті науки цивільного права має також практичне значення.

Як галузь правознавства цивілістична наука може розглядатися в двох аспектах. З одного боку, це сфера людської діяльності, функ­цією (напрямом) якої є вироблення і використання теоретично систе­матизованих знань про відносини, що складають предмет цивільно-правового регулювання, спрямована на одержання нових знань та їх З

Розділі

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

використання у законодавчій, правозастосовчій, підприємницькій практиці тощо. З іншого - цивілістична наука уявляється як елемент змісту правової культури суспільства. І у даному розумінні вона -своєрідна скарбниця, система знань про явища цивільно-правового значення. Це - система знань про сутність правової галузі, її особли­вості, цивільно-правові форми і зміст суспільних зв'язків тощо. За­значені знання тісно пов'язані зі специфікою предмета цивільно-пра­вового регулювання суспільних відносин.

Тому загалом науку цивільного права можна визначити як систему знань про закономірності цивільно-правового регулювання суспіль­них відносин, яка вивчає соціальний зміст і форму регулювання осо­бистих немайнових і майнових відносин в їх становленні, розвитку і дії, формулюючи одержані знання у вигляді цивільно-правових кате­горій та ідей.

Розкриваючи зміст наведеного визначення, необхідно підкресли­ти, що як система знань цивілістична наука вивчає не тільки норми спорідненої з нею правової галузі, а й врегульовані ними суспільні відносини; практику застосування цивільного законодавства; юри­дичну техніку тощо. І це зрозуміло. Наприклад, зв'язок цивілІстичної науки з юридичною практикою (особливо роботою загального суду, господарського суду, а також інших органів, що застосовують норми права) безперечний. І цей зв'язок багатоплановий.

Наука своїми теоретичними дослідженнями відчутно допомагає юридичній практиці точніше з'ясовувати і застосовувати норми чин­ного права.

Монографічні дослідження, присвячені окремим правовим інсти­тутам, наукові статті, у яких узагальнюється практика з тих чи інших найважливіших категорій цивільних прав, прокладають шлях практи­ці застосування норм цивільного законодавства. В умовах кодифікації цивільного законодавства це має дуже важливе значення. Наприклад, праці: «Кодифікація приватного (цивільного) права (за ред. проф. А. С. Довгерта. - 2000 p.); «Історія приватного права Європи: Західна традиція» (Є. О. Харитонов - 2001 p.); «Право інтелектуальної влас­ності» (за ред. О. А. Підопригори, О. Д. Святоцького. - 2002 p.); «Проблеми довірчих відносин в цивільному праві» (Р. А. Майданик-2002 p.); «Публічні та приватні інтереси в господарських товариствах: проблеми правового забезпечення» (О. М. Вінник-2003 р.); «Пробле­мы гармонизации законодательства Украины и стран Европы» (под общ ред. Е. Б. Кубко, В. В. Цветкова - 2003 г.) та інші не тільки є внес­ком у розвиток науки, а й мають досить вагоме практичне значення, оскільки сприяють адекватному розумінню ключових інститутів чин­ного законодавства правознавцями-практиками, а, отже, і безпомил­ковій реалізації названих інститутів.

Разом з тим юридична практика не тільки сприймає теорії, уявлен­ня та наукові ідеї, що розробляються цивілістичною наукою. Вона та­кож узагальнює застосування чинного законодавства при розгляді

цивільних спорів із справ відповідних категорій правозастосування. При цьому практика майже завжди стикається з необхідністю теоре­тичного осмислення результатів узагальнень власного правозастосу­вання.

Маються на увазі, перш за все, узагальнення, здійснювані, наприк­лад, Верховним Судом України та Вищим господарським судом України. У їх керівних роз'ясненнях міститься чимало міркувань, що мають теоретичне значення, оскільки при цьому з'ясовуються питан­ня не тільки, як, а й чому саме так потрібно чи не слід застосовувати норми цивільного права.

Отже, цивілістична наука не лише пов'язана і взаємодіє, з, правоза-стосовчою практикою, а й має з нею елементи єдності. Більше того, сама наука чи не найголовнішою вбачає для себе мету, пов'язану з ви­рішенням проблем, що мають практичне значення.

Таким чином, наука цивільного права - надзвичайно різнобічне, багатоманітне та складне явище і не створюється сама із себе, а, швидше, є наслідком пізнання законів і різноманітних соціальних явищ. Звичайно, вона не позбавлена і власних проблем, оскільки з розширенням та поглибленням уявлень про оточуючу її дійсність ви­никає потреба у переосмисленні тих чи інших суто теоретичних на-працювань, які раніше вважалися безсумнівними.

Питання про те, чим займається наука - це питання про її предмет. І якщо питання предмета цивільного права як регулятора суспільних відносин означає, що саме, які саме відносини вказана правова галузь регулює, то стосовно предмета цивілІстичної науки воно буде означа­ти: що саме дана наука вивчає.

У широкому розумінні предмет науки є сукупністю явищ, які вона вивчає, та завдання, котрі вона покликана вирішувати для досягнення цілей, поставлених практикою.

Стосовно предмета цивільно-правової науки насамперед зрозу­мілим є те, що вона не займається розпізнанням самих речей, юри­дичних чи фізичних осіб, а вивчає, перш за все, суспільні відносини, які можуть виникати за участю зазначених осіб з того чи іншого при­воду. Різновидом суспільних відносин є цивільно-правові (особисті немайновІ та майнові), що складають один з елементів предмета галу­зі науки і є однією з форм існування суспільних відносин. Причому наукою цивільного права пізнання цивільно-правових відносин від­бувається не тільки в їх статичному стані, а й у аспекті динаміки та розвитку останніх, оскільки завжди існує потреба у з'ясуванні самих підстав, завдяки яким проходить їх динамічний розвиток. Тому до складових предмета цивільно-правової науки належать також юри-. дичні факти (дії, події тощо).

Як предмет елемента науки вказані відносини досліджуються на рівні монографічних праць та інших наукових джерел - статей, тез, рефератів тощо. Слід відмітити, що це один з найскладніших напря­мів наукових досліджень.

Розділ І

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

71

Через пізнання відносин, що складають предмет цивільно-правово­го регулювання, цивіяїстична наука займається дослідженням одной­менної з нею правової галузі. Проте не слід вважати, що наука є дзер­кальним відображенням системи галузевих правових норм. Стосовно останніх наука формує систем теоретичних досліджень, правових ідей, понять, а також знань про закономірності цивільно-правового регулювання суспільних відносин. У науці є такі розділи, яких немає і не може бути в системі цивільного законодавства (відповідні розділи науки про цивільно-правові відносини, джерела права, поняття, систе­му, предмет цивільного права тощо). Тому вона значно багатіша і різ­номанітніша, ніж система галузі права. Крім того, наукою вивчається цивільне право та. законодавство в розвитку і у порівнянні з минулим та правом Й законодавством інших країн, Виключно науковими є й суто теоретичні вчення (наприклад, про поняття, предмет та методо­логію науки цивільного права; співвідношення цивілістичної науки із загальною теорією права, про поняття і сутність юридичної особи тощо);

Таким чином, предмет цивільно-правової науки складають осо­бисті немяйнові та майнові відносини, що регулюються цивіль­ним правом, а також галузь цивільного права як система норм й інститутів, практичний досвід застосування цивільно-правових

Методи дослідження науки цивільного права. Цивілістична на­ука, як кожна Інша, має власне бачення відпоеіді не лише на запитан­ня; що вона вивчає, а й на запитання: як вона це робить, тобто, які са­ме методи використовуються нею у досягненні пізнавальних цілей.

Метод (за походженням від древньогрец. «metodos») - спосіб пі­
знання дійсності, спосіб дослідження явищ природи І суспільного
життя. Цей термін набув значного поширення у дослідницькій прак­
тиці різноманітних напрямів, починаючи з філософії і закінчуючи гаї
лузевнми науками, зокрема юриспруденцією, у тому числі її етрук-
турним підрозділом - цивільно-правовою наукою, ї

Сучасне загальнонаукове визначення методу в юриспруденції іс­тотно не відрізняється бід первісного і тим більше від загальнофіло-софського. з огляду на те, що метод - це прийоми, способи, підходи, інші різноманітні можливі заходи, які застосовуються наукою для здійснюваного нею пізнання свого предмета з метою отримання пев­них наукових, результатів. Науковим методам присвячена низка вчень, як мають загальну назву - методологія¹.

¹ Тільки за останні роки в Україні проводилось декілька наукових конференцій, присвячених проблемам методології науки. Див., напр,: Методологічні проблеми пра­вової науки. / Мат. міжнарод. наук, коаф, - Харків, 13-14 грудня 2002 р.; Упоряд. М. І. Панов, Ю. М. Грошевой. -Харків: Право, 2003: Методологія приватного права: 36. наук, праць (за мат. наук.-теорет. конф., м. Київ, ЗО гравня 2003р.) /Редкол.: О. Д. іСруп-чан (голова) та ін. - К.: Юріяком Інтер, 2003,

Власне кажучи,, пізнання методів дослідження не менш важливе, ніж пізнання предмета дослідження. Адже від з'ясування того, якими методами одержувалися ті чи інші наукові результати (знання), що­найменше залежатиме достовірність останніх (знань), довіра до них.

Слід підкреслити, що набір способів, прийомів чи підходів у до­слідницькій справі ніколи не буває довільним. Він визначається, по-перше, цілями і завданнями, які стоять перед відповідною право­вою наукою; по-друге, рівнем пізнаних можливостей суспільних на­ук; по-третє, рівнем розвитку та пізнання можливостей загальної тео­рії і права; нарешті, рівнем розвитку можливостей теорії самого цивільного права.

Таким чином, враховуючи викладене, галузеве визначення мето­дів дослідження, що використовуються наукою цивільного права, вбачається у тому, що це сукупність (комплекс) різноманітних прий­омів, способів, підходів, інших можливих заходів, які обумовлені предметом науки цивільного права І визначені досягненнями суспіль­них наук (перш за все філософії), загальної теорії держави та права, власне теорії цивільного права і застосовуються для пізнання його предмета, цивільного законодавства і врегульованих ним майнових та особистих немайнових відносин з метою одержання відповідних наукових результатів.

З наведеного визначення поняття методів наукового пізнання ци­вільно-правових явищ, які охоплюються предметом науки цивільного права, можна зробити висновок про те, що ці методи характеризують­ся різноманітністю як за рівневими, так і за змістовними ознаками. А це створює об'єктивну передумову та необхідність їх класифікації.

Виходячи з того, що, перебуваючи у складі правової науки взагалі, наука цивільного права водночас охоплюється і загальним поняттям суспільних наук, не викликає сумніву методологічна підпорядкова­ність вивчення цивільно-правових явищ загальнонауковими метода­ми, що використовуються для пізнання соціально-суспільних явищ взагалі. І оскільки для пізнання явищ суспільного життя загальну ме­тодологічну основу створює філософія, то останній належить осново­положне методологічне значення також стосовно вивчення різновиду суспільних явищ - цивільно-правових.

Зупинимося на розгляді окремих методів науки цивільного права.

Діалектичний метод надає можливості науці цивільного права досягти пізнавальних цілей співставленням із загальними правовими. категоріями стосовно, наприклад, цивільно-правової майнової відпо­відальності, що має похідне значення від уявлень про правову та со­ціально-економічну відповідальність. Навряд чи було б можливим дослідження власності лише з правових позицій, без врахування її економічного аспекту тощо.

Доцільність і необхідність використання наукою цивільного права методу історико-правового аналізу зумовлена тим, що у світі існує

72

Розділ І

ЗАГАЛЬИІ ПОЛОЖЕННЯ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

не лише універсальний взаємозв'язок між відповідними фактами, а й історико-хронологічна послідовність, певна соціально-економічна та політична зумовленість виникнення цих фактів, власне, як і виник­нення цивільного права. Саме такий підхід створює передумову для вивчення генезису предмета дослідження, розвитку і закономірнос­тей втілення в існуючі відповідні соціально-економічні умови життя та розвитку суспільства. Із зазначеної Історико-правової позиції стає можливим врахування світового історичного досвіду в законодавчих підходах до вирішення тих чи інших питань цивільно-правового ха­рактеру.

З точки зору саме історичного розвитку, зокрема, таких цивільно-правових інститутів, як: інститут юридичної особи, інститут приват­ної власності, інститут інтелектуальної власності; або візьмемо деякі договірні інститути (наприклад, купівлі-продажу, позики, лізингу то­що), останні вивчаються як такі, що втілені у цивільне законодавство України внаслідок об'єктивної соціально-економічної зумовленості і водночас багаторічної виправданості з погляду світового історичного досвіду.

Втіленням загальнонаукового розуміння переходу кількості у якість наука цивільного права спрямовує зосередження зусиль на пізнання явищ у процесі їх зародження та формування з накопичен­ням ними відповідних ознак та критеріїв (критичної маси), необ­хідних і достатніх для виникнення нової інституції (як правових ін­ститутів та угруповань). Це простежується майже у всіх напрямах досліджень, особливо під час суттєвих перетворень в українському суспільстві. Прикладами можуть слугувати зниження переваг дер­жавної власності із скасуванням відповідних механізмів, за допомо­гою яких вони встановлювалися, І поступовим формуванням перед­умов для рівності всіх власників.

Дещо специфічним у науці цивільного законодавства є погляд на цивільно-правові явища через призму конкуренції протилежностей. Не зважаючи на загальне положення цивільного права про автономію суб'єктів та їх воль, що зумовлює відповідну юридичну незалежність одного учасника від іншого, це не виключає наявності власних інте­ресів кожного. Останні часто мають протилежний характер, що під­лягає врахуванню у численних правових конструкціях (наприклад, у підходах до регулювання окремих видів юридичних осіб через особ­ливості статусу залежних юридичних осіб, афілійованих та пов'яза­них осіб, правочинів із заінтересованістю тощо). При цьому враху­вання цивільно-правовою наукою такого методу дослідження із запропонуванням відповідних механізмів виходить з того, що йдеть­ся не про пріоритети одних суб'єктів права власності над Іншими, а про те, що зазначена конкурентність не повинна супроводжуватись пріоритетністю правового становища певних учасників. Внаслідок вказаного неприпустимим розцінюється використання недосконало-

сті законодавства для надання переваг інтересам однієї особи за раху­нок заподіяння майнової шкоди іншій.

Окрім загальнонаукових філософських методів досліджень явищ,
наука цивільного права використовує й методи загальнотеоретично­
го правового значення, тобто загальної теорії держави і права, зокрє- v
ма: соціологічний, порівняльний, логіко-догматичний, а також метод
правового моделювання чи використання судової статистики. „

Використання у цивільно-правових дослідженнях соціологічних методів зумовлене тим, що цивІлістична наука не обмежується пі­знанням лише нормативного матеріалу. В процесі вивчення цивіль­но-правових явищ аналізу підлягають різноманітні зв'язки цивільного права із суспільним життям, їх взаємні зв'язки, що здійснюють зворо­тній вплив на цивільне право. Низка прийомів, таких, як: спостере­ження, анкетування, експеримент (наприклад, пов'язаний з вільними економічними зонами), що використовуються у межах соціологічного методу, значно впливають на цивільно-науковий пошук варіантів від­повідних оптимальних законодавчих рішень, розроблення обгрунто­ваних передбачень (прогнозів) стосовно майбутнього розвитку ци­вільно- правових відносин та їх регулювання.

Метод порівняльного аналізу в дослідницькій практиці застосо­вується для врахування досвіду законотворчої та судової практики інших держав задля вдосконалення національного правового середо­вища. Цей метод має визначальне значення для теорії і практики ін­теграції законодавства та права України у правовий простір світового співтовариства.

Завдання, що стоять перед наукою цивільного права, перебувають у суттєвій залежності також від застосування іншого загальнотеоре­тичного правового методу пізнання - логіко-догматичного. Застосу­вання останнього у дослідженні явищ цивільно-правового характеру сприяє досягненню внутрішньої узгодженості текстів цивільно-пра­вових законодавчих актів і загальної сприйнятності цивільно-право­вої мови.

Застосування методу правового моделювання чи використання су­дової статистики у цивільно-правових дослідженнях обумовлюється тим, що пізнання цивільно-правових явищ не становить для галузевої правової науки ту чи Іншу самоціль, а зорієнтоване завжди практич­ною доцільністю і необхідністю. Тому судова статистика є критерієм оцінки ефективності цивільно-правового регулювання відносин І під­ставою наукового обгрунтування версій щодо необхідності відповід­них вдосконалень законодавства.

Оскільки право характеризується певною системністю, то для його вивчення застосовується метод системного аналізу. Наприклад, при дослідженні договору вимагається використання передусім загальних засад цивільного законодавства, зокрема, про свободу договору; його розуміння в системі юридичних фактів і ще вужче — правочинів. Це обумовлює, у свою чергу, аналіз прояву умов дійсності правечинів

74

Розділі

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

75

для договору, зокрема щодо його форми, змісту (наявності істотних умов), порядку укладення і, як наслідок - висновок про прийнятність тенденції вважати договори неукладеними у певних випадках або нав­паки.

Науково-галузевому цивілістичному світогляду притаманні й певні власні орієнтири пізнання явищ, охоплюваних галузевою цивілістич-ною наукою. Це надає можливість оцінювати досягнення цивілістич­ної науки в розробленні галузевих понять, теорій, у співвідношенні з якими стає можливим розвиток цивілістичної думки в Україні. Це сто­сується, зокрема, визначення поняття поважності причин пропуску строку позовної давності, неналежного виконання договірних зобо­в'язань, моральної шкоди тощо, які не наводяться у джерелах цивіль­ного права та їх з'ясування неможливе без наукового розпізнання суті зазначених явищ.

і § 2. Харківська цивілістична школа

Харківська цивілістична школа, якій виповнилося 200 років, прой­шла значний шлях становлення та розвитку. її виникнення пов'язано зі створенням у 1804 р. Імператорського Харківського університету, в складі якого більш ніж 100 років функціонував юридичний факультет, серед кафедр котрого завжди існувала цивілістична кафедра¹. На ка­федрі штатними професорами працювали, зокрема, такі видатні вчені: І. Ф. Тимковський, К. П. Михайловський, О. В. Куніцин, С В. Пахман, П. П. Цитович, О. І. Загоровський, М. А. Городескул, Л. А. Кассо, В. М. Гордон, В. І. Серебровський, В. І. Сливицький, С. Й. Вільнян-ський, М. В. Гордон, С. Н. Ландкоф, А. С Ратнер, А. Л. Малицький, А. Є. Семенова, В. П. Маслов, О. А. Пушкін, 3. А. Підопригора, М. Й. Бару, В. К. Попов, В. С. Шелестов, Ч. Н. Азімов, І. Ю. Красько,

A. М. Запорожець, а зараз працюють І. В. Жилінкова та І. В. Спасибо-
Фатеева.

Дослідженнями зазначених вчених започатковані, а у подальшому їх учнями продовжені та розвинуті різноманітні наукові дослідження, що склалися, навіть, у окремі школи. Так, цивілістами харківської школи досліджувалися і досліджуються:

- загальні питання цивільного права та законодавства: «Сравнение Юстиниановых законов с российскими» (І. Ф. Тимковський, 1809 р.); «О начале и происхождении российского законодательства» (К. П. Ми­хайловський, 1823 р.); «Творческие задачи в современном гражданском праве» (М. А. Городескул, 1901 р.); «Статут цивільного судочинства» (1899 р.) та «Система радянського торговельного права» (1924 p.) -

B. М. Гордон; «Обычаи и правила социалистического общежития»
(1954 р.), «К вопросу о системе советского права» (1957 р.), «О кодифи-

¹ Огляд наукової діяльності кафедри до 1905 p. зроблено на підставі праці проф. Л. М. Загурського (див.: Юридический факультет Харьковского университета за пер­вые сто лет его существования (1805-1905) / Под ред. проф. М. П. Чубинского и проф. Д. И. Багадея. - Харьков, 1908.

калии советского гражданского права» (1957 р.), «Защита чести и досто­инства человека в советском праве» (1965 р.). - С. Й. Вільнянський; «Актуальные проблемы советского хозяйственного права» (І. Ю. Крась­ко, 1976 р.). В сучасних умовах названі проблеми знайшли відбиття у працях - Ч. Н. Азімова, С. Н. Приступи, М. М. Сібільова;

- спадкове право: «О правах наследства женского пола» (О. В. Ку­
ніцин, 1844 р.); лекції й статті В.І. Серебровського «Особые виды по­
смертного преемства в русском наследственном праве» (1915 p.),
«Посмертное преемство супругов» (1916 р.), якими започаткований
подальший напрям фундаментального дослідження В. І. Серебров­
ського «Очерки советского наследственного права» (1953 р.); «На­
следование по закону и завещанию» (М. В. Гордон, 1967 р.), дальше
дослідження проблеми спадкового права набули у працях В. Ю. Чуй-
кової;

- теорії юридичних осіб: «Юридична природа тресту» (В. М. Гордон,
1922 р.); «Социалистическое государственное промышленное пред­
приятие» О. А. Пушкін, 1952 р.), «Правовые формы управления про­
мышленностью в СССР» (О. А. Пушкін, 1964 р.); «Правове становище
виробничих об'єднань у сільському господарстві» (В, П. Маслов,
В. К, Попов, 3. А. Підопригора, 1979 р.). Сучасне дослідження проблем
юридичних осіб міститься у працях В. і Борисової («Правовые основы
предпринимательской деятельности», 1998 р.), а також В. В. Богдана,
М. В. Домашенка, Є. В. Сизова, В. В, Сунцова, Б. О. Ткаченка;

- акціонерного та корпоративного права: «О задачах предстоящей
реформы акционерного законодательства» (С. В„ Пахман, 1861 р.).
Цей напрям відновлений у працях І. В. Спасибо-Фатєєвої («Акцио­
нерные общества: корпоративные правоотношения», 1998 р.; «Ци­
вільно-правові проблеми акціонерних правовідносин», 2000 p.);

- цінних паперів: «Положення про векселі у приватній кодифіка­
ції» (В. М. Гордон, 1925 p.); «Вексельне право. Суть векселя, його
складання, передача і протест» (В. М. Гордон, 1926 р.); «Объединен­
ное вексельное законодательство», «О восстановлении прав по утра­
ченным векселям» (С. Й. Вільнянський). Продовжили цей напрям
дослідження І. Ю. Красько, В. Л. Яроцького («Правовое регулирова­
ние вексельного обращения в Украине» (у співавт. з С. Н. Бервено,
2001 р.) та JL В. Панової;

- власності та житлового права: «О способах приобретения соб­
ственности по русскому законодательству» (П. П. Цитович, 1867 р.).
Даний напрям продовжив у своїх працях В, П. Маслов - «Основные
проблемы права личной собственности в период строительстаа ком­
мунизма», 1968 г; «Право личной собственности на жилой дом в
СССР», 1951 г.; «Право личной собствености на жилой дом в городе
и рабочем поселке», 1954 г.; «Вопросы общей собственности в судеб­
ной практике», 1963 г.; «Правовые вопросы индивидуального и кол­
лективного жилищного строительства граждан в городе и рабочем
поселке», 1960 г.; «Осуществление и защита права личной собствен-

Розділ 1

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

ноети в СССР», 1961 г.; «Правові питання індивідуального і колек­тивного житлового будівництва громадян у місті і робітничому сели­щі», 1963 p.; «Основні проблеми права особистої власності в період будівництва комунізму», 1968 р.; «Защита жилищных прав граждан», 1970 г.; «Право граждан на жилище», 1986 г.) та інші. Проблеми влас­ності продовжили досліджувати В. М. Самойленко, О. П. Первомай-ський, І. В. Спасибо-Фатеева, О. М. Соловйов, а житлового права -М. М. Сібільов, Є. В. Богданов, В. І. Жуков, Ю. І. Зіоменко, Д. Ф. Швецов, О. М. Ситник, М. В. Іванчук, Р. М. Замуравкіна;

- сімейного права: «О разводе по русскому праву» (О. І. Загоров-ський, 1883 p.); О. А. Пушкін як співредактор і співавтор підручника з сімейного права (1982 p.); «Діюче законодавство про шлюб і сім'ю» (В. П. Маслов, О. А. Пушкін, 3. А. Підопригора, 1972 р. та 1974 p.); «Майнові відносини у сім'ї» (В. П. Маслов, 1972 p.). Продовжили тради­ції науки сімейного права Л. О. Кузшичова, І. В. Жилінкова («Право со­бственности супругов», 1997 р.; «Правовой режим имущества членов семьи», 2000 р.; «Брачный контракт (договор)», 2001 р.), О. А. Явор;

- правочинів та зобов'язань: «Принуждение, ошибка, обман и их
влияние на юридическую сделку» (О. I. Загоровський, 1890 р.); «По­
нятие залога в современном гражданском праве» (Л. А. Кассо,
1899 р.); «Залогтовара в обороте» (С. Й. Вільнянський, 1923 р.); «Пра­
во застройки» (1923 р.)» «Закон о рентном обложении» (С. Й. Вільнян­
ський, 1923 р.); «К вопросу о применении поправочных коэффициен­
тов» (С. Й. Вільнянський, 1923 р.); «Правовые условия имуществен­
ного оборота государственных органов» (С. Й. Вільнянський, 1923 р.);
«Положення про державні підряди і поставки» (С. Й. Вільнянський,
1926 р.); «Договірно-правові форми боротьби за якість продукції»
(М. В. Гордон, 1934 p.); «Система договоров в советском гражданском
праве» (М. В. Гордон, 1954 р.); «Товарный аккредитив», «Порядок по­
ставки в практике госорганов», «Кредитная реформа», «Поправки к
кредитной рефоме», «Кредитно-розрахункові відносини» (С. И. Віль­
нянський, 1955 р.); «Залоговое право» (Ч. Н. Азімов, 1993 р.), «Забез­
печення виконання зобов'язань» (Ч. Н. Азімов, 1995 р.). Досліджен­
ням цієї тематики в сучасних умовах займаються Л. М. Баранова,
М. В. Домашенко, В. П. Жушман, О. А. Загорулько, В; М. Ігнатенко,
М. В. Мороз, О. П. Печений, С. Н. Приступа, І. Й. Пучковська,
М. М. Сібільов, О. С. Удовиченко, В. П. Янишен;

— авторське право та право інтелектуальної власності: «Основные
проблемы советского авторского права» (М. В. Гордон, 1940 р.), «Со­
ветское авторское право» (М. В. Гордон, 1955 р.); «Правовое регули­
рование служебных изобретений научно-исследовательских и конс­
трукторских организаций» (Ч. Н. Азімов, 1971р.); «Правовые формы
научно-технического сотрудничества» (Ч. Н. Азімов, В. П. Маслов,
О. А. Пушкін, В. А. Попов, 1976 р.); «Договорные отношения в облас­
ти научно-технического прогресса» (Ч. Н.Азімов, 1981р.); «Научно-
техническая информация и право» (Ч. Н. Азімов, 1987р); «Основы

патентного права» (Ч. Н. Азімов, 1994р.). Продовжили дослідження тематики права інтелектуальної власності С. Д. Волошко, Л. П. Ко-нєв, В. М. Крижна, Р. Б. Шишка та Н. Є. Яркіна.

Значного внеску зроблено професорами та викладачами кафедри у навчальний процесу. Протягом її існування видавалися такі під­ручники: «Хозяйственно-административное право» (С. Н. Ландкоф, 1931 p.); «Радянське цивільне право для юридичних шкіл» (1939 р., в якому співавтором був М. В. Гордон); «Лекции по советскому граж­данскому праву» (С. Й. Вільнянський, 1958 р.); «Лекции по граждан­скому праву» (М. В. Гордон, 1960 p.); «Радянське житловеправо» (В. П. Маслов, 1963 р.); «Советское гражданское право» (С. Й. Віль­нянський, 1966 p.); «Радянське цивільне право» (М. В. Гордон, 1966 p.); навчальний посібник з житлового права (В. П. Маслов, 1973 р.); «Советское гражданское право» в 2-х томах (під ред. В. П. Маслова, О. А. Пушкіна, 1977-1978 pp.; друге видання у 1983-1984 pp.); «Советское семейное право (под общ. ред. А. А. Пушкина, 1982 р.); «Цивільне право України» (за ред. Ч. Н, Азімова, С. Н. При­ступи, В. М. Ігнатенка, 2000 р.).

Викладачі кафедри завжди брали активну участь у підготовці зако­нопроектів. Так проф. С. Й. Вільнянський брав участь у розробленні ЦК УРСР 1922 р. та ЦК УРСР 1963 р. Професор М. В. Гордон та, проф. О. А. Пушкін були членами робочої комісії з підготовки ЦК УРСР 1963 р., а проф. О. А. Пушкін також і Кодексу про шлюб та сім'ю (1969 p.), Житлового кодексу (1983 р.), ЦК України (2003 p.). Розробниками нового Цивільного кодексу України 2003 р. були В. Л. Мусіяка та М. М. Сібільов.

§ 3. Цивільне право як навчальна дисципліна

Традиційно вважається, що навчальна дисципліна, яка викладаєть­ся у вищому навчальному закладі, є певним комплексом знань та на­вичок, котрими студент повинен оволодіти у процесі вивчення відпо­відної науки за обраним фахом. Те ж саме можна сказати і про дисципліну цивільного права, на рівні якої студент юридичного ви­щого навчального закладу вивчає однойменну галузь правової науки. І це зрозуміло, бо знання ґрунтуються на знаннях і починаються із з'ясування того, що вже відомо, що напрацьоване попередниками і, перш за все, науковою думкою. Тому не випадково, що сама ци-вІлістична наука має значення не тільки засобу, а й підґрунтя, основи вивчення цивільного права, перетворюючись таким чином у об'єкт пізнання.

В свій час О. А. Пушкін визначав навчальну дисципліну цивільно­го права як систему тих положень науки цивільного права, які роз­кривають значущість поняття цивільного права, використаних у на­уці і чинному законодавстві цивільно-правових категорій і пов'яза­них з ними юридичних конструкцій, а також тих положень науки, які безпосередньо розкривають зміст всіх Інститутів та пІдгалузей ци-

78

Розділ І

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕНИЯ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

вільного права, що представлені або повинні бути представлені у чинному законодавстві¹.

Вивчення її відбувається у певних вузівських (академічних) умо­вах, відповідно до навчальних програм та планів юридичного вузу (факультету). За таких обставин завдання, до виконання яких покли­кана навчальна дисципліна, значною мірою визначаються тими зав­даннями, що повинен виконувати відповідний юридичний вуз (фа­культет). Останні ж пов'язані з цілями підготовки фахівців-юристів певного профілю. Таким чином, вивчення цивільного права через його навчальну дисципліну має ціллю одержання студентом у проце­сі навчання не тільки теоретичних знань, а й певних навичок, вміння застосовувати ці знання у діяльності фахівця-юриста, практика чи на­уковця.

Співвідношення між навчальною дисципліною і наукою ци­вільного права обумовлюється тим, що останньою визначається, перш за все, зміст навчальної дисципліни цивільного права. Наука для навчальної дисципліни є основним джерелом відомостей про існуючі факти цивільно-правового значення, напрацьовані теоретич­ні вчення, поняття, гіпотези тощо. ЦивІлістична наука складає мето­дологічну і теоретичну основу для навчальної дисципліни.

У той же час між навчальною дисципліною і наукою цивільного права не існує тотожності. Відмінності між ними суттєві і полягають у наступному. По-перше, якщо наукове пізнання цивільного права спрямоване на вирішення певних актуальних проблем і збагачення цивілістичної думки новими досягненнями, то навчальна дисципліна такої спрямованості не передбачає. Вона надає студентові теоретичні знання, положення, так би мовити, у готовому вигляді, внаслідок чо­го сама наука перетворюється в навчальну базу, а її основні положен­ня—в учбовий матеріал.

По-друге, наука цивільного права за своїм обсягом не регламенто­вана і у часі не безмежна, чого не можна сказати стосовно навчальної дисципліни. Це позначається на обсязі навчального матеріалу, до складу якого включаються лише ті теоретичні положення - поняття, категорії, концепції тощо, що необхідні для застосування у практич­ній діяльності фахівця-юриста.

Крім того, відмінності навчальної дисципліни від науки цивільно­го права Існують й у особливостях їх предметів. Предметом навчаль­ної дисципліни цивільного права є саме цивільне право в усіх його відомих науці проявах: а) галузі права; б) системи законодавства; в) науки. Цей предмет має освітянський характер і безпосередньо по­в'язаний з навчальним процесом. До його складу входять: а) най­більш суттєві результати наукових досліджень; б) відомості про акту­альні проблеми, що досліджуються наукою; в) теоретичні висновки

¹ Див.: Гражданское право Украины: Учеб. для вузов МВД Украины (в 2-х част.). -Ч. 1.-Харьков, 1996.-С.61.

щодо характеристики актів цивільного законодавства України, їх ди­наміки, механізму цивільно-правового регулювання суспільних від­носин та правозастосовчої практики та інше.

Численне коло питань, що охоплюються предметом навчальної дисципліни цивільного права, вимагає від студента значних зусиль і особливого підходу до їх осмислення. Тому не випадково у вищому юридичному навчальному закладі цивільне право викладається не як правова галузь чи система законодавства, а як цивілістична наука, тобто як система наукових знань, а не коментар чинного законодав­ства. Предмет навчальної дисципліни для студента є тим підґрунтям, на підставі якого формуються не тільки його власні думки, а й профе­сійна інтуїція стосовно оптимальності відповідних законоположень та їх адекватності суті і природі цивільно-правових явиш. Він зорієн­тований також на те, щоб студент не був стороннім спостерігачем за науковими дискусіями, а намагався формувати власне бачення проб­лем і шляхів їх вирішення.

Навчальний курс цивільного права покликаний створити підґрун­тя для подальшого розширення і поглиблення світогляду студента, вдосконалення професійних навичок, вміння вирішувати практичні питання при будь-яких обставинах, з котрими йому доведеться мати справу. Тому в цьому підручнику зроблена спроба переосмислення підходів до вивчення і викладання цивільного права у вищому юри­дичному навчальному закладі шляхом заміни традицій спрямування навчання «услід за законом» на науково-методологічний підхід до вивчення цивільно-правової матерії.

Отже, до основних функцій зазначеної навчальної дисципліни на­лежать: а) онтологічна; б) пізнавально-навчальна; в) евристична; г) методологічна; д) виховна; є) прикладна; є) прогностична.

Онтологічна функція (від «онтологія» - вчення про буття, в яко­му вивчаються загальні основи, принципи буття, його структура і за­кономірності) простежується у розміщених в навчальній дисципліні відповідях на загальні питання цивільно-правової галузі (наприклад, про її предмет, генезис і розвиток, місце у системі права України, ос­новні засади цивільно-правового регулювання відносин, основні га­лузеві поняття, наукові теорії і концепції стосовно цивільно-право­вих явищ тощо).

ПЬнавально-навчальна функція близька до гносеологічної, ос­кільки навчальна дисципліна цивільного права виступає як основне для студента джерело знань і як засіб одержання освіти. Вона спрямо­вана на вивчення цивільного права як науки, а тому має основопо­ложне значення для вивчення цивільно-правових явищ.

Евристична функція (від грец.: heureka - «еврика», яке означає певне відкриття, виникнення нової ідеї) природно притаманна на­вчальній дисципліні цивільного права. Адже студент у більшості ви­падків з науковими теоріями, законоположеннями, цивільно-пра­вовими явищами стикається вперше. Кожна лекція чи практичне за-

Розділ І

няття дають студентові певні знання (інформацію), які йому раніше не були відомими.

Методологічна функція. Навчальна дисципліна є передумовою і засобом вивчення цивільного права як фундаментальної правової дис­ципліни. На ній ґрунтується теоретична і логічна цілісність знань ци­вільного права в усіх його аспектах, у тому числі як права приватного: категорії, принципи, висновки, ідеї котрого мають значення осново­положних для вивчення інших приватно-правових галузей (морсько­го, житлового, сімейного, міжнародного приватного права тощо), а та­кож для порівняльного аналізу публічно-правових галузей.

Виховна функція вбачається переважно у притаманних навчаль­ній дисципліні цивільного права властивостях впливу на правосвідо­мість студента і розвиток його індивідуальної правової культури як майбутнього фахівця-юриста.

Прикладна функція навчальної дисципліни випливає з того, що за своїм призначенням вона (дисципліна) покликана надати студентові певну кількість знань у комплексі з навичками та вмінням застосову­вати останні у майбутній практичній діяльності фахівця-юриста. Грунтуючись на цивілістичній науці, навчальна дисципліна органічно поєднується з правовою галуззю, системою цивільного законодавства та практикою його застосування. Тим самим забезпечується вивчення студентом цивільного права за принципом єдності теорії і практики.

Прогностична функція. На підставі вивчення закономірностей роз­витку цивільного права, результатів наукових досліджень і актуальних проблем, які цивілістичною наукою досліджуються в обсязі навчальної дисципліни, студент має можливість одержувати відомості не тільки про те, яким було цивільне право у минулому чи яким воно є тепер, а й про те, яким воно повинно бути у перспективі розвитку. Значення про­гнозування на рівні навчальної дисципліни полягає у тому, що воно сприяє пробудженню у студента думок, надає йому відповідної впевне­ності і зацікавленості в засвоєнні цивільно-правової матерії, обізнаність у якій має перспективу, перш за все, з практичної точки зору.

Функції навчальної дисципліни цивільного права між собою взаємо­пов'язані і одна одну доповнюють.

Розділ П. Цивільні правовідносини

Глава 5. ПОНЯТТЯ І ОСОБЛИВОСТІ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: