Предмет та метод цивільного права

У радянській юридичній науці критеріями поділу галузей права всередині єдиної системи права вважались предмет правового регу­лювання, як головний, основний критерій, і метод правового регулю­вання, як додатковий, похідний¹, хоча деякі з науковців вважали, що достатньо і одного з цих (наприклад, предмета правового регулюван­ня² або метода правового регулювання³).

ПІД предметом правового регулювання розуміють суспільні відно­сини певного типу, які зазнають правового впливу. їх природа обу­мовлює і вибір того методу впливу, за допомогою якого здійснюється найбільш ефективний процес правового регулювання. Це - і ступінь «автономності» суб'єктів правовідносин, їх становище один щодо одного, шляхи і способи та засоби захисту або відновлення поруше­них прав. Тобто, метод правового регулювання - сукупність засобів і способів правового впливу на суспільні правовідносини.

Безумовно, не може йтися, що ці критерії цілком задовольняли на­уку та практику. Пропонувались й інші (наприклад, домінуючі прин­ципи права, завдання радянського права і соціалістичної законності, логічна структура правової норми та різновид санкцій, наявність ін­ституту правової відповідальності тощо). Робота у цьому напрямі не припинялась; і вже наприкінці 70-х pp. XX ст. С. С. Алексеев за­пропонував комплексний підхід до вирішення даних проблем. А са­ме: був визначений додатковий критерій - юридичний режим (меха­нізм) галузі права, під яким розуміють специфічні прийоми правово­го регулювання - особливий порядок виникнення і формування змісту прав та обов'язків суб'єктів, їх здійснення, санкції, способи реалізації, а також дію єдиних принципів (загальних положень), що поширюються на цю сукупність норм⁴.

Спробуємо проаналізувати критерії виокремлення цивільного пра­ва як галузі приватного права в сучасних умовах.

Предмет будь-якої галузі права становлять суспільні відноси­ни, що врегульовані нею. Предмет цивільно-правового регулювання складають на сьогодні дві групи відносин: особисті немайнові та майнові (цивільні відносини). Останні об'єднує те, що вони засно-

¹ Це положення стало результатом двох широких дискусій, присвячених системі
права і які мали місце в 1938-1940, 1956-1958 pp. Див.: Система социалистического
права (Тезисы. - Ы., 1941; О системе советского социалистического права // Сов. гос. и
право. -1958. - № 1; Павлов И. В. О системе советского социалистического права //Сов.
гос. и право.-1958.-№ Птаін.

² Генкин Д. М. К вопросу о системе советского социалистического права // Сов. гос.
вправо.- 1956, -Х° 9; Вильнянский С. И. К вопросу о системе советского права //Сов.
гос. и право.-1957.-№ I.

³ Мешера В. Ф. О делении советского права на отрасли // Сов. гос. и право. -1977 -
№3.

⁴ Алексеев С. С. Отрасли советского права: проблемы, исходные положения // Сов.
гос. и право. - 1979. - № 9. - С. 17-18.

12

Розділ І

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

13

вані на юридичній рівності, вільному волевиявленні та майновій са­мостійності їх учасників - фізичних і юридичних осіб, держави Укра­їна, Автономної Республіки Крим, територіальних громад, іноземних держав та інших суб'єктів публічного права (статті 1 та 2 ЦК).

Таким чином, ЦК насамперед висуває у колі відносин, що ним ре­гулюються, на перше місце особисті немайнові відносини; по-друге, не поділяє їх на дві групи — особисті немайнові відносини, пов'язані з майновими, які, за правилом, належать до виключних прав, й інші особисті немайнові відносини, не пов'язані з майновими, тобто суто особисті немайнові відносини, що до останнього часу мали незнач­ний обсяг у цивільних відносинах і розглядалися як невІдчужувані нематеріальні права громадян та організацій (наприклад, честь, гід­ність, ділова репутація — ст. 7 ЦК УРСР); по-третє, закріплює коло учасників цивільних відносин; по-четверте, вводить конститутивну ознаку цивільних відносин - юридична pfBHicTb, вільне волевиявлен­ня та майнова самостійність їх учасників.

Те, що ЦК не поділяє особисті немайнові відносини, які входять до предмета цивільного права, на групи, на перший погляд покладає край дискусії, що панувала у радянській науковій літературі щодо них. Так, деякі правники вважали, що цивільне право не регулює особисті не­майнові відносини, не пов'язані з майновими в їх нормальному стані, а тільки забезпечує охорону останніх від можливих порушень. Тому ці немайнові відносини не повинні братися до уваги при визначенні предмета цивільно-правового регулювання¹. Більше того, В. Тархов вважав, що особисті немайнові відносини є самостійним предметом регулювання². Інші вчені виходили з того, що цивільне право регулює також і особисті немайнові відносини³. Причому В. Грибанов підкрес­лював: особисті немайнові відносини, не пов'язані з майновими, включаються до предмета цивільного права у зв'язку з тим, що їм при­таманні властивості, які піддаються цивільно-правовому регулюван­ню⁴. Існувала також точка зору, що особистим немайновим відноси­нам притаманні такі самі ознаки, як і майновим. Причому одні правники вважали, що це - юридична рівність їх учасників, майнова відокремленість останніх, автономність волі (О. А. Пушкін)⁵, а інші:

¹ Иоффе О. С. Гражданско-правовая охрана интересов личности в СССР // Сов. гос.
и право. - 1956.-№ 2,-С. 56-66; Його ж: Советское гражданское право. -М., 1971.—

о. о.

² Дискуссия о гражданском праве//Гос. и право. - 1995.-№ 5.-С. 60.

³ Красавчиков О. А. Охрана интересов личности и Свод законов Советского госуда­
рства / Гражданско-правовая охрана интересов личности в СССР. - Свердловск, 1977. -
С. 23; Малеин С. С. Тенденции развития гражданского права // Сов. гос. и право. -
1978. - № 1. - С. 40-47 та ін. До речі, деякі з дореволюційних правників теж були при­
хильниками такої позиції (див. Покровский И. А. Основные проблемы гражданского
права.-М., 1998.-С. 135; ГамбаровЮ. С. Курс гражданского права. -Т. 1.-Часть Об­
щая.-СПб., 1911.-С. 82-87.

⁴ Див.: Гражданское право. -М., 1994.-Ч. 1.-С. 21.

⁵ Гражданское право Украины. - Харьков, 1996.-Ч. 1.-С. 16-17.

це - взаємооцІночний характер (М. Д. Єгоров)¹. Але публікації остан­нього часу свідчать про те, що і сьогодні проблема включення до предмета правового регулювання цивільним правом особистих не-майнових відносин все ще залишається дискусійною. Так, пошире­ною є точка зору, що особисті немайнові права ка нематеріальні блага прирівнюються законодавцем до майнових прав за способами їх пра­вового захисту².

На наш погляд, вирішуючи це питання, слід виходити з наступно­го. Безумовно, галузь права не може надшити фізичну особу честю, ім'ям, особистою свободою, життям, а юридичну особу -діловою ре­путацією тощо. Так, ст. 269 ЦК передбачає: особисті немайнові права належать кожній фізичній особі від народження, і вона володіє ними довічно (право на життя, на охорону здоров'я тощо). Ці права можуть належати фізичній особі за законом, коли положення акта цивільного законодавства хоча і не наділяють останню певним особистим немай­новим правом, але дають їй можливість самостійно вирішити питан­ня стосовно здійснення цього права. Відповідно до ч.7 ст.281 ЦК пра­во на штучне запліднення має лише повнолітня жінка. Тому цивільне право констатує наявність немайнових благ і визнає свободу індивіда визначати свою поведінку в індивідуальній життєдіяльності на влас­ний розсуд³. А звідси - регулятивна функція цивільного права щодо особистих немайнових прав полягає у формі юридичного визнання⁴. Хоча наведена думка викладена стосовно фізичних осіб, певною мірою вона торкається і особистих немайнових прав юридичних осіб (наприклад, права на найменування, на торговельну марку, на ділову репутацію тощо).

Характерними ознаками особистих немайнових прав можна вва­жати наступні. По-перше, вони є складовою змісту цивільної правоз­датності фізичної та юридичної особи. Так, усі фізичні особи - рівні у здатності мати цивільні права, і кожна з них має усі особисті немай­нові права, встановлені Конституцією та ЦК (чч. 1,2 ст. 26), незалеж­но від того: є то особисті немайнові права, призначені забезпечити ЇЇ природне існування, чи то ті, що забезпечують її соціальне буття. У випадках, встановлених законом, здатність мати особисті немайнові права повязуеться з досягненням фізичною особою відповідного віку (наприклад, право на донорство, на інформацію про стан свого здоров'я виникають у фізичної особи тільки з досягненням 18-ти ро-

' ЕгоровМ.Д. Гражданское право. ~М., 1998/Под ред. А. П. Сергеева, Ю. М. Тол­стого. - М., 1998. - Ч, 1.- С 11.

² Див.-. Цивільне право України: Підруч. - Кн. 1 / О. В. Дзера, Д. В. Боброва, А. С
Дойгерт та ін.; За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової. - 2-е вид., допов. І перероб. - К.:
Юрінком Інтер, 2003. -С. 19.

³ Красавчикова Л. О. Перспективы и проблемы в регулировании личных неимущес­
твенных отношений по новому ГК РФ / Цивилистические записки. Межвуз. сб. науч.
тр. - М.: Статут, 2001. - С. 52.

⁴ Там само.-С. 53.

Розділ І

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

TS

ків; право на зміну імені - з досягненням 16-ти років, а за згодою батьків або одного з них, з ким вона проживає, чи піклувальника - з досягненням 14-ти років тощо). Юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки, як і фізична особа, крім тих, що за своєю природою можуть належати лише людині (ч. 1 ст. 91 ЦК), По-друге, ці права мають особливість виникнення та припинення. Наприклад, особисте немайнове право виникає, за празилом, з народженням фізичної особи та існує довічно, але може виникати також за законом і теж Існує довічно; право на найменування (комерційне, фірмове) ви­никає у юридичної особи з моменту її утворення та існує, за прави­лом, до моменту припинення діяльності останньої. По-третє, вони безпосередньо пов'язані з особистістю фізичної особи і, як наслідок, не можуть відчужуватися ні в добровільному порядку,, ні примусово; названа особа позбавлена права від них відмовитися. Але це правило не діє у тих випадках, коли йдеться про фізичну особу - підприємця або юридичну особу, котрі можуть укладати договір- комерційної концесії, предметом якого є право на використання об'єктів права ін­телектуальної власності, комерційного досвіду та ділової репутації. Далі - дані права позбавлені матеріального характеру.

Що стосується майнових відносин. Хоча ЦК у предметі правого регулювання на перше місце і ставить особисті немайнові відносини, основне значення належить все ж таки майновим відносинам як су­спільним, що виникають у з&'язку з використанням різних майнових благ (речей, робіт, послуг тощо) і засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників»

Майнові відносини, що не відповідають цим ознакам, не належать до предмета цивільного права і не можуть регулюватися його норма­ми. Частина 2 ст. 1 ЦК встановлює: до майнових відносин, заснова­них на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні од­нієї сторони другій, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не передбачено законом.

Таким чином, дискусія, яка довгий час тривала щодо того, які ж майнові відносини регулюються цивільним правом,¹ на сьогодні себе вичерпала, оскільки ст. 1 ЦК ввела їх конститутивну ознаку.

Майнові відносини, що регулюються цивільним правом - це кон­кретні властиві товарному виробництву, об'єктивні за змістом і во­льові за своєю формою відносини, які засновані на юридичній рівно­сті, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

У науці цивільного права вже давно точиться дискусія стосовно організаційних відносин як таких, що охоплюються предметом ци-

1 Доклад, процедив.: Цивільне право України. Частина перша/Ч.Н.Азімов,М. М. Сібільов, В. І. Борисова та ін. - Харків: Право, 2000. - СІ і —13; Цивільне право України: Підруч.: У 2-х кн. / О. В. Дзера, Д. В. Боброва, А. С Довгері та ін. - 2ге вид., доп. і перег­реб. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - С 10 -17.

вільного права. Першим, хто прийшов до цього висновку, у О. О. Красавчиков, який вважав: цивільні організаційно-правові від­носини - це правовідносини, що засновані на засадах рівності їх учас­ників, виражають діяльність, яка здійснюється громадянами та орга­нізаціями у межах закону із упорядкування своїх взаємозв'язків та координації зусиль у процесі реалізації державної або власної іні­ціативи¹. Вказана теорія і сьогодні має як прихильників², так і супро­тивників. Але єдине, чого не можна не помітити, те, що цивільне пра­во дійсно регулює відносини, які навряд чи повною мірою можна без­застережно віднести до майнових. Наприклад, це стосується відно­син, що виникають на підставі попереднього договору, коли сторони зобов'язуються протягом певного строку укласти договір в майбут­ньому на умовах, встановлених попереднім договором (ст. 635 ЦК); відносин, які виникають внаслідок перетворення товариства з обме-женокувідповідальністю, зокрема, у виробничий кооператив (ч. 2 ст. 149 ЦК); відносин, пов'язаних з обранням органів юридичної осо­би, тощо. Перелік даних відносин можна було б продовжити, при цьому слід виходити з того, що вони мають право на існування у ме­жах цивільно-правового регулювання, бо головна їх функція - обслу­говування інших цивільних правовідносин. Організаційно-правові відносини не є «самоціллю». Вони- певний організаційно-правовий засіб, що використовується сторонами з метою впорядкування своїх основних (особистих немайнових та майнових) відносин³.

Метод цивільно-правового регулювання. Право регулює відно­сини шляхом встановлення правового зв'язку між його учасниками, що знаходить вираження у відповідних правах та обов'язках остан-ліх, використовуючи для цього певні форми впливу. Таким чином, між предметом правового регулювання, який відповідає на питання: що регулює та чи інша галузь права, і методом правового регулюван­ня, який відповідає на питання: яким чином це відбувається, існує не тільки тісний зв'язок, а обумовленість методу предметом правового

регулювання.

Що стосується визначення методу правового регулювання галузі -права, то Існує декілька точок зору. Ми приєднуємося до тих плавни­ків, які вважають, що метод галузі права - це сукупність прийомів, які створюють спосіб її впливу на поведінку людейЛ Звідси, метод рйгу-

¹ Красавчиков О. А. Гражданские организационно-правовые отношения / Сб. ста­
тей: Антология уральской цивилистики. 1925-1989.-М.: Статут,2001.-С. 163.

² Захаров В. А. Создание юридических лиц: правовые вопросы. - Мл Норма,-2002. -
С. 62; Гонгало Б. М. Предмет гражданского права // Проблемы теори и гражданского
права. - М.: Статут, 2003. - С. 18-20.

³ Красавчиков О. А. Вказ. прапя. ~ С. 164.

4 Яковлев В. Ф. К проблеме гражданско-правового метода регулирования общест­
венных отношений // Антология уральской цивилистики, 1925-1989. - М.: Статут,
2001.-С. 360.

16

Розділі

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

17

лювання суспільних відносин - це специфічний спосіб впливу на по­ведінку їх учасників, який застосовується державою¹.

Якщо публічним галузям права притаманний імперативний (центра­лізований) метод регулювання, що характеризується такими ознаками, як: примус, сувора ієрархічність суб'єктів відносин, законодавче визна­чення поведінки і компетенції останніх, їх владних повноважень, відсут­ність орієнтації на вирішення спірних питань у судовому порядку, то для приватних галузей права він не може бути застосований.

Цивільні відносини засновані на юридичній рівності, вільному во­левиявленні, майновій самостійності їх учасників. А це означає, що останні можуть діяти на власний розсуд, зокрема мають право врегу­лювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодав­ства, свої відносини, ними не врегульовані; відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати відносини на власний розсуд, на свій розсуд вирішити питання про засоби та час реалізації своїх прав У приватній сфері існує юридична рівність учасників від­повідних відносин. Вони можуть діяти за власною ініціативою, ос­кільки у цій сфері пріоритет надається інтересам саме приватної осо­би. Існує судовий порядок захисту особистих немайнових і майнових прав та інтересів приватної особи. Виходячи з цього, для врегулюван­ня цивільних відносин оптимальним є метод децентралізації (коорди­нації)². Наведене яскраво проглядається через призму майже всіх під-галузей й інститутів ЦК. Специфіка методу цивільно-правового регу­лювання знаходить прояв, зокрема, у тому, що суб'єкти цивільного права, будучи юридично рівними, наділені як диспозитивністю, так й ініціативою. Важливим є лише одне: у суб'єктів повинні бути відпо­відні права.

§ 3. Функції цивільного права

Внутрішня диференціація єдиної системи права України на окремі правові галузі здійснюється не лише за предметом та методом право­вого регулювання суспільних відносин. Не менш важливе значення має врахування визначених законодавцем відповідних напрямів здій­снюваного правового регулювання, напрямів забезпечуваного відпо­відною правовою галуззю впливу на ті чи інші суспільні відносини. Тому поряд з предметом та методом, що характеризують окрему пра­вову галузь, невід'ємну ознаку останньої становлять властиві цій га­лузі певні функції, які вона виконує у загальній системі вітчизняного права. Функціональні ознаки властиві також і цивільному праву, на

1 Яковлев В. Ф. К проблеме гражданско-правового метода регулирования общест­
венных отношений // Антология уральской цивилистики, 1925-1989. - М: Статут,
2001.-С. 360.

2 Гонгало Б. М. Предмет гражданского права / В сб.: Проблемы теории гражданско­
го права. Институт частного права. -М: Статут, 2003. -С. 15,21.

що звертається увага в різноманітних дослідженнях і навчально-на­укових виданнях різних правових шкіл¹.

Щоправда, із зазначеного приводу в правовій літературі існують різні погляди. Наприклад, у деяких підручниках з цивільного права автори, характеризуючи цивільно-правову галузь, обмежуються роз­криттям лише її предмета та методу правовогоегулювання². Мають місце і критичні зауваження щодо доцільності функціональної харак­теристики цивільного права³.

Однак слід зазначити, що стосовно останньої точки зору існують суттєві перепони для її сприйняття. Адже характеристика галузі ци­вільного права, як регулятора суспільних відносин, лише за предме­том та методом правового регулювання хоча f можлива та необхідна, але вона завжди буде неповною, якщо не охоплюватиме функціо­нальних, так би мовити, зовнішніх властивостей названої галузі.

Інша справа, що саме розпізнання функцій цивільного права уяв­ляється дещо ускладненим. Адже на відміну від предмета та методу правового регулювання, що відображаються у відповідних правових джерелах, переліку функцій цивільного права чинне цивільне законо­давство не передбачає. І категорія, наприклад, предмета цивільно-правового регулювання є очевидною настільки, наскільки є очевид­ним саме цивільне законодавство, тому що останнє визначене у від­повідних нормативних актах, розміщене в офіційних друкованих ви­даннях, збірниках тощо. А де ж реально містяться функції, що характеризують відображену в законодавстві галузь цивільного пра­ва - майже невідомо. Іншими словами: що існують нотні знаки бачать всі, а де ж музика? Відповідь елементарна, як і запитання. Функції ци­вільного права так само втілені у актах цивільного законодавства, як музика у нотних знаках, І подібно до того, як музика відображає ди­намічні або зовнішні властивості і можливості побудованої в напрямі відповідного жанру системи нотних знаків, так і функції правової га­лузі відбивають зовнішні властивості, відображеної у системі відпо­відних нормативних актів галузі цивільного права.

Одразу постає запитання; в чому, власне, полягає понятійна суть функцій цивільного права? З методологічної точки зору визначення поняття функцій цивільного права повинно спиратися: по-перше, на загальнофілософське розуміння терміна «функція» як цІлеспрямова-

¹ Грибанов В. П. Гражданское право - отрасль советского социалистического пра­
ва // Советское гражданское право: Учеб. — Т. 1. -М., 1979. - С. 19-22; Пушкин А. А„
Влас И, И, Гражданское право как отрасль права / Гражданское право Украины: Учеб.
Для вузов системы МВД Украины: В 2-х частях. - Ч. 1; Под ред. проф. А. А. Пушкина,
Доц. В. М. Самойленко. - Харьков: Основа, 1996. - С. 20-21; Боброва Д. В. Цивільне
право у системі права/Цивільне право: Підруч. для студ. юрид. вузів та фак. -К.: Вен-
турі, 1997.-С. 11-13 та ін.

² Див.: Гражданское право: Учеб,-Часть 1.-Изд-е 3-е, перераб. и доп./Под ред.
^А- П. Сергеева, Ю, КТолстого. -М., 1998,

Див.: Советское гражданское право. Часть 1.-М., 1975.

18

Розділі

ІДГАЛВШ ПОЛОЖЕНИЯ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

Tm

'носії дії певних систем; по-друге, на загальноправове теоретичне вчення про «функцію права» як певного напряму правового впливу на ті чи Інші суспільні відносини.

Похідність визначення функцій цивільного права від загальнотео­ретичного тлумачення поняття «функція права» уявляється цілком закономірним. Адже галузь цивільного права хоча і відносно авто­номна, але водночас вона є невід'ємного складовою цілісної правової тканини. Тому тлумачення суті виконуваних зазначеною правовою галуззю функцій тією чи іншою мірою повинно мати дещо спорідне­ний характер з тим, що приховується за загальнотеоретичним фено­меном «функція права», щоправда, за умови врахування відповідної специфіки, щонайменше: предмета та цілей цивільно-правової галузі як регулятора суспільних відносин.

Таким чином, функції цивільного права - зумовлені предметом і забезпечувані законодавством цілі правової галузі, певні напрями цивільно-правового впливу на особисті неманнові та майнові від­носини.

Функції цивільного права мають багатогранний характер. Поляга­ють вони, щонайменше: у правозабезпеченні, упорядкованості зви­чайних, без будь-яких порушень особистих немайнових та майнових відносин; у правозабезпеченні захисту особистих немайнових і май­нових прав та інтересів у разі порушення останніх чи посягання на них; у правозабезпеченні відновлення порушених правовідносин; в правозабезпеченні ліквідації негативних наслідків правопорушень або інших дій, пов'язаних з виникненням у кредитора певних майно­вих чи особистих немайнових втрат; у правозабезпеченні інформа­тивно-сигнальних попереджень від можливих безпідставних (проти­правних) посягань на охоронювані суб'єктивні цивільні права тощо. У контексті з наведеним стає можливим здійснення відповідної кла­сифікації функцій цивільного права.

Не претендуючи на вичерпність зазначеної класифікації функцій цивільного права¹, різновидами останніх є: регулятивна, охоронна, компенсаційна та превентивна.

' У навчальній літературі запропоновано виділяти також й такі функції: символьну, виховну, інформаційну, прогностичну тощо (див: Цивільне право України: Курс лек­цій. - Т. 1. - Кн. 1 / Р. Б. Шишка. В. А. Кройтор, Я. О. Чапічадзе. М. О. Самойлов; Заред. Р. Б. Шишки, В. А.. Кройтора. - Харків: Еспада, 2004. - С 2-22. Між тим визначення цих функцій викликають зауваження. Навряд чи можна погодитися з тим, що прогностична функція «створює умови для формування нових, зумовлених реаліями людського буття і економіки, відносин»(С. 22), оскільки право не створює відносини, воно виконує регу­лятивну функцію у суспільстві. Не можна погодитися і з тим, що існує самостійна символьна функція цивільного права, яка до того ж визначається як така, що «встанов­лює категоріальну систему узагальненої І усередненої поведінки суб'єктів цивільних правовідносин...» (С. 20), бо категорія - це основне логічне поняття, яке відбиває най-загальвіші закономірні зв'язки й відношення, що існують у реальності (див.: Слі-пушко О. М. Тлумачний словник чужомовних слів в українській мові. - К.: Криниця, 2000.-С 224).

Суть регулятивної функції полягає у тому, що нею охоплюються відносини, які виникають з актів правомірної, дозволеної і, як прави­ло, соціально корисної діяльності суб'єктів цивільного права. Тому і реалізація зазначеної функції здійснюється за рахунок позитивного, регулювання відповідних правових відносин шляхом встановлення загальних правил, що створюють правові підстави для можливості, здійснення відповідних дій, спрямованих на правомірне досягнення певних юридичних результатів. У даному разі може йтися, наприклад, про різноманітні цивільно-правові договори (купівлі-продажу, підря-. ду, найму(оренди) тощо) або про відповідні відносини, що виникають, в результаті подій. Зокрема, внаслідок такої події, як смерть фізичної, особи, виникають спадкові правовідносини, що також охоплюються регулятивною функцією цивільного права. Остання стосовно особис­тих немайнових прав проявляється, як вже вказувалося раніше, у фор­мі юридичного визнання належних кожній фізичній особі невідчужу-ваних немайнових благ і свободи визначати свою поведінку в індиві­дуальній життєдіяльності за власним розсудом. Таким чином, можна вважати, що зазначеною цивільно-правовою функцією охоплюються і особисті немайнові, і майнові відносин, суб'єкти яких переважно, не зловживають своїми правами, а діють правомірним чином.

Однак реальна дійсність свідчить й про те, що зміст особистих не-. майнових та майнових, відносин може наповнюватися елементами правопорушень, різноманітних посягань на охоронювані законом певні суб'єктивні права тощо. У таких випадках постає питання про правове забезпечення захисту порушених суб'єктивних особистих чи майнових прав. За таких обставин спрацьовує охоронна функція ци­вільного права. Таким чином, реалізація охоронної функції стає мож- \ ливою тільки у поєднанні з регулятивною, яка полягає у впливі права на суспільні відносини як шляхом їх закріплення у тих або інших пра­вових інститутах,, так і через оформлення їх руху¹.

Останньою функцією охоплюються відносини, що виникають, наг приклад, внаслідок порушення зобов'язання (ст. 610 ЦК) або відшко­дування шкоди (гл. 82 ЦК) тощо.

Суть охоронної функції цивільного права вбачається у тому, що вона забезпечує юридичну можливість захисту порушених суб'єк­тивних майнових чи особистих прав і сприяє їх певній нормалізації. Завдяки останній обставині охоронна функція набуває деякого вІд-новлювального значення.

Досить наближеною до охоронної функції цивільного права, од­нак, не тотожною з нею є цивільно-правова, що має назву компенса­ційної. Як така охоронна функція створює лише юридичну переду­мову захисту порушених суб'єктивних особистих чи майнових прав. уДнак вона безпосередньо не вирішує питань, пов'язаних з необхід-^СТї° ліквідації певних негативних наслідків, що можуть мати місце

Алексеев С. С. Общая теория права. - Т. 1. - С. 193.

Розділ І СТ АЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

21

в особистій або майновій сфері тієї чи іншої потерпілої особи (креди­тора). Адже охоронна функція цивільного права не припускає, напри­клад, що потерпіла від певних протиправних посягань особа стає зо­бов'язаною вимагати відповідних майнових відшкодувань від право­порушника. Зазначені вимоги охоплюються правом, а не обов'язком потерпілої сторони. Звичайно, від вказаних обставин значення охо­ронної функції не втрачається. Але у разі наміру потерпілої сторони вирішити проблему ліквідації зазначених нею негативних майнових чи особистих наслідків (втрат) від правопорушення тільки охоронної функції було б недостатньо. За таких обставин постає питання не ли­ше правового захисту, а, перш за все, питання заміни зазнаних креди­тором майнових чи особистих втрат на певні майнові блага, з вимога­ми про стягнення яких звертається кредитор до боржника. З юри­дичної точки зору, заміна втрат, що виникли на боці кредитора, інши­ми передбаченими законом, договором або визнаними судом майно­вими благами, вважається компенсацією, а цивільно-правова функ­ція, що ЇЇ охоплює, має назву компенсаційної¹.

Так, у відповідності до п. 8ч.2ст. 16 ЦК у разі неналежного вико­нання договірного зобов'язання замість не одержаного належного виконання договору боржник повинен відшкодувати кредиторові за­вдані збитки.

Щодо іншої цивільно-правової функції, яка має назву превентив­ної, то суть ЇЇ полягає в наступному. За змістом положення цивільно­го законодавства можуть розглядатися не лише як джерела цивільно­го права, а Й як джерела певного інформативного значення. Актами цивільного законодавства надається можливість пізнання певних правил, дозволів, а також заперечень, правового простору, у межах якого відповідні дії розглядаються як правомірні і за рамками котро­го відповідні дії визнаються протиправними. Тому джерела цивільно­го права мають відповідне пізнавальне значення, яке полягає у тому, що заздалегідь потенційному суб'єктові цивільних відносин стає відомим той чи інший наслідок вчинення дій, які підпадають під нега­тивну їх оцінку з боку законодавця. Таким чином, відповідні законо­положення набувають попереднього Інформативно-сигнального зна­чення запобіжного засобу, своєрідного стимулювання особи утриму­ватись від певних правопорушень, від посягань на суб'єктивні права інших осіб. Таке значення мають, наприклад, положення статей 623, 624,1192 ЦК тощо.

Підсумовуючи викладене, можна зробити наступний загальний висновок. Функції цивільного права становлять правові категорії, які відображають елементи змістовної характеристики зазначеної право­вої галузі та характеризують її у цілому і тому мають суттєве методо-

¹ Доклад, про це див.: Приступа С. Н. Понятийная сущность и методологическое значение компенсационной функции гражданского права// Проблемы законности: Рес-пуб. междувед. науч. сб.; Отв. ред. В. Я. Таций. -Харьков, 1996. - С. 75-84.

_логічне значення для пізнання явищ, що охоплюються предметом ци­вільного нрава.

§ 4. Принципи¹ цивільного права

Хоча принципам права у науковій літературі і приділялась певна увага, але останні майже не розглядалися як складова, що у сукупно­сті з предметом та функціями є чинниками, які лежать в основі поділу права на окремі галузі². При цьому саме принципи визначають зміст _норм галузі права, її місце, роль і призначення у системі права, мають важливе значення для побудови нормативної основи галузі прав та ЇЇ застосування³. Як слушно зазначається у літературі, без них немож­ливо створювати право і вдосконалювати правове регулювання, ос­кільки незрозумілим буде його зміст⁴.

У доктрині нового ЦК закладено саме такий підхід. Хоча ст. З в ньому присвячена загальним засадам цивільного законодавства, останні більшістю з правників виважено ототожнюються саме з при­нципами цивільного права⁵.

Загальними засадами (далі - принципами) цивільного законода­вства (цивільного права) є: неприпустимість свавільного втручан­ня у сферу особистого життя людини; неприпустимість позбавлен­ня права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, не заборонена законом; судовий захист цивільного пра­ва та інтересу; справедливість, добросовісність і розумність.

Між тим вказана стаття, на наш погляд, не містить вичерпного пе­реліку принципів цивільного права. З цього приводу доречно згадати С. М. Братуся, який вказував: основні принципи будь-якої галузі пра­ва ми повинні виявити у самих нормах, що складають у сукупності дану галузь; якщо ж там принципи прямо не сформульовані, вони ма-

' Термін «принцип» від лат. ргіпсірішп, що означає: основне, вихідне положення якої-небудь наукової системи, теорії, ідеології; засада (див.: Сліпушко О. М. Тлумачний словник чужомовних слів в українській мові. - К.: Криниця, 2000. - С. 347.

Винятком є праця В. Ф. Яковлева «К проблеме гражданско-правового метода ре­гулирования общественных отношений», у якій прямо вказується на те, що у загальній характеристиці галузі права поряд з предметом та методом правового регулювання важливе місце належить принципам галузі права (С. 367).

³ Решетникова И. В., Яркое В. В, Гражданское право и гражданский процесс в со­временной России. -М., 1999. - С. 96.

Щенникова Л. Принципы гражданского права: достижения цивилистики и законо­дательный эффект / Межвуз. сб. науч. тр. - Вып. 2. - М.: Статут. - Екатеринбург: Институт частного права, 2002. - С. 41-42.

Див., напр.: Братусь С. Н. Предмет и система советского гражданского права. — М., 1963. - С. 135; Советское гражданское право: Учеб. /Под ред. О. А. Красавчикова. -М-, 1968. - Т. 1. - С. 24; Свердлык Г. А. Принципы советского гражданского права. -Красноярск, 1985. - С. 17; Ю. X. Калмыков, О значении общих положений гражданско­го законодательства / Гражданский кодекс России. Проблемы. Теория. Практика. - М., '°- Хоча в науці існує багато точок зору з нього питання.

РаздіпІ _зАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

ють бути виявлені, виходячи із загального змісту норм¹. Зокрема, ста­новлення незалежної та суверенної України як правової держави, що зорієнтована на принципи життя громадянського суспільства, демок­ратичні перетворення у ньому, формування ринкової економіки, об­умовили, перш за все, створення принципу служіння держави грома­дянському суспільству. Так, відповідно до ст. З Конституції людина, ЇЇ життя і здоров'я, честь та гідність, недоторканність І безпека визна­ються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і обов'язки людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Ут­вердження і забезпечення прав та свобод людини є головним обов'яз­ком держави.

Звідси, принципи цивільного права - це не тільки чинник, що доз­воляє виокремити цю галузь права², а й у рамках - робочі механізми, за допомогою яких визначаються межі можливої та належної по­ведінки учасників цивільно-правових відносин³.

Розглянемо кожен з принципів цивільного права окремо. Принцип юридичної рівності, вільного волевиявлення, майно­вої самостійності учасників цивільних відносин. Не випадково цей принцип стоїть на першому місці, бо рівність - основне начало, яке пронизує усю систему цивільного права⁴ і означає таке становище учасників, де воля одного з них не залежить від волі іншого, який не може йому наказувати, оскільки сам учасник: будь то фізична або юридична особа - самостійні у прийнятті тих чи інших рішень.

Безумовно, даний принцип не є абсолютним, бо деякі винятки у рівності все ж таки можуть бути, але це відбувається лише у випад­ках, передбачених законом (наприклад, відповідно до ЦК іноземці та особи без громадянства можуть набувати право власності на землю (земельні ділянки) відповідно до закону, яким в даному разі є Земель­ний кодекс України⁵ І згідно з яким ці особи можуть набувати право власності на такі ділянки тільки несільськогосподарського призна­чення тощо (статті 81-91 ЗК).

Принцип неприпустимості свавільного втручання у сферу осо­бистого життя людини. Норми цивільного права як приватного пра-

¹ Братусь С. Н. Вказ. праця. - С. 137.

² Цю точку зору поділяє Ю. Г. Басін (Гражданское право: Учеб. для вузов. - Т. 1/
Отв. ред. М. К. Сулейменов, Ю. Г. Басин. -Алматы: КазГЮУ, 2000. -С. 14.

3 Кузнецова Н. С. Основні завдання Книги першої проекту Цивільного кодексу
України / Кодифікація приватного (цивільного) права України; За ред. проф. А. Довгер-
та. ~К.; Український центр правничих студій, 2000. - С. 123.

⁴ Калмыков Ю. X, О значении общих положений гражданского законодательства //
Гражданский кодекс России. Проблемы. Теория. Практика; Отв. ред. А. Л. Маковский;
Исследовательский центр частного права. - М.: Международный центр финансово-эко­
номического развития, 1998. - С. 48.

⁵ Прийнятий Верховною Радою України 25 жовтня 2001 р., набрав чинності з 1 січ­
ня 2002 p.

_ва завжди спрямовані на забезпечення приватних інтересів учасників цивільних відносин. Виходячи з цього, ніхто, за винятком випадків» передбачених актами цивільного законодавства, не може свавільно втручатися у приватні справи (будь то фізична або юридична особа), зокрема, охороняється таємниця особистого життя (ст. 301 ЦК), ко­респонденції (ст. 30 ЦК), стану здоров'я (ст. 286 ЦК) тощо. Непри­пустимість свавільного втручання в приватні справи означає заборо­ну не тільки для публічних утворень, а, навіть, для батьків (напри­клад, впливати на дієздатну особу стосовно розпорядження нею свої­ми доходами, заробітком тощо).

Принцип свободи власності (неприпустимості позбавлення права власності). Він знаходить вираження у тому, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном, які він здійснює відповідно до закону за своєю волею, неза­лежно від волі інших осіб. Усім власникам забезпечуються рівні умо­ви здійснення своїх прав, а держава не втручається у їх здійснення. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи об­межений у його здійсненні (статті 316-317, 319, ч. 1 ст.321 ЦК),

Між тим можливості власника, безумовно, мають певні межі, чітко визначені законом. Так, власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі (ч. 5 ст. 319 ЦК); власник повинен вживати заходів щодо збере­ження пам'яток Історії і культури, у противному разі він може бути позбавлений цієї власності шляхом викупу з боку держави (ст. 352 ЦК) тощо. Але всі наведені заборони та обмеження застосовуються лише як заходи захисту публічних інтересів¹.

Принцип свободи договору. І. О. Покровський називав цей прин­цип головною засадою цивільного права, одним з наріжних каменів всього сучасного цивільного устрою². Відповідно до ст. 626 ЦК сто­рони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента і визначен­ні умов договору з урахуванням вимог актів цивільного законодав­ства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Таким чином, принцип свободи договору можна визначити як перед­бачену законом одну з основних засад цивільного права, що встанов­лює для суб'єктів договірних відносин свободу: вибору контрагентів; свободу укладення договору певного виду; визначення умов догово-РУ- Причому свобода договору проявляється навіть у тому, що сторо­ни Можуть укладати не тільки ті договори, які передбачені актами ци-

Еогданов Б. Соотношение частного и публичного в гражданском законодатель­ное // р_ос юстиция. - 2000. - № 4. - С. 23; Басин Ю. Г. Гражданское право как отрасль права / Избранные труды по гражданскому праву. - СПб.: Издательство «Юридический ^ЦеР Пресс», 2003.-С. 37.

Покровский К А. Основные проблемы права, ~ М., 1998. - С. 249-250.

Розділі

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

25

вільного законодавства, а й договори, у яких містяться елементи різних договорів (змішані договори - ч. 2 ст. 628 ЦК).

Між тим закон може обмежувати свободу договору для захисту більш слабшої сторони або для захисту публічних інтересів. Наприк­лад, підприємець під страхом спонукання його до укладення догово­ру в судовому порядку не має права відмовитися від укладення пуб­лічного договору за наявності у нього можливості надання спожи­вачеві відповідних товарів (робіт, послуг) - ч. 4 ст. 633 ЦК; актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов'яз­кові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору (ч. 5

ст. 633 ЦК) тощо.

Принцип свободи підприємницької діяльності. Підприємництво може здійснюватися у будь-якій з організаційних форм, передбачених законом. При цьому суб'єкти підприємницької діяльності мають пра­во на власний розсуд приймати рішення і здійснювати будь-яку діяль­ність, що не суперечить законодавству, відповідно до потреб ринку із збереженням комерційної таємниці тощо. Але при цьому саме у сфері підприємницької діяльності повинен бути встановлений баланс сво­боди суб'єктів такої діяльності і методів регулювання останньої з бо­ку відповідних державних органів. Інакше кажучи, баланс дозволів і заборон з тим, щоб унеможливити не тільки необгрунтовані перевір­ки їх з боку і безпідставне втручання у підприємницьку діяльність суб'єктів останньої, а й унеможливити утворення монопольного ста­новища будь-кого із суб'єктів вказаної діяльності, не допустити обме­ження конкуренції, що може негативно вплинути на інтереси спожи­вачів та суспільства в цілому.

Принцип судового захисту цивільного права та інтересу. Відпо­відно до ст. 15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також захист інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного за­конодавства. Захищеність - необхідна складова права. Між тим захист цивільних прав має особливості, до яких слід віднести:

абсолютний характер захисту, оскільки кожна особа може зверта­тися до суду за захистом свого особистого немайнового або майново­го права й інтересу (ст. 15 ЦК);

можливість самій особі вирішувати питання щодо захисту свого права, оскільки звернення за захистом - це її право, а не обов'язок;

наявність спеціальних органів захисту, до яких належать не тільки судові органи (ст. 16 ЦК), а також Президент України, органи дер­жавної влади, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування (ст. 17 ЦК), нотаріус (ст. 18 ЦК);

можливість до самозахисту, тобто застосування особою засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним заса­дам суспільства (ст. 19 ЦК);

універсальність способів захисту, що повною мірою відповідає аб-

солютному характеру захисту і полягає у тому, що певний з способів захисту може бути застосований незалежно від того, передбачений він чи ні законодавством (або договором) стосовно певного правопо­рушення. До універсальних способів захисту слід віднести - визнан­ня права; припинення дії, яка порушує право; відновлення станови­ща, Щ0 існувало до порушення; відшкодування збитків тощо (ч. 2 стЛ6,ст.22ЦК).

Між тим існують також і такі способи захисту прав та інтересів: за­вдаток (статті 570-571 ЦК), відшкодування моральної шкоди (ст. 23 ЦК), які застосовуються лише у випадках, передбачених законом.

Перелік способів захисту не є вичерпним і суд може захистити ци­вільне право або інтерес іншим способом, встановленим договором чи законом (ч. 2 ст. 16 ЦК).

Принцип справедливості, добросовісності та розумності. Поча­ток даний принцип бере ще з періоду Давнього Риму, про що свідчать висловлювання тогочасних юристів. Так, Павел стверджував: «коли відсутній чіткий правовий припис, бажано справу вирішувати по справедливості» (Д. 39.3.2.), а УльпІан наполягав: «коли право су­перечить справедливості, повинна панувати остання» (Д. 15.1.32).

ЦК не сформулював принцип добросовісності, справедливості і розумності, але аналіз змісту його положень, зокрема ч. 5 ст. 12, ст. 13, ч. З ст. 23 тощо, дозволяє стверджувати, що за допомогою та­ких категорій як добросовісність, розумність, справедливість закон встановлює межі здійснення цивільних прав осіб, запобігаючи тим самим зловживанню правом з боку останніх¹. Добросовісність і недо­бросовісність, розумність і нерозумність, справедливість і несправед­ливість мають правове значення у спеціально вказаних у законі ви­падках. Причому і добросовісність, і розумність учасників цивільних правовідносин презюмуються. Так, зокрема ч. 5 ст. 12 ЦК передба­чає: якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що по­ведінка особи є добросовісною та розумною, коли інше не встановле­но судом. Таким чином, добросовісність слід розглядати як вірність з виконання своїх зобов'язань та повага і довіра до контрагентів за зо­бов'язаннями, а розумність як дії, що здійснила б у конкретній ситу­ації людина, яка має нормальний, середній рівень інтелекта, знання та життєвий досвід². Справедливість - це здійснення своїх прав і вико­нання зобов'язань на законних та чесних підставах.

цей принцип тотожній принципу неприпустимості зловживання правом, який вперше введений в цивільне законодавство Швейцарії. У ст. 2 Швейцарського Цивіль­ного уложення, прийнятого у 1907 p., він був сформульований таким чином: «При здійсненні прав і виконанні обов'язків кожен повинен вчиняти по добрій совісті. Явне •вживання правом не користується захистом. Таким чином, зловживання правом і є добросовісним здійсненням прав.

Емельянов В. И. Разумность, добросовестность, незлоупотребление гражданскими ва. - М.: Лекс-Книга, 2002.

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

27

§ 5= Система _{к v} іщр • цивільного права,.. g.

Під системою права розуміють обумовлене економічним і соціаль­ним устроєм суспільства внутрішнє об'єднання в узгоджене, підпо­рядковане і єдине ціле правових норм і одночасний їх поділ на відпо­відні галузі, котрі як такі відносно самостійні, усталені і автономно функціонуючі¹. Структуру системи права складають норми права, ін­ститути права, підгалузі та галузі права.

Система цивільного права - це сукупність окремих частин - під-галузей, інститутів, субінститутів, цивільно-правових норм, що зна­ходяться у внутрішньому логічному зв'язку та залежності між собою. Структура системи цивільного права визначається особливостями тих відносин, що нею регулюються, а ЇЇ елементами є цивільно-пра­вові норми, інститути, субінститути й підгалузі.

Цивільно-правові норми - правові приписи, які регулюють осо­бисті немайнові і майнові відносини їх учасників. Наприклад, фізич­на особа-підприємець, яка неспроможна задовольнити вимоги креди­торів, пов'язані із здійсненням нею підприємницької діяльності, можі бути визнана банкрутом у порядку, встановленому законом; представництво, що грунтується на договорі, може здійснюватися за

довіреністю.

Цивільно-правовий інститут - це певні групи цивільно-право­вих норм, що регулюють однорідні відносини. Наприклад, такий ін­ститут, як юридична особа, регулює відносини, пов'язані зі створен­ням, організаційно-правовими формами, правовим статусом юридич­них осіб приватного права.

Субінститут — складова цивільно-правового інституту, яка є гру­пою цивільно-правових норм, що регулюють однорідні відносини у межах певного інституту. Наприклад, інститут купівлі-продажу має такі субінститути: роздрібна купівля-продаж, поставка, контрактація сільськогосподарської продукції, постачання енергетичними та ін­шими ресурсами через приєднану мережу, міну. А інститут відшко­дування шкоди містить, наприклад, такі субінетитути: відшкодуван­ня шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю; відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг). Інститути і субінститути мають загальні положення, що свідчить про юридичну однорідність цивільних норм, які ними

охоплюються².

Сукупність юридичних інститутів, які регулюють однорідні відно­сини, складають підгалузь цивільного права. Вважаємо, у цивільному

¹ Керимов Д. Л. Философские проблемы права. -М.: Мысль, 1972.-С. 288.

² Див.: Гражданское право: Учеб.: В 2 т. - Т. 1./ Отв. ред. проф. Е. А Суханов. - 2-е
изд., перераб, и доп.-М.: Издательство БЕК, 2000.-С. 12, js£!.:.M~.smi

праві України існує п'ять таких підгалузей, а саме: Особисті немай­нові права фізичної особи; Право власності та речові права на чуже майно; Право інтелектуальної власності; Зобов'язальне право; Спад­кове право. Наприклад_; право інтелектуальної власності поєднує де­кілька юридичних інститутів, а саме інститут авторського права та інститут патентного права. Така пІдталузь як спадкове право - інсти­тут спадкування за заповітом й інститут спадкування за законом. Зо­бов'язальне право складається з двох інститутів - договірного права (договірних зобов'язань) та недоговірних зобов'язань, які у свою чер­гу поділяються на субінститути. Так, недоговірні зобов'язання міс­тять у своїй структурі, зокрема, ті, що виникають з односторонніх правочинів, деліктні зобов'язання тощо.

Цивільне право України побудовано за пандектною системою (pandectae - всеохопяюючий)¹, тобто структуровано таким чином, що вся система поділяється на дві частини — Загальну та Особливу². Загальну частину складають норми про: цивільне право як приватне право, коло цивільних відносин; джерела цивільного права; учасни­ків цивільних відносин, об'єкти цивільних відносин, підстави виник­нення цивільних прав і цивільних обов'язків; угоди, представництво і довіреність, строки тощо. Норми Загальної частини застосовуються до всіх цивільних відносин, поширюються на всі підгалузі, інститути та субінститути, що дозволяє не включати в останні правила, які вже містяться у Загальній частині. Між тим кожна з підгалузей та, навіть, окремі інститути мають свої загальні положення. Наприклад, загаль­ні положення мають такі інститути як право власності, інститут речо­вих прав на чуже майно, Інститут послуг, інститут відшкодування

шкоди тощо.

Спеціальну частину цивільного права утворюють норми про: осо­бисті немайнові права фізичної особи; право власності та інші речові права; право інтелектуальної власності; зобов'язальне право; спадко­ве право.

Систему цивільного права як галузі права слід відрізняти від си­стеми ЦК та інших кодифікованих актів (Кодексу торговельного мо­реплавства, Житлового кодексу тощо), які є лише зовнішньою фор­мою цивільного права і представляють собою зведені, внутрішньо узгоджені акти цивільного законодавства, що з максимальною повно­тою охоплюють певну комплексну підгалузь суспільних відносин.

¹ Більш доклад, про це див главу 3 цього підручника.

² На сьогодні існує й інша точка зору. Зокрема, Є. Харитонов вважає, що в цивільно­
го' праві не існує універсальної «загальної частини». І, виходячи з цього, доцільніше
^Вести мову про окремі розділи (див.: Харитонов Є, До питання про властивості сучас­
ного українського цивільного права. - С 50.

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

Глава 2. АКТИ

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: