Поняття цивільного права як приватного права

Ще з часів римського права існує проблема дуалізму права, тобто необхідності поділу права у об'єктивному смислі¹ на публічне І при­ватне. Так, у Дигестах Юстініана знаходимо: «вивчення права розпа­дається на два положення - публічне та приватне (право). Публічне право, яке належить до положення Римської держави, приватне, що стосується користі окремих осіб; існує корисне в суспільному відно­шенні і корисне у приватному відношенні»².

Сучасна система права України теж виходить з поділу права на приватне і публічне, поклавши в основу такого поділу зміст інтере­су³. Там, де відносини ґрунтуються на владно-розпорядчих засадах, йдеться про загальний, публічний, а не приватний інтерес. Проголо­шений, наприклад, у відповідності зі ст. 67 Конституції України (да­лі - Конституція) обов'язок кожного сплачувати податки І збори у по­рядку І розмірі, встановлених законом, є обов'язком публічно-право­вим. Необхідність його виконання обумовлена суспільним Інтересом, оскільки суспільство безпосередньо зацікавлено у здійсненні держа­вою обов'язків (наприклад, щодо забезпечення екологічної безпеки, щодо здійснення захисту суверенітету і територіальної цілісності те­риторії України, забезпечення ЇЇ економічної та інформаційної безпе-

Термін «право», за влучним визначенням Цельса, - мистецтво доброго і справед­ливого, має багато значень, серед яких виділяють право в об'єктивному і суб'єктивному значенні. Право у об'єктивному значенні - це сукупність правових норм, що регулюють діяльність людей в певній сфері, і відносини, які виникають між людьми у процесі її здійснення. Право в суб'єктивному значенні (суб'єктивне право) завжди обумовлено об'єктивним правом, є мірою можливої поведінки суб'єкта правовідносин (В. Белов. Гражданское право: Общая и Особенная части: Учеб. - М.: АО «Центр ЮрИнфоР», 2003.-С. 7.

2 Див.: Дигесты Юстиниана / Пер. с лат.; Отв. ред. Л. Л. Кофанов. - М.: Статут,
2002.-С. 83.

3 Між тим в теорії права існує декілька точок зору з цього питання, про які доклад­
ніше див.: Азімов Ч. Н. Про приватне І публічне право // Право України. - 1995. -№ 1.—
С. 32-34; В. Белов. Вказ. праця- - С. 8-9; Попондопуло В. Ф. Частное и публичное право
как отрасли права. Цивилистические записки: Межвуз. сб. науч. тр.-Вып. 2.-М.: Ста­
тут. - Екатеринбург: Институт частного права, 2002. - С. 17-40; Черепахин Б. Б.
К вопросу о частном и публичном праве / Труды по гражданскому праву. - М.: Статут,
2001.-С. 93-120тощо.

Розділі

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

ки - статті 16 та 17 Конституції) тощо. Публічний правопорядок необхідний будь-якій фізичній особі для того, щоб вона могла ре­алізовувати гарантовані їй Конституцією права та свободи, здійсню­вати свою приватну життєдіяльність відповідно до власних інтересів. Однак слід зазначити, що поділ права на приватне та публічне тільки за критерієм інтересу (матеріальний критерій) в сучасних умо­вах можливий, але навряд чи є універсальним. Так, коли на юридич­них осіб публічного права у цивільних відносинах поширюються по­ложення ЦК (ст. 82), коли йдеться про публічний договір (ст. 633 ЦК), договір приєднання (ст. 634 ЦК) тощо, неможливо чітко визначити: чий інтерес має перевагу - приватний чи публічний. У зв'язку з цим доцільнішим було б визнати, що критерієм поділу, перш за все, є фор­мальний критерій, а саме спосіб побудови і регулювання юридичних відносин, властивий системі приватного та системі публічного права. Свого часу на це звертало увагу багато вчених, включаючи і Б. Чере-пахіна, який вказував: приватно-правове відношення побудовано на засадах координації суб'єктів приватного права, приватне право є системою децентралізованого регулювання життєвих відносин, а публічно-правове відношення побудовано на засадах субординації суб'єктів публічного права і є системою централізованого регулю­вання життєвих відносин¹. Така точка зору уявляється переконли­вою. Додамо, що вона відчутно підсилюється самою природою регу­льованих приватним правом відносин, оскільки останні, як це перед­бачено у ст„ 1 ЦК, засновані на юридичній рівності, вільному волеви­явленні, майновій самостійності їх учасників. Але при цьому не мож­на нехтувати і такою категорією, як інтерес, оскільки будь-яке право­ве регулювання має місце заради служіння тим або іншим інтересам людини, для задоволення тих чи інших її потреб. Тому характер цих інтересів, характер тих життєвих відносин, які підлягають регулю­ванню, впливають на вибір прийомів регулювання².

Таким чином, публічне право - це сукупність правових норм, які регулюють відносини, що побудовані на засадах влади та підпоряд­кування їх учасників владним інституціям, і пов'язані з державними або суспільними інтересами. Основну сутність публічного права складає прийом юридичної централізації. Приватне право - сукуп­ність правових норм, які за допомогою диспозитивного методу забез­печують і регулюють відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні і майновій незалежності їх учасників. При­ватне (цивільне) право - система юридичної децентралізації³.

Але між приватним і публічним правом немає і не може бути, як писав І. Покровськ ий, «різкої демаркаційної лінії», Так, у приватному

¹ Черепахин Б. Б. Вказ. праця. - С. 120. -2 Там само. - С. 111,

³ Див.: Покровский И. А. Основные проблемы гражданского права. - М.: Статут.

1998.-С. 39-40.

(цивільному) праві застосовуються суто публічні інститути (напри­клад, державна реєстрація юридичних осіб, обмеження права влас­ності, публічний договір, договір приєднання тощо). Це пояснюється Існуванням особливостей деяких об'єктів права власності, напри­клад, земельних ділянок; необхідністю захисту економічно слабкішої сторони; обмеженням виникнення і діяльності монополій тощо¹. Нав­паки, у публічному праві можна знайти приклади регулювання відно­син на загальних засадах цивільного права. Так, публічні юридичні особи діють у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учас­никами останніх, тобто, на власний розсуд, реалізуючи свої права на засадах свободи договору, свободи підприємницької діяльності, як­що інше не встановлено законом.

У свою чергу публічне і приватне право (система права) поділяють­ся на галузі права. До галузей публічного права традиційно відкосять адміністративне, конституційне, кримінальне, фінансове, канонічне право, а до галузей приватного права - цивільне, трудове право тощо.

Між тим система права України не є незмінною, вона трансфор­мується. Слід погодитися з тим, що одним з її принципів є формуван­ня нових галузей, підгалузей й інститутів права та законодавства і по­ступове відмирання деяких «старих» галузей². Зокрема, в сучасних умовах вже не існує такої галузі права як колгоспне право, з'явилась пздгалузь цивільного права - право інтелектуальної власності тощо. Але чи свідчить це про те, що виникли і сформувалися такі нові галузі права як підприємницьке³, корпоративне⁴, господарське⁵ тощо? І як­що це так, то до яких галузей права - приватного чи публічного їх можна віднести? Таким чином, проблема співвідношення цивільного права з нормами, що регулюють підприємницькі відносини, питання підпорядкування і системної належності різних груп норм, які покли­кані регулювати однорідні приватно-правові відносини, в сучасних умовах стає вельми актуальною⁶, хоча не можна не зазначити, що во­на не є новою, оскільки у науці поряд з проблемою поділу права на публічне і приватне вже давно виникло і дискутується питання по­ділу не всієї правової сфери, а тільки тієї її частини, основу якої скла­дає цивільне право, на цивільне і торговельне право.

¹ ЯковлевВ. Ф.Гражданскийкодексигосударство/Всб.гГражданский кодекс Рос­
сии. Проблемы. Теория. Практика. - М.: Международный центр финансово-эконо­
мического развития, 1998. - С. 62-66.

² Рабинович П. М. Основи загальної теорії права і держави: Навч. посІб. - К., ІСДО. -
1995.-С. 95.

³ Там само, - С 96.

⁴ Див.:,КашаммнаГ.В.Корпоративноеправо.-М.:Норма-ИНФРА, 1999.-С.59-88.

⁵ Див.: Хозяйственное право: Учеб. / В. К. Мамутов, Г. Л. Знаменский, К. С. Хаху-
иин и др.; Под ред. В. К. Мамутова. - К.: Юринком Иягер, 2002. - С. 9-18.

Див. про це: Харитонов Є. О. До питання про властивості сучасного українського Цивільного права // Суспільство. Держава, Право: Науково-практичний журнал Одесь­кої Національної юридичної академії. - 2003. - Вип. 3. - С 46-50.

8

Розділі

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

9

Традиція відокремлення кодифікації норм торговельного права від інших норм приватного (цивільного) права викликала явище, що на­зивається дуалізмом приватного права, під яким у європейській пра­вовій науці традиційно розуміють відокремлення норм, котрі регулю­ють комерційну діяльність, від цивільного права на протилежність монізму, при якому норми торговельного обороту підпорядковані ци­вільному праву і вмонтовані в його систему¹.

Створення окремої від цивільного права галузі торговельного права пояснювалося тим, що основна опора, на якій трималося приватне (ци­вільне) право з моменту свого виникнення, по мірі соціального і еконо­мічного прогресу почала виявляти вади нездатності витримувати у по­дальшому навантаження зростаючої активізації і динаміки таких майно­вих відносин, як торговельні, регулювання котрих ґрунтувалось не на природі регульованих відносин, а на їх суб'єктному складі, поширю­ючись таким чином на осіб, що мали торговельні звання.

Історичною подією, що стала кроком на шляху до кодифікації тор­говельного права, вважається прийняття у Франції двох законодавчих актів, відомих під назвою «ордонанси»² Кольбера (фінансового міні­стра короля Людовика XIV та їх головного ініціатора): Ордонанса про сухопутну торгівлю і Ордонанса про морську торгівлю (1673 p.). їх значення для легалізації ідеї дуалізму приватного права було досить вагомим: з'явилось значною мірою уніфіковане правове регулювання торговельних операцій на території всієї країни. Пізніше ордонанси склали основу чинного Торговельного кодексу Франції (1807 p.).

Поява уніфікованих торговельних операцій у Франції вплинула і на розвиток торговельного права в інших країнах. Так, дуалістична система приватного права сформувалась в XIX ст. у Німеччині, де на підставі Вексельного статуту (1847 р.) і Німецького торгового уло-ження (1861 р.) 1889 р. відбулося об'єднання вексельного і торго­вельного права німецьких земель, а пізніше набрало чинності Ні­мецьке торговельне уложення (1900 p.).

Між тим проблема дуалізму приватного права існувала тільки у континентальній правовій системі, оскільки у Великобританії та Спо­лучених Штатах Америки в силу особливостей розвитку системи за­гального права воно не знало галузевого поділу в значенні, притаман­ному континентальній правовій системі, хоча не можна не рахуватися з тим, що торговельні звичаї містяться і у прецедентному праві.

Майже до початку XX ст. феномен дуалізму приватного права зна­ходився у розквіті, був дійсно класичним³, маючи у сфері торговель-

Аеилов Г. Е. Соотношение гражданского и торгового кодексов в зарубежных стра­нах. Основные институты гражданского права зарубежных стран. Сравнительно-право­вое исследование. -М: Издательство НОРМА, І999.-С. 1. ² Від фр. «ordonance» - королівський указ у Франції.

Довгерт А. С. Система приватного права та структура проекту нового Цивільного кодексу України / Кодифікація приватного (цивільного) права: За ред. проф. А. С. Дов-герта.-К.,2000.-С.З.

них відносин перевагу перед правом цивільним. Але вже на початку XX ст, він поступово став перетворюватися в дуалізм кодексів - ци­вільного та торговельного, особливо у зв'язку з так званою «комер­ціалізацією» цивільного права. Інакше і не могло бути, оскільки грун­туючись на спільних засадах регулювання майнових відносин, цивільне і торговельне право, як елементи загальної для них приват­но-правової сфери, далеко одне від одного не відривалися. Процеси реалізації норм цивільного і торговельного права завжди залишалися взаємопов'язаними у співвідношенні між собою як норми загальні і спеціальні. З розвитком торговельного обороту, з поширенням його на сфери послуг, операції з нерухомістю, на діяльність будь-якого приватного власника вихідні принципи й інститути торговельного права зливаються із загальними принципами цивільного права. Опи­нившись у просторі врегульованих цивільним правом, наприклад, зо­бов'язальних відносин, торговельне право почало втрачати колишню свою специфіку як окремої від цивільного права правової галузі. Причому з проникненням торговельних відносин у сферу цивільно-правову остання теж відчутно активізувалась, збагатившись різнома­ніттям торговельно-комерційних відносин. Межа між цивільним і торговельним правом стала умовною.

За таких обставин необхідність існування поряд з цивільними са­мостійних торговельних кодексів у окремих країнах опинилась під сумнівом. Вже на початку XX ст. спостерігаються процеси кодифіка­ції приватного права в рамках єдиного цивільного кодексу. Так, зо­крема, у 1907 р. приймається Цивільний кодекс Швейцарії, який у 1911 р. доповнений Зобов'язальним законом, призначеним для регу­лювання у тому числі й відповідних торговельних відносин. Єдиний Цивільний кодекс прийнятий у 1942 р. в Італії - на батьківщині дуаліз­му приватного права. Нові цивільні кодекси Нідерландів (1992 p.), країн СНД досить переконливо свідчать про очевидну тенденцію по­дальшого розвитку приватного права шляхом уникнення його дуаліз­му. Щодо наведеного не є винятком і новий Цивільний кодекс Украї­ни. До того ж для України дуалізм приватного права ніколи не був характерним в силу специфічних історичних умов розвитку підприєм­ницької діяльності та її законодавчої регламентації.

Вважаємо, при вирішенні проблеми системи права сутність остан­ньої полягає у тому, щоб науково сприяти практичному удосконален­ню її структури¹. У зв'язку з цим слід погодитися з С. С, Алексесвим, який вважає: у загальній системі права, де існують три основні ланки галузей - профілюючі (базові), спеціальні і комплексні, що характе­ризуються поєднанням різнорідних інститутів профілюючих та спе­ціальних галузей (торговельне право, морське право, право прокуро­рського нагляду), спостерігається формування своєрідних сфер ком-

¹ Шепндлин Б. В. Сущность советского права: Автореф. дис. док. горид. наук. - Л., 1962.-С 25.

Розділі

плексного характеру, які юридично опосередковують нові «прошарки, соціальності» (екологічне, земельне, підприємницьке право) і, більше того, зростає тенденція їх переростання в основні галузі. Але в сучас­них умовах вони ще не повною мірою виявили свою юридичну специ­фіку і не накопичили самобутній матеріал, а лише є комплексом еле­ментів з різних галузей права. Крім того, навіть у сферах своїх специ­фічних відносин вони відтворюють ті правові засади, які характерні для інших галузей, перш за все, базових - цивільного і адміністратив­ного, галузей процесуального права. Тому для більш адекватної у на­уковому і практичному відношенні характеристики їх слід визначати як вторинні, комплексні галузі¹. При цьому потрібно виходити з того, що галузь права — це таке усталене, внутрішнє поєднання правових норм у єдине ціле, яке має юридично однорідний характер. Звідси -будь-якому виду суспільних відносин відповідає галузь права. Про га­лузь права може йтися лише там і постільки, де і оскільки особливий вид суспільних відносин характеризується такими особливостями, які передбачають існування своєрідної, суцільної форми правового регу­лювання, що відрізняється від інших форм як за загальним юридич­ним становищем сторін правовідносин, так і за конкретними право­відносинами (юридичним фактом, змістом прав і обов'язків, санк­ціями). Система права є об'єктивно існуючим розподілом правових інститутів за окремими групами, а не класифікацією суспільних відно­син, яка береться безвідносно до їх правового регулювання².

Історичні факти свідчать про те, що бурхливому, інколи стрибко­подібному розвитку ринкової економіки та демократичних інститу­тів, а, врешті-решт, становленню громадянського суспільства в усіх країнах незмінно передувало міцне утвердження в суспільному житті цивільного права, найбільш міцно і послідовно там, де таке утвер­дження відбувалось у вигляді цивільного кодексу (Франція - наполе­онівський Цивільний кодекс 1804 р,; Німеччина - Німецьке цивільне уложення 1900 р.)³- Це означає, що Цивільний кодекс повинен охопи­ти регулюванням усі «горизонтальні» відносини - особисті немайно-ві і майнові, у тому числі й ті, що виникають у процесі підприємниць­кої ДІЯЛЬНОСТІ.

Цивільне право як приватне право (в об'єктивному розумін­ні) - це сукупність правових норм, які регулюють шляхом диспо­зитивного методу особисті немайнові та майнові відносини, за­сновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майно­вій самостійності їх учасників.

¹ Право: азбука-теория-философия: Опыт комплексного исследования. - М.: Ста­
тут, 1999.-С. 46, 598-601.

² Алексеев С. С. Предмет советского социалистического гражданского права // Уч.
зап. Свердловского юрид. ин-та. Т. 1. - Свердловск, 1959.

³ Алексеев С. С. Гражданский кодекс. Заметки из истории подготовки проекта. За­
мечания о содержании Кодекса, его значении и судьбе / В сб.: Гражданский кодекс
России.-С. 26.

_______________________________________________________________

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: