Англо-американська цивільно-правова система

Загальна характеристика. у^лгл(-американська цивільно-право­ва система (система загального права) розвинулася з англійського права, що почало формуватися у Англії після її завоювання норманд­цями, у переважній більшості в результаті діяльності королівських судів. Сім'я загального права не знала рецепції римського права, а право є результатом тривалого еволюційного розвитку в межах анг­лійської території, дійсності, звичаїв і традицій,

¹ Давид Р., Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы современности. -
С. 60-69. - "£

Розділ І

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

У становленні системи загального права вчені виділяють наступні етапи. Етап, обчислюваний від нормандського завоювання Англії (1066 р.) до встановлення в останній династії Тюдорів (1485 p.): він характеризується витисненням місцевих, регіональних звичаїв за­гальним правом (common la), що зародилося внаслідок діяльності Вестмінстерських королівських судів. Етап розквіту загального пра­ва і виникнення права справедливості (la of equity) як наслідок вико­нання лорд-канцлером деяких судових функцій. Етап бурхливого розвитку законодавства (statute la) і зростання значення законів (statutes) у системі джерел загального права, що триває і дотепер (по­чаток XIX ст.)¹.

Які ж загальні особливості англо-американської правової системи виділяють її серед інших і, у першу чергу, чим вона відрізняється від континентальної правової системи. Це - казуїстичність та архаїч­ність, яка пояснюється тим, що основним джерелом права є судовий прецедент; відсутній поділ права на приватне і публічне, замість кот­рого (але не аналогічно якому) все ж таки існує визначена диферен­ціація на загальне право та право справедливості; пріоритет процеду­ри і процесуального права перед матеріальним правом; залежність закону від прецедентного права; незначна кодифікація галузей права.

Розвиваючись автономно й уособлено в межах Англії й Уельсу, за­гальне право з початком здійснення колонізаційної політики Велико­британії поширилося також на колонії — Австралію, Канаду (крім провінції Квебек), Нову Зеландію, США й інші країни. Надалі англій­ське загальне право вплинуло на формування власних правових сис­тем у англомовних країнах, велика частина з яких, врешті-решт, ввійшла у англо-американську правову сім'ю. Разом з тим у міру по­ширення загальне право піддавалося певним модифікаціям, що виз­начаються специфічними умовами, які склалися в сприймаючих його країнах. Тому цілком природно те, що у різних країнах спостерігаю­ться дуже різні перетворення.

Значна трансформація англійського загального права здійснена в США. З огляду на даний факт і те, що серед країн, які входять у сім'ю загального права, СІЛА виконують одну з провідних ролей, саме то­му зазначену правову систему називають також англо-америка-нською. Специфіка американського цивільного права обумовлена комплексом факторів: континентальним розташуванням (у силу яко­го значно відрізняється регулювання відносин власності, об'єктом котрих є земля); відсутність давніх феодальних традицій; формуван­ня права в умовах розвитку капіталістичних відносин; відмінності у формах правління і державного устрою (США - федеративна респуб-

¹ Доклад, про історію зародження І розвитку системи загального права див.: Дженкс Э. Английское право. - М., 1947. - С 27-51; Уолкер Р. Английская судебная система. - М., 1980. - С 24-196; Давид P., Жоффре-Спинози К. Вказ. праця. - С. 208-225; Тихоми­ров ЮА. Курс сравнительного правоведения. - С, 120-124; Гражданское и торговое право капиталистических государств: Учеб, / Под ред. проф. РЛ. Нарышкиной. - С. 45-62.

ліка, у якій одночасно існує цивільне законодавство окремих штатів і федеральні закони). Однак не слід перебільшувати значення відмін­ностей, що існують між американською й англійською правовими системами, які, незважаючи на вказані відмінності, утворюють єдину англо-американську правову сім'ю.

Система джерел права. На відміну від країн континентальної Єв­ропи, у яких цивільне право розвивалося в університетах як наслідок наукової діяльності правознавців, система загального права творила­ся судами, юристами-практиками. Англійські і північноамериканські судді у своїх рішеннях не тільки тлумачать і застосовують, а й ство­рюють нові норми права. Саме тому, що центральне місце в системі джерел загального права займає судове рішення, яке має силу преце­денту, його називають «правом судової практики» (case la). У галузі судової практики діє правило прецеденту (в США воно називається stare decisis), відповідно до якого положення, які містяться в судових рішеннях, що мають статус обов'язкових прецедентів, обов'язкові для всіх судів як нижчестоящих, так і тих, котрі безпосередньо винес­ли дані рішення. Обов'язковими прецедентами стають тільки рішен­ня вищих судових інстанцій: у Великобританії - Палати лордів, Апе­ляційного суду, Високого суду; в США - Верховного суду СІЛА і верховних судів штатів. Слід зазначити, що правило «stare decisis» у США істотно обмежене, тому що вищі судові інстанції не є зв'язани­ми власними прецедентами.

Одним з джерел права є закон (statute, Act of Parliament), але він, відповідно до класичної теорії, що панує в сім'ї загального права, ви­конує другорядну роль, обмежуючись лише внесенням поправок і до­повнень до права, створеного судовою практикою. Представники доктрини загального права стверджують, що у законі варто шукати не принципи права, а тільки рішення, що уточнюють і доповнюють принципи, породжені судовою практикою. Необхідно підкреслити, що норма, яка міститься у законі, цілком «включається» у систему права винятково після кількаразового її тлумачення І застосування судами (наприклад, в Англії більшою перевагою користуються не тексти закону, а судові рішення, прийняті на його основі). Казуїстич­ність загального права вплинула і на техніку викладу норм цивільно­го права у актах законодавства. Можна стверджувати, що системі за­гального права не властиві кодифіковані акти цивільного законо­давства¹. Разом з тим з початку XIX ст. І до нині (і особливо в наш час, якщо враховувати процес європейської інтеграції, що відбу­вається в рамках Європейського Співтовариства) значення закону в системі загального права неухильно зростає: збільшується число

¹ Цивільні кодекси існують лише у деяких штатах США: Джорджи, Каліфорнії, Монтані, Північній і Південній Дакоті, ЛуізіанІ. При цьому в штвті Луізіана взагалі па­нують романо-гермаяськ! правові традиції, у силу чого він не входять у сім'ю загального права.

Розділ І

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

останніх, удосконалюється техніка їх викладу, розробляються проек­ти кодифікації законодавства.

Звичай (custom) є третім джерелом загального права, але його зна­чення як такого поступово зменшується. В англійському праві обо­в'язковими є лише стародавні звичаї, що існували до И 89 p. Наведе­не правило не поширюється на торговельні звичаї (trade custom), що мають силу ділових звичаїв. Разом з тим, будучи включеними у текст закону чи судового рішення, звичаї набувають статусу норми закону або норми обов'язкового прецеденту.

Незважаючи на те, що у формуванні загального права брали ви­рішальну участь не вчені, а судді, останнім часом серед джерел права англо-американської правової системи зростає авторитет доктрини. Деякі доктринальні праці (наприклад, твори Гленвілла, Литлтона, Кока, що мають «поважний» вік) надзвичайно престижні І одержали визнання авторитетних книг (books of authority)¹. Тому нерідко вини­кають ситуації, коли обґрунтування позиції, вираженої в судовому рішенні, здійснюється з урахуванням відомих доктринальних поло­жень.

Структура цивільного права. Викладені вище відмінності кла­сичних правових систем знаходять відображення й у структурі ци­вільного права, І в існуванні унікальних цивільно-правових інститу­тів (наприклад - trust), і в різному змісті, що вкладається у адекватні правові поняття. Система загального права не знає ні групування пра­ва за галузями, подібного тому, котре здійснюється у праві континен­тальної Європи, ні взагалі такої галузі як цивільне право². Однак вар­то звернути увагу на деякі специфічні ознаки інститутів, що з позицій романо-германської правової сім'ї можна віднести до цивільно-пра­вових.

Норми, які регламентують правовий статус фізичних осіб, у Англії містяться в судових прецедентах, у законах, що регулюють шлюбно-сімейні відносини, в законах про правову допомогу неповнолітнім, у цивільно-процесуальному законодавстві; а у США - у законодавстві штатів. Правоздатність і дієздатність у цивільному праві англо-амери­канської правової системи визначаються єдиним поняттям правоздат­ності (legal capacity). Разом з тим останнім часом судова практика і доктрина розрізняють пасивну правоздатність (passive capacity), ана­логічну за змістом «континентальній» правоздатності, І активну пра­воздатність (active capacity), яка є здатністю до здійснення юридично­го акту (capacity for performance of legal act), що відповідає поняттю дієздатності. Правоздатність, що виникає з моменту народження, ви-

¹ Давид Р„ Жоффре-Спинози К. Вказ. праця- - С 264-269.

² У системі загального права під ионяттям «цивільне право» («civil la») розумієть­
ся право країн романо-германської правової сім'ї, засноване на Римському праві.

знається рівною в силу принципу загального права, відповідно до яко­го «право діє, незважаючи на осіб». Правових інститутів визнання особи безвісно відсутньою і оголошення особи померлою в англо-американському праві не існує. Відсутні у країнах системи загального права інститути емансипації і законного представництва неповноліт­ніх. Опікун в праві Англії І США набуває статусу довірчого власника, що діє відповідно до норм інституту довірчої власності.

Англо-американське право не оперує терміном «юридична особа». Однак поряд з фізичними особами як суб'єкти права розглядаються і штучно створені ними організації. За змістом правовій категорії юри­дичної особи в системі загального права відповідають категорії: кор­порація (corporation) і товариство (partnership), що одночасно є дво­ма основними типами юридичної особи англо-американського права. У свою чергу, в Англії корпорації поділяються на: а) ті, що представ­ляють собою сукупність осіб (corporate aggregate); б) одноособові корпорації (corporation sole), які складаються з однієї фізичної особи; в) публічні корпорації, що є однією з правових форм участі держави в майнових відносинах; г) квазікорпорації - спілки осіб, визнані суб'єк­тами права лише у певних сферах суспільних відносин, що відповіда­ють основним цілям їх діяльності (наприклад, профспілки)¹. Товарис­тва систематизуються залежно від характеру відповідальності партне­рів за боргами товариства.

Внаслідок того, що речове право не відоме англо-американському праву, місце першого займає категорія «власність», яка є одним з його основних понять. Своєрідність системи речових прав² у країнах системи загального права виявляється в збереженні правових форм регулювання відносин власності, властивих епосі феодалізму. З пра­вом власності (property)³ ототожнюються всі права майнового змісту, що розглядаються як його різновиди. У межах зазначеного права (property) виділяється право власності, аналогічне континентальному праву (onership), й інші майнові права, що мають лише загальну по­дібність з «правами на чужі речі». Право власності на нерухоме май­но (realproperty), на відміну від «континентального» аналога, не має

Доклад, про це див.: Гражданское и торговое право капиталистических госу­дарств: Учеб. / Под ред. проф. Р.Л. Нарышкиной. - С. 92-111,148-213; Гражданское и торговое право капиталистических стран / Под ред. Д.М. Генкина. -М-, 1949. - С. 72-89.

² В даному разі мається на увазі система прав, які лише порівняні з речовими права­
ми, що відомі праву континентальної Європи, але аж ніяк не тотожні таким.

³ Варто звернути увагу на попісемічність використовуваного в англо-американ­
ському праві терміна «property», що перекладається не тільки як «право власності», а й
як «майно». Тому категорії «personal property» і «real property» можуть означати як ру­
хоме і нерухоме майно, відповідно, так і право власності на дані об'єкти. Вказана
багатозначність правових термінів є однією з особливостей системи загального права і
створює певні ускладнення в розумінні правових інститутів останньої юристами, що
виховані у традиціях континентального права. -он АУ

Розділі

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

властивості абсолютності, тому що відповідно до англо-америка-нського права верховним власником землі є суверен - монарх (Анг­лія) чи держава (США), від права і волі яких й залежать права безпо­середніх землевласників¹.

Не можна не звернути увагу на закріплення англо-американським правом конструкції «розщепленої власності», що полягає у поділі («розщепленні») правомочностей власника між декількома різними особами одночасно. У період буржуазних революцій і в-ідразу після нього у цивілістичній доктрині і цивільному законодавстві переваж­ної частини країн, що складають континентальну Європу, домінувала концепція «абсолютного, неподільного і найбільш необмеженого пра­ва власності», яка найбільше відповідала капіталістичним відноси­нам, що утвердилися. На противагу цьому англійська правова система зберегла багато інститутів феодального права, а стосовно досліджу­ваного питання - допускала можливість роздроблення права власно­сті на часткові правомочності і розосередження останніх серед декіль­кох осіб, кожна з яких, у разі володіння певним комплексом юри­дичних можливостей щодо об'єкта, могла називатися власником².

У дусі англо-американської традиції права розуміють власність та­кож сучасні її представники. Так, Г. Демсец стверджував: «згусток або частина прав з використання ресурсу - от що складає власність»³, а американський правознавець Дж. Уолдорн трактує власність як «складний згусток відносин, що істотно розрізняються за своїм ха­рактером і наслідкам»⁴. Одне з найбільш «повних» визначень права власності, запропоноване англійським юристом А. Оноре, складаєть­ся з 11 елементів, які дозволяють створювати величезне число ком­бінацій названого права. А якщо врахувати їх варіювання за суб'єкта­ми і об'єктами права, то розмаїтість різновидів права власності стає, за словами представників англо-американської правової доктрини, воістину «страхітливим»⁵.

¹ D. Barlo Burke, Jr. Personal property in a nutshell. - St. Paul, Minn.: est Publishing
Co., 1983. -P. 110-111.

² Див., напр.: Капелюшітков Р.И. Экономическая теория прав собственности: мето­
дология, основные понятия, круг проблем. - М., 1994. - 190 с. •

³ Demsetz H. Toard a theory of property rights //American Economic Revie, -1967. -
V. 57.-№2. -P. 347.

⁴ aldorn J. hat is private property? //Oxford Journal of Legal Studies. -1985. - V. 5. -
№3.-P.315.

⁵ Доклад, про це див.: Honore AM. Onership //Oxford essays in jurisprudence / Ed. by
Guest A.. - Oxford, 1961. - P.112-128; Becker L.S. Property rights: philosophical
foundations. - Cambridge, 1977. - P. 20-21; Кикоть В.А. Об основных тенденциях разви­
тия учения о праве собственности при государственно-монополистическом капита­
лизме; Лазар Я. Собственность в буржуазной правовой теории: Пер. с нем. - М.: Юрид.
лит. (в серии Сритика буржуазной идеологии и ревизионизма»), 1985. - С.20-21; Кула­
гин М.И. Изб. тр. - М.: Статут (в серии «Классика российской цивилистики»), 1997. -
С. 242-257; Соловьёв А.Н. Право собственности профессиональных союзов Украины. —
Харьков: ИД «Райдер», 2003. - С. 106-108.

Найважливішим Інститутом англо-американського права є довірча власність (fiduciary onership, trust), породжена правом справедли­вості. Суть зазначеного інституту зводиться до наступного: заснов­ник трасту, що є первісним власником (settlor of the trust), передає де­яке майно одному або декільком особам - довірчим власникам (trustees) для здійснення управління таким винятково відповідно до цілей, визначених засновником, а саме в інтересах одного чи декіль­кох осіб - вигодоодсржувачів, бенефіціантів (beneficiary). Вигодо-одержувачем може бути як засновник трасту, так і будь-яка названа ним Інша особа. В силу заснування трасту відбувається поділ («роз­щеплення») права власності між декількома особами-власниками: повноваження з управління, експлуатації майна належать довірчому власнику, а права на використання вигод та доходу і на повернення майна - вигодоодержувачу. Гнучкість і універсальність названого ін­ституту дозволяє використовувати його для досягнення різних прак­тичних цілей: охорони майна і представництва інтересів недієздат­них осіб, ліквідації спадщини, для створення та діяльності організа­цій, подібних до установ континентальної Європи, тощо. Саме тому інститут довірчої власності активно запозичується країнами, що на­лежать до інших правових систем.

Незнайомі загальному праву і речово-правові способи захисту права власності, порушення якого розглядаються як загальноцивільні правопорушення. Внаслідок цього захист права власності здійсню­ється за допомогою загальноцивІльних позовів - позовів із заподіян­ня шкоди (trespass, nuissance, replain).

Поряд з речовим правом англо-американське право не знає І зобо­в'язального. Поняття і термін «зобов'язання» не відомі цій правовій сім'ї І не мають аналога в англійській юридичній мові. Тому відсутня й класифікація зобов'язань. Підставами виникнення зобов'язальних відносин (звичайно ж у їх «континентальному» розумінні) є договір, квазідоговІр, делікт. Договір (contract) розглядається як зроблена, за­мість надання, зустрічна обіцянка, виконання якої забезпечено санк­цією. Саме подібним розумінням договору пояснюється той факт, що оферта жодним чином не зв'язує оферента, а про виникнення яких-небудь прав і обов'язків не може йтися до одержання акцепту. Дого­вірне право неналежно піддано систематизації, класифікація догово­рів взагалі відсутня. Не відомий англо-американському праву також принцип реального виконання договору, замість якого панує прави­ло, що надає боржнику можливість у будь-який час відмовитися від реального виконання договору, за умови компенсації у повному обся­зі збитків кредитора. До квазідоговорІв доктрина загального права відносить такі підстави виникнення зобов'язань, що до деякої міри подібні відомим континентальному праву безпідставному збагачен­ню і веденню чужих справ без доручення.

З «Цивільне право України», т. 1

Розділ І

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

67

Вказана вище своєрідність англо-американської цивільно-правової системи відбилася і на деліктному праві (la of torts). У сфері позадо­говірної відповідальності надзвичайно великий вплив судової практи­ки, основним джерелом деліктного права продовжує бути судовий прецедент. Саме судовою практикою вироблені такі види деліктів, як: «порушення чужого права володіння» (чи - вторгнення) - (trespass); шкідливість (nuissance); наклеп (slander); недбалість (negligence) та інші. Деякі з них (trespass, nuissance) одночасно є назвою позову, за допомогою якого можна відновити порушене право. Подібне сталося тому, що матеріально-правові норми деліктного права були розробле-' ні слідом за процесуальними засобами захисту порушених прав ~ по­зовами. «Порушення чужого права володіння» (trespass) є одним з най­давніших різновидів деліктів, породжених загальним правом. Ним охоплюються випадки умисних насильницьких і «норовливих» дій, що заподіюють шкоду майну чи особистості позивача¹.

Спадкове право. Спадкування у системі загального права має свої особливості. Це стосується, перш за все, спадкування за заповітом, яке передбачає лише одну форму заповіту - письмову, підписану спадкодавцем і посвідчену в присутності не менше двох свідків.

Використання інституту довірчої власності у спадкових відноси­нах робить зайвим існування у англо-американській правовій системі такої конструкції як легат. Всі права і обов'язки спадкодавця (спадко­ва маса), незалежно від того, як відбувається спадкування - за зако­ном чи заповітом, переходять у довірчу власність (trust) третьої осо­би, котра повинна, виконуючи волю спадкодавця та діючи в інтересах спадкоємців, розрахуватися з усіма кредиторами спадкодавця І пере­дати спадкоємцям спадкову масу, вже звільнену від боргів.

Глава 4. НАУКА ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА І

§ 1. Поняття, предмет

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: