Главная | Случайная
Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Цивільна правоздатність фізичної особи




Цивільна правоздатність1 - це здатність фізичної особи мати ци­вільні права і обов'язки (ст. 25 ЦК). Правоздатність визнається рів­ною мірою за всіма фізичними особами з моменту народження і при­пиняється із смертю. Хоча за загальним правилом правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження, у випадках, встанов­лених законом, охороняються інтереси зачатої, але ще не народженої дитини; а здатність мати окремі цивільні права та обов'язки може по­в'язуватися з досягненням фізичною особою відповідного віку. Так, згідно з ч. 1 ст. 1222 ЦК спадкоємцями за заповітом і за законом мо­жуть бути особи, які були зачаті за життя спадкодавця та народжені живими після відкриття спадщини. Виникнення цивільної правоздат­ності у момент народження не означає, що фізична особа одночасно набуває можливості бути суб'єктом будь-яких цивільних правовідно­син. Протягом життя обсяг правоздатності може змінюватися. Так, юридична можливість бути власником вогнепальної гладкоствольної мисливської зброї виникає у фізичної особи при досягненні 21 -річно­го віку.

ЦК визначає обсяг цивільної правоздатності фізичної особи неви­черпним чином - шляхом вказівки на те, що фізична особа має усі особисті немайнові права, встановлені Конституцією та ЦК. Вона та­кож здатна мати майнові права, не встановлені ЦК, іншим законом. Саме невичерпність обсягу вказаних прав полягає у правилі, закріп­леному в ч. 4 ст. 26 ЦК: фізична особа здатна мати інші цивільні пра­ва, що не встановлені Конституцією, ЦК, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства.

Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обо­в'язки. Однак у юридичній літературі існує й Інша точка зору з поси­ланням на те, що закон не визнає неповнолітнього і недієздатного здатним мати право на складання заповітів, як і право давати дору­чення і самим бути представником на підставі договору доручення чи закону. Так само недієздатний не може вступати до кооперативу, не має права на підприємницьку діяльність, а, отже - не може бути но­сієм цивільних прав та обов'язків, пов'язаних з його особою, і вони не можуть бути здійснені будь-ким іншим. Робиться висновок про існування вікового та інтелектуального критеріїв цивільної право­здатності, а, отже, про наявність декількох її рівнів2. На нашу думку, слушним є підхід, згідно з яким принцип рівності правоздатності не підривається тим, що деякі фізичні особи фактично або за прямою

1 Далі поняття «правоздатність» вживається у значенні «цивільна правоздатність».

2 Рамовська 3. В, Цнзіпьна правоздатність громадян // Кодифікація приватного (ци­
вільного) права України; За ред. проф. А. Довгерта. - К.: Український центр правничих
студій, 2000. - С. 127.


94


ЦИВІЛЬНІ ПРАВОВІДНОСИНИ



 


вказівкою закону не можуть (не здатні) мати окремі права та обов'яз­ки (неповнолітні, психічно хворі), оскільки неможливість мати деякі права поширюється однаковою мірою на усіх фізичних осіб1.

Правоздатність як суспільне явище характеризується такими озна­ками: незалежністю від раси, національності, віку, статі та Інших ознак фізичної особи (ст. 24 Конституції, ст. 25 ЦК); виникненням у момент народження і припиненням із смертю; здатністю мати не тіль­ки права, а й обов'язки (статті 25,26 ЦК); виникнення правоздатності законом не пов'язується з волею окремих осіб або держави в цілому; невідчуженістю від особистості фізичної особи; неможливістю обме­ження фізичної особи у правоздатності інакше, як у випадках і у по­рядку, передбачених законом. ЦК встановлює, що правочин, який об­межує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, є нікчемним. Правовий акт органу дер­жавної влади АРК, органу місцевого самоврядування, а також їх по­садових осіб, що обмежує можливість мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, є незаконним (ст. 27).

Обмеження правоздатності можливе лише у вигляді санкції за ско-f єння адміністративного правопорушення чи злочину і передбачено відповідно адміністративним чи кримінальним законом. Зокрема, при застосуванні такої міри кримінального покарання, як позбавлен­ня волі, особа на певний час позбавляється права вільно, на свій роз­суд обирати місце проживання.

Здійснення цивільних прав та свобод невіддільне від виконання цивільних обов'язків, які фізична особа здатна мати як учасник ци­вільних правовідносин (ч. 5 ст. 26 ЦК). Причому при здійсненні своїх прав особа, включаючи і фізичну особу, зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди до­вкіллю або культурній спадщині (ч. 2 ст. 13 ЦК). Це у повній мірі від­повідає ст. 66 Конституції, яка зобов'язує кожного не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодувати завдані збитки. Правоздатність не можна ототожнювати з наявними суб'єктивни­ми правами фізичних осіб. Як слушно зазначав С Братусь, правоздат­ність як самостійна категорія має значення і цінність лише як вира­ження абстрактної, тобто загальної можливості бути носієм прав і обов'язків2.Окремі фізичні особи можуть володіти суб'єктивними правами. Іншими словами, мова про суб'єктивні права може йтися

Вебере Я. Р. Основные проблемы правосубъектности граждан в советском граж­данском и семейном праве: Автореф. дне. ... док. юрид. наук. - М., 1974. - С. 15; Корнеев С. М. II Гражданское право: В 2 т. - Т. 1.: Учеб.; Отв. ред. Е. А. Суханов. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Издательство БЕК, 2002. - С. 119; Шкрум Т. С. II Цивільне право України: Підруч.: У 2-х кн. - Кн. 1; О. В. Дзера (керівник авт. кол.), Д. В. Боброва, А. С. Довгерт та ін.; За ред. О. В. Дзерн, Н. С. Кузнєцової. -К.: Юрінком Інтер, 2002. -С. 89.

2 Братусь С. Н. И Курс советсвого гражданского права. Субъекты гражданского права. - М.: Гос. юриздат. - 1950. - С. 6.


лише у зв'язку з певним суб'єктом, у даному разі окремою фізичною особою. Наприклад, кожна фізична особа може мати автомобіль на праві приватної власності. Така можливість - тільки один з елементів правоздатності. Право приватної власності на автомобіль гр. Федоро­ва - це його суб'єктивне право, яке виникло внаслідок реалізації пра­воздатності.

Використання у ЦК узагальненого терміна «фізична особа» дозво­ляє відмовитися від перерахування кожен раз осіб залежно від ознаки громадянства. Між тим це не означає, що немає різниці в обсязі тих прав, які можуть мати фізичні особи. Найбільшим обсягом цивільних прав володіють громадяни України. Іноземні громадяни та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, ко-/ ристуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, що і громадяни України, за винятками, встановлени­ми Конституцією, законами чи міжнародними договорами України-, (ст. 26 Конституції). Таким чином, на іноземних громадян та осіб без громадянства на території України поширюється національний ре- . жим. Надаючи іноземним громадянам та особам без громадянства, за : загальним правилом, національний режим, законодавство України:; передбачає, що вони повинні поважати Конституцію і додержуватися чинних законів.

Обмеження цивільної правоздатності іноземних громадян можли-ве лише за рішенням Кабінету Міністрів України у порядку відповід-ного реагування на дії тих держав, у яких є спеціальні обмеження що-до реалізації прав і свобод громадянами України. Такий захід нази­вається реторсією.

§ 3. Цивільна дієздатність фізичної особи

Відповідно до чинного законодавства цивільну дієздатність має лише фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керу-вати ними. Цивільна дієздатність фізичної особи - це її здатність сво-їми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійсню-вати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Дієздатність тісно пов'язана з правоздатністю і нею визначається. Це обумовлене тим, що особа своїми діями набуває і здійснює лише ті права та обов'язки, можливість набуття яких входить до змісту правоздатності.

Дієздатність відрізняється від правоздатності тим, що передбачає свідому діяльність особи, володіння нею свідомою і самостійною во лею, тобто здатність бажати настання певних наслідків, віддавати со­бі повний звіт у своїх діях і керувати ними. Наприклад, правоздатною є і малолітня особа, тобто особа, яка не досягла віку чотирнадцяти ро--ків, котра може особисто вчиняти дрібні побутові правочини (ч. 1 -ст. 31 ЦК), тобто здійснювати дії правового характеру, хоча вона і '


Розділ її


ЦИВІЛЬНІ ПРАВОВІДНОСИНИ


97


 


не дієздатна у повному обсязі. Між тим така часткова дієздатність не дає малолітній особі можливості укласти заповіт (ст. 1234 ЦК), са­мостійно прийняти спадщину, хоча в останньому випадку вона може набути права власності як спадкоємець, але не особистими діями, а через дії законних представників: батьків, усиновителів, опікунів.

Дієздатність виникає у повному обсязі з моменту досягнення осо­бою повноліття -18 років (ст. 34 ЦК). У разі реєстрації шлюбу фізич­ної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту його реєстрації. Стаття 22 СК передбачає, що шлюбний вік для жінки встановлюється у сімнадцять, а для чоловіка у вісімнадцять років. За заявою особи, яка досягла чотирнадцяти ро­ків, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам. Таким чином, закон вста­новлює мінімальний вік особи, з досягненням якого їй може бути на­дано право на шлюб.

У разі розірвання шлюбу до досягнення фізичною особою повно­ліття набута нею повна цивільна дієздатність зберігається. У разі ви­знання шлюбу недійсним з підстав, не пов'язаних з протиправною поведінкою неповнолітньої особи, набута нею повна цивільна діє­здатність зберігається. Таким чином, можна дійти висновку, що не­повнолітня особа, яка набула дієздатність у повному обсязі, може бу­ти її позбавлена і повернута до того статусу, в якому вона перебувала до реєстрації шлюбу, у разі визнання шлюбу недійсним з підстав, по­в'язаних з її протиправною поведінкою.

Разом з цим ЦК передбачає випадки і порядок надання повної ци­вільної дієздатності неповнолітній особі. Зокрема, повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадця­ти років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній осо­бі, котра записана матір'ю або батьком дитини; фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і котра бажає займатися підприємницькою діяльністю. Причому у перших двох випадках надання повної цивіль­ної дієздатності проводиться за рішенням органу опіки та піклування за заявою заінтересованої особи і письмовою згодою батьків (усинов­лювачів) або піклувальника, а у разі відсутності такої згоди - може бути надана за рішенням суду. В останньому випадку виникнення по­вної цивільної дієздатності пов'язується з моментом державної реє­страції фізичної особи як підприємця, однак вказаному обов'язково передує письмова згода на це батьків (усиновлювачів), піклувальника або органу опіки та піклування. У разі припинення трудового догово­ру, припинення фізичною особою підприємницької діяльності надана їй повна цивільна дієздатність зберігається (ст. 35 ЦК).

Закон поділяє фізичних осіб, які не досягли повноліття, на дві віко­ві категорії, виходячи, по-перше, з того, що вони не володіють здат­ністю до самостійних вольових дій, а, по-друге, враховуючи те, що во-\ни, між тим, поступово набувають зрілості: фізичні особи, які не досягли чотирнадцяти років (малолітні особи), і фізичні особи у віці


від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (неповнолітні особи). Кожна з цих категорій фізичних осіб наділяється певним обсягом дієздатності.

Часткова цивільна дієздатність фізичної особи, яка ие досягла чотирнадцяти років. Така особа здатна самостійно вчиняти дрібні побутові правочини і здійснювати особисті немайнові права на ре­зультати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються зако­ном.

Правочин вважається дрібним побутовим, якщо відповідає таким ознакам: задовольняє побутові потреби особи; відповідає її фізично­му, духовному чи соціальному розвитку; стосується предмета, який має невисоку вартість. Поняття дрібного побутового правочину є оціночним і у разі спору суд, виходячи з оцінки фактичних обставин справи, повинен кваліфікувати правочин як дрібний побутовий або як такий, що не відповідає вказаним ознакам.

Малолітня особа не визнається деліктоздатною і не несе цивіль­но-правову відповідальність за заподіяну нею шкоду. За загальним правилом, шкода, завдана малолітньою особою, відшкодовується її батьками (усиновлювачами) або опікуном чи іншою фізичною осо­бою, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої осо­би, якщо вони не доведуть, що шкода не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення ними від здійснення виховання та нагляду за малолітньою особою (ч. 1 ст. 1178 ЦК).

Неповна цивільна дієздатність фізичної особи у віці від чотир­надцяти до вісімнадцяти років. Обсяг неповної цивільної дієздат­ності розкривається перш за все у переліку дій, які можуть бути вчи­нені неповнолітньою фізичною особою самостійно. Окрім вчинення дрібних побутових правочинів вона може: самостійно розпоряджати­ся своїм заробітком, стипендією або іншими доходами; самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної творчої діяльності, що охороняються законом; бути учасником (засновником юридич­них осіб), якщо це не заборонено законом або установчими докумен­тами юридичної особи; самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунка) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку).

Право на розпорядження своїм заробітком, стипендією або інши­ми доходами обумовлене реалізацією права неповнолітнього на пра­цю. Працездатність фізичної особи виникає з 16-ти років. За згодою одного з батьків (усиновителів) або особи, яка його замінює, можли­ве, як виняток, прийняття на роботу особи, яка досягла 15-ти років. Тому, визнаючи неповнолітню особу суб'єктом трудових відносин, не логічно було б обмежувати її у можливості розпоряджатись ре­зультатами своєї праці.

Закон встановлює, що неповнолітні, які не набули повної цивіль­ної дієздатності згідно з ч. 1 ст, 35 ЦК, самостійно розпоряджаються лише своїм заробітком, стипендією, а не речами, придбаними на ці

4 «Цивільне право України», т. 1


98


Розділ II


ЦИВІЛЬНІ ПРАВОВІДНОСИНИ


99


 


кошти, бо на останні поширюється дія ч. 2 ст, 32 ЦК. Між тим постає запитання: як бути у тому разі, коли заробітна плата виплачена реча­ми у порядку, встановленому чинним законодавством? Вважаємо, у цьому разі неповнолітня особа має право самостійно вчиняти право-чини, спрямовані на їх реалізацію, Вона має право самостійно розпо­ряджатися доходами, одержаними від придбаних цінних паперів, го­норарами, преміями за участь у спортивних змаганнях, творчих : конкурсах тощо.

До обсягу неповної цивільної дієздатності неповнолітніх осіб вхо­дять й інші дії: реалізація авторських (винахідницьких) прав, реалІза-.ція прав вкладників у банківських установах, право бути учасником . (засновником) юридичних осіб. Зокрема, при реалізації прав на об'єк­ти інтелектуальної власності неповнолітні можуть укладати ліцензій­ні та авторські договори, одержувати винагороду.

Інші дії, включаючи й дії з розпорядження коштами, внесеними ін­шими особами у банківську установу на Ім'я неповнолітньої особи .. (ч. З ст. 32 ЦК), здійснюються неповнолітніми за згодою батьків (уси--новлювачів) або піклувальників. Така згода має за мету компенсува­ти недостатній життєвий досвід неповнолітнього, запобігти зловжи­ванням з боку третіх осіб. Між тим, як слушно зазначається у літе­ратурі, правочинй, які потребують тільки особистої участі, зокрема складання заповіту, взагалі не можуть укладатися неповнолітніми ні самостійно, ні за згодою або дозволом батьків (усиновителів), піклу­вальників, опікунських органів1.

Згода на вчинення неповнолітньою особою правочину має бути одержана від будь-кого з батьків (усиновлювачів). За правилом, згода дається в усній формі. Між тим на вчинення неповнолітньою особою правочину щодо транспортних засобів або нерухомого майна повин­на бути письмова нотаріально посвідчена згода батьків (усиновлюаа-чІв) чи піклувальника (ч, 2 ст. 32 ЦК). У разі заперечення того з бать­ків (усиновлювачів), з яким проживає неповнолітня особа, правочин може бути здійснений з дозволу органу опіки та піклування.

За наявності достатніх підстав суд за заявою батьків (усиновлюва­чів), піклувальника, органу опіки та піклування може обмежити право неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавити її цього права (ч, 5 ст. 32 ЦК). Це може бути здійснено за умови збиткового або нера­ціонального використання зароблених коштів, внаслідок чого у не­повнолітнього не залишається коштів на найнеобхідніші потреби. Закон не вказує, хто в такому разі буде реалізовувати право неповно­літнього. Вважаємо, що в своєму рішенні суд повинен зазначити цю особу (один з батьків, усиновителів чи піклувальник). Така міра є тим-

1 Див.: Гражданское право Украины: Учеб. / Под ред. А. А. Пушкина, В. М. Самой-#енко, - Харьков: «Основа», 1996.-Ч. 1.-С. 89.


часовою, оскільки якщо обставини, що призвели до обмеження чи по­збавлення даного права, відпадуть, суд скасовує своє рішення і непов­нолітній набуває статусу, який був у нього до цього.

Неповнолітня особа особисто несе відповідальність за порушення договору, укладеного нею самостійно відповідно до закону. В тако­му ж порядку неповнолітня особа відповідає за порушення договору, укладеного за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника. Якщо у неповнолітньої особи недостатньо майна для відшкодування збит­ків за таким договором, додаткову відповідальність несуть її батьки (усиновлювачі) або піклувальник.

Неповнолітня особа відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах. У разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування заподіяної нею шкоди, остан­ня відшкодовується у частині, якої не вистачає, або у повному обсязі її батьками (усиновлювачами ) чи піклувальником, якщо вони не до­ведуть, що шкоду завдано не з їх вини. Якщо неповнолітня особа пе­ребувала у закладі, який за законом здійснює щодо неї функції піклу­вальника, цей заклад зобов'язаний відшкодувати шкоду в частині, якої не вистачає, або у повному обсязі, якщо не доведе, що шкоду зав­дано но з тіого вини.

Осошш: :м чином вирішується питання щодо відшкодування шко­ди, за:іданої неповнолітньою особою після набуття нею повної ци­вільної дієздатності. Перш за все, така шкода відшкодовується цією особою самостійно на загальних підставах. У разі відсутності у не­повнолітньої особи, яка набула повної цивільної дієздатності, майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, остання від­шкодовується у частці, якої не вистачає, або у повному обсязі її бать­ками (усиновлювачами) чи піклувальником, якщо вони дали згоду на набуття нею повної цивільної дієздатності і не доведуть, що шкоду завдано не з їх вини. Обов'язок цих осіб відшкодувати шкоду припи­няється з досягненням особою, яка її заподіяла, повноліття.

Таким чином, з досягненням 18-річного віку, а також у випадках, передбачених чинним законодавством, дієздатність фізичної особи виникає у повному обсязі, і вікові критерії у подальшому не вплива­ють на її зміст.

Однак здатність до вольових дій особи може бути порушена вна­слідок психічного захворювання, зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами або токсичними речовинами. При цьому страждають перш за все майнові Інтереси такої особи або її сім'ї. З метою запобігання завданню шкоди майновим інтересам закон пере­дбачає можливість обмеження цивільної дієздатності фізичної особи.

До обмеження дієздатності фізичної особи можуть призвести дві обставини: якщо вона страждає на психічний розлад, який суттєво впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) ке­рувати ними; якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотични-4


Розділ II


ЦИВІЛЬНІ ПРАВОВІДНОСИНИ


101


 


ми засобами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище (чч. 1,2 ст. 36 ЦК). Під зловживанням названими речовинами вважається їх систематичне, а не одноразове вживання.

Обмеження дієздатності здійснюється в судовому порядку і мож­ливо лише щодо повнолітніх осіб. Цивільна дієздатність останніх вважається обмеженою з моменту набрання законної сили рішенням суду про це.

Правові наслідки обмеження у дієздатності. Над обмеженою у дієздатності фізичною особою встановлюється піклування, і вона са­мостійно може вчиняти лише дрібні побутові правочини.

Вчинення правочинів щодо розпорядження майном та інших, що виходять за межі дрібних побутових, можливо лише за згодою піклу­вальника. Відмова останнього дати згоду на вчинення таких правочи­нів може бути оскаржена особою, цивільна дієздатність якої обмеже­на, до органів опіки та піклування або до суду.

Що ж стосується заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів вказа­ної особи, то одержання та розпорядження ними здійснюється піклу­вальником. Між тим останній може письмово дозволити цій особі са­мостійно одержувати заробіток, пенсію, стипендію, Інші доходи та розпоряджатися ними.

Зазначена особа самостійно несе відповідальність за порушення нею договору, укладеного за згодою піклувальника, та за шкоду, зав­дану нею іншій особі.

Порядок обмеження цивільної дієздатності фізичної особи визна­чається ЦПК. У рішенні суду про обмеження у дієздатності не вка­зується строк такого обмеження. У разі одужання фізичної особи, ци­вільна дієздатність котрої була обмежена, або такого поліпшення її психічного стану, який відновив у повному обсязі її здатність усві­домлювати значення своїх дій та (або) у разі припинення фізичною особою зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо, суд ионовлює її цивільну дієздатність (ст.ЗВЦК).

У юридичній літературі висловлена думка щодо розширення пере­ліку підстав для обмеження дієздатності фізичної особи, який на сьо­годні є вичерпним. Прихильники такого розширення зазначають, що поставити у тяжке матеріальне становище свою сім'ю можна також азартними іграми, заняттям підприємницькою діяльністю, здійснен­ня якої пов'язано із значним ризиком, нерозумним колекціонуван­ням1. Вважаємо, з цим слід погодитися. Досвід римського приватного права свідчить, що, навіть, і у ті часи обмежувались у дієздатності

1 Див.: Гражданское право. Часть 1: Учеб. / Под ред. Ю. К. Толстого, А. П. Серге-ева.-М.:Изд-во.ТЕИС, 1996.-С.97.


марнотратці, тобто особи, які були не здатні розумно розпоряджатися своїм майном, знати міру1.

Визнання фізичної особи недієздатною. Фізична особа може бу­ти визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу нездатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними (ст. 39 ЦК).

Таким чином, психічний розлад може бути підставою як для обме­ження у дієздатності, про що йшла мова вище, так і для визнання фізичної особи недієздатною. Правове значення для цього має харак­тер психічного розладу. Саме, виходячи з вказаного, суддя у порядку підготовки справи до розгляду при наявності достатніх даних про психічну хворобу фізичної особи призначає для визначення ЇЇ психіч­ного стану судово-психіатричну експертизу (ст. 258 ЦПК),

На перший погляд може скластися враження, що визнати недіє­здатною можна тільки дієздатну фізичну особу при наявності певних обставин, тобто позбавити того, що вона вже має за віком (ч. 1 ст. 34 ЦК), або набула на законних підставах (ч. 2 ст. 34, ст. 35 ЦК). Між тим новелою ЦК є те, що позбавити дієздатності можна і малолітню особу, бо вона має часткову дієздатність, і неповнолітню особу, яка має неповну цивільну дієздатність, якщо внаслідок хронічного, стій­кого психічного розладу вони не здатні усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Це можливо і щодо фізичної особи, яка до цього вже була обмежена у дієздатності внаслідок психічного розладу, котрий суттєво впливав на її здатність усвідомлювати зна­чення своїх дій та (або) керувати ними за умови, що її психічний стан значно погіршився, а психічний розлад набув характеру стійкого, хронічного.

Якщо суд відмовить у задоволенні заяви про визнання особи не­дієздатною і буде встановлено, що вимога заявлена недобросовісно, без достатньої для цього підстави, фізична особа, якій такими діями було завдано моральної шкоди, має право вимагати від заявника її відшкодування (ч. З ст. 39 ЦК).

Фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання закон­ної сили рішенням суду про це. Якщо від часу виникнення недієздат­ності залежить визнання недійсним договору або іншого правочину, суд з урахуванням висновку судово-психіатричної експертизи та ін­ших доказів щодо психічного стану особи може визначити у своєму рішенні день, з якого вона визнається недієздатною.

Правові наслідки визнання фізичної особи недієздатною. Над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка; вона позбав­ляється права на вчинення будь-якого правочину; правочини від іме­ні недієздатної фізичної особи та у її інтересах вчиняє її опікун, який

1 Підопригора О. А, Основи римського цивільного права / Навч. посіб. - К.: Вища школа, 1990.-С. 68.


102


РоздіяП


ЦИВІЛЬНІ ПРАВОВІДНОСИНИ


103


 


одночасно несе відповідальність за шкоду, завдану недієздатною фізичною особою.

Не випадково у рішенні суду не вказується, на який час фізична особа визнається недієздатною, бо згодом, під впливом певних обста­вин (лікування тощо) стан психічного здоров'я такої особи може по­кращитися. Якщо буде встановлено, що внаслідок видужання або значного поліпшення її психічного стану у фізичної особи поновила­ся здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ни­ми, суд поновлює цивільну дієздатність фізичної особи, яка була виз­нана недієздатною, і припиняє опіку. Це можливо за позовом опікуна або органу опіки та піклування.




Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2019 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных