Психологічні особливості судового процесу

Основна і виняткова функція суду — вирішення спра­ви по суті. Суд здійснює правосуддя у формі розгляду і вирішення кримінальних, цивільних, господарських, адміністративних та деяких інших категорій справ у вста­новленому законом процесуальному порядку.

Психологічні особливості процесуальної діяльності суду пов'язані з такими обставинами: 1) чітким поряд­ком розгляду справ у суді (точна правова регламентація процедури); 2) стадійністю здійснення діяльності (процес проходить декілька точно визначених етапів); 3) ак­тивністю різних учасників процесу (прокурора, захисни­ка, цивільного позивача, цивільного відповідача та ін.); 4) зовнішніми умовами, в яких здійснюється правосуддя

Глава 1. Психологічні основи судової діяльності

(зал судового засідання, технічне оснащення процесу, на­явність атрибутики тощо).

В юридичній літературі під правосуддям розуміється особливий вид державної діяльності, який полягає у роз­гляді і вирішенні певних категорій справ (різних соціаль­них конфліктів). Функція суду полягає в тому, щоб вирі­шити конфлікт, відновити справедливість. Судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються тільки закону. Підкорення закону означає дотримання законо­давчих розпоряджень, здійснення діяльності відповідно до процедури, передбаченої чинним законодавством. Су­довий процес передбачає виникнення процесуальних правовідносин.

Діяльність учасників судочинства детально регла­ментується законом, що встановлює певну процесуальну форму (структуру судового процесу, його стадій, порядку проведення процесуальних дій). Процесуальна форма є гарантією захисту прав і законних інтересів особи.

Судова діяльність характеризується певною послі­довністю, стадійністю. Судовий процес складається зі стадій, що змінюють одна одну. На кожній стадії вино­сяться процесуальні рішення. Стадійність процесу пере­буває у повній відповідності з науковою організацією праці (НОП). Стадії процесу обмежені часовими інтерва­лами, розташовуються у логічній послідовності, дають змогу успішно здійснювати судову діяльність.

Так, центральною стадією кримінального процесу є стадія судового розгляду. У плані психології важливе значення має така частина судового розгляду, як судове слідство, у якій суд за участю підсудного, захисника, по­терпілого й обвинувача безпосередньо досліджує докази, зібрані на стадії досудового слідства і пред'явлені суду учасниками судового розгляду або повідомлені самим су­дом. Під час судового слідства головуючий, обвинувач, захисник, суддя допитують підсудних, свідків, заслухо-

Розділ п'ятий. ПСИХОЛОГІЯ СУДОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

вують висновок експерта, оглядають речові докази, ого­лошують протоколи та інші документи¹.

Виникає запитання: чи повинен суд збирати докази або тільки перевіряти наявні? За існуючою в Україні про­цедурою суд не лише «зважує» наявні докази і виносить відповідне рішення, але й виконує деякі функції збиран­ня доказів. Так, ст. 315^і КПК України передбачено, що з метою перевірки й уточнення фактичних даних, одержа­них під час судового слідства, суд мотивованою ухвалою, а суддя — постановою мають право доручити органу, який проводив розслідування, виконати певні слідчі дії. В ухвалі (постанові) зазначається, для з'ясування яких обставин і які саме слідчі дії необхідно провести, та вста­новлюється строк виконання доручення. Таке становище вимагає істотних змін.

Кримінально-процесуальна процедура впливає на тактику судового слідства, тактико-психологічні прийо­ми судових дій. Тактична доцільність не повинна супере­чити закону.

Психологія взаємин учасників судового розгляду пе­редбачає поділ процесуальних функцій, змагальність сторін. Змагальний процес будується на засадах процесу­альної рівності сторін. При цьому обвинувач несе «тягар доказування» винності обвинуваченого. Активна діяль­ність суду полягає у забезпеченні рівних прав сторін (об­винувачення і захисту). У змагальному процесі можна го­ворити про психологічні особливості діяльності обвину­вача, захисту,суду.

¹ Слід зазначити, що чинний КПК України регламентує такі судові дії: допит підсудного (ст. 300); допит неповнолітнього свідка (ст. 307); допит потерпілого (ст. 308); пред'явлення для впізнання (ст. 309); проведення експертизи в суді (ст. 310); допит експерта в суді (ст. 311); огляд речових доказів (ст. 313); огляд місця події (ст. 315).

Глава 1. Психологічні основи судової діяльності

Функція підтримання державного обвинувачення у суді покладається на органи прокуратури. Прокурор, підтримуючи перед судом державне обвинувачення, по­дає докази, бере участь в їхньому дослідженні (ст. 264 КПК України). Прокурор повинен сприяти встановленню об'єктивної істини у кримінальній справі.

У змагальному процесі важливе значення має обви­нувальна промова прокурора¹. Кожна промова скла­дається з трьох частин: вступу, головної частини і ви­сновку, для вироблення яких існують особливі правила, встановлені багаторічним досвідом. Необхідно, щоб його доводи були не лише цікаві, а й втілені в красиву форму і передавалися б слухачам у певній послідовності, інакше промова справить враження окремих уривків, що загоро­джують і затемнюють один одного. Щоб усунути ці не­доліки, оратор зобов'язаний попрацювати над планом, тому що все вчення про красу і чіткість мови зводиться до

¹ Не можна забувати, що прокурор — це обвинувач з притаманною йому психологією. Мальовничу психологічну характеристику прокурора дає нам Віктор Гюго: «Не можна спокійно говорити про те, що таке королівський прокурор з кримінальних справ. Це людина, яка заробляє собі на життя тим, що відправляє інших лю­дей на смерть. Це штатний постачальник ешафоту. І водночас це пан, який претендує на освіту і літературний стиль, а головне, на ораторське красномовство, який прагне справити враження і потішити своє жалюгідне самолюбство там, де для інших вирішу­ється питання життя; у нього свої класичні зразки, свої недо-сягнені ідеали, для нього Белар і Маржанші те саме, що для іншо­го поета Расин або Буало. Він схиляє судові дебати в бік гільйо­тини, саме така його роль, його посада. Обвинувальна промова для нього — літературна вправа, він розцвічує її метафорами, при­крашає цитатами, турбуючись про те, щоб причарувати публіку, а головне дам. У нього в запасі є набір непристойностей, які спри­ймаються недосвідченими провінціалами як новина, він хизу­ється вишуканими прийомами, манірністю і кривлянням» (Гюго В. Собрание сочинений в б т. — М.: Изд-во «Правда», 1988. — Т. 1. —С. 71-72).

Розділ п'ятий. ПСИХОЛОГІЯ СУДОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

вміння побудувати план, розподіливши в ньому вигідним чином усі докази й усі свої висновки¹.

Промова обвинувача повинна мати наступальний ха­рактер, справляти психологічний вплив і відповідати соціальним очікуванням. Прокурор має переконати суд у правильності пропонованої ним моделі події злочину й особах, які його вчинили. Промова повинна містити раціональне й емоційне.

Існують різні підходи до структури промови прокуро­ра. Найбільш типова форма промови прокурора скла­дається з таких частин (за М. І. Єнікєєвим): 1) вступ; 2) виклад фактичних обставин і фабули справи; 3) аналіз і оцінка зібраних у справі доказів; 4) обґрунтування ква­ліфікації злочину; 5) характеристика особи підсудного і потерпілого; 6) пропозиції про міру покарання; 7) питан­ня відшкодування заподіяного злочином збитку; 8) ана­ліз причин і умов, що сприяли вчиненню злочину, пропо­зиції з їхнього усунення; 9) висновок.

Судова трибуна — засіб виховання громадян. Вихов­ний вплив адресується не лише підсудному, а й іншим особам (має загальну і часткову превенцію).

Природа захисної діяльності є належним чином до­слідженою. Певні спроби у вивченні тактики захисту у кримінальному судочинстві були зроблені Т. В. Варфоло-мєєвою². Тактика захисту передбачає обрання оптималь­ної позиції (лінії поведінки) захисника, доцільних прийо­мів її реалізації під час судових та інших дій. І. Я. Фой-ницький вказує, що захист — є відповідь на обвинувачен­ня і становить сукупність прав і заходів, спрямованих на

¹ Левенстим А. Речь государственного обвинителя в уголовном
суде (Извлечения) // Судебное красноречие русских юристов
прошлсго. — М.: МГП «Фемида», 1992. — С. 157.

² Варфоломеева Т. В. Криминалистика и профессиональная
деятельность защитника. — К.: Вища пік., 1987. — 152 с.

Глава 1. Психологічні основи судової діяльності

захист невинуватості підсудного та його прав і інтересів перед кримінальним судом¹. За образним висловлюван­ням Р. С. Бєлкіна, захисники — «санітари» кримінально­го судочинства. їхню роль неможливо переоцінити. Саме від них законодавець чекає своєчасного запобігання судо­вим помилкам, коли до відповідальності притягається не­винуватий, коли покарання не відповідає ступеню сус­пільної небезпеки вчиненого, коли слідчий і суд ігнору­ють обставини, які виключають можливість криміналь­ного переслідування чи пом'якшують покарання².

Захисник повинен організувати захист так, як вважає за доцільне, використовуючи різні тактико-психологічні прийоми. При цьому він повинен діяти у межах закону, не допускати порушень норм адвокатської етики. Захисник може використовувати «слабкі місця» обвинувачення. Од­нак неприпустимим є «свавілля захисту» недобросовісних адвокатів, які використовують протиправні й аморальні засоби. «Захистити клієнта будь-якими засобами» не мож­на підносити до рангу принципів діяльності адвоката.

Л. Є. Владимиров писав, що кримінальний захисник повинен бути Vі^ Ьопиз еі аедииз³, озброєний знанням і глибокою чесністю, поміркований у висновках, безко­рисливий у матеріальному відношенні, незалежний у су­дженнях, стійкий у своїй солідарності з товаришами. Він повинен бути лише правозаступником обвинуваченого, а не його повіреним...⁴. Запропоновані Л. Є. Владимиро-

¹ Фойницкий И. Я. Курс уголовного судопроизводства. — СПб.:
Альфа, 1996. — Т. 2. — С. 59.

² Белкин Р. С. Криминалистика: проблемьі сегодняшнего дня.
Злободневньїе вопросьі российской криминалистики. — М.:
НОРМА, 2001. — С. 201.

³ Муж добрий і справедливий (лат.).

⁴ Владимиров Л. Е. Асіуосаіиз тііез (Пособие для уголовной
защитьі) (Извлечение) // Судебное красноречие русских юристов
прошлого. — М.: МГП «Фемида», 1992. — С. 58.

Розділ п'ятий. ПСИХОЛОГІЯ СУДОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

вим прийоми захисту є актуальними і сьогодні: 1) демон­страція доказів (демонстраційний спосіб надання і роз­робки доказів повинен незмінно додаватися захистом, що має докази; захисту ж, що не має зовсім доказів, зали­шається шукати порятунку поза сферою доказів, у сфері моральності чи права взагалі); 2) вагомий доказ (не напа­дайте на супротивника, якщо у вас немає у руці сильного знаряддя; неспроможні витівки проти обвинувачення підривають довіру до захисту; краще мовчати, ніж вияв­ляти сердите безсилля); 3) найбільш зручний порядок на­дання доказів захистом¹.

Важливе значення має промова адвоката у суді. Ци-церон говорив: «Егіі еіоциепз, диі іп іого саизіздие сіиШЬиз На сіісеі, иі ргоЬаі, иі йеіесіеі, иі їіесіаі. РгоЬаге песеззНаііз езі, йеіесіаге зиаиііиііз, /Іесіеге иісіогіае»². За рецептом риторики древніх промова адвоката поділялася на шість частин: 1) вступ (ехогсіішп); 2) розповідь (пагга-йо); 3) визначення предмета промови (ргорозШо є* сііуі-зіо); 4) доведення (сопйгтаио); 5) спростування (ге£и!а-ііо); 6) висновок (сопсіизіо зіує регогайо). Щось подібне ми знаходимо й у сучасних джерелах: 1) вступ; 2) аналіз фактичних обставин справи; 3) аналіз особистісних якос­тей; 4) аналіз мотивів вчинення діяння підзахисним; 5) ви­сновок (М. І. Єнікєєв). Ще Л. Є. Владимиров справедливо зазначав, що поділ промови на частини, як він викла­дається у древніх, на сьогодні втратив своє значення, то­му що промови виголошуються після судового слідства, на якому все злочинне діяння проходить перед судом у

¹ Владимиров Л. Е. Асіуоеаіив шііез (Пособие для уголовной защи-
тьі) (Извлечение) // Судебное красноречие русских юристов
прошлого. — М.: МГП «Фемида», 1992. — С. 67—70.

² Кожний, хто хоче бути промовистим у цивільній справі, має бути
і доказовим, і приємним, і захопленим. Доказовість — необхідна,
приємність породжує задоволення, захопленість приводить до
перемоги (лат.).

Глава 1. Психологічні основи судової діяльності

живій, драматичній формі¹. Виокремлення певних час­тин у промові є надто умовним, ситуаційно обумовленим, залежним від конкретних обставин справи.

У психологічному аспекті важливе значення мають зовнішні умови, у яких здійснюється правосуддя. До та­ких умов може належати приміщення, у якому відправ­ляється правосуддя, зал судового засідання, меблі, що знаходяться в залі, тощо. Винесення рішень суддею від імені держави передбачає наявність у залі засідання дер­жавної символіки (герба, прапора), а сам суддя повинен бути одягнений у мантію. Ці зовнішні умови сприяють виробленню поваги до суду, впливають позитивно на психіку осіб, які потрапили в сферу судочинства.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: